Ухвала суду № 138147031, 13.07.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/15311/26

Провадження № 2/638/9836/26

УХВАЛА

Іменем України

13 липня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді Тимченка А.М. розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до КВ ВКП про відшкодування незаконно стягнутих сум за споживання послуг та інших збитків,

ВСТАНОВИВ:

03.07.2028 до Шевченківського районного суду м. Харкова звернувся ОСОБА_1 з позовом до КВ ВКП про відшкодування незаконно стягнутих сум за споживання послуг та інших збитків.

Вивчивши позовну заяву, суд приходить до висновку, що зазначена позовна зава підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 9 ЦПК України та частини першої статті 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» цивільне судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.

Згідно зі статтею 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.

Разом із тим Конституцією України статус державної мови надано українській мові (частина перша статті 10), це повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначено у преамбулі Конституції України, нації, яка історично проживає на території України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99).

Положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким «державною мовою в Україні є українська мова», треба розуміти так, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п`ята статті 10 Конституції України).

Конституційний Суд України зазначав, що «публічними сферами, в яких застосовується державна мова, охоплюються насамперед сфери здійснення повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування (мова роботи, актів, діловодства і документації, мова взаємовідносин цих органів тощо). До сфер застосування державної мови можуть бути віднесені також інші сфери, які відповідно до частини п`ятої статті 10 та пункту 4 частини першої статті 92 Конституції України визначаються законами» (абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99).

25 квітня 2019 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який набув чинності 16 липня 2019 року, та спрямований на посилення ролі офіційної мови.

Так, статтею 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» визначено, що єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова; порядок функціонування і застосування державної мови визначається виключно законом; статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов`язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначені цим Законом; українська мова як єдина державна мова виконує функції мови міжетнічного спілкування, є гарантією захисту прав людини для кожного українського громадянина незалежно від його етнічного походження, а також є фактором єдності і національної безпеки України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» цей закон регулює функціонування і застосування української мови як державної у сферах суспільного життя, визначених цим Законом, на всій території України. Дія цього Закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів. Порядок застосування кримськотатарської мови та інших мов корінних народів, національних меншин України у відповідних сферах суспільного життя визначається законом щодо порядку реалізації прав корінних народів, національних меншин України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Крім того, у рішенні «Менцен проти Латвії» (заява № 71074/01) Європейський суд з прав людини зазначив: «...що свобода використання мови як така не є однією з прав і свобод, які регулюються Конвенцією. Загальновизнаним є те, що не існує жорсткої лінії розмежування мовної політики від сфери, охопленої Конвенцією, а захід, вжитий в рамках такої політики, може стосуватися одного або декількох положень Конвенції. Разом з тим, фактом залишається те, що, за винятком конкретних прав, передбачених статтями 5 § 2 та 6 § 3 (а), (е), Конвенція сама по собі не гарантує права використання певної мови при комунікації з органами державної влади або право отримувати інформацію вільно обраною мовою. Отже, за умови поваги до прав, захищених Конвенцією, кожна Висока Договірна Сторона має право регулювати та встановлювати зобов`язання щодо використання своєї офіційної мови або мов у документах, що посвідчують особу та інших офіційних документах.

Суд також зазначає, що більшість Високих Договірних Сторін вирішили надати одній або декільком мовам статус офіційної або державної мови та закріпити їх як такі у своїх відповідних конституціях. Таким чином, Суд визнає, що державна мова для цих держав є однією з фундаментальних конституційних цінностей, подібних до території, державного устрою та національного прапору. Мова жодним чином не є абстрактним поняттям. Вона нерозривно пов`язана з тим, як її фактично використовують носії. Отже, зробивши мову своєю офіційною, держава принципово зобов`язується гарантувати своїм громадянам право використовувати цю мову як для передачі, так і для отримання інформації без перешкод не лише в особистому житті, але й спілкуванні з органами влади. На думку Суду, насамперед, з цієї точки зору слід враховувати заходи, спрямовані на захист певної мови. Іншими словами, уявлення про державну мову це наявність певних суб`єктивних прав для носіїв цієї мови».

Системний аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що українська мова як державна є обов`язковою на всій території України у державній сфері, у тому числі у сфері дисциплінарного провадження щодо суддів, а отже і відповідна скарга повинна бути викладена державною (українською) мовою.

Слід зазначити, що така позиція щодо застосування державної мови відповідає судовій практиці Верховного Суду, викладеній в ухвалах від 11 вересня 2018 року у справі № 2040/6082/18, від 26 липня 2018 року у справі № 766/5444/17, від 3 липня 2018 року у справі № 805/4071/17-а, від 2 липня 2018 року у справі № 815/2740/14, від 7 травня 2018 року у справі № 826/7284/17, від 18 квітня 2018 року у справі № 754/13168/17, від 3 березня 2018 року у справі № 815/5023/17, від 1 липня 2019 року у справі № 243/10706/18.

Таким чином, позивачем не дотримані вимоги щодо викладення позовної заяви українською мовою.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Проте, всупереч вище вказаним вимогам позивач не зазначає ані власних ім`я, по батькові, адреси реєстрації, реєстраційного номеру облікової картки платника податків, ані інформації визначеної п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК відносно відповідача (повне найменування (для юридичних осіб), їх місцезнаходження (для юридичних осіб) ,поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України).

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються, однак в позовній заяві не вказані сума, що підлягає стягненню, розрахунок сум, що стягуються, ціна позову.

Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору (частина четверта статті 175 ЦПК України).

Відповідно до ч.4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою підприємцем застосовується ставка у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою підприємцем застосовується ставка 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» встановлено, що з прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3328,00 грн.

В той же час, вказані вимоги Закону позивачем не дотримані, ним не зазначено ціну позову, не додано до позовної зави квитанції на підтвердження сплаченого судового збору за звернення до суду із позовною заявою.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачу необхідно усунути вказаний недолік позову шляхом зазначення ціни позову та сплатити судовий збір на наступний рахунок: отримувач коштів ГУК Харків обл/мХар Шевченк/22030101, код ЄДРПОУ 37874947, рахунок отримувача UA338999980313191206000020653, код банку отримувача 899998, код класифікації доходів бюджету 22030101 за позовну вимогу майнового характеру та надати до суду докази сплати судового збору.

Щодо посилання позивача на звільнення від сплати судового збору н підставі п. 11 ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір», суд зазначає нас тупне.

Відповідно до п. 11 ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Для того, щоб особа була звільнена від сплати судового збору, недостатньо зазначити, що шкода спричинена незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав позивача певними діями певного суб`єкта, визначеного даною статтею. Тобто, предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов`язаний з порушенням прав позивача, зазначенням органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадової або службової особи, а також викладенням змісту таких рішень, дій чи бездіяльності.

З урахуванням того, що позивачем не зазначено повне найменування відповідача, це унеможливлює перевірку судом чи є відповідач саме тим суб`єктом, передбаченим п. 11 ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір», рішення, дії або бездіяльність спричинили шкоду позивачу.

Відповідно до частин першої та другої статті 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи вищезазначене, з метою недопущення порушення права особи на доступ до правосуддя ,суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає залишенню без руху, з наданням Позивачу строку на усунення недоліків, шляхом викладення позовної заяви українською мовою, дотримання вимог щодо зазначення відомостей про учасників справи, надання доказів про сплату судового збору або підстав для звільнення від такої сплати.

Керуючись статтею 10 Конституції України, статтею 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 4, 185, 187, 258-261 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву залишити без руху.

Встановити Позивачу 10-денний строк з дня отримання цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Роз`яснити Позивачу, що у випадку неусунення зазначених недоліків заява вважатиметься неподаною та буде повернута.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя А.М.Тимченко