Рішення № 138143637, 13.07.2026, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/9944/25

Провадження № 2/487/1072/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року м. Миколаїв

Заводський районний суд міста Миколаєва в складі головуючого судді Сухаревич З.М., за участю секретаря судового засідання Марченко Л.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

31 грудня 2025 року до Заводського районного суду міста Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (позивач) до ОСОБА_4 (відповідач), в якій позивач просить: стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 інфляційне збільшення боргу за прострочення виконання зобов`язань за період з 10.11.2014 по 10.06.2025 в сумі 207 597,95 грн. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 3% річних за прострочення виконання зобов`язань за період з 10.11.2014 по 10.06.2025 в сумі 27 048,18 грн. Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання позовної заяви.

Позов обґрунтований тим, що 03.09.2013 року Заводським районним судом м. Миколаєва стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 безпідставно збережені кошти в сумі 73535,60 грн, матеріальну шкоду у сумі 62787,32 грн та моральну шкоду 10000 грн. 10.11.2014 Апеляційним судом Миколаївської області вказане вище рішення скасовано та ухвалено нове рішення про стягнення коштів у сумі 73535,60 грн. 19.02.2025 Вищим спеціалізованим судом України рішення апеляційного суду Миколаївської області від 10.11.2014 залишено без змін. 18.01.2024 державним виконавцем винесено низку постанов про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з ухваленням апеляційним судом Миколаївської області нового рішення. Виконавчий лист від 23.01.2024 державний виконавець повернув без виконання через пропуск строку пред`явлення його до виконання. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 08.05.2024 було поновлено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, а 17.04.2024 відкрито виконавче провадження № 75293984 за результатами якого рішення виконано в повному обсязі та 11.06.2025 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. При цьому, в період часу з моменту винесення апеляційним судом Миколаївської області рішення від 10.11.2014 та до 24.01.2025, боржником не вчинено жодної дії в рахунок сплати зобов`язань. В подальшому відповідач сплатив ОСОБА_1 24.01.2024, 24.02.2024, 28.03.2024, 27.04.2024 та 01.06.2024 по 5000,00 грн, 30.10.2024 2392,00 грн, 25.03.2025 2727,67 грн, 10.06.2025 43771,72 грн. Внаслідок недобросовісних дій та прострочення виконання зобов`язань, позивач вважає за необхідне скористатись своїм право та нарахувати відповідачу інфляційне збільшення боргу на 3% річних до повного виконання зобов`язання. За розрахунками позивача, інфляційне збільшення боргу за прострочення виконання зобов`язань за період з 10.11.2014 по 10.06.2025 складає 207 597,95 грн, 3% річних за прострочення виконання зобов`язань за період з 10.11.2014 по 10.06.2025 - 27 048,18 грн.

07 січня 2026 року звільнено позивача від сплати судового збору, відкрито провадження у справі, призначено судове засідання.

12 лютого 2026 року надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить відмовити у задоволенні позову в частині вимог поза межами трьох років, які перебували подачі позову, посилаючись на незрозумілість розрахунку заборгованості та пропуск строку позовної давності в частині вимог, оскільки продовження та зупинення перебігу позовної давності тривало з 02.04.2025 по 04.09.2025.

23 лютого 2026 року надійшла відповідь на відзив, яка мотивована тим, що прострочення виконання зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому 10 червня 2025 року і є датою, коли зобов`язання припинилося. Зважаючи на викладене, висновок позивача про сплив строку позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних у зв`язку зі спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу помилковий, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК.

02 березня 2026 року надійшли заперечення на відзив, які мотивовані тим, що доводи представника позивача не узгоджуються з усталеною практикою Верховного Суду щодо застосування позовної давності до стягнення інфляції та 3% річних. Також вважає, що до вказаних правовідносин слід застосувати положення договору підряду, пунктом 6.2. якого передбачено, що видані аванси індексації не підлягають. Вважає, що у позивача відсутні правові підстави вимагати від відповідача сум розрахованих з індексу інфляції за період прострочення повернення авансу у сумі 73535,60 грн. Просить відмовити у задоволенні позову; за наявності підстав для задоволення позову застосувати позовну давність.

29 квітня 2026 року надійшло клопотання представника позивача про долучення доказів.

14 травня 2026 року надійшла заява представника відповідача, в якій він просить відмовити у задоволенні клопотання про долучення доказів, посилаючись на те, що судове рішення про стягнення з підрядника отриманого ним авансу не породжує грошове зобов`язання і не змінює договірних правовідносин сторін. Вважає, що акт опису та арешту майна боржника від 31 липня 2014 року та копія пояснень ОСОБА_4 не є доказом, що підтверджує факт прострочення підрядником договору будівельного підряду, який, на його думку, підлягає доказування у цій справі.

Позивач в судовому засіданні підтримала позов, пояснила, що відповідачу було відомо про відкриття провадження, оскільки виконавець приїжджав до нього та описував його майно і він надавав пояснення виконавцю.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позов, надала пояснення аналогічні змісту позову.

Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні змісту відзиву та заперечень на відзив. Додатково пояснив, що виконання рішення затягнулось з вини позивача і нею пропущено строк позовної давності з дати ухвалення рішення до листопада 2017 року. Вина відповідача відсутня, він вважав, що придбані матеріали компенсують борг і про виконавче провадження, відкрите за рішенням Заводського районного суду м. Миколаєві йому не було відомо. Дізнався про виконавче провадження у 2024 році. Також зазначив, що рішення суду не може бути підставою для виникнення права на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України і не змінює умов договору.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 03.09.2013 у справі № 487/5411/13-ц позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти у розмірі 73535,60 грн; в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди 62787,32 грн; в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 10000 грн та судові витрати у розмірі 3281,23 грн.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 10.11.2014 було скасовано заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва 03.09.2013 та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення коштів сплачених за договором будівельного підряду задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 73535,60 грн. сплачених за договором будівельного підряду. В задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 354,45 грн. судових витрат.

Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України від 19.02.2015 в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 було відмовлено.

Постановами державного виконавця від 18.01.2024 закінчено виконавче провадження №40086548 з примусового виконання виконавчого листа №2/487/2210/13 виданого Заводським районним судом м. Миколаєва 30.09.2013 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 безпідставно набутих коштів у розмірі 73535,60 грн, судових витрат у розмірі 3281,23 грн, матеріальної шкоди 62787,32 грн,, моральної шкоди 10000 грн. у зв`язку зі скасуванням рішення, на підставі якого виданий виконавчий лист.

23.01.2024 Заводським районним судом м. Миколаєві видано виконавчий лист №487/5411/13-ц про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 73535,60 грн сплачених за договором будівельного підряду та 354,45 грн. судових витрат.

Повідомленням державного виконавця від 16.02.2024, вказаний вище виконавчий лист повернуто стягувачу без прийняття до виконання, в зв`язку з пропуском трирічного строку пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 08.05.2024 поновлено пропущений строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа по справі № 487/5411/13-ц, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва 23.01.2024.

17 червня 2024 року відкрито виконавче провадження № 75293984 головним державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Буділовською О.О. на підставі виконавчого листа № 487/5411/13-ц виданого 23.01.2024 Заводським районним судом м. Миколаєва.

11 червня 2025 року постановою у виконавчому провадженні № 75293984 закінчено виконавче провадження у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення, згідно з виконавчим документом.

Відповідно до виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 17.12.2025, ОСОБА_4 перераховано ОСОБА_1 кошти за виконавчим документом згідно справи № 487/7513/14-ц: 24.01.2024 5000,00 грн, 21.02.2024 5000,00 грн, 28.03.2024 5000,00 грн.

Відповідно до платіжної інструкції № 0.0.3613082737.1 від 27.04.2024 ОСОБА_4 перерахував ОСОБА_1 5000,00 грн із призначенням платежу: повернення боргу згідно справи № 487/7514/14-ц.

Відповідно до платіжної інструкції від 01.06.2024 ОСОБА_4 перерахував ОСОБА_1 5000,00 грн із призначенням платежу: повернення боргу згідно справи № 487/7513/14-ц (а.с. 22 зворот).

Відповідно до виписки по картці ОСОБА_1 за період 01.06.2024-27.11.2025, відповідачем ОСОБА_4 перераховано ОСОБА_1 кошти за виконавчим документом 30.10.2024 2392,00 грн, 25.03.2025 2727,00 грн, 10.06.2025 43771,05 грн.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, інфляційне збільшення боргу за прострочення виконання зобов`язань за період з 10.11.2014 по 10.06.2025 складає 207 597,95 грн, 3% річних за прострочення виконання зобов`язань за період з 10.11.2014 по 10.06.2025 - 27 048,18 грн.

Спір у цій справі виник внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем стягнутих на підставі рішення суду грошових коштів

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

У частині першій статті 509 ЦК України закріплено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу. У частині п`ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов`язання передбачені ст. ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, за яким дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Наведене вище дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми за договором підряду (у цій справі), яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

За такого, суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що на підставі судового рішення не виникає грошове зобов`язання.

У рішенні суду № 487/7513/14-ц визнано грошові зобов`язання відповідача та визначено їхній розмір. Ці зобов`язання виконано в повному обсязі лише 10.06.2025. Ці обставини визнаються учасниками справи, тому не підлягають доказуванню (частина перша статті 82 ЦПК України).

У даній справі договірні правовідносини сторін трансформувалися у зобов`язальні, пов`язані зі стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України на всю суму боргу, яка стягнута судовим рішенням.

Подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 161/11703/22 (провадження № 61-11958св23).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у розумінні наведених положень закону позивач вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та 3 процентів річних до повного виконання рішення суду.

Доводи представника відповідача про необізнаність щодо існування виконавчого провадження спростовуються актом опису та арешту майна боржника від липня 2014 року, який містить підпис відповідача, та його письмовими поясненнями державному виконавцю від 31.07.2014.

Крім того, ОСОБА_4 був присутній в судовому засідання під час розгляду справи № 487/2210/13 апеляційним судом Миколаївської області, а тому був обізнаний про ухвалене судом рішення.

Щодо строків позовної давності, про застосування якої заявлено представником відповідача, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 року №127/15672/16 погодилася з висновками Касаційного господарського суду на складі Верховного Суду, викладеними в постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах N 910/16945/14 та N 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі N 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах N 905/2324/17 та N 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі N 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Водночас, законом №540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» України доповнено, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 України редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 ЦК України, які не спливли на момент набрання чинності Законом №540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину.

Такі висновки щодо застосування Закону № 540-ІХ викладені в пункті 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22), а також в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 16 листопада 2023 року в справі № 487/1342/21 (провадження № 61-4298св23), від 20 квітня 2023 року в справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св22).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Водночас, згідно із Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану»(далі - Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 19, за змістом якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Закон №2120-ІХ не змінив положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону №540-ІХ щодо продовження строку давності, зокрема за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих до 24 лютого 2022 року, на період дії карантину.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Законом України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 04.09.2025, пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено.

Отже з 05.09.2025 перебіг позовної давності поновлено.

За таких обставин, звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних поза межами загального трирічного строку є обґрунтованим, якщо позовна давність за цими вимогами не спливла станом на 2 квітня 2020 року. У цьому разі строк позовної давності продовжується на період з 2 квітня 2020 року по 4 вересня 2025 року.

Оскільки позивач нарахував заборгованість починаючи з 10.11.2014, позовна давність щодо вимог за період з 10.11.2014 по 01.04.2017 спливла до 02.04.2020 року. Відповідно, позивач має право на відшкодування інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за наступний період з 02 квітня 2017 року до 10 червня 2025 року.

Оскільки сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України), у задоволенні вимог про стягнення зазначених сум за період з 10.11.2014 до 01.04.2017 слід відмовити.

Щодо нарахування інфляційних втрат та 3 % річних з 02.04.2017 по 10.06.2025, суд виходить з такого.

Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2026 року у справі № 751/4086/24 дійшов висновку, що при обчисленні інфляційних втрат за ст. 625 ЦК України мають враховуватися всі місяці прострочення, у тому числі періоди дефляції (коли індекс інфляції менше від 100 %), оскільки такі нарахування становлять єдиний послідовний процес розрахунку. Крім того, позовна давність за такими вимогами зупинялася, переривалася і продовжувалася на період дії карантину та воєнного стану.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446 цс 18, вказано, що у частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.

Отже, 3 % річних слід розраховувати з урахуванням боргу помноженого на кількість днів прострочення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році) за кожен період окремо, у зв`язку з періодичною сплатою заборгованості.

Тобто за період:

з 02.04.2017 до 31.12.2019 - 73 535,60 x 3 % x 1004 : 365 : 100 = 6 068,20 грн;

з 01.01.2020 до 31.12.2020 - 73 535,60 x 3 % x 366 : 366 : 100 = 2 206,07 грн;

з 01.01.2021 до 31.12.2023 - 73 535,60 x 3 % x 1095 : 365 : 100 = 6 618,20 грн;

з 01.01.2024 до 24.01.2024 - 73 535,60 x 3 % x 24 : 366 : 100 = 144,66 грн;

з 25.01.2024 до 21.02.2024 - 68 535,60 x 3 % x 28 : 366 : 100 = 157,29 грн;

з 22.02.2024 до 28.03.2024 - 63 535,60 x 3 % x 36 : 366 : 100 = 187,48 грн;

з 29.03.2024 до 27.04.2024 - 58 535,60 x 3 % x 30 : 366 : 100 = 143,94 грн;

з 28.04.2024 до 01.06.2024 - 53 535,60 x 3 % x 35 : 366 : 100 = 153,59 грн;

з 02.06.2024 до 30.10.2024 - 48 535,60 x 3 % x 151 : 366 : 100 = 600,73 грн;

з 01.11.2024 до 31.12.2024 - 46 143,60 x 3 % x 61 : 366 : 100 = 230,72 грн;

з 01.01.2025 до 25.03.2025 - 46 143,60 x 3 % x 84 : 365 : 100 = 318,58 грн;

з 26.03.2025 до 10.06.2025 - 43 415,93 x 3 % x 77 : 365 : 100 = 274,77 грн.

Загальна сума складає 17 104,23 грн.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, та ці нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні.

Інфляційні втрати розраховуються за такою формулою: сума боргу*індекс інфляції/100% - сума боргу.

Тобто інфляційні втрати за період прострочення:

02.04.2017 24.01.2024 складають 73 535,60 x 1.92714892 - 73 535,60 = 68 178,45 грн;

25.01.2024 21.02.2024 - 68 535,60 x 1.00300000 - 68 535,60 = 205,61 грн;

22.02.2024 28.03.2024 - 63 535,60 x 1.00500000 - 63 535,60 = 317,68 грн;

29.03.2024 27.04.2024 - 58 535,60 x 1.00200000 - 58 535,60 = 117,07 грн;

28.04.2024 01.06.2024 - 53 535,60 x 1.00600000 - 53 535,60 = 321,21 грн;

02.06.2024 30.10.2024 - 48 535,60 x 1.06233795 - 48 535,60 = 3 025,61 грн;

01.11.2024 25.03.2025 - 46 143,60 x 1.06984097 - 46 143,60 = 3 222,71 грн;

26.03.2025 10.06.2025 - 43 415,93 x 1.02009100 - 43 415,93 = 872,27 грн.

Загальна сума інфляційного збільшення складає 76 260,61 грн.

У зв`язку із наведеним, суд вважає, що позовну заяву слід задовольнити частково, а саме стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 інфляційне збільшення боргу за прострочення виконання зобов`язань за період з 02.04.2017 по 10.06.2025 в сумі 76 260,61 грн, 3% річних за прострочення виконання зобов`язань - 17 104,23 грн.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

Разом з тим, судовий збір підлягає стягненню та розподілу у відповідності до статті 141 ЦПК України, виходячи з той суми, яка підлягала б сплаті особою на час подачі позову (постанова ВП ВС від 8.06.2021 у справі №487/8206/18).

Оскільки позов задоволено частково (40%), позивач звільнена від сплати судового збору ухвалою суду від 07 січня 2026 року, судовий збір у розмірі 938,58 грн (40% від судового збору, який підлягав сплаті позивачем 2 346,46 грн) слід стягнути з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 81, 141, 259, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення суми задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 інфляційне збільшення боргу за прострочення виконання зобов`язань за період з 02.04.2017 по 10.06.2025 в сумі 76 260,61 грн, 3% річних за прострочення виконання зобов`язань - 17 104,23 грн.

В задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з 10.11.2014 до 01.04.2017 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 938,58 грн.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя: З.М. Сухаревич