Рішення № 138141517, 13.07.2026, Канівський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 357/17986/25

Провадження № 2/697/247/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року м. Канів

Канівський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого - судді Колісник Л.О.,

за участю секретаря судового засідання - Румини М.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дитини.

Позивач позов обгрунтовував тим, що з 30.08.2003 перебував у шлюбі із ОСОБА_3 ,в якому народилося двоє дочок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Подружжя із дітьми проживало у с. Шкарівка Білоцерківського району. У серпні 2017, коли меншій доньці було 5 років, відповідач поїхала за кордон на заробітки. У 2018 відповідач подала на позов про розлучення. 26.04.2018 рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області шлюб між сторонами був розірваний. З того часу відповідач дітей не відвідує, не цікавиться їхнім життям. Діти перебувають на повному вихованні та утриманні позивача. Старша дитина досягла повноліття. Менша дитина проживає разом із ним, він самостійно забезпечує її навчання, лікування, утримання та виховання.

Враховуючи викладене вище, позивач просив визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з її батьком ОСОБА_1 за постійним місцем проживання батька ( АДРЕСА_1 ); встановити факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує малолітню дочку, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає разом із батьком та перебуває на повному його утриманні.

Представник відповідача подав відзив на позов, у якому вказав, що ОСОБА_3 не заперечує проти визначення місця проживання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з її батьком ОСОБА_1 за його постійним місцем проживання. Просить врахувати при ухваленні рішення по справі, що з 2011 сторони переїхали проживати в с. Шкарівка Білоцерківського району Київської області, де почали будувати житловий будинок. Із 2015 року позивач ОСОБА_1 ніде не працював, весь тягар утримання дітей та фінансового забезпечення лежав на дружині ОСОБА_3 . У 2017 році мати відповідачки їхала за кордон і позивач сам запропонував ОСОБА_3 також поїхати, щоб поправити фінансове становище сім`ї. Під час перебування за кордоном ОСОБА_3 регулярно пересилала кошти чоловіку на утримання доньок, телефоном спілкувалась із ними, підтримувала сімейні стосунки, проте почала відчувати прохолоду у відносинах із чоловіком, він почав маніпулювати дітьми, обмежувати у телефонному спілкуванні, говорив їм, що мати не хоче спілкуватися. Під час відпусток, коли ОСОБА_3 приїжджала в Україну постійно спілкувалась із доньками, матеріально допомагала, купувала необхідні речі. В лютому 2018 коли ОСОБА_3 в черговий раз повернулася, то виявила, що замки хвіртки садиби, де проживав чоловік із дітьми замінені, її вільний доступ до дому і до дітей був припинений. Відвідування дітей чоловік дозволяв лише за попереднім погодженням і на його розсуд, що призвело до напружених відносин із дітьми, яких він налаштовував проти матері. ОСОБА_3 подала позов про розірвання шлюбу. Її колишній чоловік ОСОБА_1 звернувся до суду про стягнення аліментів на утримання доньок. Відповідач ОСОБА_3 регулярно пересилає кошти на утримання дітей і будь-якої заборгованості не має, постійно цікавиться життям доньок, переймається їхньою долею. Певне напруження між нею та дітьми виникло завдяки позиції колишнього чоловіка, який налаштував доньок проти матері, фактично усунув можливість матері спілкуватись із дітьми та в даний час звинувачує її в тому, що вона не цікавиться їхнім життям.

Справа перебувала у провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.11.2025 справу передано за підсудністю до Канівського міськрайонного суду Черкаської області.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12.12.2025 позов залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23.12.2025 позов прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

04.02.2026 ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області витребувано у Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради висновок щодо предмету спору.

Ухвалою суду від 30.04.2026 закрито підготовче засідання у цивільній справі за позовом, призначено справу до судового розгляду.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у ньому, пояснив, що відповідач, підтримуючи свою матір, поїхала за кордон, знайшла там нову сім`ю. Контактів і зв`язків із дітьми не підтримує. Участі у їх утриманні, вихованні, лікуванні та житті не бере. Менша дитина повністю перебуває під його опікою. Він не може повністю виконувати свої батьківські обов`язки. Діти зареєстровані з ним за місцем його проживання, спроб забрати дітей відповідач не виявляла. Лише на початку війни вона пропонувала старшій доньці вивезти їх до Великобританії. Проте такі пропозиції були пов`язані із бажанням самої відповідачки за допомогою неповнолітніх дітей, виїхати до цієї країни. Після цього відповідач ще телефонувала старшій доньці, але остання відмовилась спілкуватися із матір`ю через звинувачення його, позивача, у впливі на дітей. Менша дитина з матір`ю не спілкується. Наразі вони проживають у орендованій квартирі. Відповідач ще пропонувала, що вона відмовиться від батьківства і передасть йому у власність частку у їх спільному майні замість сплати аліментів на дітей. Необхідність встановлення факту самостійного виховання дитини та визнання її місця проживання викликана воєнним станом. Дитина може залишитися сама якщо він буде виконувати обов`язок по захисту держави, а контактів матері дитини у нього немає.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позов з підстав, викладених у позові, просила його задовольнити, пояснила, що не було необхідності відповідачу їхати за кордон. Діти залишились проживати із батьком. У 2018 відповідач подала позов на розлучення, а позивач - позов до відповідача про стягнення аліментів. У 2023 року позивач із дітьми переїхав до м. Біла Церква, але возив меншу дитину у школу в с. Шкарівка до 2025. Спір про місце проживання дитини між сторонами наявний. Позивач є єдиною особою, який піклується про дітей, самостійно утримує та виховує.

Відповідач та представник відповідача у судове засідання не з`явилися, від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без їхньої участі, не заперечують проти визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з батьком.

Представники третіх осіб у судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про розгляд справи.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що є двоюрідною сестрою відповідача ОСОБА_3 . Коли ОСОБА_6 було 4 роки, вона залишилася з татом, з яким проживає до цього часу. Старша ОСОБА_7 , яка є її хрещеницею, зараз за кордоном. ОСОБА_8 і відповідач проживають у різних країнах. Діти хотіли залишитися з татом. Відповідач поверталася із-за кордону, але з дітьми не проживала. Відповідач не хотіла розмовляти із нею, свідком, щодо стосунків із дітьми. Діти не хочуть спілкуватися із матір`ю.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснила, що знає сторін, оскільки їх менша дочка ОСОБА_10 відвідувала садочок разом із її сином. Відповідач сказала їй, що їде за кордон, і більше нічого не повідомила. Відводив дитину в садочок і забирав батько - ОСОБА_1 . Також і в школу привозив дитину і забирав сам. Зі старшою дитиною також був лише батько. Матір в житті дітей вона не бачила. На батьківських зборах також був лише батько, був у батьківському комітеті. Позивач повністю забезпечував дитину всім необхідним.

Враховуючи доводи сторін, пояснення свідків, думку дитини, яка була з`ясована судом під час розгляду справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, суд зазначає про таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до актового запису про народження № 26, складеного виконавчим комітетом Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Відповідно до рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26.04.2018 у справі № 697/2332/18 шлюб між сторонами розірваний.

Як вбачається із декларації № 0001-1Р24-К1АО законним представником ОСОБА_4 як пацієнта первинної медичної допомоги є ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області № 02-33-1248 від 17.10.2018 ОСОБА_1 зареєстрований в АДРЕСА_2 (фактично проживає АДРЕСА_2 ) разом з ним проживають та знаходяться на його утриманні дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно із інформацією про вихованку Шкарівського закладу дошкільної освіти «Веселка» № 11 від 24.06.2025 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відвідувала Шкарівський ЗДО «Веселка» з 06.09.2014 по 31.08.2018. За час перебування ОСОБА_10 в закладі її мама, ОСОБА_3 , з`являлася в садочку рідко. Приводив і забирав ОСОБА_10 із дитячого садка її тато ОСОБА_1 , який піклувався про здоров`я дитини, займався її вихованням, виконував рекомендації медпрацівників та вихователів групи, відвідував батьківські збори і свята.

Відповідно до додатку до листа № 215/32-01-31 від 18.07.2025 ОСОБА_4 навчалася у Шкарівському опорному ліцеї-гімназії Білоцерківської міської ради Київської області з 01.09.2018 по 21.01.2025 1- І семестр 7 класів), старанна, сумлінна, навчалася в повну міру своїх можливостей, відповідальна, товариська доброзичлива, бере участь у шкільних заходах, активна та творча учениця. Батько ОСОБА_1 систематично спілкувався із класним керівником, цікавився шкільним життям доньки. Мати, ОСОБА_3 , яка тривалий час перебувала за кордоном на роботі, під час перебування в Україні цікавилася успішністю ОСОБА_10 , відвідувала навчальний заклад, спілкувалася з адміністрацією ліцею та вчителями. ОСОБА_10 завжди доглянута, охайна, сумлінна.

Як вбачається із заяви від 21.01.2025 та характеристики учениці 8-Б класу Білоцерківської гімназії -початкової школи № 6 «Перспектива» Білоцерківської міської ради Київської області ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зарахована на навчання до Білоцерківської гімназії -початкової школи № 6 «Перспектива» Білоцерківської міської ради Київської області за заявою батька ОСОБА_1 , який займається її вихованням, забезпечує їй належні умови для навчання, підтримує зв`язок із класним керівником, відвідує батьківські збори та приділяє достатньо уваги вихованню, навчанню та дозвіллю доньки. При зарахуванні до закладу батько, на прохання класного керівника, номер телефону мами не надав. Мама ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , не виявила бажання цікавитися навчанням та вихованням доньки, не відвідувала батьківські збори та не підтримувала зв`язок із класним керівником.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 02.03.2026 заборгованість ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 зі сплати аліментів на утримання дітей, відсутня.

З розрахунку вбачається, що станом на 28.02.2026 аліменти переплачені на 19878,64 грн.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області № 275 від 14.04.2026 орган опіки і піклування вважає доцільним визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із її батьком ОСОБА_1 .

Частинами 2, 8, 9 статті 7 СК України передбачено, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Згідно ч. ч.5, 6 ст.19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За загальними правилами доказування, визначеними статями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 зроблено висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту потрібно встановити, які саме права (правомірні інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорювані відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного права чи неправомірність або неефективність вибраного позивачем способу захисту прав, які суд за результатами вирішення спору вважатиме порушеними, невизнаними або оспорюваними, є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.

Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

В ході розгляду справи встановлено, що між сторонами відсутній спір щодо місця проживання їхньої малолітньої дитини - ОСОБА_4 , про що підтвердив позивач у судовому засіданні, зазначивши, що місце проживання дитини зареєстроване із ним і проживає вона також із ним. Спроб змінити її місце проживання з боку відповідача не було.

З тексту рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 14.04.2026 № 275 за результатами обстеження умов проживання позивача соціальними службами та бесід з обома батька на засіданні комісії з питань захисту прав дитини було встановлено, що малолітня ОСОБА_4 проживає із батьком, мати попри своє бажання бути із дітьми, усвідомлює, що таке право залишається за ОСОБА_10 .

Сімейні відносини, враховуючи їх особистісний характер, повинні в першу чергу вирішуватися за згодою їх учасників, і тільки в разі відсутності такої згоди (існування між ними спору) - зокрема, в суді.

Крім того, ст. 161 СК України передбачає можливість визначення судом місця проживання дитини тільки у разі, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності спору між сторонами, порушення чи оспорювання його прав відповідачем щодо визначення місця проживання їх спільної дитини.

Після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідач у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду цієї справи про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з нею не зверталась, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини з нею, суду не надала.

Спір у цій справі щодо місця проживання дитини ініційований її батьком, з яким малолітня дитина і так фактично проживає, і від якого відповідач не вимагає зміни місця проживання доньки.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд приходить до висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем безпідставно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та принаймні існувати на час вирішення справи в суді, а позивачем не доведено зазначених обставин належними та допустимими доказами. Більше того, дитина проживає разом з батьком, при цьому мати дитини не вимагає від батька дитини змінити її місце проживання та не заперечує щодо подальшого такого проживання дитини з батьком.

Тому, виходячи із встановлених обставин справи, де вбачається відсутність спору про місце проживання дитини, суд не має правових підстав для задоволення вимоги позову про визначення місця проживання дитини, а тому у позові необхідно відмовити.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання),яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Із вищенаведеного вбачається, що встановлення факту самостійного виховання дитини можливе в ході вирішення питання про позбавлення одного з батьків батьківських прав та встановлення обставин невиконання одним із батьків батьківських обов`язків.

Тобто, за змістом наведених норм чинного законодавства з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Таким чином, при встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, в силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється, тобто вона може бути позбавлена батьківських прав щодо дитини на підставі пункту 2 частини 1статті 164 СК України.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки, сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом, як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 201/5972/22 від 11.09.2024.

В силу статті 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дітей не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дітей, а позивач не надав суду доказів, що в питанні виховання чи утримання дитини сторін, мати ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації своїх батьківських прав.

Розірвання шлюбу та проживання дитини з позивачем, що включає в себе обов`язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини.

У даній справі позивачем не надано доказів, що в питанні виховання, утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідач ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав з даного приводу.

Доводи позивача щодо відсутності участі відповідача у житті дитини без належних і допустимих доказів не є підтвердженням свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками чи їх невиконання ОСОБА_3 стосовно малолітньої дитини.

Показання свідків в частині виховання та утримання дитини лише батьком не є належними доказами цієї обставини, так як свідки надали показання з чужих слів. Їхні пояснення про особисті зустрічі свідків із позивачем і його малолітньою дитиною, про які вони повідомили, охоплюють лише нетривалий період і не доводять невиконання відповідачем батьківських обов`язків.

Натомість в матеріалах справи із інформацій зі Шкарівського закладу дошкільної освіти «Веселка» та Шкарівського опорного ліцею-гімназії Білоцерківської міської ради Київської області суд встановив, що відповідачка цікавиться навчанням дитини, її успішністю, відвідувала навчальні заклади, спілкувалася з адміністрацією та вчителями.

Згодом дитину ОСОБА_4 було зараховано до іншого навчального закладу - Білоцерківської гімназії- початкової школи № 6 «Перспектива» Білоцерківської міської ради Київської області, проте на прохання класного керівника батько дитини не надав номер телефону матері дитини.

В огляду на викладене, судом не встановлено обставин, які б беззаперечно свідчили, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки щодо дитини чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.

Ті обставини, що мати дитини проживає окремо, не свідчать про те, що позивач самостійно виховує дитину, оскільки вказані обставини не позбавляють матір дитини батьківських прав і не залишають дитину без материнського виховання у спосіб, який є найменш травмуючим для дитини.

Також суду не надано доказів того, що батько дитини самостійно несе витрати по її утриманні, оскільки судом встановлено на підставі доказів, що відповідач бере участь в утриманні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сплачуючи аліменти на її утримання.

За таких обставин доводи позивача про те, що мати неповнолітньої дитини не бере участі у її вихованні та утриманні, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновок суду, щодо відсутності підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини позивачем.

Факт проживання дитини разом з батьком не заперечується сторонами. Потреба у додатковому встановленні таких фактів судом не доведена. Утримання дитини батьком є законним обов`язком та не потребує встановлення судом.

Враховуючи вищевикладене, з поданого позивачем позову та досліджених доказів, між позивачем та відповідачем відсутній спір щодо виховання та утримання дитини (наявність підстав для позбавлення батьківських прав, припинення обов`язку з виховання (визнання особи недієздатною, безвісти відсутньою), тощо), а заявлені позовні вимоги по суті є не вимогами до відповідача щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів позивача фактично є вимогами, на підставі яких позивач має намір отримати відстрочку від мобілізації, тобто заміною вимоги про встановлення факту вимогою щодо отримання певного соціального-правового статусу, яке фактично стосуються процедури урегулювання правовідносин з органом військового управління, а не відповідачем у справі.

З урахуванням вищевикладеного, суд з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову повністю.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача. Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, суд покладає судові витрати на позивача.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дитини, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 , м. Біла Церква, Київська область.

Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, ЄДРПОУ 35615529, адреса: вул. Ярослава Мудрого, 15, м. Біла Церква, Київська область.

Головуючий Л . О . Колісник