Рішення № 138139580, 13.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.07.2026Справа № 910/1171/26За позовом Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 та Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАЯНИ"

про стягнення 180135,96 грн

Суддя Сташків Р.Б.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони (далі - прокуратура) в інтерасах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 (позивач-1) та Міністерства оборони України (позивач-2) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАЯНИ" (далі - відповідача) на користь позивача-1 77619,56 грн пені та 102516,40 грн штрафу за договором про закупівлю товарів (робіт або послуг) №236 від 18.12.2024, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань вчасно поставити товар у строки погоджені умовами договору.

Прокуратура заявляючи позов зазначила, що за умовами договору про закупівлю товарів (робіт або послуг) №236 від 18.12.2024 виконання його відбувається у місті Києві, а тому на підставі ч. 5 ст. 29 ГПК України цей позов подано до Господарського суду міста Києва.

Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання.

Міністерство оборони України подало додаткові пояснення у справі де підтримало вимоги позову та просило його задовольнити.

Відповідач відзиву на позов, заяв чи клопотань не подавав, ухвалу суду про відкриття провадження у справі отримав у своєму електронному кабінеті 17.02.2026, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

Враховуючи наведене, та за відсутності подання відповідачем відзиву, суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 ГПК України та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

18.12.2024 між Військовою частиною НОМЕР_1 та відповідачем укладено договір № 236 про закупівлю товарів (робіт або послуг) за бюджетні кошти (далі - Договір) на загальну суму 1464520 грн.

Згідно умов п. 3.1 Договору ціна цього договору становить 1464520,00 грн.

Відповідно до пункту 5.1 Договору строк поставки продукції, передбаченої Специфікацією, що є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток №1), оплата якого проводиться за спеціальним фондом Державного бюджету України КПКВ 2101020/35/8, КЕКВ 2260, за кодом видатків (видом) 050/35/8, встановлюється до 31 січня 2025 року включно.

Відповідно до п. 6.3.1 Договору виконавець зобов`язаний забезпечити поставку продукції у строки, встановлені Договором.

Поставку продукції здійснено 26.03.2025, що підтверджується підписанням видаткової накладної № РН-0000030 від 26.03.2025.

Поставлена продукція була повністю сплачена Військовою частиною 28.03.2025, що підтверджується платіжною інструкцією №187 від 28.03.2025 та випискою з рахунку за 30.03.2025 клієнта в/ч НОМЕР_1 .

Позивач зазначає, що відповідачем було порушено строки поставки товари у зв`язку із чим до останнього підлягають застосуванню штрафні санкції передбачені умовами Договору.

02.04.2025 позивач направив відповідачу претензію №1224 у якій зазначив, що ним нараховано штрафні санкції за невиконання відповідачем обов`язки з поставки товару у визначені Договором строки та просив заплатити неустойку.

Відповідачем не було сплачено штрафні санкції.

Із цією позовною заявою до суду звернувся прокурор (керівник Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону) в інтересах держави в особі військової частини НОМЕР_1 в порядку ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру» та ст.ст.53, 55 ГПК України з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За положеннями ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже, за змістом наведених норм прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом, а саме: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Спеціалізованою прокуратурою скеровано запити №№3014вих25 від 01.07.2025вих25 та 38 від 06.01.2026вих26 до військової частини НОМЕР_1 на підставі ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про надання інформації та документів.

З листів військової частини №№3150 від 18.08.2025вих-25 та 70 від 07.01.2026 вих-26 вбачається, що позивач - вч НОМЕР_1 не планує звертатися до суду з позовною заявою про стягнення штрафних санкцій з ТОВ «КРАЯНИ».

Крім того, Спеціалізованою прокуратурою скеровано запит №37 від 06.01.2026 до Міністерства оборони України, на який відповідь не надана.

Так, військова частина, яка є стороною Договору, здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів згідно з законодавством України, а також Міністерство оборони України не вжили ефективних заходів до стягнення неустойки з ТОВ «КРАЯНИ» за порушення умов Договору. Вказане було розцінене прокурором як бездіяльність уповноважених органів в даному випадку.

Спеціалізована прокуратура на виконання вимог абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомила військову частину НОМЕР_1 та Міністерство оборони України листом від 28.01.2026 № 378 вих-26 про намір вжити прокуратурою заходи представницького характеру шляхом подання позову про стягнення з ТОВ «КРАЯНИ» штрафних санкцій за Договором №236 від 18.12.2024.

Міністерство оборони України підтримало позовні вимоги прокуратури та просило суд позов задовольнити.

Відповідачем заперечень щодо заявлених вимог позову надано не було.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (зобов`язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до приписів статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 86 ГПК України).

Як вбачається зі змісту Договору, сторони у п. 5.1 погодили, що строк поставки продукції встановлюється до 31.01.2025 включно.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач поставив продукцію 26.03.2025, тобто з простроченням на 53 дні.

Положеннями ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 ЦК України, частини 2 статті 193 ГК України, відповідач є порушником зобов`язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.

Згідно пункту 7.2.1 Договору за порушення строків поставки Продукції Виконавець сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотків від вартості продукції, з якої допущено прострочення постачання за кожний день прострочення.

Згідно пункту 7.2.1 Договору за прострочення поставки продукції понад 30 днів виконавець додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості непоставленої продукції за кожен місяць прострочення.

Відповідачу було нараховано за період з 01.02.2025 по 25.03.2025 77619,56 грн пені та 102516,40 грн штрафу за порушення строку поставки продукції на понад 30 днів.

Заперечень щодо здійснених нарахувань та наведених ним сум, а також контррозрахунку нарахованих санкцій відповідачем суду надано не було.

Судом перевірено наданий прокурором розрахунок вищевказаних сум, визнано його обґрунтованим та арифметично правильним, а відтак, заявлені позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Станом на день ухвалення цього рішення матеріали справи не містять доказів погашення відповідачем нарахованих штрафних санкцій.

Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до статті 129 ГПК України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАЯНИ" (49044, місто Дніпро, вулиця Шевченка (Шевченківський, Соборний Райони), будинок, 23, квартира, 33; ідентифікаційний код 21864584) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) пеню у сумі 77619 (сімдесят сім тисяч шістсот дев`ятнадцять) грн 56 коп. та штраф у сумі 102516 (сто дві тисячі п`ятсот шістнадцять) грн 40 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАЯНИ" (49044, місто Дніпро, вулиця Шевченка (Шевченківський, Соборний Райони), будинок, 23, квартира, 33; ідентифікаційний код 21864584) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (01104, м. Київ, вул, Болбочана Петра, 8; ідентифікаційний код 38347014) 2662 (дві тисячі шістот шістдесят дві) грн 40 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Р.Б. Сташків