Рішення № 138139546, 13.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.07.2026Справа № 910/4397/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Морозова С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Державного підприємства Укрпродконтракт Державного агентства з управління резервами України, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Кінчеш

до Товариства з обмеженою відповідальністю Бібікон-В, м. Київ

про стягнення 196 405,41 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства Укрпродконтракт Державного агентства з управління резервами України про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Бібікон-В суми заборгованості в розмірі 135 000,00 грн, суми пені в розмірі 36 948,49 грн, суми 3% річних в розмірі 4 915,07 гнта суми інфляційних втрат в розмірі 19 541,85 грн, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору про надання платних послуг зберігання товарно-матеріальних цінностей №2024/007 від 01.01.2024 року в частині оплати наданих позивачем послуг.

Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2026 відкрито провадження у справі №910/804/26 та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвалу суду від 13.05.2026 року в електронному вигляді було надіслано відповідачу в його електронний кабінет (довідка про доставку електронного листа 13.05.2026 року міститься в матеріалах справи).

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 28.05.2026 року (включно).

Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач, у встановлений судом строк, не скористався.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву до суду не подав, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

01.01.2024 між позивачем (далі також виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шок Транс" (змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Бібікон-В») (далі замовник) укладено Договір про надання платних послуг зберігання товарно-матеріальних цінностей №2024/007 (надалі Договір), відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов`язується прийняти від замовника зомовлення про надання платних послуг зберігання товарно-матеріальних цінностей та забезпечення належних умов їх зберігання, а замовник зобов`язується оплатити надані послуги по договірній ціні та в термін, визначений сторонами договору.

Сторони дійшли згоди, що оплата за надані послуги становить 22 500,00 грн за зберігання ТМЦ на місяць з врахуванням ПДВ згідно затвердженого розміру плати за послуги. (п. 3.1. Договору).

Відповідно до п. 3.4. Договору оплата за надані послуги проводиться в термін до кінця поточного місяця, шляхом перерахунку грошей на поточний рахунок або готівкою в касу виконавця.

Договір набирає чинності з 01.01.2024 року і діє до 31.12.2024 року. По закінченню терміну дії договору, якщо ні одна із сторін на протязі місяця не ставить питання про розірвання договору, то його дія автоматично пролонгується на той же строк, на який його було укладено попередньо.

На виконання умов Договору позивач надав, а відповідач, без жодних заперечень, прийняв послуги на зальну суму 157 500,00 грн, що підтверджується наступними актами надання послуг:

- №18 від 31.01.2024 на суму 22 500,00 грн;

- №39 від 29.02.2024 на суму 22 500,00 грн;

- №59 від 31.03.2024 на суму 22 500,00 грн;

- №75 від 30.04.2024 на суму 22 500,00 грн;

- №121 від 31.05.2024 на суму 22 500,00 грн;

- №148 від 30.06.2024 на суму 22 500,00 грн;

- №5 від 31.07.2024 на суму 22 500,00 грн.

Акти надання послуг підписані обома сторонами без зауважень.

Як зазначено в позові, частину суми основного боргу в розмірі 22 500,00 грн відповідачем сплачено, втім, решту вартості послуг відповідачем сплачено не було.

16.12.2025 року позивачем на адресу відповідач направлено претензію №400001-2/41 від 16.12.2025 року з вимогою сплатити заборгованість (докази направлення містяться в матеріалах справи).

Звертаючись до суду в межах даної справи позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 135 000,00 грн, суму пені в розмірі 36 948,49 грн, суму 3% річних в розмірі 4 915,07 грн та суму ігфляційних втрат в розмірі 19 541,85 грн.

Відповідач правом на подачу до суду відзиву не скористався.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов`язань та обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором послуг.

Статтею 901 ЦК України закріплено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Як встановлено вище, на підставі Договору позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму в розмірі 157 500,00 грн, що підтверджується вказаними вище актами надання послуг.

Пунктом 3.4. Договору сторонами передбачено, що оплата за надані послуги проводиться в термін до кінця поточного місяця, шляхом перерахунку грошей на поточний рахунок або готівкою в касу виконавця.

Отже, сторонами в Договорі узгоджено, що оплата за надані послуги здійснюється до кінця поточного місяця, в яклму надається послуга.

Враховуючи, що акти надання послуг сторонами підписано без зауважень, тому термін для здійснення оплати вартості послуг настав та відповідачем не виконаний на суму в розмірі 135 000,00 грн (з урахуванням проведеної оплати на суму в розмірі 22 500,00 грн), що підтверджується матеріалами справи.

Проте, суд зазначає, що двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору виконавець бере на себе обов`язок надати послуги і водночас набуває права вимагати їх оплати, а замовник зі свого боку набуває права вимагати від виконавця передачі цих послуг та зобов`язаний здійснити їх оплату.

Як вже зазначено, п. 3.4. Договору сторонами визначено кінцевий строк здійснення відповідачем оплати наданих позивачем послуг.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи, що послуги позивачем надані, а відповідачем прийняті, проте не оплачені останнім в повному обсязі, відповідач є таким, що не виконав свого обов`язку передбаченого умовами укладеного між сторонами Договору.

Отже, враховуючи, що відповідачем не здійснено оплату наданих позивачем послуг в повному обсязі, суд дійшов до висновку, що у встановлений законом, статтею 530 ЦК України та п. 3.4. Договору, строк, заборгованість за надані послуги в розмірі 135 000,00 грн, погашена не була; позивачем належним чином відповідно до статей 525, 526, 901, 903 ЦК України доведена, документально підтверджена і відповідачем не спростована.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 135 000,00 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 36 948,49 грн за період з 01.10.2024 року по 16.01.2026 року.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 343 ГК України, платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом. Платник зобов`язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.

Відповідно до п. 3.2. Договору в разі несвоєчасного перераування коштів за надані послуги більше 2-х місяців наступних за розрахунковим замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на час утворення заборгованості, від суми заборгованостіза кожний день прострочки перерахування коштів.

Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок суми пені та визнано його обґрунтованим, у зв`язку з чим, до стягнення з відповідача підлягає сума пені в розмірі 36 948,49 грн.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 4 915,07 грн суми 3% річних та 19 541,85 грн суми інфляційних втрат за період з 01.08.2024 року по 16.01.2026 року, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що здійснений він вірно, а тому, до стягнення з відповідача підлягає сум 3% річних в розмірі 4 915,07 грн та сумі інфляційних втрат в розмірі 19 541,85 грн, у з в`язку з чим, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми заборгованості в розмірі 135 000,00 грн, суми пені в розмірі 36 948,49 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 19 541,85 грн та суми 3% річних в розмірі 4 915,07 грн.

Судовий збір, у розмірі 2 662,40 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням передбаченого ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, у зв`язку із поданням до суду позовної заяви в електронній формі, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бібікон-В» (код ЄДРПОУ 44768406, адреса: 02154, м. Київ, вул. Ентузіазтів, буд. 5/1, офіс 1182) на користь Державного підприємства «Укрппродконтракт» Державного агентства з управління резервами України (код ЄДРПОУ 30433226, місцезнаходження: 89435, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Кінчеш, мікрорайон Бази №9) суму заборгованості в розмірі 135 000,00 грн (сто тридцять п`ять тисяч гривень 00 копійок), суму пені в розмірі 36 948,49 грн (тридцять шість тисяч дев`ятсот сорок вісім гривень 49 копійок), суму 3% річних в розмірі 4 915,07 грн (чотири тисячі дев`ятсот п`ятнадцять гривень 07 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 19 541,85 грн (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот сорок одна гривня 85 копійок), суму судового збору в розмірі 2 662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ