Рішення № 138139540, 30.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.06.2026Справа № 910/6442/25

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Морозова С.М., при секретарі судового засідання Кот О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Мотронівський гірничо-збагачувальний комбінат

до Акціонерного товариства Державний ощадний банк України

про визнання недійсним пункту договору, -

За участю представників сторін:

від позивача: Свідло Є.В. (адвокат за ордером серія АА№1668680 від 20.01.2026);

від відповідача: Мельниченко В.В. (адвокат за довіреністю №19/4-02/782 від 10.12.2025).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

22.05.2025 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Мотронівський гірничо-збагачувальний комбінат (позивач) про визнання недійсним підпункту 4.1.1. пункту 4.1 статті 4 Договору застави №191/48-3 від 26.12.2014 року, укладеного з Акціонерним товариством Державний ощадний банк України (відповідач), у зв`язку з тим, що предмет договору (корпоративні права) не є оборотоздатним об`єктом цивільного права і не може відчужуватися, а тому, відповідно, і бути предметом застави.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.07.2025.

30.06.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що корпоративні права це сукупність правомочностей і застава корпоративних прав не суперечить законодавству, а належні позивачу корпоративні права, пов`язані з правом власності на частку у статутному капіталі товариства є належним предметом застави, на яке може бути звернуте стягнення.

07.07.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку у статутному капіталі юридичної особи. До майнових прав належить право на частку, а до корпоративних права із частки, які надають право на управління і т.д. Отже, як зазначив позивач, корпоративні права не є оборотоздатним об`єктом цивільного права.

10.07.2025 року від відповідача до суду надійшли заперечення, в яких зазначено, що підлягають застосуванню судом висновки, викладені в постановах Верховного Суду у справах №№ 922/3059/16, 917/202/21 та 44/227-б (90/14674/21), а справа №910/10116/18 та №902/1055/22 не є релевантною цій справі.

В підготовчому засіданні 29.07.2025 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 16.09.2025.

15.09.2025 до суду від позивача надійшли пояснення щодо форми власності юридичної особи.

Підготовче засідання 16.09.2025 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2025 наступне підготовче засідання призначено на 04.11.2025.

29.10.2025 до суду від відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 задоволено заяву відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.01.2026.

В судовому засіданні 20.01.2026 року в справі оголошено перерву до 10.03.2026 року.

Судове засідання 10.03.2026 року не відбулось у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.

Ухвалою 11.03.2026 року розгляд справи призначено на 28.04.2026 року.

В судовому засіданні 28.04.2026 року в справі оголошено перерву до 30.06.2026 року.

16.06.2026 року позивачем подано заяву про розгляд справи у розумний строк.

В судовому засіданні 30.06.2026 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.02.2013 між Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (змінено найменування на Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України») (банк) та Приватним акціонерним товариством «Кримський ТИТАН» (змінено найменування на Приватне акціонерне товариство «Юкрейніан Кемікал Продактс») (позичальник) (далі також ПАТ «ЮКП»), було укладено Договір кредитної лінії №01/48-1, в який в подальшому були внесені зміни та доповнення наступними Додатковими договорами: №1 від 27.03.2013, №2 від 02.09.2014, №3 від 25.09.2014, №4 від 26.12.2014, №5 від 22.04.2015, №6 від 15.02.2016, №7 від 01.07.2016, №8 від 16.08.2016, №9 від 29.12.2016, №10 від 30.03.2018, №11 від 24.10.2018, 12 від 09.11.2018, №13 від 12.08.2019, №14 від 26.06.2020, №15 від 19.08.2020 (надалі Кредитний договір).

Пунктами 2.1.-2.4. ст. 2 первісної редакції Кредитного договору передбачалося, що Банк зобов`язується надати на умовах цього Договору, а позичальник зобов`язується отримати та належним чином використовувати та повернути в передбачені цим Договором строки Кредит та сплатити проценти та інші платежі за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (Траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 20 лютого 2015 року.

Сторони погодили суму максимального ліміту кредитування і визначили його в розмірі 25 000 000,00 доларів США.

15.02.2016 між відповідачем (кредитор або банк), ПрАТ «ЮКП» (первісний боржник) та позивачем (новий боржник) було укладено Договір про заміну боржника у зобов`язанні (переведення боргу) №245/48-1 (далі - Договір про заміну боржника).

Відповідно до п. 1.1. ст. 1 Договору про заміну боржника терміни та скорочення використовуються в цьому договорі у такому значенні: Кредитний договір - Договір кредитної лінії №01/48-1 від 19.02.2013, укладений між Кредитором та Первісним боржником, а також усі додаткові договори, угоди, додатки, зміни та доповнення до нього, які чинні на момент укладання цього Договору.

Пунктом 2.1. ст. 2 Договору про заміну боржника передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, Первісний боржник за згодою Кредитора передає (переводить) свої Боргові зобов`язання за Кредитним договором на Нового боржника, а Новий боржник приймає на себе всі його права та обов`язки Позичальника за Кредитним договором.

Згідно п. 2.3. ст. 2 Договору про заміну боржника з моменту набрання чинності цим Договором Первісний боржник вважається таким, що передав, а Новий боржник таким, що прийняв на себе Боргові зобов`язання та набув усіх прав та обов`язків Позичальника за Кредитним договором. У зв`язку з цим Кредитор та Новий боржник у день підписання цього Договору зобов`язуються внести зміни до Кредитного договору в частині заміни Первісного боржника на Нового боржника в якості Позичальника за Кредитним договором.

На виконання вказаного пункту Договору про заміну боржника 15.02.2016 між відповідачем і позивачем укладено додатковий договір №6 до Кредитного договору, пунктом 1.1. ст. 1 якого встановлено, що у зв`язку з переведенням боргу ПрАТ «ЮКП» перед Банком за Кредитним договором на Позивача, сторони домовились в преамбулі та за текстом Кредитного договору змінити особу позичальника з ПрАТ «ЮКП» на ТОВ «Мотронівський ГЗК».

Відповідно до п. 5.2. ст. 5 Договору про заміну боржника з дня набуття чинності цим Договором Новий боржник несе всю повноту відповідальності перед Кредитором за невиконання чи неналежне виконання прийнятих на себе зобов`язань за Кредитним договором у відповідності до його умов.

Згідно п. 7.1. ст. 7 Договору про заміну боржника цей Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами, скріплення його печатками Сторін, та діє до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

Таким чином, ТОВ «Мотронівський ГЗК» прийняв на себе боргові зобов`язання ПрАТ «ЮКП» за Кредитним договором та набув усіх прав та обов`язків позичальника, про що внесені відповідні зміни до Кредитного договору.

Виконання зобов`язань ТОВ «Мотронівський ГЗК» за Кредитним договором забезпечено Договором застави №191/48-3 від 26.12.2014 (надалі також спірний договір, Договір застави), укладеним між відповідачем як заставодержателем та позивачем як заставодавцем.

Відповідно до положень п. 4.1 ст. 4 Договору застави предметом застави за Договором застави є:

4.1.1. Належні Заставодавцю корпоративні (майнові) права, пов`язані з правом власності Заставодавця на Частку (долю) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат» (далі Товариство), що складає 99,0 % (дев`яносто дев`ять відсотків) від розміру статутного капіталу Товариства, який (статутний капітал) становить 207 370 112 (Двісті сім мільйонів триста сімдесят тисяч сто дванадцять) гривень 83 копійки, з володіння якою витікають правомочності на управління Товариством, отримання певної частини прибутку (дивідендів) Товариства, що підлягає розподілу між учасниками Товариства та активів у разі ліквідації останнього відповідно Законодавства, а також інші права, передбачені Законодавством та установчими документами Товариства;

ТА

4.1.2. Частка (доля) в статутному капіталі Товариства, що складає 99,0 (дев`яносто дев`ять відсотків) від розміру статутного капіталу Товариства.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказав, що підпунктом 4.1.1. пункту 4.1 статті 4 Договору застави №191/48-3 від 26.12.2014 року у заставу передано корпоративні права, які не є оборотоздатним активом (об`єктом) цивільного права і не можуть відчужуватися, а тому, відповідно, і бути предметом застави. Позивач зазначив, що вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №44/227-б (910/14674/21).

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що корпоративні права це сукупність правомочностей і застава корпоративних прав не суперечить законодавству, а належні позивачу корпоративні права, пов`язані з правом власності на частку у статутному капіталі товариства є належним предметом застави, на яке може бути звернуте стягнення. При цьому, відповідачем зазначено, що підлягають застосуванню судом релевантні висновки, викладені Верховним Судом у постановах в справах №№ 922/3059/16, 917/202/21 та 44/227-б (90/14674/21), а зазначені позивачем постанови Верховного Суду у справах №910/10116/18 та №902/1055/22 не є релевантними цій справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України та статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є його порушення, невизнання або оспорення. Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину до моменту визнання його недійсності судом.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину повністю чи в частині, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Так, позивачем зазначено, що передані у заставу згідно спірного підпункту 4.1.1. Договору застави належні Заставодавцю корпоративні (майнові) права, пов`язані з правом власності Заставодавця на Частку (долю) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат», не є оборотоздатним об`єктом цивільного права, оскільки самі по собі корпоративні права у заставу передаватись не можуть.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

За частиною першою статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Отже, об`єктами цивільних прав також є майнові права, які можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Законодавство не містить чіткого та вичерпного переліку майнових прав. Абзац третій частини другої статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" такими правами визначає будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

До майнових прав належить право на частку в статутному капіталі господарської організації, а до корпоративних - права із частки, які відповідно до статті 167 ГК України надають право на управління, на дохід у вигляді дивідендів та інші права, передбачені законом та статутними документами.

Означена позиція викладена п постанові Верховного Суду від 29.06.2023 року у справі №44/227-б (910/14674/21).

Відповідно до статті 96-1 Цивільного кодексу України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та установчих документів товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Згідно із частинами першою, третьою статті 167 ГК України корпоративні права це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Отже, об`єктом обороту (продажу, застави тощо) є саме частка в статутному капіталі господарської організації, з набуттям прав на яку в особи виникають і корпоративні права. Статутний капітал, який є лише засобом бухгалтерського обліку, та самі по собі корпоративні права відчужуватися не можуть, адже не є оборотоздатним об`єктом цивільного права (висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду від 07.10.2021 у справі № 922/3059/16, від 30.03.2023 у справі № 917/202/21).

Таким чином, корпоративним є саме те право здійснення управлінням яким виникає у особи (юридичної чи фізичної) із набуття права на частку в статутному капіталі господарської організації, а майнове - полягає у праві на частку в статутному капіталі господарської організації.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про заставу", застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно з ч.ч. 1 - 3 ст. 4 Закону України "Про заставу", ст.576 ЦКУ предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання.

Аналізуючи викладене, нормою статті 4 вказаного Закону чітко визначено, що предметом застави можуть бути майно та майнові права (оборотоздатний об`єкт), в той час як корпоративні права є сукупністю правомочностей, що набуваються з моменту набуття права власності на частку у статутному капіталі юридичної особи.

Підпунктом 4.1.1. пунткту 4.1. статті 4 спірного договору сторонами викладено, що у заставу передаються належні заставодавцю корпоративні (майнові) права, пов`язані з правом власності Заставодавця на Частку (долю) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат», що складає 99,0% від розміру статутного капіталу Товариства, який (статутний капітал) становить 207 370 112,83 гривень, з володіння якою витікають правомочності на управління Товариством, отримання певної частини прибутку (дивідендів) Товариства, що підлягає розподілу між учасниками Товариства та активів у разі ліквідації останнього відповідно Законодавства, а також інші права, передбачені Законодавством та установчими документами Товариства.

З означеного вбачається, що сторонами передано у заставу саме корпоративні права, які не є оборотоздатним об`єктом цивільного права та відчужуватися не можуть.

При цьому, в даному випадку такий підхід не є формальним, тому, що саме питання встановлення належності статутного капіталу до засобів бухгалтерського обліку, та того, що самі по собі корпоративні права відчужуватися не можуть, є підставою визначення базового юридичного принципу: відчужуватися може не корпоративне право чи статутний капітал (який є лише обліковою категорією), а право власності на частку разом із пов`язаним комплексом прав (управління, отримання прибутку, частка активів при ліквідації і т.д.).

Таким чином, самі по собі не можуть бути передані у заставу належні заставодавцю корпоративні права.

Відповідно до частини 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (статті 215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Враховуючи встановлене судом вище, підпункт 4.1.1. пункту 4.1. статті 4 Договору застави №191/48-3 від 26.12.2014 року, укладений між Акціонерним товариством Державний ощадний банк України та Товариством з обмеженою відповідальністю Мотронівський гірничо-збагачувальний комбінат підлягає визнанню недійсним.

При цьому, щодо предмету Договору застави сторони можуть звернутись за тлумаченням або здійснити це в позасудовому порядку.

Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За загальним правилом, встановленим ст. 216 ЦК, наслідком укладення правочину, що не відповідає вимогам закону (ст. 203 та ін. ЦК) і визнається недійсним, є двостороння реституція.

Двостороння реституція полягає у тому, що кожна сторона недійсного правочину має повернути іншій стороні все, що вона одержала на виконання такого правочину. Якщо повернути в натурі отримане за правочином, що є недійсним, неможливо (наприклад, предметом правочину було користування майном, надання послуг тощо), то підлягає поверненню вартість того, що одержано. Двостороння реституція є загальним наслідком недійсності правочину, який настає незалежно від наявності вини сторін правочину у тому, що правочин є недійсним.

Позивачем в судовому засіданні повідомлено, що наслідки для сторін від визнання недійним підпункту 4.1.1. пункту 4.1. статті 4 Договору застави №191/48-3 від 26.12.2014 року в межах даної справи відсутні.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В сукупності зазначеного, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та виходячи з наведених вище норм процесуального законодавства, суд дійшов висновку про доведеність позивачем належними та допустимими доказами того, що п. 4.1.1. пункту 4.1. статті 4 Договору застави №191/48-3 від 26.12.2014 року підлягає визнанню недійсним.

Судовий збір позивача у розмірі 3 028,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним підпункт 4.1.1. пункту 4.1. статті 4 Договору застави №191/48-3 від 26.12.2014 року, укладеного між Акціонерним товариством Державний ощадний банк України (код ЄДРПОУ 00032129, адреса: 01001, м. Київ, вул. Госпітальна, буд. 12-Г) та Товариством з обмеженою відповідальністю Мотронівський гірничо-збагачувальний комбінат (код ЄДРПОУ 39376858, місцезнаходження: 51700, Дніпропетровська область, м. Вільногірськ, вул. Молодіжна, буд. 30-А, приміщення 3).

3. Стягнути з Акціонерного товариства Державний ощадний банк України (код ЄДРПОУ 00032129, адреса: 01001, м. Київ, вул. Госпітальна, буд. 12-Г) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мотронівський гірничо-збагачувальний комбінат (код ЄДРПОУ 39376858, місцезнаходження: 51700, Дніпропетровська область, м. Вільногірськ, вул. Молодіжна, буд. 30-А, приміщення 3) суму судового збору в розмірі 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 10.07.2026 року.

Суддя С. МОРОЗОВ