Рішення № 138139274, 23.06.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 4/122/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2026 Справа № 908/1857/24

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1)

до відповідача Приватного акціонерного товариства «МЕЛІТОПОЛЬГАЗ», (72318, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Чкалова, буд. 47-А)

про стягнення 20 078 118,88 грн.

Суддя Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Проценко І.Е.

За участю представників сторін:

від позивача Пясецький Д.В. на підставі довіреності № 153 від 30.12.2025 (адвокат), (в режимі відеоконференції);

від відповідача не з`явився;

03.07.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 119/4.2.2-32465-2024, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІКС 03.07.2024, (вх. № 2055/08-07/24 від 03.07.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», м. Київ до Приватного акціонерного товариства «МЕЛІТОПОЛЬГАЗ», м. Мелітополь Запорізької області про стягнення 20 078 118,88 грн. заборгованості за договором постачання природного газу постачальником «останньої надії», в тому числі 13 701 673,52 грн. заборгованості за спожитий природний газ за травень червень 2022 року, 3 453 572,49 грн. пені, 788 643,96 грн. 3 % річних та 2 134 228,91 грн. інфляційних втрат.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2024 справу № 908/1857/24 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1857/24 та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, справі присвоєно номер провадження справи 4/122/24, підготовче засідання призначено на 05.08.2024.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.08.2024 судом ухвалено провадження у справі № 908/1857/24 зупинити до закінчення перегляду в касаційному порядку судового рішення у подібних правовідносинах по справі № 908/1162/23 Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду і набрання законної сили цим судовим рішенням Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.04.2026 з урахуванням прийняття і опублікування повного тексту постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 за ініціативою суду поновлено провадження у справі № 908/1857/24 та призначено підготовче засідання на 06.05.2026.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 06.05.2026 закрито підготовче провадження у справі № 908/1857/24 та призначено справу до розгляду по суті на 02.06.2026.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 02.06.2026 розгляд справи відкладався до 23.06.2026.

В судове засідання 23.06.2026 з`явився представник позивача, судове засідання проводилося в режимі відеоконференції з використанням системи відеоконференцзв`язку vkz.court.gov.ua.

До системи відеоконференцзв`язку 23.06.2026 приєднався представник позивача.

В судовому засіданні 23.06.2026 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.

Представник відповідача в жодне судове засідання у справі № 908/1857/25 не з`явилися, про поважність причин неявки суд жодного разу завчасно не повідомили.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наразі відповідними Указами Президента України строк, на який на території України введено режим воєнного стану, продовжено до 02.08.2026 включно.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом № 309 від 22.12.2022, зареєстрований в у Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Згідно вказаного Переліку з урахуванням наступних змін, внесених відповідними наказами, вся територія Мелітопольської міської територіальної громади Запорізької області входить до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України (з 25.02.2022 по теперішній час).

Враховуючи територіальне перебування відповідача на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, відповідно до вимог ч. 1 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» всі ухвали Господарського суду Запорізької області у справі № 908/1857/24 опубліковані на офіційному веб-сайті судової влади України, а також направлені судом відповідачу на відому суду адресу електронної пошти.

За приписами зазначеної норми Закону якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Отже, судом вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/1857/24 та подальший розгляд справи.

Згідно приписів ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Однією із найважливіших гарантій забезпечення захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист безпосередньо в Основному законі України.

Відповідно до приписів ч. 1 та 2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Також судом враховано, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа «Скопелліті проти Італії» від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України», від 02.12.2010 «Шульга проти України», від 21.10.2010 «Білий проти України»).

Дослідивши матеріали справи, суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вирішив за можливе розглядати справу по суті в судовому засіданні 23.06.2026 за відсутністю представника відповідача, оскільки його неявка не перешкоджає вирішенню спору.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на приписи ст., ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230-232, 264-265 ГК України, ст., ст. 11,15, 16, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 ЦК України та умови договору постачання природного газу постачальником «останньої надії». Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що відповідно до постанови НКРЕКП від 04.07.2017 № 880 ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України. Постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором, а договір на постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним. Відповідно до п. 1, 2, 4-6 Розділу VI Правил постачання природного газу постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів. Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним, не потребує двостороннього підписання і вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи. За договором постачання природного газу постачальник «останньої надії» зобов`язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником «останньої надії» не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником «останньої надії». Отже, між позивачем та відповідачем укладено договір, як між Постачальником «останньої надії» та Споживачем, до такого договору застосовуються положення Цивільного кодексу України. Оскільки у відповідача (як споживача природного газу) були відсутні постачальники природного газу (не перебував у реєстрі споживачів будь-якого із постачальників), то у відповідності до положень п. 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС такого Споживача (відповідача) автоматично включено (зареєстровано) в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», тобто позивача. Враховуючи викладене, в інформаційній платформі Споживач з ЕІС-кодом 56X150000000001Х (відповідач у справі) був закріплений за постачальником «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В), у т.ч. у період з 01.05.2022 по 29.06.2022. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати у повному обсязі природного газу, поставленого позивачем згідно з умовами договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», в період з травня по червень 2022 року включно, внаслідок чого сума простроченого та неоплаченого основного боргу відповідача складає 13 701 673,52 грн. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем, враховуючи умови договору та приписи діючого законодавства, також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 3 453 572,49 грн, 3% річних в розмірі 788 643,96 грн та інфляційні втрати в розмірі 2 134 228,91 грн. Враховуючи викладене, позивач просить суд позов задовольнити повністю та стягнути з відповідача 20 078 118,88 грн. заборгованості за договором постачання природного газу постачальником «останньої надії», в тому числі 13 701 673,52 грн. заборгованості за спожитий природний газ за травень червень 2022 року, 3 453 572,49 грн пені, 788 643,96 грн 3% річних та 2 134 228,91 грн інфляційних втрат. Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору.

12.05.2026 позивачем надані суду Додаткові письмові пояснення з урахуванням висновків, викладених в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 (вх. № 10460/08-08/26 від 12.05.2026), в яких позивач зазначив, що аналізуючи зміни до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», у п.7.17 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 вказано наступне: «З наведеного регулювання у сукупності вбачається, що за відповідними законодавчими змінами для застосування правового режиму економічної діяльності на різних тимчасово окупованих територіях України окремого рішення про визнання тієї чи іншої її частини окупованою для визначення такого статусу за пунктом 3 частини першої статті 3 Закону , вимагає будь-яка частина території України, крім Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, які були окуповані іще в 2014 році та визнаються такими просто в силу закону (пункт 1 частини першої статті 3 Закону).». Відтак, касаційний суд розмежував правовий режим тимчасово окупованих територій залежно від нормативної підстави набуття ними такого статусу: АР Крим та м. Севастополь визнаються тимчасово окупованими безпосередньо в силу прямої вказівки закону, тоді як щодо будь-яких інших територій України застосування правового режиму тимчасово окупованої території за пунктом 3 частини першої статті 3 Закону про ТОТ у редакції, чинній до змін Закону від 21.04.2022 № 2217-IX, вимагало ухвалення окремого рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію указом Президента України. Отже, сам по собі факт фактичної окупації певної території після 24.02.2022 не породжував автоматичного поширення на неї спеціального правового режиму, встановленого Законом про ТОТ, без дотримання визначеної законом процедури її офіційного визнання тимчасово окупованою. Відтак за відсутності такого рішення РНБО відповідна територія не набувала статусу тимчасово окупованої у спеціальному законодавчому розумінні, а передбачені Законом обмеження економічної діяльності не могли застосовуватися автоматично. Також позивач зауважує, що у спірний період ані Радою національної безпеки і оборони України не було ухвалено жодного рішення, введеного в дію указом Президента України, яким би конкретні території України були віднесені до тимчасово окупованих у розумінні пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ані Кабінетом Міністрів України не приймалося окремого рішення про поширення дії положень статей 13 та 13-1 зазначеного Закону на такі території, їх надра чи повітряний простір. Так, на адвокатський запит представника позивача від 17.04.2026 Кабінетом Міністрів України листом від 23.04.2026 № 11034/0/2-26 повідомлено, що Кабінетом Міністрів України не приймалося рішення про поширення положень статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на Мелітопольську міську територіальну громаду Запорізької області. Отже, передбачений законодавцем спеціальний нормативний механізм, необхідний для поширення правового режиму тимчасово окупованої території та відповідних обмежень господарської діяльності на інші території України, окрім Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, у встановленому законом порядку реалізований не був. Разом із цим, права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються Законом України «Про ринок природного газу», Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно правовими актами, а також договором постачання природного газу. Також потрібно враховувати, що одномоментно припинити постачання газу непобутовому споживачу неможливо. Процедура припинення (обмеження) постачання газу регламентована Кодексом газорозподільних систем, Правилами постачання природного газу тощо. Військова агресія Російської Федерації на територію України була неочікуваною. Отже, завчасно неможливо передбачити чи буде територія, де знаходиться Споживач, окупованою чи ні. Натомість, відповідачем належних та допустимих в розумінні ст., ст. 77, 78 ГПК України актів про припинення споживання природного газу до матеріалів справи не представлено. Отже, саме відповідач мав оперативно припинити споживання газу та звертатись до відповідних органів з питання можливості врегулювання взаємовідносин, які виникли між сторонами, на законодавчому рівні. Позивач мав правомірні очікування, що за наявності факту споживання природного газу він отримує від відповідача оплату отриманого природного газу. Відповідачем не надано жодного доказу (наказу, розпорядження тощо), що він призупинив свою діяльність або те, що він не користувався майном (обладнанням тощо) за яким відбувалось споживання природного газу у спірний період. Отже, відповідачем не спростовано факт споживання природного газу за умовами договору, а також не надано доказів оплати отриманого природного газу. Позивач сумлінно виконував свої обов`язки з постачання відповідачу природного газу. До матеріалів справи не надано жодного доказу на підтвердження протилежного. В той же час, доказів належного виконання своїх обов`язків відповідачем - матеріали справи не місять. Встановленим фактом є те, що в спірний період відбулось споживання природного газу, споживання газу відбулось за точками обліку, які належать відповідачу. Дана обставинна підтверджується даними з інформаційної платформи. Відповідач мав виконувати свої зобов`язання, в тому числі припинити споживання газу, уникнувши нарахувань та сплати судового збору за вирішення спору в судовому порядку. Надані пояснення позивач просить суд врахувати при постановленні судового рішення.

Письмового відзиву на позовну заяву у встановлені судом строки відповідач суду не надав.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

У зв`язку із не поданням відповідачем відзиву на позовну заяву відповідь на відзив на позовну заяву від позивача не надходила.

Розглянувши зібрані у справі письмові докази у їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, суд

УСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі Постачальник «останньої надії», позивач у справі ) відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) від 04.07.2017 № 880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» визначено Постачальником «останньої надії» на ринку природного газу.

Відповідно до пункту 26 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» постачальник «останньої надії» визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.

У свою чергу, Закон України «Про ринок природного газу» визначає, що споживачем є фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини (ст. 1 Закону).

Крім того, згідно з ч. 1, 3 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Однак, постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором, а Договір на постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним.

Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються Законом України «Про ринок природного газу», Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу. Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу» споживач зобов`язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

У відповідності до положень пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов`язані надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/ оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об`єкта споживача. Зазначена інформація надається через інформаційну платформу, за допомогою відправки повідомлення на поштову скриньку постачальника останньої надії в інформаційній платформі дані скриньки G_MAIL_PLR.

Відповідно до підпункту 19 пункту 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).

24.12.2019 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову № 3011 «Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ «ОПЕРАТОР ГТС УКРАЇНИ», на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу Товариству з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ» (03065, м.Київ, проспект Гузара Любомира, 44; код ЄДРПОУ 42795490).

Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом Газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1378/27823 (далі Кодекс ГТС).

Відповідно до положень пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.

Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (пункт 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Отже, суб`єкти ринку природного газу (в даному випадку - позивач та відповідач, як продавець та покупець природного газу відповідно) користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС.

Інформаційна платформа має бути доступною всім суб`єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов`язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом.

Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи є доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (пункт 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Таким чином, позивач як суб`єкт ринку природного газу має право доступу до Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей.

У зв`язку з відсутністю у відповідача (як Споживача природного газу) інших постачальників операторів газотранспортної системи (Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (Оператори ГРМ) (не перебував у реєстрі споживачів будь-якого із постачальників), то у відповідності до положень п. 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС об`єми природного газу, спожитого Приватним акціонерним товариством «МЕЛІТОПОЛЬГАЗ» (відповідачем у справі) в травні та червні 2022 року автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

Положеннями абзацу 11 пункту 2 глави 5 вказаного розділу Кодексу ГТС визначено, що дата початку постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії» визначається в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі.

Тож, Оператором ГТС об`єми природного газу, спожитого відповідачем, автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» - позивача і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС, з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб`єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об`єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб`єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG).

Абзацом 2 пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС визначено, що для кодування використовується ЕІС-код, при цьому згідно з абзацом 4 вказаного пункту глави 2 розділу IV Кодексу ГТС кожному суб`єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один ЕІС-код. Зазначене обумовлює відсутність в інформаційній платформі найменувань споживачів, у зв`язку з чим їх ідентифікація здійснюється виключно за присвоєними ЕІС-кодами.

Враховуючи викладене, в інформаційній платформі Споживач з ЕІС-кодом 56X150000000001Х (відповідач) закріплений за Постачальником «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В), у тому числі у період з 01.05.2022 по 29.06.2022.

Факт включення відповідача до реєстру споживачів Постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля Постачальника «останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується листом оператора ГТС від 27.05.2024 № ТОВВИХ-24-7817 та інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача за ЕІС-кодом; Реєстром пар споживачів ПОН портфель (наданий у вигляді скріншоту з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС); інформацією щодо закріплення споживача в Реєстрі споживачів постачальників (надана у вигляді скріншоту з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС); інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача (надана у вигляді скріншоту з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС).

Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП № 2496 від 30.09.2015 (далі - Правила) договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання. Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» (далі Договір) затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.

Так, відповідно до підпункту 4.2 розділу IV Договору об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора ГТС та доведені споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Відповідно до пункту 2 глави 7 розділу XIІ Кодексу ГТС у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку, якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М). Таким чином, об`єм (обсяг) спожитого споживачем природного газу передається Оператором ГРМ в інформаційну платформу Оператора ГТС та використовується постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.

Отже, позивач проводить нарахування вартості спожитого Споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об`єм (обсяг) розподіленого/ спожитого Споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.

Вартість природного газу визначається шляхом множення об`ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.

З 1 жовтня 2021 року ціна природного газу, що постачається постачальником «останньої надії» щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії», затвердженого постановою КМУ від 30.09.2015 № 809 в редакції Постанови КМУ № 1102.

У відповідності до п. 4.1 Договору постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою Постачальником на своєму сайті, тож ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов Договору опублікована/оприлюднена на сайті позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price (Архів ціни ПОН для непобутових споживачів доданий до позовної заяви у вигляді роздруківки на паперовому носії).

Разом із цим, відповідно до пункту 4.3 Договору Постачальник зобов`язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо Сторонами це окремо обумовлено).

Як стверджує позивач, обсяг природного газу, використаний відповідачем у спірний період та внесений в алокацію позивача як Постачальника «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В), становить:

- з 01.05.2022 по 31.05.2022 296,88190 тис.м3;

- з 01.06.2022 по 29.06.2022 2,50439 тис.м3.

На виконання пункту 4.3 Договору Позивачем направлялись на адресу Відповідача (відому електронну адресу) рахунки на оплату поставленого природного газу:

- № 17840 від 13.06.2022 за період з 01 по 31 травня 2022 року на суму 13 576 221,10 грн.;

- № 19671 від 12.07.2022 за період з 01 по 30 червня 2022 року на суму 125 452,42 грн.

Однак відповідачем вказані рахунки у встановлений в законодавстві та Договорі строк не оплачені.

Оскільки, позивач поставив відповідачу природний газ, в той час як відповідачем, не здійснено жодної оплати вартості спожитого газу, то у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за спожитий природній газ на загальну суму 13 701 673,52 грн.

На підставі вказаних обставин позивач звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 13 701 673,52 грн заборгованості за спожитий природний газ за травень червень 2022 року, 3 453 572,49 грн пені, 788 643,96 грн 3% річних та 2 134 228,91 грн інфляційних втрат.

Розглянувши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши представлені позивачем письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є договір.

Предметом спору у даній справі є вимоги ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до Приватного акціонерного товариства «МЕЛІТОПОЛЬГАЗ» про стягнення 20 078 118,88 грн. заборгованості за договором постачання природного газу постачальником «останньої надії» за період травень червень 2022 року.

Спірні правовідносини сторін є господарськими та врегульовані публічним договором постачання природного газу постачальником «останньої надії», який за змістом закріплених у ньому прав та обов`язків сторін є договором поставки.

За приписами ч., ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

У частині 1 статті 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Таким чином, укладений між сторонами публічний типовий Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань та згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст., ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно пункту 2 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496, споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором.

Як визначено у п. 10 розділу ІІ цих Правил, споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання. В іншому разі до споживача можуть бути застосовані відповідні заходи з боку постачальника, передбачені цим розділом та розділом VII цих Правил, у тому числі примусове обмеження (припинення) газопостачання. Постачальник має право оперативно контролювати обсяг споживання природного газу споживачем, використовуючи інформаційну платформу Оператора ГТС або інформацію споживача, а також шляхом самостійного контролю обсягів споживання природного газу на об`єкті споживача.

Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом Газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1378/27823 (далі - Кодекс ГТС).

Відповідно до пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС, з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб`єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об`єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб`єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG). Для кодування використовується ЕІС-код. На ринку природного газу використовуються ЕІС-коди, що присвоєні відповідно до регламенту EIC-схеми для кодування та ідентифікації в енергетиці. Кожному суб`єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один ЕІС-код.

Згідно з пунктом 4 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС, оператор газорозподільної системи присвоює EIC-коди всім споживачам, що приєднані до газорозподільної системи відповідного оператора та відповідних ЕІС-кодів їх точок комерційного обліку (за необхідності).

У пункті 1 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС передбачено, що для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб`єктами ринку природного газу, у тому числі для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб`єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ оператор газотранспортної системи зобов`язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи.

Інформаційна платформа - це електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу (пункт 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС).

Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (пункт 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Інформаційна платформа має бути доступною всім суб`єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов`язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом. Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (п. 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Відповідно до пункту 4.4 Договору Постачальник зобов`язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет Споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

Позивачем виставлялися відповідачу та направлялися засобами електронної пошти рахунку на оплату за спожитий природний газ за спірний період на загальну суму 13 701 673,52 грн.

В свою чергу, п. 4.4 Договору визначає, що Споживач зобов`язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу. Оплата здійснюється на підставі рахунку, наданого Постачальником відповідно до п. 4.3 Договору.

Доказів оплати спожитого природного газу в сумі 13 701 673,52 грн на користь позивача відповідач не надав.

Відповідно до ст., ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Місцезнаходженням (податковою адресою) відповідача як у спірний період (травень черевань 2022 року), так і на теперішній час є: 72318, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Чкалова, буд. 47-А.

Як вже зазначалось судом, указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває по теперішній час.

Згідно вказаного Переліку (з урахуванням наступних змін і доповнень) Мелітопольська міська територіальної громади Запорізької області входить до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України (з 25.02.2022 по теперішній час).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями. На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті. Контроль в`їзду-виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території в межах контрольних пунктів в`їзду-виїзду, а також поза межами контрольних пунктів в`їзду-виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № 908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 обсяг електроенергії на об`єкті, який знаходиться у місті Мелітополі.

Об`єднана палата зазначила: «У справі № 908/1162/23, як і у справі № 910/9680/23 (від висновків Верховного Суду в якій пропонується відступити), йдеться про діяльність, що підпадає під ознаки, наведені у частині другій статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»; окрім того, в обох справах йдеться про території, окуповані з лютого 2022, за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022. Тобто правовідносини у цих справах є подібними за критерієм здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території і доводи касаційної скарги ґрунтуються на застосуванні тих самих приписів Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Предметом розгляду Об`єднаною палатою було питання застосування частини 2 статті 13 та частини 2 статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, які виникли у період із лютого 2022 по грудень 2022, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).

Так, у справі № 908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову у позові без змін, зокрема дійшов висновку, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Як зазначила Об`єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Однак, у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

З огляду на викладене, у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 Об`єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі № 910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Суд враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі № 908/1162/23 відповідно до положень ч. 4 ст. 236 ГПК України, оскільки правовідносини у справах є подібними за змістовим критерієм.

Стаття 42 «Положення про закони і звичаї війни на суходолі», що є додатком до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, учасницею якої є Україна (дата набрання чинності для України - 24.08.1991), встановлює, що територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.

Таким чином, враховуючи, що окупація території місцезнаходження відповідача 25.02.2022 є загальновідомим фактом (підтвердженим до того ж Кабінетом Міністрів України), а також положення ст. 13-1 Закону № 1207-VII, позивач у спірний період (а саме, починаючи з 25.02.2022) не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання на окуповану територію товарів і послуг, у тому числі природного газу.

З моменту окупації російськими військами м. Мелітополь Запорізької області державні органи України втратили контроль над цією територією, що є загальновідомим фактом та не потребує будь-якого нормативного підтвердження.

Матеріали справи не містять та сторонами не надано доказів того, що саме відповідач споживав природний газ протягом травня червня 2022 року.

Відтак, позивач не мав законодавчих підстав правомірно поставляти відповідачу природний газ у спірний період.

Враховуючи викладене вище, оскільки окупація території України, куди здійснювалося постачання природного газу, розпочалась 25.02.2022, то саме з цього періоду відсутні підстави для стягнення основного боргу.

З огляду на викладене, оскільки постачання природного газу відповідачу в травні червня 2022 року є неправомірним, суд дійшов висновку про відсутність обумовлених договором постачання природного газу постачальником «останньої надії» та законом підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 13 701 673,52 грн заборгованості за спожитий природний газ за травень червень 2022 року та, відповідно, 3 453 572,49 грн пені, 788 643,96 грн 3 % річних та 2 134 228,91 грн інфляційних втрат, за наведених позивачем доводів та обґрунтувань у зв`язку з чим позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України)

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Усталена практика Європейського суду з прав людини відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст. 2 ГПК України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення від 27.10.1993 р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

Відповідач своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористався, проти позову не заперечив, належними доказами доводи позивача не спростував.

За встановлених судом фактичних обставин суд визнає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи вище наведене, в задоволенні позову відмовляється повністю.

Керуючись положеннями ст. 129 ГПК України, приймаючи до уваги висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, відсутні підстави для розподілу судового збору.

Керуючись ст., ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», м. Київ до Приватного акціонерного товариства «МЕЛІТОПОЛЬГАЗ», м. Мелітополь Запорізької області про стягнення 20 078 118,88 грн заборгованості за договором постачання природного газу постачальником «останньої надії» відмовити повністю.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 13» липня 2026 року у зв`язку із перебуванням головуючого судді Зінченко Н.Г. у період з 30.06.2026 по 11.07.2026 включно у відрядженні.

Суддя Н.Г.Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.