Рішення № 138138828, 08.07.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 липня 2026 року Справа № 903/220/26 Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І.О., за участю секретаря судового засідання Ведмедюка М.П., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Маневицької селищної ради, селище Маневичі

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агробіостандарт, м.Теребовля, Тернопільська область

про стягнення 1 700 436,98 грн

за участю представників:

від позивача: н/з,

від відповідача: Чуприна І. П. адвокат (ордер серія АС № 1185616 від 04.05.2026)

в судовому засіданні взяла участь Костюк Н. В. прокурор відділу Волинської обласної прокуратури (службове посвідчення № 071760 від 01.03.2023),

в с т а н о в и в:

05.03.2026 документ сформовано в системі Електронний суд, а 06.03.2026 зареєстровано в Господарському суді Волинської області позовну заяву заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Маневицької селищної ради про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю Агробіостандарт на користь Маневицької селищної ради 1700436,98 грн, з них:

- 19 113,44 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0723655100:01:001:1166, 1769,61 грн збитків, завданих інфляцією, 611,03 грн процентів річних;

- 69 211,05 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0723655100:01:001:1167, 6407,76 грн збитків, завданих інфляцією, 2212,44 грн процентів річних;

- 1 423 780,43 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0723655100:01:001:1168, 131817,52 грн збитків, завданих інфляцією, 45513,70 грн процентів річних.

Ухвалою суду від 11.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 15 квітня 2026 року.

Ухвалу суду надіслано учасника справи до їх електронних кабінетів.

24.03.2026 документ сформовано в системі «Електронний суд» та зареєстровано в Господарському суді Волинської області відзив Товариства з обмеженою відповідальністю Агробіостандарт на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

13.04.2026 від Волинської обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якій прокурор просить позов задовольнити та посилається на те, що відповідач, подавши відзив на позовну заяву, не спростував належними та допустимими доказами доводи прокурора про наявність підстав для стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельними ділянками в розмірі 1 700 436,98 грн.

В судове засідання 15.04.2026 представник позивача не з`явився.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.04.2026 просив відкласти підготовче засідання для підготовки заперечень на відповідь на відзив прокурора.

Прокурор проти задоволення клопотання про відкладення підготовчого засідання не заперечував.

Ухвалою суду від 15.04.2026 відкладено підготовче засідання на 06.05.2026; встановлено відповідачу строк до 04.05.2026 для надання заперечень на відповідь на відзив відповідача; встановлено позивачу строк до 04.05.2026 для надання письмових пояснень з викладенням правової позиції щодо заявленого позову заступником керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Маневицької селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Агробіостандарт про стягнення 1 700 436,98 грн.

Ухвалу суду доставлено учасникам справи до їх електронних кабінетів 17.04.2026.

04.05.2026 документ сформовано в системі Електронний суд, а 05.05.2026 зареєстровано в Господарському суді Волинської області заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Представник позивача у судове засідання 06.05.2026 не з`явився.

У судовому засіданні 06.05.2026 прокурор, представник відповідача висловили думку про можливість закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 06.05.2026 закрито підготовче провадження; призначено справу до розгляду по суті на 03 червня 2026 року.

У судовому засіданні з 03.06.2026 до 04.06.2026, з 04.06.2026 до 17.06.2026 було оголошено перерву.

Ухвалою від 04.06.2026 на підставі ч.5 ст. 161 ГПК України було запропоновано прокурору подати суду додаткові пояснення щодо врахування при визначенні суми заборгованості за фактичне користування земельною ділянкою проведених ДП «Волиньторф» оплат.

15.06.2026 Волинська обласна прокуратура подала додаткові пояснення.

До додаткових пояснень додано розрахунки безпідставно збережених коштів, процентів річних, інфляційних.

У судовому засіданні з 17.06.2026 оголошено перерву до 08.07.2026.

Позивача про оголошення перерви в судовому засіданні до 08.07.2026 було повідомлено ухвалою від 17.06.2026 на підставі ч.2 ст.120 ГПК України.

Позивач повноважного представника у судове засідання не направив.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Неявка в судове засідання представника позивача не перешкоджає розгляду справи по суті, оскільки позивач належним чином був повідомлений про судовий розгляд.

06.07.2026 ТОВ «Агробіостандарт» надіслало додаткові пояснення у справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

У процесі розгляду справи встановлено, що за результатами проведення аукціону з продажу єдиного майнового державного аукціону підприємства "Волиньторф" (номер SPE001-UA-20230913-24890 ) 06.11.2023 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях і ТОВ «Агробіостандарт» укладено договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації.

Відповідно до п.3.1. договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації покупець, який придбав об`єкт приватизації як єдиний майновий комплекс, є правонаступником усіх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою).

Частина викуплених об`єктів нерухомого майна, що є предметом договору купівлі-продажу, розташовані на земельних ділянках з кадастровими номерами 0723655100:01:001:1166 площею 0,1432 га, 0723655100:01:001:1167 площею 0,3481 га та 0723655100:01:001:1168 площею 6,9716 га.

На земельній ділянці з кадастровим номером 0723655100:01:001:1166 площею 0,1432 га розміщене пожежне депо (Н2).

На земельній ділянці з кадастровим номером 0723655100:01:001:1167 площею 0,3481 га розміщене складське приміщення (М1).

На земельній ділянці з кадастровим номером 0723655100:01:001:1168 площею 6,9716 га розміщуються побутовий корпус (Г1), артскважина (Й1), котельня (К1), склад брикетів (И1), бункерна сировини (Є1), будинок-столова (П1), підготовче відділення (Ж1), головний корпус брикетного цеху (З-4), адмібудинок (А-2).

З відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що право власності на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на зазначених земельних ділянках, зареєстровано у державному реєстрі за ТОВ «Агробіостандарт» 12.01.2024 та 13.01.2024.

Земельні ділянки з кадастровими номерами 0723655100:01:001:1166 площею 0,1432 га, 0723655100:01:001:1167 площею 0,3481 га та 0723655100:01:001:1168 площею 6,9716 га перебували у постійному користуванні ДП «Волиньторф» на підставі розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 12.12.2019 №387.

Розпорядженням Камінь-Каширської районної військової адміністрації від 24.09.2024 №148 ДП «Волиньторф» припинено право постійного користування земельними ділянками, про що 14.11.2024 внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Розпорядженням Камінь-Каширської районної військової адміністрації від 20.03.2025 № 42 зазначені земельні ділянки передано з державної власності у комунальну власність Маневицької селищної ради, а рішенням останньої від 30.04.2025 №60/30 їх прийнято у комунальну власність, про що 19.05.2025 внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав.

Рішенням Маневицької селищної ради від 28.08.2025 №64/53 земельні ділянки вирішено передати в оренду ТОВ «Агробіостандарт».

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно між Маневицькою селищною радою та ТОВ «Агробіостандарт» 21.10.2025 укладено договори оренди земельних ділянок 0723655100:01:001:1166 площею 0,1432 га, 0723655100:01:001:1167 площею 0,3481 га та 0723655100:01:001:1168 площею 6,9716 га.

Право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 22.10.2025.

Відповідно до п.1.1. договорів оренди землі земельні ділянки передаються у користування для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами (КВЦПЗД 11.01).

У п.2.2. договорів оренди землі зазначено про розміщення на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна.

Відповідач з моменту набуття права власності на нерухоме майно, що на них розташоване, тобто з 12.01.2024 фактично користується земельними ділянками з кадастровими номерами 0723655100:01:001:1166 площею 0,1432 га, 0723655100:01:001:1167 площею 0,3481 га та 0723655100:01:001:1168 площею 6,9716 га.

Відповідно до абз. 1 ч. 13 ст. 120 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на об`єкти нерухомості (від 04.01.2024), у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, єдиний майновий комплекс), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві, вони набувають таку земельну ділянку із земель державної або комунальної власності у власність або оренду. Набувач права власності на такий об`єкт зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.

Як визначено п. «е» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Отже, земельне законодавство передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 ЦК України.

Перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення. Відповідна правова позиція сформована Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 23.11.2023 у справі № 916/3030/22 положення ч. 5 ст. 116 та ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України (щодо переходу права на земельну ділянку, яка перебувала на праві постійного користування, у зв`язку з набуттям іншою особою права власності на нерухоме майно, розташоване на частині цієї земельної ділянки) необхідно застосовувати таким чином: «У разі набуття права власності на нерухомість, яка розташована на частині земельної ділянки, наданій іншій особі на праві постійного користування, право на оформлення землекористування для обслуговування такої нерухомості виникає автоматично в силу принципу єдності долі нерухомості і земельної ділянки та не вимагає отримання згоди постійного землекористувача».

У постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 20.10.2020 року у справі № 927/57/19 та від 03.11.2022 року у справі № 908/671/18 (908/2269/21) сформульовано правові висновки, згідно з якими особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил. І ніхто інший, окрім власника цього об`єкта, не може претендувати на таку земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. У наведеному випадку припинення права користування частиною земельної ділянки відбувається автоматично, в силу прямої норми закону (статті 120, пункту "е" частини першої статті 141 ЗК України ) і не потребує прийняття судового рішення.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа, яка придбала такий об`єкт, стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Згідно з інформацією Маневицької селищної ради та ГУ ДПС у Волинській області у період з часу набуття права власності на об`єкти нерухомого майна, тобто з 12.01.2024, по дату укладення договорів оренди землі, тобто по 22.10.2025, ТОВ «Агробіостандарт» користувалось земельними ділянками без належно оформлених документів.

Отже, відповідач у справі - ТОВ «Агробіостандарт» з моменту набуття права власності на об`єкти нерухомого майна, що на них розташовані, тобто з 12.01.2024, до укладення договорів оренди земельних ділянок, тобто до 21.10.2025, використовувало земельні ділянки з кадастровими номерами 0723655100:01:001:1166, 0723655100:01:001:1167, 0723655100:01:001:1168, що знаходяться у смт.Маневичі, по вул.Луцькій,21, без правовстановлюючих документів, не сплачуючи орендної плати.

Зважаючи на те, що реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна, що розташовані на земельних ділянках відбулась 12.01.2024 та 13.01.2024 - п`ятниця та субота, початок періоду розрахунку безпідставно збережених коштів розраховано прокурором з 15.01.2024 - понеділка.

Земельні ділянки з кадастровими номерами 0723655100:01:001:1166 площею 0,1432 га, 0723655100:01:001:1167 площею 0,3481 га та 0723655100:01:001:1168 площею 6,9716 га у період з 15.01.2024 по 19.05.2025 перебували у державній власності, а з 20.05.2025 перебувають у комунальній власності Маневицької селищної ради.

З огляду на приписи ст. ст. 123, 124 Земельного кодексу України землі державної та комунальної власності можуть використовуватись лише на підставі та умовах договору оренди.

Згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України ). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Як передбачено ст. 14.11.147 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідач у період з 15.01.2024 по 21.10.2025 не був власником або постійним користувачем зазначених земельних ділянок, а відтак не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку.

А тому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як для землекористувача, у вказаний період це орендна плата.

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст. ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5).

Відповідно до ст. 10 Податкового кодексу України плата за землю входить до складу податку на майно, який належить до місцевих податків, відповідно сплачується до місцевого бюджету.

Як передбачено п.п.14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

З урахуванням приписів ст. ст. 269, 270 ПК України платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, а об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до вимог ПК України усі доходи від сплати як земельного податку, так і орендної плати, незалежно від того, якою є форма власності на землю (державна чи комунальна), зараховуються до місцевого бюджету.

Таким чином, орендна плата за використання земельними ділянками з кадастровими номерами 0723655100:01:001:1166, 0723655100:01:001:1167, 0723655100:01:001:1168 повинна зараховуватися до місцевого бюджету Маневицької селищної ради.

Як визначено ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з ч.ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельної ділянки) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до ст. 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Відомості про земельні ділянки з кадастровими номерами 0723655100:01:001:1166, 0723655100:01:001:1167, 0723655100:01:001:1168 внесено до Державного земельного кадастру 19.11.2018.

Отже, земельні ділянки є сформованими з моменту присвоєння їм кадастрового номера та реєстрації у Державному земельному кадастрі, тобто з 19.11.2018.

Згідно з абзацом 3 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 за № 1378-IV нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки.

Як передбачено ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Частиною 2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» визначено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Технічна документація з нормативної грошової оцінки земель селища Маневичі затверджена рішенням Маневицької селищної ради від 23.12.2021 №17/71 «Про затвердження технічних документацій з нормативної грошової оцінки земель смт. Маневичі, села Нові Підцаревичі, села Оконськ Маневицької селищної ради Камінь-Каширського району».

Згідно з витягом з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 0723655100:01:001:1166 від 27.12.2024 та від 31.01.2025 нормативна грошова оцінка цієї земельної ділянки у 2024 році становила 204946,78 грн, а у 2025 році 229447,94 грн.

Згідно з витягом з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 0723655100:01:001:1167 від 04.12.2024 та від 31.01.2025 нормативна грошова оцінка цієї земельної ділянки у 2024 році становила 742119,64 грн, а у 2025 році 830839,21 грн.

Згідно з витягом з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 0723655100:01:001:1168 від 27.12.2024 та від 27.08.2025 нормативна грошова оцінка цієї земельної ділянки у 2024 році становила 15266562,58 грн, а у 2025 році 17091662,92 грн.

Відповідно до підпунктів 288.5.1, 288.5.2. п. 288.5 ст. 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку (для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки) та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Як передбачено п. 284.1. ст. 284 ПК України Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

З листа Маневицької селищної ради від 20.01.2026 №209/01-13/2-26 вбачається, що рішенням селищної ради від 26.12.2003 №11/18 «Про встановлення орендної плати за землю» зі змінами від 04.12.2013 (рішення № 30/7) встановлено ставку орендної плати у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земель.

Таким чином, на підставі ст. 288 Податкового кодексу України, з урахуванням встановлення у рішенні Маневицької селищної ради від 26.12.2003 №11/18 ставки орендної плати у розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки, при розрахунку безпідставно збережених коштів за користування ТОВ «Агробіостандарт» земельними ділянками з кадастровими номерами 0723655100:01:001:1166, 0723655100:01:001:1167, 0723655100:01:001:1168 без укладення договору оренди землі за період з 15.01.2024 по 21.10.2025 прокурором було взято 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Звертаючись з позовом до суду, прокурор вважав, що сума коштів, яку відповідач без достатньої правової підстави зберіг у себе за рахунок власника, які мав заплатити за період з 15.01.2024 по 21.10.2025, становить 1 512 104,92 грн., з них:

- за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0723655100:01:001:1166 становить 19113,44 грн;

- за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0723655100:01:001:1167 становить 69211,05 грн,

- за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0723655100:01:001:1168 становить 1423780,43 грн.

Розрахунки знаходяться у матеріалах справи а.с. 101 151, т.2.

Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16 (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року в справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 13 лютого 2019 року в справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), у постановах Верховного Суду від 14 січня 2019 року в справі № 912/1188/17, від 21 січня 2019 року в справі № 902/794/17, від 04 лютого 2019 року в справі № 922/3409/17, від 12 березня 2019 року в справі № 916/2948/17, від 16 листопада 2022 року в справі № 922/519/20, від 28 червня 2023 року у справі № 726/349/21 (провадження № 61-18143св21), що положення глави 15 , статей 120 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, а також застосування передбачених законом способів захисту прав.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У главах 82 і 83 ЦК України визначено, що для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Водночас для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути лише майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16-ц та від 20 вересня 2018 року в справі № 925/230/17.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою ДП «Волиньторф» відбулось в силу прямої вказівки закону у зв`язку із набуттям права власності ТОВ «Агробіостандарт» на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, прийняття Камінь-Каширською районною військовою адміністрацією окремого рішення про припинення такого права не має правового значення, адже таке рішення жодним чином не впливає на спірні кондикційні правовідносини та не усуває факту користування відповідачем земельною ділянкою без оформлення речового права.

Схожі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 05.004.2023 у справі № 924/1147/19.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, яке було надане ДП «Волиньторф», припинилося автоматично в силу прямої вказівки закону у зв`язку із набуттям ТОВ «Агробіостандарт» права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках.

Такий правовий механізм відповідає принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розміщеної на ній будівлі і не потребує додаткового волевиявлення чи окремого рішення органу державної влади.

З урахуванням наведеного прокурор правомірно здійснив розрахунок безпідставно збережених коштів з 15.01.2024, тобто з часу набуття відповідачем права власності на об`єкти нерухомого майна та початку фактичного користування земельними ділянками.

Крім цього, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що право оренди за договорами оренди землі від 21.10.2025 зареєстроване 22.10.2025.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Статтею 17 цього ж Закону визначено, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

З аналізу зазначених норм вбачається, що саме з часу державної реєстрації права оренди земельні ділянки вважаються офіційно переданими у користування.

За інформацією ГУ ДПС У Волинській області податкові зобов`язання з орендної плати щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 0723655100:01:001:1166, 0723655100:01:001:1167, 0723655100:01:001:1168 ТОВ «Агробіостандарт» задекларовано з 22.10.2025.

Таким чином, останнім днем розрахунку безпідставно збережених коштів є 21.10.2025.

Особа, яка користується земельною ділянкою без правової на те підстави, акумулювала у себе певну суму за рахунок власника землі суму, яку вона зобов`язана була заплатити за оренду. Саме цю суму користувач повинен повернути власнику відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З аналізу змісту норм статтей 1212-1214 ЦК України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

Відповідач зберіг (заощадив) у себе майно (кошти) у вигляді орендної плати, яка мала бути сплачена за володіння і користування земельними ділянками з кадастровими номерами 0723655100:01:001:1166, 0723655100:01:001:1167, 0723655100:01:001:1168, що розташовані за адресою: вул. Луцька, 21, селище Маневичі, Камінь-Каширського району, площею 5,0364 гектарів.

Відповідно до ч. 11 ст. 120 Земельного кодексу України якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118 , 123 або 128 цього Кодексу.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки до 22.10.2025 мало фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

Правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України , п.п.14.1.136 п. 14.1 . ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно відсутні. Так само відсутні правові підстави для ненарахування, несплати відповідачем орендної плати за землю.

Відповідач зберіг майно саме за рахунок Маневицької селищної ради, оскільки плата за землю - це місцевий податок у складі податку на майно, яка є обов`язковою і запроваджується сільськими, селищними, міськими радами та радами об`єднаних територіальних громад та в повному обсязі зараховується до відповідних місцевих бюджетів. Отже, така плата підлягала зарахуванню до місцевого бюджету Маневицької селищної ради.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані.

Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності. Отже власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15 грудня 2021 року в справі № 924/856/20.

Згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України , п.п.14.1.136 п.14.1 . ст.14 ПК України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) є територіальна громада в особі позивача - Маневицької селищної ради, адже кошти за користування такою ділянкою повинні були надходити до місцевого бюджету Маневицької селищної ради.

Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Оскільки до 22.10.2025, тобто до моменту укладення договору оренди, відповідач користувався вказаними земельними ділянками без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, ТОВ «Агробіостандарт» зобов`язане повернути Маневицькій селищній раді кошти, які воно зберегло у вигляді несплаченої орендної плати.

Таким чином, відповідач - ТОВ «Агробіостандарт», будучи власником об`єктів нерухомого майна, які знаходяться на земельних ділянках комунальної власності, зобов`язане було сплачувати кошти за їх використання до місцевого бюджету, проте не робило цього.

Разом з цим, у процесі розгляду справи було встановлено, що ТОВ «Агробіостандарт» сплачувало кошти за земельні ділянки, зазначаючи у платіжних документах призначення платежу як сплату земельного податку ДП «Волиньторф». Зазначені земельні ділянки у спірний період фактично використовувалися ТОВ «Агробіостандарт» у своїй господарській діяльності.

Ці факти сплати враховуються судом під час вирішення спору.

Відповідач до заперечень на відповідь на відзив додав копії податкових декларацій з плати за землю, у яких платником зазначено ДП «Волиньторф», з яких вбачається, що державне підприємство декларувало податкові зобов`язання з плати за землю щодо семи земельних ділянок, розташованих на території Маневицької селищної ради: кадастрові номери земельних ділянок 0723655100:02:001:0192, 0723655100:02:001:0193, 0723655100:02:001:0194, 0723655100:01:001:1168, 0723655100:001:001:1166, 0723655100:01:001:1167, 0723682200:06:002:0648.

Згідно зазначених податкових декларацій ДП «Волиньторф» повинно було сплачувати щомісяця земельний податок у розмірі 42156,92 грн за користування зазначеними земельними ділянками.

Зважаючи на те, що у податковій декларації за 2024 рік ДП «Волиньторф» декларує сплату земельного податку за земельну ділянку з кадастровим номером 0723655100:01:001:1166 площею 0,1432 га в розмірі 6170,34 грн за рік, то розмір земельного податку за місяць становив 514,19 грн.

За земельну ділянку з кадастровим номером 0723655100:01:001:1167 площею 0,3481 га задекларовано земельний податок у розмірі 22342,80 грн за рік, що становить 1861,9 грн в місяць.

За земельну ділянку з кадастровим номером 0723655100:01:001:1168 площею 6,9716 га задекларовано земельний податок у розмірі 459623,64 грн за рік, тобто 38301,97 грн в місяць.

З наданих відповідачем платіжних інструкцій вбачається, що ТОВ «Агробіостандарт» сплачувало за ДП «Волиньторф» земельний податок у період з 01.04.2024 по 27.12.2024.

Відповідно до ч. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Таким чином, з урахуванням положень ч. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України сплачені ТОВ «Агробіостандарт» суми земельного податку підлягають врахуванню при визначенні розміру безпідставно збережених коштів за період з 01.02.2024 по 04.11.2024.

Відповідач у період з 15.01.2024 по 21.10.2025 не був власником або постійним користувачем зазначених земельних ділянок, а тому не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України).

Таким чином, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як для землекористувача у вказаний період є орендна плата в розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, як це передбачено рішенням селищної ради від 26.12.2003 №11/18 «Про встановлення орендної плати за землю» зі змінами від 04.12.2013 (рішення № 30/7).

Крім цього, п.3.1 договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації передбачено, що покупець, який придбав об`єкт приватизації як єдиний майновий комплекс, є правонаступником усіх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою).

У зв`язку з автоматичним припиненням права постійного користування на земельні ділянки ДП «Волиньторф» з часу набуття права власності на об`єкти нерухомого майна ТОВ «Агробіостандарт» повинно було сплачувати саме орендну плату в розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а не земельний податок в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.05.2026 у справі № 908/1619/25, в якій зазначено, що особа, яка не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, не може бути суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. При цьому Верховний Суд наголосив, що єдиною можливою формою плати за користування земельною ділянкою для такого землекористувача є орендна плата за умови належного оформлення права користування земельною ділянкою.

Разом з цим, Верховний Суд дійшов висновку, що фактично сплачені землекористувачем суми земельного податку підлягають врахуванню при визначенні розміру коштів, що підлягають стягненню за фактичне користування земельною ділянкою, оскільки повторне стягнення до місцевого бюджету коштів, які вже були сплачені за користування відповідною земельною ділянкою, суперечить принципу справедливості та призводить до подвійного стягнення платежів за один і той самий період користування землею.

З огляду на зазначену правову позицію Верховного Суду прокурор надав уточнені розрахунки безпідставно збережених коштів із врахуванням сум земельного податку, фактично сплачених ТОВ «Агробіостандарт» за ДП «Волиньторф» щодо спірних земельних ділянок (а.с.101 151, т.2).

Уточнюючі розрахунки безпідставно збережених коштів не враховують суми земельного податку у загальному розмірі 42156,92 грн. (41161,26 + 995,66), який нібито був сплачений платіжними інструкціями №8599 від 29.02.2024 і №6153090520 від 29.02.2024 безпосередньо ДП «Волиньторф» за січень 2024 року.

Згідно з наданими відповідачем доказами сплата земельного податку ТОВ «Агробіостандарт» за ДП «Волиньторф» розпочалася лише з лютого 2024 року, а тому саме платежі, здійснені відповідачем у період з 01.02.2024 по 04.11.2024, були враховані при уточненні розрахунку безпідставно збережених коштів.

Платежі у розмірі 42156,92 грн. (41161,26 + 995,66) не були здійснені ТОВ «Агробіостандарт» та не можуть розглядатися як виконання відповідачем обов`язку щодо внесення плати за фактичне користування земельними ділянками після набуття ним права власності на об`єкти нерухомого майна.

Крім цього, право власності ТОВ «Агробіостандарт» на об`єкти нерухомого майна виникло 15.01.2024, а відтак саме з цієї дати відповідач став фактичним користувачем земельних ділянок та набув обов`язок сплачувати плату за їх використання. Тому розрахунок безпідставно збережених коштів за період з 15.01.2024 по 31.01.2024 здійснено без врахування платежів, проведених ДП «Волиньторф».

Окрім цього, посилаючись на сплату ДП «Волиньторф» земельного податку за січень 2024 року у загальному розмірі 42156,92 грн. (41161,26 + 995,66), відповідач не подав доказів на підтвердження таких тверджень: платіжних інструкцій №8599 від 29.02.2024 і №6153090520 від 29.02.2024.

У витягах з електронного кабінету платника податків відсутня інформація про те, земельний податок за яку земельну ділянку сплачувався платіжними інструкціями №8599 від 29.02.2024 і №6153090520 від 29.02.2024 .

З огляду на наведені норми законодавства та встановлені судом фактичні обставини справи підлягає до задоволення вимога заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Маневицької селищної ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Агробіостандарт на користь Маневицької селищної ради 1 140 578,66 грн безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою (14 417,18+52 205,70+ 1 073 955,78).

У задоволенні позову про стягнення 371 526,26 грн (1 512 104,92 1 140 578,66) безпідставно збережених коштів слід відмовити у зв`язку із безпідставністю їх нарахування.

Відповідач у відзиві, представник відповідача у судовому засіданні просили у задоволенні позову відмовити.

Відповідач не погоджувався з позовними вимогами, посилаючись на те, що у період з січня по листопад 2024 року за користування земельними ділянками сплачувався земельний податок ДП «Волиньторф», а тому вважав, що зазначений період безпідставно включений у розрахунок.

Також посилаючись на відсутність вини ТОВ «Агробіостандарт» у тривалому оформленні права оренди, стверджував, що підстав для нарахування безпідставно збережених коштів немає.

Крім цього, відповідач не погоджувався зі ставкою орендної плати в розмірі 5%, яку застосовано прокурором при розрахунку безпідставно збережених коштів, а також вказував на відсутність витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку.

Сплата коштів ТОВ «Агробіостандарт» за ДП «Волиньторф» з урахуванням положень ч. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України врахована судом при визначенні розміру безпідставно збережених коштів за період з 01.02.2024 по 04.11.2024, яка підлягає стягненню з відповідача.

Щодо належності зазначених правовідносин до кондикційних.

Відповідач помилково вважає, що правовідносини, що виникли у цій справі, належать до деліктних зобов`язань.

Відповідач посилається на те, що він вчинив усі можливі та належні дії для реалізації обов`язку, однак не мав можливості його виконати шляхом укладення договору оренди земельної ділянки одноосібно та без участі і сприяння відповідного державного органу.

Питання відповідальності відповідача у зв`язку з неоформленням прав на земельну ділянку не є предметом цього спору.

Зобов`язання зі сплати коштів за використання земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно, що перебуває у власності особи, належить до кондикційних.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, а також застосування передбачених законом способів захисту прав.

Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У главах 82 і 83 ЦК України визначено, що для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Водночас для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути лише майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16-ц та від 20 вересня 2018 року в справі № 925/230/17.

Сплата за фактичне користування земельною ділянкою виникає незалежно від наявності укладеного договору - на підставі факту користування землею відповідно до положень статей 206, 1212, 1215 Цивільного кодексу України. Тобто, особа, яка фактично використовує земельну ділянку для власних потреб, зобов`язана компенсувати таке використання, навіть якщо через бездіяльність органів влади не змогла укласти договір.

Таким чином, неоформлення договору оренди не звільняє користувача від обов`язку сплачувати кошти за використання земельної ділянки. Ігнорування цього обов`язку суперечить принципам справедливості, законності та збереження публічних фінансових ресурсів.

Положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16 (провадження № 14- 77цс18), від 20 листопада 2018 року в справі № 922/3412/17 (провадження № 12- 182гс18), від 13 лютого 2019 року в справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), у постановах Верховного Суду від 14 січня 2019 року в справі № 912/1188/17, від 21 січня 2019 року в справі № 902/794/17, від 04 лютого 2019 року в справі № 922/3409/17, від 12 березня 2019 року в справі № 916/2948/17, від 16 листопада 2022 року в справі № 922/519/20, від 28 червня 2023 року у справі № 726/349/21 (провадження № 61-18143св21).

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Таким чином, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Безпідставне набуття відповідачем спірної земельної ділянки у зазначений у позові період не є результатом протиправного діяння, а є наслідком законних дій, а саме: набуття відповідачем у власність будівель, які безпосередньо пов`язані із земельною ділянкою.

У цій справі відповідач набув об`єкти нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу.

Отже, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна відповідач, як власник такого майна, став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташовані належні йому об`єкти, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розміщено майно.

У контексті аналогічних правовідносин заслуговує на увагу правова позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 03.06.2024 року у справі № 501/1422/21.

У вказаній справі, як і у справі №903/220/26, відповідач вчиняв дії для укладення договору оренди земельної ділянки, звертаючись до органу місцевого самоврядування з відповідними заявами. Однак, з незалежних від нього причин, договір так і не був укладений, що не завадило судам першої, апеляційної та касаційної інстанцій дійти висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення коштів за фактичне користування земельною ділянкою.

Касаційний суд залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення, наголосивши, що обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути лише майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Цим підкреслено, що обов`язок сплатити кошти за фактичне користування земельною ділянкою не є покаранням чи відповідальністю за невчинення дій (як, наприклад, оформлення договору), а є прямим наслідком набуття вигоди (користування землею) без належних правових підстав.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати:

- фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача;

- площу земельної ділянки;

- суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки);

- період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

У справі №903/220/26 прокурор при пред`явленні позову зазначив, а суд перевірив, хто є фактичним користувачем земельних ділянок, площі земельних ділянок, суми, які мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, період користування земельними ділянками комунальної власності без належної правової підстави.

Щодо застосування прокурором ставки орендної плати у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Відповідач не погоджується із застосованою прокурором при розрахунку ставкою орендної плати у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки та вважає, що повинна застосовуватись ставка у розмірі 3%, що використана під час укладення договору оренди землі.

Відповідно до підпунктів 288.5.1, 288.5.2. п. 288.5 ст. 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку (для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки) та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Відповідно до п. 284.1. ст. 284 ПК України Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

З листа Маневицької селищної ради від 20.01.2026 №209/01-13/2-26 вбачається, що рішенням селищної ради від 26.12.2003 №11/18 «Про встановлення орендної плати за землю» зі змінами від 04.12.2013 (рішення № 30/7) встановлено ставку орендної плати у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земель.

Таким чином, на підставі ст. 288 Податкового кодексу України, з урахуванням встановлення у рішенні Маневицької селищної ради від 26.12.2003 №11/18 ставки орендної плати у розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки при розрахунку безпідставно збережених коштів за користування ТОВ «Агробіостандарт» земельними ділянками з кадастровими номерами 0723655100:01:001:1166, 0723655100:01:001:1167, 0723655100:01:001:1168 без укладення договору оренди землі за період з 15.01.2024 по 21.10.2025 прокурор обгрунтовано використав 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Таким чином, до укладення договору оренди землі застосуванню підлягає ставка орендної плати у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Щодо витягів з технічної документації із нормативної грошової оцінки.

Згідно з абзацом 3 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 за № 1378-IV (з наступними змінами та доповненнями) нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки.

Як передбачено ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кі = 1:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Частиною 2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» визначено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

З наведеного випливає, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки, зазначена у витязі, є однаковою упродовж усього року, оскільки на її величину впливає індексація, яка розраховується щорічно.

Тобто, незалежно від дати отримання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку, її розмір у межах одного року буде незмінний.

Прокурор до позовної заяви додав витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок за 2024 рік, за 2025 рік, тому доводи відповідача про відсутність інформації про нормативну грошову оцінку у період з 15.01.2024 по 27.12.2024 є безпідставними.

Таким чином, відповідач у процесі розгляду справи не спростував належними та допустимими доказами доводи прокурора про наявність підстав для стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельними ділянками в розмірі 1 140 578,66 грн.

У позовній заяві прокурор просить також стягнути з відповідача проценти річних, збитки, завдані інфляцією, нараховані на підставі ст.625 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст. 617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і процентів річних, і дійшов висновку про те, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі №910/22034/15 зазначено, що ст.625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

У постанові Верховного Суду від 05 квітня 2021 року у справі №760/6938/16-ц зазначено, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Отже, ст.625 ЦК України передбачає, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

У разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються проценти річних від простроченої суми відповідно до ч.2 ст.625 ЦК. Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 07 лютого 2024 року у справі №910/3831/22, зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Із цього моменту виникає передбачений частиною 2 статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного збереження відповідачем грошових коштів позивача.

З огляду на викладене, оскільки відповідач порушив позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст.1212 ЦК України, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ч.2 ст.625 ЦК України.

У зв`язку з цим відповідач, який безпідставно зберіг кошти у розмірі орендної плати, зобов`язаний також сплатити інфляційні втрати та проценти річних.

Інфляційні втрати та проценти річних обчислено прокурором за кожен період виникнення зобов`язання зі сплати коштів в розмірі орендної плати за використання земельних ділянок, починаючи з 01.03.2024, тобто з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений перший платіж, по 19.02.2026, тобто по день, який передує зверненню прокурора з позовом до суду.

З урахуванням того, що відповідач, який придбав об`єкти нерухомості, став фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, то прокурор правильно визначив період нарахування інфляційних втрат та процентів річних, а тому не приймаються до уваги доводи відповідача про те, що прокурор нарахував інфляційні втрати та проценти річних за період, коли зобов`язання зі сплати орендної плати ще не виникло.

Детальний розрахунок процентів річних та збитків, завданих інфляцією, знаходиться у матеріалах справи - а.с. 101 151, т.2.

Розрахунок процентів річних та збитків, завданих інфляцією, перевірено судом за допомогою програмного модуля «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій», розміщеного у відкритому доступі за посиланням https://ips.ligazakon.net/calculator/ff.

У зв`язку з тим, що відповідач безпідставно зберіг грошові кошти позивача, підлягають до задоволення вимоги прокурора про стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України 31 086,57 грн процентів річних, 92 257,91 грн збитків, завданих інфляцією, за період з 01.03.2024 по 19.02.2026:

- щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0723655100:01:001:1166 1559,12 грн, з них: 1166,18 грн інфляційні втрати та 392,94 грн процентів річних;

- щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0723655100:01:001:1167 - 5645,59 грн, з них: 4222,74 грн інфляційні втрати та 1422,85 грн проценти річних;

- щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0723655100:01:001:1168 116 169,77 грн, з них: 86868,99 грн інфляційні втрати та 29270,78 грн проценти річних.

У задоволенні позову про стягнення з відповідача інфляційних втрат на суму 47 736,98 грн (139 994,89 92 257,91), 17 250,60 грн (48337,17 31 086,57) процентів річних слід відмовити у зв`язку з безпідставністю їх нарахування.

Обґрунтування наявності порушення інтересів держави та підстав для їх представництва прокурором.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз положень ст. 53 ГПК України, у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Власником земельних ділянок з кадастровими номерами 0723655100:01:001:1166 площею 0,1432 га, 0723655100:01:001:1167 площею 0,3481 га та 0723655100:01:001:1168 площею 6,9716 га є Маневицька селищна рада, саме вона наділена правом вимагати плати за належну їй землю.

Згідно з інформацією Мар`янівської селищної ради їй відомо про набуття ТзОВ «Агробіостандарт» об`єктів нерухомого майна, що розташовані на зазначених земельних ділянках.

Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Частиною 1 ст. 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Статтею 14 Конституції України визначено, що Земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

У ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено основні принципи місцевого самоврядування, серед яких, зокрема, поєднання місцевих і державних інтересів.

Кошти від плати за землю - це місцевий податок у складі податку на майно, який в повному обсязі зараховується до відповідних місцевих бюджетів, тобто мали б надходити до бюджету саме Маневицької селищної ради, оскільки земельні ділянки з кадастровими номерами 0723655100:01:001:1166 площею 0,1432 га, 0723655100:01:001:1167 площею 0,3481 га та 0723655100:01:001:1168 площею 6,9716 га розташовані в адміністративних межах селища Маневичі і саме Маневицька селищна рада є органом, що повинен здійснювати контроль за такими надходженнями.

Маневицька селищна рада листом від 21.01.2026 повідомила обласну прокуратуру про вжиті заходи з метою стягнення коштів за користування ТОВ «Агробіостандарт» земельними ділянками та звернулася з проханням реалізувати представницькі повноваження для звернення до суду з позовом в інтересах територіальної громади селища Маневичі, надавши відповідні документи.

Правовий режим земельних відносин, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування земельними ділянками, в тому числі на правах оренди чи продажу права оренди за результатами торгів, визначаються законами.

Використання земельної ділянки відповідачем без сплати коштів орендної плати призводить до ненадходження до місцевого бюджету коштів.

Порушення чинного законодавства України, що стосуються коштів місцевого бюджету, підриває матеріальну основу місцевого самоврядування та завдає істотної шкоди інтересам держави всупереч ст. 7 Конституції України, відповідно до якої в Україні визнається та гарантується місцеве самоврядування.

Несплата відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою є порушенням інтересів держави щодо забезпечення фінансової підтримки місцевого самоврядування, своєчасного і в повному обсязі надходження доходів до бюджетів усіх рівнів з метою їх подальшого використання для забезпечення завдань і функцій держави й місцевого самоврядування.

Незважаючи на наведені приписи законодавства, Маневицька селищна рада не вживала заходів, спрямованих на стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів орендної плати, чим завдається шкода інтересам держави та територіальної громади.

Про необхідність вжиття заходів до захисту інтересів територіальної громади Маневицькій селищній раді було відомо, оскільки вона володіла інформацією про відсутність надходжень від використання земельної ділянки.

Факт невжиття заходів до стягнення безпідставно збережених коштів, як плати за користування земельною ділянкою, порушує інтереси територіальної громади, однак позивач не виконує визначені законом повноваження щодо захисту інтересів територіальної громади та упродовж тривалого часу не звертався до суду з відповідним позовом.

Враховуючи згадані вище обставини обізнаності Маневицької селищної ради про порушення інтересів територіальної громади, відсутність намірів самостійного звернення з позовом до суду, має місце виключний випадок, коли в органів прокуратури виникає право вжити заходів з представництва інтересів держави у суді.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Волинська обласна прокуратура повідомила позивача про звернення з позовною заявою до суду в його інтересах. У відповідь Маневицька селищна рада повідомила, що не заперечує проти представництва прокурором інтересів територіальної громади.

У зв`язку із частковим задоволенням позову на підставі ст.129 ГПК України з відповідача на користь Волинської обласної прокуратури слід стягнути 18958,85 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Керуючись ст.ст.73, 74, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробіостандарт» (Тернопільська обл., Тернопільський район, місто Теребовля, вул.Мазепи І., будинок 7, ЄДРПОУ 43065223) на користь Маневицької селищної ради (вул. Незалежності, 30, селище Маневичі, Камінь-Каширський район, Волинська обл., 44601, код ЄДРПОУ 04333193) 1 263 923 грн 14 коп., з них:

- за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0723655100:01:001:1166 14417 грн. 18 коп. безпідставно збережених коштів, 1166 грн 18 коп. інфляційних втрат та 392 грн 94 коп. процентів річних;

- за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0723655100:01:001:1167 52 205 грн 70 коп. безпідставно збережених коштів, 4222 грн 74 коп. інфляційних втрат та 1422 грн 85 коп. процентів річних;

- за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0723655100:01:001:1168 1 073 955 грн 78 коп. безпідставно збережених коштів, 86 868 грн 99 коп. інфляційних втрат та 29 270 грн 78 коп. процентів річних.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробіостандарт» (Тернопільська обл., Тернопільський район, місто Теребовля, вул.Мазепи І., будинок 7, ЄДРПОУ 43065223) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15 м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915)

- 18 958 грн 85 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

4. У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду впродовж 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повне рішення виготовлено і підписано 13.07.2026.

Суддя І. О. Якушева