Рішення № 138138156, 13.07.2026, Чернігівський районний суд Чернігівської області

Провадження №2/748/1550/26 Єдиний унікальний № 748/1728/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

13 липня 2026 рокум. Чернігів

Чернігівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Хоменко Л.В.,

секретаря Зеленської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду м. Чернігова цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ПАРІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ФК «ПАРІС» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 19 763 грн. 75 коп., судовий збір в сумі 2 662 грн. 40 коп. та витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5 000 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «ФК «ПАРІС» посилаються на те, що 07 червня 2019 року між ОСОБА_2 та АТ «РВС Банк» було підписано Заяву-Договір № 0033203 про надання банківської послуги, що є договором про приєднання до Публічної пропозиції АТ «РВС Банк» на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб. За умовами договору відповідачу було надано споживчий кредит у сумі 15 384 грн. 62 коп. строком на 24 місяці з фіксованою процентною ставкою 18% річних, разова комісія при видачі кредиту 2,5% від суми наданого кредиту, щомісячна комісія 3% від суми наданого кредиту. Банк виконав свої зобов`язання в повному обсязі, перерахувавши кошти на картковий рахунок відповідача. 05 березня 2020 року між АТ «РВС Банк» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПАРІС», яке 11 липня 2024 року змінило назву на ТОВ «ФК «ПАРІС», було укладено Договір про відступлення права вимоги № 05/03/2020-01, згідно з яким позивач набув права вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати щомісячних платежів, станом на 29 травня 2026 року утворилася заборгованість у розмірі 15 821 грн. 08 коп., що складається з: тіла кредиту 14 310 грн. 21 коп.; процентів 1 510 грн. 87 коп.; штрафних санкцій (пені) 00 грн.00 коп. На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та умов Публічної пропозиції, за період з 05 березня 2020 року по 23 лютого 2022 року позивачем додатково нараховано 936 грн. 49 коп. 3% річних та 3 006 грн. 18 коп. інфляційних втрат. Оскільки відповідачем взяті на себе зобов`язання за кредитними договорами не виконані, сума боргу підлягає примусовому стягненню.

Ухвалою судді від 12 червня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У матеріалах справи міститься заява адвоката Новика М.С. від 01 липня 2026 року про ознайомлення з матеріалами справи до якої долучено копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , з якого вбчається що відповідач змінила прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 ».

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Новик М.С. у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, заяв про відкладення розгляду справи та відзиву на позов не надали.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд вважає можливим провести заочний розгляд справи на підставі наявних доказів, оскільки позивач проти винесення заочного рішення не заперечував.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 07 червня 2019 року між ОСОБА_2 та АТ «РВС Банк» було підписано Заяву-Договір № 0033203 про надання банківської послуги , що є договором про приєднання до Публічної пропозиції АТ «РВС Банк» на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб.

Згідно умов Заяви-Договору, відповідач підписанням Заяви-Договору про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), що є договором про приєднання до Публічної пропозиції АТ «РВС Банк» на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб акцептувала укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, який розміщений на сайті банку і беззастережно приєдналась до його умов.

На підставі вказаної Заяви-Договору відповідачу було надано споживний кредит шляхом перерахунку на картковий рахунок 15 384 грн. 62 коп., строк дії кредиту - 24 місяці, процентна ставка 18% річних, тип ставки - фіксована, разова комісія при видачі кредиту - 2,5% від суми наданого кредиту, щомісячна комісія за супроводження кредиту - 3% від суми наданого кредиту. (а.с. 42).

Відповідач ознайомлись та підписала власноруч Графік платежів та розрахунок загальної вартості споживчого кредиту для споживача, що є Додатком № 1 до Заяву-Договір № 0033203 від 07 червня 2019 року. (зворот а.с. 42).

Крім того, до укладення договору про споживчий кредит, ознайомлись та підписала власноруч Паспорт споживчого кредиту. (а.с. 43).

На підтвердження факту отримання коштів відповідачем до позовної заяви додано Меморіальний ордер № 5199 від 07 червня 2019 року та Меморіальний ордер № 5200 від 07 червня 2019 року. (а.с. 45).

05 березня 2020 року між АТ «РВС Банк» та ТОВ «ФК «ПАРІС» було укладено Договір про відступлення права вимоги № 05/03/2020-01, відповідно до умов якого АТ «РВС Банк» в порядку та на умовах, визначених Договором та чинним законодавством України, відступило (передало), а ТОВ «ФК «ПАРІС» прийняло (набуло) права вимоги АТ «РВС Банк» за кредитними договорами, зазначеними у Додатку № 1 до Договору. (а.с.22-24).

Як вбачається з Додатку № 1 до Договору про відступлення права вимоги, АТ «РВС БАНК» відступило ТОВ «ФК «ПАРІС» право вимоги до відповідача за Заявою-Договором № 0033203 від 07 червня 2019 року на загальну суму 19 051 грн. 86 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту 14 310 грн. 21 коп.; заборгованість за процентами 1 510 грн. 87 коп.; заборгованість за комісією 3 230 грн. 78 коп. (а.с. 25-37).

На дату звернення до суду відповідач грошові кошти отримані в кредит не повернула та інші платежі передбачені умовами Договору не сплатила.

З наданого ТОВ «ФК «ПАРІС» розрахунку заборгованості вбачається, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Заявою-Договором № 0033203 від 07 червня 2019 року станом на 29 травня 2026 утворилася заборгованість у розмірі 15 821 грн. 08 коп., що складається з: тіла кредиту 14 310 грн. 21 коп.; відсотків 1 510 грн. 87 коп.; штрафних санкцій (пені) 0 грн. (а.с. 92-93).

Відповідачем проведена часткова сплата по зазначеному кредитному договору на загальну суму 2 675 грн. 89 коп. Під час формування розрахунку заборгованості було враховано факт оплати та змінено суму заборгованості.

Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.

Аналогічної позиції притримується Верховний Суд в пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що: не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Також в Постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року по справі № 127/23910/14-ц зазначено, що: часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та або суми санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

Крім того, на підставі частини 2 статті 625 ЦК України та умов Публічної пропозиції, за період з 05 березня 2020 року по 23 лютого 2022 року позивачем додатково нараховано 936 грн. 49 коп. 3% річних та 3 006 грн. 18 коп. інфляційних втрат. (а.с. 100)

02 квітня 2020 року ТОВ «ФК «ПАРІС» направляло на адресу відповідача вимогу про погашення заборгованості по кредитного договору, однак остання була залишена поза увагою. (а.с. 20, 40-41).

На час розгляду справи судом, відповідачем не надано доказів, що свідчать про погашення заборгованості.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботи, надати послугу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статями 526 та 530 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Згідно зі статтями 610 та 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, вирішуючи спір, суд, оцінивши надані сторонами докази та встановивши, що відповідач своєчасно не виконала, взяті на себе грошові зобов`язання, не сплатила заборгованість за укладеним кредитним договором, ні новому, ні попередньому кредитору, у зв`язку із чим утворилась заборгованість, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором у розмірі 19 763 грн. 75 коп., що складається з: 14 310 грн. 21 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 1 510 грн. 87 коп. - заборгованість за процентами; 936 грн. 49 коп. 3% річних за користування грошовими коштами за період 05 березня 2020 року по 23 лютого 2022 року; 3 006 грн. 18 коп. - інфляційних втрат за період 05 березня 2020 року по 23 лютого 2022 року.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат, понесених позивачем на оплату правничої допомоги слід зазначити наступне.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. 00 коп.

На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру на її оплату, до матеріалів справи, долучено копії таких документів: договір про надання правової допомоги від 01 березня 2026 року № 0103-2026, укладений між ТОВ «ФК «ПАРІС» та адвокатом Антоненком А.В. (а.с. 95-96), протокол погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги від 01 березня 2026 року на суму 5 000 грн. (а.с. 97), додаткова угода №1 до Договору №0103-2026. (а.с. 98).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, Верховним Судом у постановах від 02.12.2020 року у справі №317/1209/19, від 03.02.2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17.02.2021 року у справі №753/1203/18.

Таким чином, суд приходить до висновку, що надані стороною позивача документи є належними та достатніми доказами на підтвердження витрат, які позивач поніс на оплату професійної правничої допомоги у цій справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Верховний Суд у постанові від 25 липня 2023 року у справі №340/4492/22 прийшов до висновку, що наявність або відсутність заперечень процесуального опонента проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення лише для розв`язання питання про співмірність судових витрат на правову допомогу, заявлених до відшкодування. Водночас, це не впливає на обов`язок перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим критеріям.

З урахуванням встановлених обставин, на думку суду, у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн., не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів п. 4 ч. 4 ст. 137 ЦПК України та є неспівмірним з огляду на те, що предмет спору в цій справі не є складним, та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів також не є значними, розгляд справи відбувся у спрощеному провадженні, та представником позивача було подано клопотання про розгляд справи без його участі, суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на професійну правову допомогу у розмірі 3 000 грн. 00 коп., які підлягають стягненню з відповідача на користь ТОВ «ФК «ПАРІС».

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову судовий збір сплачений позивачем при зверненні до суду підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 268, 272, 273-276, 280-284 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ПАРІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ПАРІС» (код ЄДРПОУ 38962392, місцезнаходження: м. Київ, вул. Предславинська, буд. 37, офіс 535), заборгованість у розмірі 19 763 (дев`ятнадцять тисяч сімсот шістдесят три) грн. 75 (сімдесят п`ять) коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ПАРІС» (код ЄДРПОУ 38962392, місцезнаходження: м. Київ, вул. Предславинська, буд. 37, офіс 535) 2 662 грн. 40 коп. судового збору та 3 000 грн. витрат на правову допомогу.

Відомості про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ПАРІС», код ЄДРПОУ 38962392, місцезнаходження: м. Київ, вул. Предславинська, буд. 37, офіс 535.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Письмову заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем до Чернігівського районного суду Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідач, якому рішення не було вручено в день його проголошення, має право протягом двадцяти днів з дня вручення заочного рішення подати заяву на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому не було вручено рішення у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя Хоменко Л.В.