Рішення № 138137108, 13.07.2026, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 13.07.2026

Справа № 501/1670/25

2/501/487/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі:

головуючого судді Пушкарського Д.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Карпової Ю.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Чорноморського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням рішення суду, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Чорноморського міського суду Одеської області з вище зазначеним позовом від (а.с.2-4) в якому просить:

- постановити рішення, яким стягнути з Державного підприємства морський торговельний порт «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 01.08.2024. по 31.01.2025 в сумі 105929,08 грн.;

- стягнути з ДП «МТП «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі визначених квитанціями.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що 01.11.2023 на підставі наказу директора порту за № 342-О їй з 02.11.2023 було оголошено простій вдома з встановленням середньорічної годинної ставки, виходячи з розрахунку мінімальної заробітної плати по Україні 40,46 грн. (мінімальна зарплата 6700 грн.), встановлено не повний робочий тиждень з робочими днями понеділок, вівторок, середа з робочим часом з 09:00 до 13:00, з оплатою згідно табеля обліку робочого часу.

01.04.2024 директором порту було видано наказ за № 145/О - 4 «Про припинення трудового договору», яким 05.04.2024 позивача було звільнено по п.1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням чисельності.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 31.07.2024 по цивільній справі за № 501/1928/24 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені повністю, вищезазначений наказ про звільнення було визнано незаконним та скасовано, поновлено на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.

Постановою Одеського апеляційного суду від 07.11.2024 залишено рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31.07.2024 без змін.

31.01.2025 на підставі наказу відповідача за №20-К, на виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31.07.2024 по цивільній справі за №501/1928/24, ОСОБА_1 поновлена на роботі.

Незважаючи на те, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 31.07.2024 в частині поновлення та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу судом допущено до негайного виконання, відповідач зазначене рішення не виконав, наказ про поновлення видав 31.01.2025, що продовжило перебіг часу вимушеного прогулу.

Позивачка надала заяву в якій просила розгляд справи проводити за її відсутності (а.с.40).

Відповідач надав до суду відзив (а.с.41-47), в якому просив у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі мотивуючи тим, що позивач пропустив строк позовної давності визначеного ст.233 КЗпП України, відповідно до якої строк пред`явлення позову до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Представник відповідача надала клопотання про розгляд справи без участі відповідача та його представника (а.с.52-53).

Суд вивчивши доводи позивача, відзив відповідача по справі, дослідивши та перевіривши докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 працює в ДП «МТП «Чорноморськ» на посаді начальника відділу бухгалтерської служби відділу податкового обліку ДП «МТП «Чорноморськ».

01.04.2024 директором порту було видано наказ за № 145/О - 4 «Про припинення трудового договору», яким 05.04.2024 позивача було звільнено по п.1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням чисельності.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 31.07.2024 по цивільній справі за № 501/1928/24 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені повністю, наказ про звільнення було визнано незаконним та скасовано, поновлено на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання (а.с.5-10).

Постановою Одеського апеляційного суду від 07.11.2024 залишено рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31.07.2024 без змін (а.с.12-23).

31.01.2025 на підставі наказу відповідача за № 20-К, на виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31.07.2024 по цивільній справі за №501/1928/24, ОСОБА_1 поновлена на роботі (а.с.29).

Конституція України, трудове та цивільне законодавство закріплює обов`язок кожного неухильно додержуватися положень Конституції України та законів України, добросовісно здійснювати свої права та обов`язки, встановлює юридичну відповідальність за їх невиконання та передбачає заходи примусового виконання цивільних обов`язків, які виникають, зокрема, безпосередньо з актів законодавства, рішення суду або договору, у разі їх невиконання боржником добровільно (стаття 68 Конституції України, статті 11, 14 ЦК України, Закону України «Про виконавче провадження»).

У той же час, частина перша статті 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома стаття 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості, і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні.

У пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов`язок полягає в тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржено.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у стаді колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у цивільній справі №760/9521/15-ц.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга статті 18 ЦПК України).

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що в разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

Таким чином, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Ця відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними в постановах від 21 квітня 2021 року у справі №461/1303/19, від 30 квітня 2020 року у справі №260/1424/18.

Крім того, законодавством України не передбачено обов`язку із зверненням працівника до роботодавця із заявою про поновлення його на роботі, оскільки судове рішення про поновлення позивача на роботі мало виконуватися негайно без прив`язки до вчинення будь-яких дій з боку позивача.

Наведене свідчить, що відповідачем не забезпечено негайного виконання рішення суду. Невиконання рішення суду є підставою для притягнення відповідача до відповідальності шляхом стягнення на користь позивача середнього заробітку за цей період.

Середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до абз. 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з матеріалів справи Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 31.07.2024 по цивільній справі за № 501/1928/24 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені повністю, вищезазначений наказ про звільнення було визнано незаконним та скасовано, поновлено на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання (а.с.5-10).

Постановою Одеського апеляційного суду від 07.11.2024 залишено рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31.07.2024 року без змін (а.с.12-23).

31.01.2025 на підставі наказу відповідача за № 20-К, на виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31.07.2024 року по цивільній справі за №501/1928/24, ОСОБА_1 поновлена на роботі (а.с.29).

Таким чином, незважаючи на те, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 31.07.2024 в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом допущено до негайного виконання, відповідач зазначене рішення не виконав, наказ про поновлення позивача видав лише 31.01.2025, що продовжило перебіг часу вимушеного прогулу.

А тому, суд приходить до висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Щодо доводів відповідача викладених у відзиві, що позивачем пропущено 3-х місячний строк для звернення до суду з відповідним позовом, а саме ст. 233 КЗпП України, і середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, суд зазначає наступне.

Так, фактично предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною другою статті 129 Конституції України обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.

Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 1291 Конституції України).

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України, стаття 430 ЦПК України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно, з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків (аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 501/4019/21-ц, провадження № 61-9103св22).

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга статті 14 ЦПК України).

Згідно зі статтею 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

У статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття «затримка» як «зволікання», затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати не видання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Зазначена правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі №6-435цс15, у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №243/2748/16-ц. Підстав відступити від такого правового висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах під час розгляду цієї справи Верховний Суд не встановив.

Отже, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Як було встановлено судом 31.01.2025 на підставі наказу відповідача за №20-К ОСОБА_1 , на виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 31.07.2024 була поновлена на роботі (а.с.29), що і стало підставою для звернення позивача з позовом у цій справі.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору визначено статтею 233 КЗпП України (тут і далі у редакції, чинній на дату звернення із цим позовом до суду).

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено виняток із загальних строків для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівника: у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) Велика Палата Верховного Суду, з`ясовуючи питання про те, чи можна вважати середній заробіток за час вимушеного прогулу складовою заробітної плати та чи поширюється на вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення частини першої статті 233 КЗпП України про тримісячний строк звернення до суду, дійшла таких правових висновків.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

Спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

Таким чином, у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №369/10046/18 (провадження №61-9664сво19), задля формування єдиної судової практики щодо застосування частини другої статті 233 КЗпП України, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь-яким строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.

До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України).

Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.

Позовні вимоги позивачки стосуються стягнення належної їй заробітної плати, яка відповідно до статті 233 КЗпП України не обмежуються будь-яким строком звернення до суду.

На виконання положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №191/1119/22.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовної заяви позивача до ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення його на роботі.

Так в додатковому рішенні Іллічівського міського суду Одеської області від 20.01.2025, яке набрало законної сили, зазначено, що відповідно до бухгалтерських довідок ДП «МТП «Чорноморськ»» за Формою 2, середній заробіток позивачки за час вимушеного прогулу складає:

Відповідно до рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 24.04.2024 середній заробіток за час вимушеного прогулу: з 02.11.2023 по 26.03.2024 складає: 100,72 х 1136,97 р/з = 114515,61 грн. - 7481,00 грн. = 107035,00 грн. (оплата простою за листопад, грудень 2023 року та січень і лютий 2024 року), що становить 17839,17 грн. в місяць.

Враховуючи те, що позивач у письмових поясненнях щодо середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с.167-168) вказує, що у лютому 2024 року кількість робочих змін становить 21 р/з, в березні 2024 року кількість р/з становить 20,90, а відповідачем не спростовано вказану інформацію, слід встановити, що позивач у лютому 2024 року фактично відпрацював 21 р/з., в березні 2024 року 20,90 р/з.

Тобто, загальна кількість фактично відпрацьованих р/з у розрахунковому періоді становить 20,90 р/з = 41,980:2.

Середньомісячна заробітна плата складає: (17839,17 + 17839,17) : 2 = 17839,17 грн.

Середньоденний заробіток працівника складає: 17839,17 + 17839,17 = 35678,34 : 2 = 17839,17 : 20,90 = 851,52 грн.

Загальна кількість робочих змін вимушеного прогулу з 01.08.2024 по час видання наказу про поновлення на роботі 31.01.2025 складає 124,4 р/з (20,95 х 5) +19,90.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.08.2024 по 31.01.2025 складає: 124,4 р/з х 851,52 грн. = 105929,08 грн.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача, на користь позивача з 01.08.2024 по 31.01.2025 складає 105929,08 грн.

Керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства Морський торговельний порт «Чорноморськ» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням рішення суду, - задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства морський торговельний порт «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 01.08.2024 по 31.01.2025 в сумі 105929,08 грн.

Стягнути з ДП «МТП «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Відповідно до ст.430 ЦПК України допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Д.В. Пушкарський