Ухвала суду № 138136122, 10.07.2026, Свалявський районний суд Закарпатської області

СВАЛЯВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 306/1077/26

Провадження № 6/306/105/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2026 року м. Свалява

Свалявський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого-судді Уліганинця П.І.

за участю секретаря судового засідання Сова-Фафулла А.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Свалява заяву представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , заінтересована особа: Свалявський відділ Державної виконавчої служби у Мукачівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерста юстиції про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України,-

В С Т А Н О В И В:

Представник заявника звернувся до суду із зазначеною заявою, мотивуючи її тим, що на виконанні в Свалявському відділі ДВС в Мукачівському районі Закарпатської області перебуває виконавчий лист виданий Свалявським районним судом від 15.09.2010 року по справі N? 2-835/09 по стягненню з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ "укргазбанк" заборгованості у розмірі 145913,17 грн. Вказує, що в процесі виконання даного виконавчого документу державним виконавцем внесено подання до Свалявського районного суду про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, яке було задоволено відповідною ухвалою Свалявського районного суду від 04.06.2026 року у справі N? 306/1077/26. Вказує, що в ухвалі та поданні державного виконавця зазначено, що заявник ухиляється від виконання зобов?язання покладеного на нього однак таке твердження не відповідає дійсності, оскільки на даний час ОСОБА_1 являється пенсіонером та має дохід у вигляді пенсії, що підтверджується випискою з рахунку про отримання пенсії з 01.12.2025 по 08.06.2026 року і на час розгляду подання також отримував пенсію, на думку представника заявника жодного умисного ухилення від виконання рішення в заявника не було. Зазначає, що заявник добровільно сплачує заборгованість за рішенням суду, що піжтверджується квитанціями за 2024-2026 роки на загальну суму 92000,00 грн. і на даний час вже виплатив більшу частину заборгованості. Просить скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон громадянина України ОСОБА_1 .

Сторони у судове засідання не з`явилися.

Представник заявника подав заяву про розгляд справи без їх участі, заяву підтримують повністю та просять задовольнити (а.с.42).

Представник ДВС в судове засідання не з"явився з невідомих суду причин, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином (а.с.41).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області від 04.06.2026 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_1 , тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон до виконання зобов`язань покладених на нього виконавчим листом №2-835/09 виданого 15.09.2010 року, без вилучення паспорта громадянина України (матеріали виконавчого провадження а.с. 15,16).

Відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 виданого 30.04.2025 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю ІІІ групи "Інвалідність армії", термін дії довічно (а.с.26).

Як убачається з виписки по особовому рахунку належному заявнику, в період з 01.12.2025 по 08.06.2026 року, останній отримує пенсійні виплати. (а.с.27-29).

Боржник ОСОБА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 19.03.2020 року. (а.с.26).

Відповідно до наданих квитанцій за 2024-2026 роки боржником ОСОБА_1 сплачено борг за рішенням суду на загальну суму 92 000,00 грн. (а.с.30-33 "на звороті").

Відповідно до ст. 33 Конституції України, право кожного вільно залишати територію України може бути обмежено лише законом.

Згідно ст. 313 ЦК України, фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах будь-якої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон передбачені Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» при наявності зазначених у цій нормі підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, громадянину може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта чи вилучено або затримано паспорт.

Зокрема пункт 5 зазначеної статті передбачає таку підставу для відмови громадянину у виїзді з України, як ухилення від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів для примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; а у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням.

За приписами п. 19 ч. 3 ст. 18 ЗУ Про виконавче провадження державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду, звертатися до суду за встановленням щодо нього обмеження у праві виїзду боржника за межі України до виконання боргових зобов`язань.

На підставі визначених у ч. 5 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» обов`язків боржника можна зробити висновок, що поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, і коли виконати цей обов`язок не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Зокрема, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього з неповажних причин. Ухилення боржником від виконання зобов`язання за виконавчим провадженням, не є тотожним поняттю не виконання судового рішення.

Сама по собі наявність суми заборгованості за виконавчим документом або відсутність дій стосовно добровільного погашення заборгованості не можуть свідчити про ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням.

За змістом статей 12,81 ЦПК України обов`язок доказування факту ухилення боржника від виконання зобов`язань покладається, в даному випадку, на державного виконавця.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань за рішенням суду, має місце тоді, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Тобто, ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням, є будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Свалявським відділом ДВС не надано, а судом не здобуто доказів того, що боржник ухиляється від виконання рішення суду, не встановлено можливості виконання ним такого рішення суду.

Згідно зі ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26.11.2009) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і, по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому, при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів необхідно пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдане лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте, навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим з самого початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом з метою з`ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, у тому числі й ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.

У даній справі суд враховує, що заявник здійснює часткове погашення заборгованості, отримує пенсійні виплати, є особою з інвалідністю та учасником бойових дій, а тому подальше застосування такого обмеження не відповідає критерію пропорційності, оскільки не доведено, що воно сприятиме виконанню рішення суду.

У справах "Стецов проти України" та "Гупало проти України" Європейський суд дійшов висновку про порушення статті 2 Протоколу № 4 саме у зв`язку з відсутністю достатнього обґрунтування необхідності подальшого застосування обмеження права на виїзд та неможливістю ефективного перегляду такого заходу. Європейський суд дійшов висновку, що до заявника були застосовані заходи, які не були достатньо обґрунтованими і не могли бути переглянуті до здійснення повної сплати заборгованості, у зв`язку з чим втручання у право заявника на виїзд з країни не було обґрунтованим та пропорційним обставинам. Ураховуючи зазначене, обмеження права на свободу пересування та виїзду з країни має оцінюватися судом на предмет легітимної мети, співмірності та пропорційності.

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16.12.1966 передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справах «Gochev v. Bulgaria», «Riener v. Bulgaria», «Luordo v. Italy», обмеження свободи пересування особи з підстав наявності заборгованості повинно відповідати принципу пропорційності та бути здатним досягти поставленої мети. Суд не встановив, яким саме чином тимчасове обмеження права виїзду боржника за межі України за відсутності підтверджених доходів, коштів чи майна сприятиме реальному виконанню судових рішень та погашенню заборгованості.

Отже, саме лише існування непогашеної заборгованості без належних доказів свідомого ухилення боржника від виконання рішення суду не може бути достатньою підставою для подальшого обмеження його конституційного права на свободу пересування, оскільки таке втручання не відповідатиме принципу пропорційності, який застосовується у практиці Європейського суду з прав людини.

За приписами ст.ст. 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається. Водночас, орган державної виконавчої служби не надав доказів, які б підтверджували факт умисного ухилення заявником від виконання рішень суду, зокрема, не досліджував у належний спосіб джерела доходів боржника та можливість звернення стягнення на пенсійні виплати.

З матеріалів справи вбачається, що заявник ОСОБА_1 є пенсіонером, особою з інвалідністю ІІІ групи, учасником бойових дій, на даний час виплатив більшу частину заборгованості. У зв`язку з цим представник заявника стверджує, що боржник не ухилявся від виконання зобов`язань, оскільки має стабільний дохід, на який можливо звернути стягнення.

Таким чином, за результатами розгляду матеріалів справи судом не здобуто доказів існування реального ухилення заявника ОСОБА_1 від виконання покладених на нього зобов`язань. Обставини, які стали підставою для застосування тимчасового обмеження у праві виїзду, на теперішній час втратили актуальність, у зв`язку з чим відсутні підстави для подальшого обмеження прав боржника на пересування.

З огляду на наведене, тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України, накладене ухвалою Свалявського районного суду від 04.06.2026 у справі № 306/1077/26, підлягає скасуванню.

Керуючись ст. 33 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», ЗУ Про виконавче провадження ст. ст. 247, 258, 260, 353, 441 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Заяву представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України - задовольнити.

Тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканця АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 , накладене ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області від 04 червня 2026 року - скасувати.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Ухвала суду підлягає негайному виконанню.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Копію ухвали суду направити учасникам справи та до Державної прикордонної служби України для виконання.

ГОЛОВУЮЧИЙ П.І.Уліганинець

10.07.2026 року.