Ухвала суду № 138132898, 10.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ЗАЛИШЕННЯ ПОЗОВУ БЕЗ РОЗГЛЯДУ

10 липня 2026 року м. Львівсправа № 380/10766/26

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника відповідача від 15 червня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду та заяву представника позивача від 24 червня 2026 року про поновлення процесуального строку у справі № 380/10766/26 за позовом ОСОБА_1 до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у якому просить:

« 1. Прийняти позовну заяву та розглянути її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 16 січня 2023 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

3. Зобов`язати Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 16 січня 2023 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

4. Визнати протиправною бездіяльність Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 18 червня 2025 року по 27 грудня 2025 року (день звільнення) грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

5. Зобов`язати Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 18 червня 2025 року по 27 грудня 2025 року (день звільнення) грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

6. Визнати протиправною бездіяльність Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, щодо не підготовки та не направленні до уповноваженого органу, через який було подано заяву про призначення пенсії за вислугою років оновлених грошового атестату та довідки, на ім`я ОСОБА_1 , про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» для перерахунку позивачу пенсії з дня її призначення.

7. Зобов`язати Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка підготувати та направити до уповноваженого органу, через який було подано заяву про призначення пенсії за вислугою років оновлених грошового атестату та довідки, на ім`я ОСОБА_1 , про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» позивачу пенсії з дня її призначення».

Разом з позовною заявою представник позивача подала заяву про поновлення строку звернення до суду, яка мотивована тим, що до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України (далі КЗпП України) не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, зокрема про стягнення належної працівнику заробітної плати обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Позивач не одержував письмового повідомлення про те, який розмір прожиткового мінімуму був застосовний відповідачем для розрахунку його грошового забезпечення та інших належних йому виплат з 16 січня 2023 року по день звільнення. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права. Крім того, Велика Палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року ухвалила рішення № 1-р/2025, яким визнала неконституційною частину першу статті 233 КЗпП України.

Просить суд поновити позивачу строк звернення з цим позовом до суду.

Ухвалою судді від 01 червня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у відповідача належно засвідчені копії грошового атестату № 1984 та докази його отримання позивачем, розрахункових відомостей № 296 на виплату грошового забезпечення позивачу за грудень 2025 року, довідки про суми виплат підполковнику ОСОБА_1 , нараховані та виплачені при звільненні з військової служби, розрахунку № 31 (2025 р.) одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби через сімейні обставини, звільненого згідно з наказом КСВ ЗСУ № 1794 від 05 грудня 2025 року.

У вказаній ухвалі суд відзначив, що питання дотримання позивачем строку звернення з цим позовом до суду суд вирішуватиме після отримання витребуваних вище доказів.

15 червня 2026 року представник відповідача подав через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву разом з яким надав суду витребувані докази.

Також 15 червня 2026 року представник відповідача подав через систему «Електронний суд» клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, яке мотивоване тим, що позивач пропустив тримісячний строк звернення з цим позовом до суду, установлений частиною другою статті 233 КЗпП України, а тому поданий ним позов належить залишити без розгляду з огляду на ненадання жодних доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду.

Просить суд залишити позовну заяву позивача без розгляду.

Ухвалою судді від 23 червня 2026 року визнано неповажними причини пропуску позивачем строку звернення з цим позовом до суду, які наведені у заяві про поновлення строку; позовну заяву після відкриття провадження у справі залишено без руху, а особі, що звернулася із позовною заявою, встановлено в п`ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки у спосіб подання до суду заяви про поновлення строку звернення з цим позовом до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку та наданням доказів на їх обґрунтування.

На виконання вимог вказаної ухвали від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшла заява від 24 червня 2026 року про поновлення процесуального строку, яка мотивована тим, що до 19 липня 2022 року звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками. Спірні правовідносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця виникли в період з 16 січня 2023 року по 19 травня 2023 року. Враховуючи те, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція частини другої статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, то строк звернення позивача до суду належить поновити. Окрім того, позивачем не було одержано письмового повідомлення про те, який розмір прожиткового мінімуму був застосований під час розрахунку грошового забезпечення, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань/інших щомісячних основних та додаткових видів з 16 січня 2023 року по 19 травня 2023 року, інформації про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року за останньою займаною посадою позивача, з обов`язковим зазначенням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії та розмір у відсотках, інформацію щодо тарифного розряду, згідно з яким розраховується посадовий оклад позивача з 16 січня 2023 року по 19 травня 2023 року. Позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності відповідача під час здійснення розрахунку грошового забезпечення. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит 27 лютого 2026 року позивачу фактично стало відомо про порушення свого права.

Просить суд поновити позивачу строк звернення з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 26 червня 2026 року розгляд справи продовжено.

Вирішуючи клопотання представника відповідача від 15 червня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду та заяву представника позивача від 24 червня 2026 року про поновлення процесуального строку, суд зазначає таке.

Спірні у цій справі правовідносини виникли у зв`язку з недотриманням відповідачем, на думку позивача, законодавства про оплату праці за періоди з 16 січня 2023 року по 19 травня 2023 року та з 18 червня 2025 року по 27 грудня 2025 року.

Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б урегульовували строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.

Водночас такі строки встановлені КЗпП України.

Так, частина друга статті 233 КЗпП України, яка діяла в редакції до 19 липня 2022 року, встановлювала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У пункті 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 зазначено про те, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. В разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Конституційний Суд України, тлумачачи норми статті 233 КЗпП України, вказує, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Тож у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-ІХ), яким внесено зміни до КЗпП України, зокрема частину другу статті 233 цього Кодексу викладено у такій редакції: «Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, починаючи з 19 липня 2022 року законодавець установив строк для звернення працівника з позовом до суду про виплату усіх сум, що належать йому при звільненні, який становить три місяці та обчислюється з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 (на яку посилається також представник позивача у своїй заяві про поновлення процесуального строку) дійшов висновку про те, що якщо наявні тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому разі правове регулювання здійснюється так:

- правовідносини за період до 19 липня 2022 року регулюються згідно з положеннями статті 233 КЗпП України (у попередній редакції);

- у період з 19 липня 2022 року застосовуються норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).

Суд, ураховуючи правовий висновок Верховного Суду, викладений у наведеній вище постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, зазначає, що спірні періоди з 16 січня 2023 року по 19 травня 2023 року та з 18 червня 2025 року по 27 грудня 2025 року регулюються вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду працівником з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

З огляду на вказане суд відхиляє покликання представника позивача у заяві від 24 червня 2026 року про поновлення процесуального строку на те, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція частини другої статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної позивачу заробітної плати без обмеження будь-яким строком, оскільки такі є помилковими.

Суд повторно наголошує, що спірні у цій справі правовідносини (періоди з 16 січня 2023 року по 19 травня 2023 року та з 18 червня 2025 року по 27 грудня 2025 року) виникли під час дії частини другої статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, чинній з 19 липня 2022 року, та припинені на момент дії згаданої норми у цій же редакції, отже, строк звернення з цим позовом до суду становить три місяці та обчислюється з дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Верховний Суд у постанові від 22 січня 2026 року у справі № 420/26951/24 вказав, зокрема, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат.

Чинне законодавство не передбачає форми документа, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат, а також способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.

Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.

У цій справі позивач звільнений з військової служби відповідно до витягу з наказу начальника Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (по стройовій частині) від 27 грудня 2025 року № 372 з 27 грудня 2025 року.

27 грудня 2025 року відповідач видав грошовий атестат № 1984, який містить відомості про виплачене позивачу грошове забезпечення, а надто ж - розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, неправильність визначення яких позивач насамперед оскаржує у цій справі, оскільки вони є «базою» для визначення решти складових грошового забезпечення таких як грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, правильність визначення розмірів яких позивач також оспорює у цій справі.

Відповідно до витягу з Журналу реєстрації грошових атестатів із вказаним грошовим атестатом позивач ознайомився 27 грудня 2025 року, про що свідчить його власноручний підпис у цьому журналі.

Зі змісту вказаного грошового атестата видно, що на дату звільнення посадовий оклад позивача становив 8460,00 грн, а оклад за військовим званням 1410,00 грн.

Варто зауважити, що 30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 704), якою встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Вказана постанова набула чинності з 01 березня 2018 року та діяла станом на дату звільнення позивача з військової служби, тобто в межах спірних періодів з 16 січня 2023 року по 19 травня 2023 року та з 18 червня 2025 року по 27 грудня 2025 року розмір посадового окладу позивача на законодавчому рівні не змінювався, а отже, ознайомившись із грошовим атестатом та зазначеним у ньому розміром посадового окладу, позивач не міг не дізнатися про порушення свого права на його належний розмір, а відтак й на правильність визначення розміру всього грошового забезпечення, яке виплачене за спірні періоди та розмір якого позивач оспорює у цій справі, адже, як зазначено вище, саме розмір посадового окладу є «базою» для визначення решти складових грошового забезпечення та впливає на їх обчислення.

Крім цього, під час звільнення з військової служби позивач особисто ознайомився (про що свідчать вчинені ним підписи) із такими документами:

- розрахунковою відомістю № 296 на виплату грошового забезпечення військовослужбовця, який звільнений з лав ЗСУ, яка містить відомості про виплачені позивачу суми за грудень 2025 року;

- довідкою про суми виплат підполковнику ОСОБА_1 , нараховані та виплачені при звільненні з військової служби (у розрізі кожної з виплат), яка містить відомості про розміри виплачених позивачу сум: грошового забезпечення (що включає посадовий оклад та оклад за військовим званням); індексації грошового забезпечення; одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби; компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2020-2025 роки; компенсації за невикористану додаткову відпустку ст. 19 ЗУ «Про відпустки»; компенсацію за невикористану щорічну відпустку;

- розрахунком № 31 (2025р.) одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

Отже, під час звільнення (27 грудня 2025 року) позивач безпосередньо ознайомився з документами, що відображають фактичні суми нарахувань та виплат при звільненні, які є спірними у цій справі, а саме грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, правильність визначення розмірів яких позивач також оспорює у цій справі.

За цих обставин суд відхиляє доводи представника позивача про те, що позивачем не було одержано письмового повідомлення про те, який розмір прожиткового мінімуму був застосований під час розрахунку грошового забезпечення, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань/інших щомісячних основних та додаткових видів з 16 січня 2023 року по 19 травня 2023 року, інформації про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року за останньою займаною посадою позивача з обов`язковим зазначенням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії та розмір у відсотках, інформацію щодо тарифного розряду, згідно з яким розраховується посадовий оклад, з 16 січня 2023 року по 19 травня 2023 року, оскільки такі доводи повністю спростовується наданими відповідачем документами, дослідженими судом вище.

Самі відзначає, що самі лише загальні посилання представника позивача на висновки Верховного Суду, викладені за результатами розгляду конкретної справи без урахування та оцінки обставин, що стосуються саме позивача та ініційованого ним спору, не свідчать про належне обґрунтування поважності причин пропуску (або ж не пропуску) строку звернення до суду.

Суд зауважує, що саме позивач повинен детально обґрунтувати поважність причин пропуску строку звернення до суду (або ж спростувати пропуск строку звернення) та надати суду належні і достатні докази на їх підтвердження.

Суд відзначає, що за загальним правилом поважними причинами пропуску строку звернення визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборним, та які не залежать від волевиявлення особи і пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з позовом.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Не реалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.

Позивачем не надано жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду з цим позовом та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та були пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення Європейський Суд з прав людини враховує таке: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Ураховуючи те, що жодних поважних та об`єктивних причин пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом представник позивача не навела, суд визнає неповажними причини пропуску позивачем строку звернення з позовом до суду, які викладені у заяві від 24 червня 2026 року про поновлення процесуального строку.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Оскільки причини пропуску позивачем строку звернення з цим позовом до суду, наведені у заяві від 24 червня 2026 року про поновлення процесуального строку, суд визнав неповажними, то позовну заяву позивача на підставі частини третьої статті 123 КАС України та пункту 8 частини першої статті 240 КАС України належить залишити без розгляду, а клопотання представника відповідача від 15 червня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду задовольнити.

Крім цього, відповідно до частини четвертої статті 240 КАС України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

За змістом частини п`ятої статті 240 КАС України в ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Оскільки позивач за подання цього позову до суду судовий збір не сплачував, то питання його розподілу суд не вирішує.

Керуючись ст.ст.122, 123, 240, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Визнати неповажними причини пропуску позивачем строку звернення з позовом до суду, які наведені у заяві від 24 червня 2026 року про поновлення процесуального строку.

Клопотання представника відповідача від 15 червня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду задовольнити.

Позовну заяву у справі № 380/10766/26 за позовом ОСОБА_1 до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії залишити без розгляду.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Ухвалу суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду відповідно до ст.ст. 293-297 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Повний текст ухвали складено 10 липня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна