Рішення № 138132658, 10.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 рокуСправа №160/6150/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку і виплаті пенсії в повному обсязі, з урахуванням індексацій 2025 та 2026 років, без обмеження максимальним розміром та без урахування коефіцієнтів зменшення, передбачених пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 в повному обсязі, з урахуванням індексацій за 2025 та 2026 роки, без обмеження максимальним розміром та без урахування коефіцієнтів, передбачених пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», з урахуванням фактично виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є військовим пенсіонером, ветераном органів внутрішніх справ, якому пенсію призначено відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII. Позивач стверджує, що застосування відповідачем з 01.01.2026 понижуючих коефіцієнтів, передбачених пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, призвело до безпідставного зменшення розміру його пенсії. На переконання позивача, зазначена постанова та Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» не можуть змінювати умови і норми пенсійного забезпечення, встановлені спеціальним Законом № 2262-XII, звужувати обсяг його прав та застосовуватися всупереч статтям 8, 22, 46, 58, 92 Конституції України, а тому просить позов задовольнити.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію відповідно до Закону № 2262-XII, а статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 № 4695-IX установлено, що у період воєнного стану у 2026 році пенсії, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, а порядок такої виплати визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778. Відповідач посилається на те, що абзацом третім підпункту 2 пункту 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України Кабінету Міністрів України надано право в умовах воєнного стану приймати рішення щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій виходячи з наявних фінансових ресурсів; що соціально-економічні права не є абсолютними, а механізм їх реалізації може бути змінений державою (рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2011, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Великода проти України» від 03.06.2014); що Постанова № 1778 є чинною, протиправною чи неконституційною у встановленому порядку не визнавалася, а тому відповідач як суб`єкт владних повноважень зобов`язаний її виконувати відповідно до частини другої статті 19 Конституції України.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до частини першої статті 257 та частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII.

Згідно з протоколом за пенсійною справою розмір пенсії позивача з надбавками станом на 01.01.2026 становив 31027,60 грн, а з 01.03.2026 після проведеної індексації - 34151,26 грн.

З 01.01.2026 відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача із застосуванням коефіцієнтів, передбачених пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, унаслідок чого 05.03.2026 позивач фактично отримав пенсію в розмірі 26568,33 грн.

09.02.2026 позивач звернувся до відповідача через електронний кабінет із заявою про нарахування та виплату пенсії з 01.01.2026 у повному розмірі згідно з протоколом за пенсійною справою, без застосування коефіцієнтів, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778.

Листом від 09.03.2026 № 26397-13678/П-01/8-0400/26 відповідач відмовив позивачу у задоволенні його вимог з посиланням на Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та Постанову Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778.

Судом також встановлено, що рішеннями Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 у справі № 160/15288/22 та від 10.10.2025 у справі № 160/11621/25, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.03.2026, між тими самими сторонами вирішувалися спори щодо виплати пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром.

Не погоджуючись із відмовою відповідача у перерахунку та виплаті пенсії без застосування зазначених коефіцієнтів, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відповідно до пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб регулюються спеціальним Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII. Статтею 1 цього Закону встановлено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Отже, умови і норми пенсійного забезпечення зазначеної категорії осіб не можуть змінюватися ані законом про Державний бюджет України, ані актами Кабінету Міністрів України.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 № 4695-IX та прийнята на його виконання Постанова Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 регулюють відносини у бюджетній сфері та визначають порядок виплати пенсій із застосуванням коефіцієнтів до сум перевищення десяти розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Застосування таких коефіцієнтів фактично зменшує розмір пенсії, призначеної позивачу за Законом № 2262-XII, тобто змінює умови і норми його пенсійного забезпечення у спосіб, не передбачений статтею 1 цього спеціального Закону.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 виснував, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, а як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх такими, що втратили чинність, мають використовуватися окремі закони. Аналогічну за змістом правову позицію викладено у рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020, згідно з яким скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій, передбачених у спеціальних законах, не відповідає Конституції України.

Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 120/1081/25 сформулював правовий висновок, згідно з яким застосування до пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, коефіцієнтів зменшення на підставі закону про Державний бюджет України та відповідної постанови Кабінету Міністрів України є протиправним, оскільки такі норми обмежують гарантоване статтею 46 Конституції України право на соціальний захист та змінюють умови пенсійного забезпечення всупереч статті 1 Закону № 2262-XII.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19, від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 11.08.2023 у справі № 380/103/22). Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України або закону України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Крім того, згідно з правовими позиціями Верховного Суду (постанови від 06.11.2018 у справі № 812/292/18, від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а, від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20) у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Доводи відповідача про те, що застосування коефіцієнтів ґрунтується на статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», Постанові Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 та абзаці третьому підпункту 2 пункту 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, суд відхиляє. Наведені норми, як і надане Кабінету Міністрів України повноваження визначати порядок і розміри соціальних виплат, не змінюють висновку про те, що умови і норми пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, встановлені спеціальним Законом № 2262-XII і можуть бути змінені виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Закон про Державний бюджет України та підзаконний акт Кабінету Міністрів України не можуть звужувати обсяг гарантованого спеціальним законом права позивача на пенсійне забезпечення.

Посилання відповідача на введення в Україні воєнного стану та на те, що передбачене статтею 46 Конституції України право не віднесене частиною другою статті 64 Конституції України до прав, які не можуть бути обмежені, суд до уваги не бере, оскільки спірним є не саме по собі право держави в умовах воєнного стану встановлювати окремі обмеження, а правомірність зміни умов пенсійного забезпечення позивача не спеціальним законом, а законом про Державний бюджет України та підзаконним актом, що суперечить статті 1 Закону № 2262-XII та наведеним правовим позиціям Конституційного Суду України і Верховного Суду.

Посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2011 та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Великода проти України» від 03.06.2014 щодо необхідності додержання принципу пропорційності та відсутності абсолютного характеру соціально-економічних прав установленого судом порушення не спростовують, оскільки зміна механізму пенсійного забезпечення є конституційно допустимою лише в межах закону та за умови додержання гарантій, установлених спеціальним законом, чого відповідачем у цій справі не дотримано.

Право на отримання пенсії у визначеному законом розмірі є майновим правом особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Втручання держави у мирне володіння майном допускається на умовах, передбачених законом; безпідставне зменшення розміру пенсії, призначеної за спеціальним законом, є непропорційним втручанням у це право.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів. Відповідно до частин першої, другої статті 77 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Оцінку доказів судом здійснено за правилами статті 90 цього Кодексу.

Оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у перерахунку та виплаті пенсії позивача без застосування коефіцієнтів, передбачених пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, є протиправною, а позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку і виплаті пенсії в повному обсязі, з урахуванням індексацій 2025 та 2026 років, без обмеження максимальним розміром та без урахування коефіцієнтів зменшення, передбачених пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію в повному обсязі, з урахуванням індексацій за 2025 та 2026 роки, без обмеження максимальним розміром та без урахування коефіцієнтів, передбачених пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», з урахуванням фактично виплачених сум.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова