Рішення № 138132308, 09.07.2026, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Незалежності, 1, м. Хмельницький, 29607, тел. (0382) 71-81-84, (0382) 71-81-83

e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, ЄДРПОУ 03500128

________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" липня 2026 р. Справа № 924/542/26

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В., за участю секретаря судового засідання Гусько О. В., розглянувши матеріали справи

за позовом виконувача обов`язків керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах Ізяславської міської ради

до акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області

про стягнення 505820,76 грн, шкоди заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища

за участю:

прокурора прокурора Нікітюка П. Г.

представника позивача не з`явився

представника відповідача Муравського О. В.

представника третьої особи не з`явився

У засіданні оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

встановив: виконувач обов`язків керівника Шепетівської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Хмельницької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах Ізяславської міської ради з позовом до акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 505820,76 грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Ухвалою суду від 01.06.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі для її розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 17.06.2026 року (яке в подальшому відкладалось на 30.06.2026), залучено до участі у справі №924/542/26 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Державну екологічну інспекцію у Хмельницькій області.

В підготовчому засіданні 30.06.2026 судом постановлено ухвалу без створення окремого процесуального документа (занесеною до протоколу судового засідання), якою залишено без задоволення клопотання відповідача про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, з огляду на його необґрунтованість, враховуючи положення ст. ст. 50, 51 ГПК України.

Ухвалою суду від 30.06.2026 підготовче провадження у справі №924/542/26 закрито, призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 09.07.2026.

Прокурор в обґрунтування позову повідомляє, що у період з 13.01.2023 по 16.01.2023 на станції "Білогородка", за межами с. Білогородка Ізяславської міської територіальної громади Шепетіського району Хмельницької області в лісозахисній полосі 43-й км., пікет 8-9, квартал 78 на земельній ділянці з кадастровим номером 6822181900:03:002 площею 36,3618 га (територія Ізяславської міської ради), яка перебуває у постійному користуванні АТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" невстановленою особою допущено самовільну порубку 17 дерев породи акація сироростуча, 34 дерева породи ясен сироростучий та 2 дерева породи клен сироростучий. Внаслідок цієї незаконної порубки дерев природному середовищу завдано шкоди у розмірі 505820,76 грн, що підтверджується висновком експерта за результатами проведення інженерно-екологічної експертизи від 24.09.2024 №949/23-22.

Посилаючись, зокрема на ст. ст. 1, 4, 16, 17, 63, 64, 90, 105 Лісового кодексу України, ст. ст. 5, 40, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", зазначає, що організація забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів, а у даному випадку саме на AT "Укрзалізниця" в ocoбi регіональної філії "Південно-західна залізниця" AT "Укрзалізниця".

Стверджує, що внаслідок бездіяльності відповідача як постійного землекористувача, що виразилася у незабезпеченні ефективного комплексу всіх заходів, спрямованих на збереження лісів, незадовільному здійсненні контролю за охороною та захистом лісів, невжитті заходів із боротьби з незаконними рубками та недотриманні лісового законодавства, що є порушенням ст. ст. 89, 90 Лісового кодексу України, допущено незаконну самовільну порубку дерев, чим спричинено матеріальну шкоду лісовому фонду України, що перебуває під охороною держави. Вважає, що в даному випадку саме відповідач повинен нести відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.

Правовою підставою позовних вимог зазначає, зокрема, положення ст. ст. 1, 4, 16, 17, 19, 63, 64, 69, 86, 89, 90, 105, 107 Лісового кодексу України, ст. ст. 11, 1166 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (від 16.06.2026) просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Повідомляє, що на земельній ділянці з кадастровим номером 6822181900:03:003:0002, площею 36,3618 га, що знаходиться на території Двірецької сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, наданій йому у постійне користування на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 11.10.2012 ЯЯ № 335655, знаходяться захисні лісонасадження залізниці. Вказує, що названа земельна ділянка увійшла до статутного капіталу АТ "Укрзалізниця".

Акцентує увагу, що працівники виробничого підрозділу Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця" при огляді захисних лісових насаджень 16.01.2023, виявивши незаконну рубку, повідомили про злочин орган досудового розслідування, на підставі чого відкрито кримінальне провадження №12023244000000104 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 Кримінального кодексу України, тобто виконали свої функції, покладені на них положенням про підрозділ.

Посилаючись на ст. 23 Закону України "Про транспорт", ст. 6 Закону України "Про залізничний транспорт", ст. ст. 68, 69 Земельного кодексу України, зазначає, що захисні лісонасадження, які ростуть у смузі відведення залізниць уздовж залізничних колій, не відповідають загальному поняттю ліс, не є природним лісом, вони створювалися самою залізницею за спеціальними схемами посадки для їх виконання насамперед як інженерної споруди, частини складного інженерного комплексу колійного господарства залізниць, яка захищає земляне полотно від ерозії ґрунтів, залізничні колії від занесення снігом і піском під час хуртовин і вітрових стихій, від наслідків можливих аварій, зменшують шумове навантаження, вбирають шкідливі гази, пил тощо.

Наголошує, що прокурор, заявляючи позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконної рубки лісу, повинен довести наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, у тому числі (але не виключно), і наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, оскільки шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже відшкодування шкоди за незаконну рубку лісу об`єктивно може бути наслідком лише активної фізичної поведінки особи, спрямованої на порубку дерев.

Разом із тим погоджується із твердженням прокурора, що забезпечення охорони лісу дійсно входить до обов`язків постійних лісокористувачів, при цьому зауважує, що неналежна охорона лісу, відповідно до норм чинного законодавства України, не є правопорушенням, яке тягне за собою матеріальну відповідальність за неналежне здійснення контролю за збереженням лісу. Вважає, що саме по собі заподіяння шкоди лісу внаслідок настання обставин, що передбачені ч. 1 ст. 86 Лісового кодексу України, саме по собі не є достатнім свідченням про протиправну бездіяльність лісокористувача, яка зумовлює підстави для стягнення з нього шкоди.

Щодо доводів прокурора про протиправну бездіяльність відповідача в організації охорони і захисту лісів, стверджує, що відповідач здійснює комплекс заходів з благоустрою захисних лісонасаджень уздовж шляхів та інших об`єктів залізничної інфраструктури, зокрема, працівники залізниці здійснюють обхід у захисних лісонасадженнях, виявляють незаконні порубки та повідомляють про них правоохоронні органи.

Зауважує, що саме у результаті дій відповідача була виявлена незаконна порубка дерев, про які повідомляє прокурор.

Також вважає, що прокурором не доведено підстав для представництва інтересів держави в особі позивача, тому наявні підстави для залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Прокурор у відповіді на відзив (від 22.06.2026) вважає доводи відповідача необґрунтованими. У спростування тверджень останнього, що захисні насадження лінійного типу не належать до лісового фонду, посилається на положення ст. ст. 1, 4 Лісового кодексу України, Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2007 №733, відповідного до яких лісові насадження лінійного типу, лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення залізниць, відносяться до категорії захисних лісів, та Порядку здійснення лісовпорядкування, затвердженого постановою КМУ від 07.02.2023 №112, згідно з якими постійний лісокористувач - підприємства, установи, організації всіх форм власності, їх філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які мають у користуванні чи власності ліси на землях усіх категорій.

Вважає, доведеною наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для застосування відшкодування шкоди, оскільки встановлено: протиправну поведінку відповідача, яка полягає у недотриманні вимог законодавства в частинні забезпечення охорони та захисту лісів, з огляду на допущення самовільної рубки на підконтрольній йому території; шкоду, яка полягає у знищенні лісових культур, що завдало збитків на загальну суму 505820,76 грн; причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою зумовлений саме бездіяльністю відповідача, що призвела до знищення лісових культур, чим заподіяно шкоду в загальному розмірі 505820,76 грн; вина особи, яка заподіяла шкоду виражена у незабезпеченні належного використання, охорони та збереження лісових ресурсів, які перебувають у постійному користуванні товариства.

Крім цього, зазначає, що не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі шкоди внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Стверджує, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) (невстановленими) особами лісових насаджень.

Посилаючись на правові позиції Верховного Суду, висновує, що право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередньо винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.

Вважає, що у цьому випадку правомірним є застосування постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу", якою затверджено такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами у тому числі й незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту.

Також акцентує увагу, що у спірних правовідносинах наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави в собі позивача, у зв`язку із нездійсненням Ізяславською міською радою захисту інтересів держави, територіальної громади у сфері охорони та захисту лісів шляхом звернення до суду з відповідною позовною заявою. Зазначає про необґрунтованість відповідачем наявності підстав залишення позову прокурора без розгляду та відповідно відсутність підстав для задоволення клопотання останнього про залишення позову без розгляду.

Позивач у заяві від 17.06.2026 повідомив про підтримання заявлених позовних вимог.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державна екологічна інспекція у Хмельницькій області, у заяві (від 14.06.2026) повідомила, що позов підтримує у повному обсязі та просить його задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позові, відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив щодо заявлених позовних вимог, підтримавши аргументи викладені у відзиві на позов.

Позивач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, повноважних представників у засідання суду не направили, своїм процесуальним правом не скористалися, хоча були належним чином повідомлені про судовий розгляд справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа до електронного кабінету.

Судом враховується, що відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Розглядом матеріалів справи встановлено таке.

Згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №335726, виданим 11.10.2012 головою Ізяславської районної державної адміністрації, Державному територіально-галузевому об`єднанню "Південно-західна залізниця" надано у постійне користування земельну ділянку площею 36,3618 га на території Хмельницька область, Ізяславський район, Двірецької сільської ради ("за межами населеного пункту") Ізяславського району Хмельницької області.

Відповідно до Зведеного переліку земельних ділянок Державного територіально-галузевого об`єднання "Південно-західна залізниця", право постійного користування якими вноситься до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця", складеного на підставі результатів інвентаризації майна станом на 31.07.2015, проведеної на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", наказу Міністерства інфраструктури від 09.07.2014 №301 та результатів оцінки ринкової вартості майна та майнових прав для цілей формування статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця", проведеної ТОВ "Делойт і Туш" на виконання договору "Про надання послуг з оцінки" від 26.12.2014 № FAS/2014/28383 та рецензії Фонду державного майна України, затвердженого 18.08.2015 Міністром інфраструктури України: право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6822181900:03:003:0002 (Хмельницька обл., Ізяславський р-н, Двірецька сільрада, ст. Білогородка км 41 43 + 774 м, площа 36,3618 га) внесено до Статутного капіталу АТ "Укрзалізниця" на основі Державного акту на право постійного користування серії ЯЯ № 335655 від 11.10.2012 з порядковим № 1190, функціональне призначення, якої для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту.

Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, сформованим 05.10.2017, інформаційної довідки від 06.05.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 6822181900:03:003:0002, площею 36,3618 га, з цільовим призначенням "для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту", є власністю держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації та перебуває у постійному користуванні публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (реєстраційний номер нерухомого майна (1370644368221).

За усною заявою (повідомленням) від 16.01.2023 Шепетівським районним управлінням поліції Головного управління Національної поліції Хмельницької області 17.01.2023 зареєстровано кримінальне провадження №12023244000000104 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 Кримінального кодексу України (обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення - в період з 13.01.2023 по 16.01.2023 на станції "Білогородка" в лісозахисній полосі 43-й км пікет 8-9 квартал 7б за межами села Білогородка Шепетівського району невстановлена особа здійснила незаконну порубку дерев акація, 34 дерев породи ясен та 2 дерев породи клен), що вбачається із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 17.01.2023.

Факт порубки дерев в лісозахисній смузі ст. Білогородка 43-й км пікет 8-9 квартал 7б між зафіксовано в протоколі огляду місця події від 16.01.2023, який було проведено на підставі повідомлення від 16.01.2023

17.01.2023 начальник виробничого підрозділу Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень звернувся до начальника Ізяславського ВНД №2 Шепетівського районного управління поліції ГУНП в Хмельницькій області із заявою про злочин, у якій повідомив, що 16.01.2023 по напрямку Шепетівка-Ланівці на перегоні Білогородка-Суховоля, права сторона колії 43 км НК 2-9 (Хмельницька область, Шепетівський район) при огляді захисних лісових насаджень майстром лісу Шульом О. І. (виробничий підрозділ "Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень" регіональна філія "Південно-Західна залізниця") виявлено лісопорушення, а саме незаконну рубку 53 сироростучих дерева породи акація, клен, ясен, вяз у захисних лісових насадженнях залізниці в 78 кварталі 174 виділі. Вказав, що про виявлене порушення повідомлено 16.01.2023 за номером 102, на місце виявленого правопорушення прибула оперативно-слідча група та зафіксувала факт незаконної порубки лісу. У заяві також просив внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 Кримінального кодексу.

Відповідно до розрахунку розміру шкоди, заподіяної захисним лісовим насадженням незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев та чагарників до ступеня припинення росту з урахуванням індексації на 2022 рік самовільної рубки року по напрямку Шепетівка-Ланівці на перегоні Білогородка-Суховоля, права сторона колії 43 км. пк 2-9 квартал №78, виділ №174, згідно акту огляду від 16.01.2023, здійсненого інженером ОЗЛ ПЧЛ-3 Карнаух А. М., розмір шкоди становить 502371,04 грн.

Крім того факт порубки дерев також зафіксовано і в протоколі огляду місця події від 03.03.2023, проведеному за участю представника Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області, в якому, зокрема, зазначено породи та кількість зрубаних дерев (53 шт.: 17 шт. акації, 34 шт. ясена, 2 шт. клена), діаметри кожного із них, проведено фотофіксацію.

У межах кримінального провадження №12023244000000104 проведено судову інженерно-екологічну експертизу, за результатами якої складено висновок експерта №949/23-22від 24.09.2024.

Згідно висновку експерта №949/23-22 від 24.09.2024 розмір шкоди, заподіяної незаконним, як встановлено слідством, проведення порубки 17 дерев породи акація сироростуча, 34 дерев породи ясен сироростучий та 2 дерев породи клен сироростучий у захисних лісових насадженнях залізниці в 78 квадраті 174 виділі, 43-й км пікет 8-9 квартал за межами с. Білогородка Шепетівського району Хмельницької області, які перебувають у користуванні виробничого підрозділу "Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень" регіональна філія "Південно-Західна залізниця" становить 505820,76 грн; ділянка, на якій здійснена незаконна, як встановлено слідством, порубка 17 дерев породи акація сироростуча, 34 дерев породи ясен сироростучий та 2 дерев породи клен сироростучий у захисних лісових насадженнях залізниці в 78 квадраті 174 виділі, 43-й км пікет 8-9 квартал за межами с. Білогородка Шепетівського району Хмельницької області, які перебувають у користуванні виробничого підрозділу "Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень" регіональна філія "Південно-Західна залізниця" відноситься до категорії захисних лісів.

Листом від 30.12.2024 регіональна філія "Південно-західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця", адресованим слідчому ВРЗСПЖЗО СВ Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області, повідомила, що захисні насадження на перегоні Білогородка Суховоля права сторона колії км 43 ПК 8-9, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 №733 "Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок", відносяться до категорії захисні ліси; земельна ділянка регіональної філії "Південно-західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця", на якій розташована станція "Білогородка" Шепетівського району Хмельницької області обліковується за кадастровим номером 6822181900:03:003:0002 (площа 36,3618 га, цільове призначення: "12.01. Для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту"); дозвільних документів на проведення рубки захисних лісонасаджень не видавалось.

Регіональна філія "Південно-західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" у відповідь на запит Шепетівської окружної прокуратури Хмельницької області (від 20.01.2026 №54-199-23), листом №НЗІ ПЗЗ-1-13/146 від 26.01.2026 повідомила, зокрема, що з метою попередження та виявлення незаконних рубок в захисних лісонасадженнях залізниці Жмеренською дистанцією захисних лісонасаджень розроблено комплекс заходів та порядок дій працівників при виявленні самовільних рубок; відповідно до положення про виробничий підрозділ до функцій дистанції не входить охорона лісу; працівники дистанції не відносяться до державної лісової охорони, відповідно в штаті дистанції відсутні посади з обов`язками та повноваженнями державної лісової охорони. Окрім того, зазначила, що захисні лісонасадження залізниці створенні відповідно до спеціальних проектів залізниці, як інженерна споруда, для захисту колії та інших інфраструктурних об`єктів залізниці від несприятливих метеорологічних явиш (снігу, вітру) та обліковуються на балансі дистанції як майно та відносяться статутного капіталу, а внаслідок дій порушників інженерна споруда залізниці, якою є захисні лісонасадження, зазнала пошкоджень, відповідно суб`єктом, якому заподіяна шкода від незаконної вирубки лісів вздовж залізничних колій, є АТ "Українська залізниця.

Як додатки до листа додано копії документів, які наявні в матеріалах справи: комплекс заходів по Жмеринській дистанції захисних лісонасаджень; наказ "Щодо виявлення лісопорушення" від 05.01.2022 №48 по Жмеринській дистанції захисних лісонасаджень; Порядок дій працівників дистанції при виявлені самовільних рубок в насадженнях залізниці; Положення про виробничий підрозділ "Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень" та наказ про затвердження положення чинного на період з 13.01.2023 по 16.01.2023; Положення про регіональну філію "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця"; копія державного акту на право постійного користування земельною ділянкою ЯЯ № 335655 від 13.08.2012 з кадастровим номером ділянки № 6822181900:03:003:0002.

У матеріалах справи наявна постанова від 16.04.2026 про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні, якою надано дозвіл прокурорам Шепетіцвської окружної прокуратури, які згідно розподілу обов`язків здійснюють представництво інтересів держави в судах та при виконанні судових рішень на розголошення відомостей та використання матеріалів кримінального провадження №12023244000000104 від 17.01.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 Кримінального кодексу України

Перший заступник керівника Шепетівської окружної прокуратури звернувся до Ізяславського міського голови із листом №54-2981вих-26 від 17.04.2026, в якому, повідомивши про встановлення під час досудового розслідування факту незаконної рубки невстановленою особою деревини на ст. "Білогородка" в лісозахисній полосі 43-й км., пікет 8-9, квартал 78, за межами с. Білогородка Шепетівського району, що спричинило збитки навколишньому природному середовищу в розмірі 505820,76 грн, які в даному випадку мають бути відшкодовані постійним лісокористувачем АТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця", просив проінформувати про сплату АТ "Укрзалізниця" (її підрозділами) до бюджету Ізяславської міської ради 505820,76 грн збитків та чи будуть вживатимуться міською радою відповідні заходи щодо стягнення коштів.

У відповідь на вказаний лист Ізяславський міський голова листом від 21.04.2026 №1539/03-14 повідомив, що кошти в розмірі заподіяної шкоди до бюджету міської ради не надходили; Ізяславська міська рада самостійно не пред`являтиме позов до суду про стягнення із АТ "Укрзалізниця" 505820,76 грн шкоди, завданої внаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища та надала реквізити для зарахування стягненої шкоди в результаті порушення вимог природоохоронного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, перший заступник керівника Шепетівської окружної прокуратури у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" звернувся до Ізяславської міської ради з повідомленням від 04.05.2026 №54-3481вих-26 про встановлення підстав та намір здійснення прокурором представництва законних інтересів держави в особі міської ради в суді, шляхом пред`явлення до суду позову про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в сумі 505820,76 грн.

Позивачем у матеріали справи надано лист Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 25.01.2024, у якому на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 19.01.2024 у справі №910/13759/23 повідомило, що проект наказу Міндовкілля "Про затвердження Переліку протипожежних та інших заходів, вимог складання планів цих заходів" до планів діяльності Міндовкілля з підготовки проектів регуляторних актів на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки не включався.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) передбачено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно зі ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеному законом.

У ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" вказано, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Із положень ч. ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України слідує, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17.

Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Також звертала увагу, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункти 26, 27), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункти 80, 81), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункти 8.16, 8.17) і №922/1830/19 (підпункти 7.1, 7.2)).

У пункті 55 постанови від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави.

У даній справі виконувач обов`язків керівника Шепетівської окружної прокуратури, звертаючись до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, Ізяславської міської ради із позовом до акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 505820,76 грн, шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, зокрема, повідомив, що його звернення спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, що підриває матеріальну і фінансову основу органів державної влади, територіальної громади, що у свою чергу завдає шкоду інтересам держави. Разом з тим, акцентує увагу на тому, що ліси є невід`ємним елементом екосистеми, а незаконне вирубування лісового фонду призводить до порушень прав усіх громадян на безпечне довкілля.

Водночас, посилаючись на положення Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та Бюджетного кодексу України, також вказує, що шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки деревини, завдана місцевому бюджету Ізяславської міської ради, і факт невідшкодування такої порушує інтереси територіальної громади.

Так, відповідно до ст. 3 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до переліку основних принципів охорони навколишнього природного середовища віднесено, зокрема, збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об`єктів і комплексів, а також компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

При цьому згідно зі ст. 1 Лісового кодексу України (далі ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають та незалежно від права власності на них становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Захисні насадження лінійного типу належать до лісового фонду України (ст. 4 ЛК України).

Тобто, завдання шкоди навколишньому природному середовищу внаслідок незаконного вирубування лісу, що перебуває під охороною держави, свідчить про порушення вимог законодавства щодо ведення лісового господарства у сфері охорони, захисту та використання лісів, а також про право прокурора на звернення до суду для захисту відповідних інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що самовільна рубка дерев мала місце у смузі захисних лісонасаджень, що розташована на території Ізяславської міської територіальної громади Шепетівського району Хмельницької області.

Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України).

Представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами, у силу положень ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", зокрема, міські ради, які є органами місцевого самоврядування.

Приписами ст. 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Для фінансування заходів, спрямованих на охорону довкілля, утворюються місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища (ч. 1 ст. 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до делегованих повноважень виконавчого органу місцевого самоврядування у галузі охорони навколишнього природного середовища віднесене здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Оскільки шкода, завдана внаслідок незаконної порубки дерев в адміністративних межах Ізяславської міської територіальної громади, підлягає стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища, саме Ізяславська міська рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних повноважень з метою захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах, а тому є належним позивачем у справі, порушеній за позовною заявою прокурора.

Крім того, судом враховується, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (такий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі №923/449/18).

Судом зважається на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування або інші суб`єкти владних повноважень, до компетенції яких віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах), а не прокурор, між тим для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Отже, прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З матеріалів справи слідує, що прокурор листом №54-2981вих-26 від 17.04.2026, проінформувавши Ізяславську міську раду про встановлення факту незаконної рубки дерев на ст. "Білогородка" в лісозахисній полосі 43-й км., пікет 8-9, квартал 78, за межами с. Білогородка Шепетівського району, що спричинило збитки навколишньому природному середовищу в розмірі 505820,76 грн, просив повідомити чи будуть вживатися міською радою відповідні заходи щодо стягнення коштів.

У відповідь на вказаний лист Ізяславська міська рада листом від 21.04.2026 №1539/03-14 повідомила, що самостійно не пред`являтиме позов до суду про стягнення із АТ "Укрзалізниця" 505820,76 грн шкоди, завданої внаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища та надала реквізити для зарахування стягненої шкоди в результаті порушення вимог природоохоронного законодавства.

З наведеного слідує, що позивач з урахуванням обізнаності про порушення інтересів держави, на які вказує прокурор, на такі порушення не відреагував, заходів захисту вказаних інтересів, зокрема, у судовому порядку, не вжив. Невжиття таких заходів за умови обізнаності про наявність відповідного порушення, про що свідчить вищенаведене листування прокурора з позивачем, стало підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі позивача до суду з цим позовом.

Водночас наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді позивачем не заперечено.

Така бездіяльність позивача як компетентного органу, який здійснює відповідні повноваження у сфері спірних правовідносин, є самостійною юридичною особою, однак яка незалежно від причин не здійснює захист інтересів держави в судовому порядку, виключає можливість трактування прокурора як альтернативного суб`єкта звернення до суду, що замінює компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. У цьому випадку прокурор виконує саме субсидіарну роль, замінюючи в судовому провадженні позивача, який всупереч вимогам закону не здійснюють захист інтересів держави.

Наведені вище обставини щодо обізнаності позивача з порушенням інтересів держави, свідчать про встановлення обставин, за яких порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій з їх захисту, що призводить до виникнення у прокурора не лише права, а й обов`язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.

Вказане відповідно до статті 53 ГПК України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для захисту інтересів держави в особі позивача шляхом пред`явлення цього позову. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18.

При цьому у підтвердження дотримання прокурором порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом, у матеріали справи надано повідомлення (від 04.05.2026 №54-3481вих-26), адресоване Ізяславській міській раді, про наявність підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в особі позивача в суді.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду в інтересах держави в особі Ізяславської міської ради.

Вищенаведене у сукупності спростовує доводи відповідача щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Ізяславської міської ради, тому клопотання відповідача про залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України залишається без задоволення.

Щодо суті позовних вимог, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

При цьому кожен, у силу приписів ст. 66 Конституції України зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю (постанова Верховного Суду від 04.06.2026 у справі №906/1325/25, від 12.09.2024 у справі №907/181/22 ).

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України ).

За сталими висновками Верховного Суду для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди (збитків), необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки. Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. Відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (такі висновки Верховного Суду викладені у постанові від 27.08.2020 у справі № 916/477/18, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20, від 26.05.2022 у справі №922/2317/21, від 28.07.2022 у справі № 911/21/21, від 14.11.2024 у справі № 910/17582/23, від 08.052025 у справі №912/3350/21, від 18.06.2026 у справі №907/771/21)

Отже, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність/неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди. Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності (такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20 та Верховним Судом у постановах: від 06.06.2023 у справі 911/682/21, від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, від 08.05.2025 у справі №912/3350/21).

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 виснувала, що господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Суд зазначає, що правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Відповідно до ст. 5 цього Закону державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Як зазначалось вище ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (ст. 1 ЛК України) .

Щодо тверджень відповідача, що захисні лісонасадження залізниці не відповідають загальному поняттю ліс судом зазначається таке.

Згідно з ч. 1 ст. 55 Земельного кодексу України (далі ЗК України) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЛК України до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.

Водночас відповідно до п. 7 Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 №733, лісові насадження лінійного типу, лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення залізниць, відносяться до категорії захисних лісів.

Віднесення зрубаних захисних насаджень у лісосмузі залізниці в 78 квадраті 174 виділі, 43-й км пікет 8-9 квартал за межами с. Білогородка Шепетівського району Хмельницької області до категорії захисних лісів підтверджено і висновком експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 24.09.2024 №949/23-22 у межах кримінального провадження №12023244000000104 .

Відповідно до ст. 68 ЗК України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту (ст. 23 Закону України "Про транспорт").

З аналізу вищенаведених положень слідує, що у силу приписів ст. 55 ЗК України та ст. 4 ЛК України захисні насадження лінійного типу вздовж залізничних колій віднесені до земель лісогосподарського призначення, тоді як відповідно до ст. 68 ЗК України, ст. 23 Закону України "Про транспорт" є землями залізничного транспорту, до яких віднесено захисні та укріплюючі насадження.

Разом з тим, положеннями ч. 3 ст. 1 ЛК України встановлено, що усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Порядком здійснення лісовпорядкування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №112 від 07.02.2023, передбачено, що постійний лісокористувач - підприємства, установи, організації всіх форм власності, їх філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які мають у користуванні чи власності ліси на землях усіх категорій.

Як слідує з матеріалів справи лісосмуга, на якій здійснено порубку дерев, знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 6822181900:03:003:0002, площею 36,3618 га, з цільовим призначенням "для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту", є власністю держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації та перебуває у постійному користуванні АТ "Українська залізниця".

Таким чином, з огляду на наведені положення законодавства, захисні насадження, розташовані у смугах відведення залізниць, відносяться до категорії захисних лісів та належать до лісового фонду, тому твердження відповідача стосовно протилежного суд відхиляє як безпідставні.

Відповідно до ст. 16 ЛК України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою (ст. 17 ЛК України).

Статтею 19 ЛК України визначено права та обов`язки постійних лісокористувачів, за змістом якої постійні лісокористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; створювати сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.

Статтею 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Згідно ч. 5 ст. 86 ЛК України забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Із наведених законодавчих положень випливає, що зокрема на постійних лісокористувачів покладається організація і забезпечення охорони та захисту лісів, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Порушення лісового законодавства, згідно із ст. 105 ЛК України, тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні, поміж іншому,у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Статтею 107 ЛК України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Разом із тим, ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Верховний Суд неодноразово послідовно звертав увагу, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності (зокрема постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17, від 19.02.2026 у справі № 918/612/25, від 14.04.2026 у справі № 927/192/24).

З огляду на вказане вище, у силу ст. ст. 63, 64, 86 ЛК України, АТ "Українська залізниця", як постійний лісокористувач, зобов`язана здійснювати організацію і забезпечення охорони і захисту лісів, що у свою чергу передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.

З матеріалів справи вбачається, що 16.01.2023 по напрямку Шепетівка-Ланівці на перегоні Білогородка-Суховоля, права сторона колії 43 км НК 2-9 (Хмельницька область, Шепетівський район) при огляді захисних лісових насаджень майстром лісу ОСОБА_1 (виробничий підрозділ "Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень" регіональна філія "Південно-Західна залізниця") виявлено незаконну рубку 53 сироростучих дерева породи акація, клен, ясен, вяз у захисних лісових насадженнях залізниці в 78 кварталі 174 виділі, про що повідомлено правоохоронні органи, які провели огляд місця події. На підставі зазначеного 17.01.2023 у Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження №12023244000000104 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 Кримінального кодексу України: на станції "Білогородка" в лісозахисній полосі 43-й кмпікет 8-9 квартал 7б за межами села Білогородка Шепетівського району невстановленою особою здійснено незаконну порубку дерев акація, 34 дерев породи ясен та 2 дерев породи клен.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 24.09.2024 №949/23-22 у кримінальному провадженні №12023244000000104 розмір шкоди, заподіяної незаконним, як встановлено слідством, проведення порубки 17 дерев породи акація сироростуча, 34 дерев породи ясен сироростучий та 2 дерев породи клен сироростучий у захисних лісових насадженнях залізниці в 78 квадраті 174 виділі, 43-й км пікет 8-9 квартал за межами с. Білогородка Шепетівського району Хмельницької області, які перебувають у користуванні виробничого підрозділу "Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень" регіональна філія "Південно-Західна залізниця" становить 505820,76 грн.

Із змісту висновку слідує, що розрахунок розміру збитків, заподіяних внаслідок незаконної порубки дерев проведено відповідно до такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня росту, що є додатком 1 до постанови Кабінету Міністру України від 23.07.2008 3665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу".

У матеріалах справи відсутні відомості про особу, яка вчинила відповідне кримінальне правопорушення.

Судом враховується, що за висновками Верховного Суду не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (постанови від 09.08.2018 у справі №909/976/17, від 24.02.2021 у справі № 906/366/20, від 18.05.2023 у справі №914/669/22, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 20.01.2025 у справі №907/48/24, від 12.03.2025 у справі №909/131/24)

Окрім того, як зазначено в постанові Верховного Суду від 24.01.2021 у справі № 906/366/20 факт виявлення незаконної рубки лісу та відсутність безпосередньо у відповідача, як особи, зобов`язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації з приводу даного факту та своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу.

Таким чином, відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев.

При цьому охорона та захист лісових насаджень повинні забезпечуватись самим відповідачем та досягати визначеної законодавством мети - упередження незаконного знищення лісових насаджень.

З огляду на те, що на АТ "Українська залізниця", як на постійного лісокористувача покладено обов`язок із забезпечення охорони, відтворення та захисту лісових насаджень, то невжиття посадовими особами відповідача дій по забезпеченню збереження лісового фонду та належної охорони лісових насаджень завдало шкоду навколишньому природному середовищу.

Посилання відповідача на відсутність розробленого на законодавчому рівні комплексу заходів спрямованих на збереження, охорону, захист лісів на підставі яких власники лісів та постійні лісокористувачі розробляють власні комплекси заходів не може слугувати підставою для звільнення відповідача, як постійного користувача земельної ділянки на якій відбулася незаконна порубка дерев від відшкодування шкоди.

Твердження відповідача про вжиття його посадовими особами дій щодо належного повідомлення про подію (порубку лісу) правоохоронні органи, документування відповідного лісопорушення; негайну передачу до правоохоронних органів для розшуку та притягнення винних осіб до відповідальності не спростовує наявності вини відповідача як постійного лісокористувача щодо неналежної охорони та захисту ним лісових насаджень від порубки та не свідчать про вжиття повноти всіх заходів для належного забезпечення охорони лісу, упередження незаконного знищення лісу.

В контексті наведеного суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 13.05.2020 у справі №9901/93/19, відповідно до якої, виходячи з вимог ч.2 ст. 19, ст.ст. 63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17 та 19.09.2018 у справі №925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, прокурором доведено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди, а саме:- протиправна поведінка (бездіяльність) відповідача, яка полягає у незабезпеченні необхідної, достатньої, ефективної та належної охорони та захисту лісів, допустивши самовільну незаконну порубку дерев на підвідомчій йому території; - шкідливий результат такої поведінки (шкоди), який полягає у знищенні лісових насаджень (дерев), що завдало шкоди навколишньому природному середовищу на загальну суму 505820,76 грн; - причинно - наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою (бездіяльністю) і шкодою зумовлений тим, що саме бездіяльність відповідача призвела до знищення (вирубування) лісових насаджень (дерев), чим заподіяно шкоду в загальному розмірі 505820,76 грн; - вина особи, яка заподіяла шкоду виражена у незабезпеченні належного використання, охорони та збереження лісових ресурсів, які перебувають у постійному користуванні відповідача.

Отже, у цьому випадку наявні всі елементи складу цивільного правопорушення вчиненого відповідачем, передбаченого ст. 1166 Цивільного кодексу України.

Таким, чином, враховуючи вищенаведене, відповідач як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, не здійснивши належний комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних порубок, допустив самовільну порубку лісових насаджень на підконтрольній йому земельній ділянці, не запобіг порушенням лісового та природо - охоронного законодавства, внаслідок чого завдано шкоду, тому повинен відшкодувати заподіяну внаслідок незаконної порубки дерев шкоду в розмірі 505820,76 грн .

Згідно зі ст.ст. 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи ( ст. 73 ГПК України) .

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. Також у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" Суд вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача у зв`язку із задоволенням позову.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (01601, м. Київ, вул. Лисенка, буд. 6, код ЄДРПОУ 40081221) на користь Ізяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області (30300, Хмельницька область, Шепетівський район, м. Ізяслав, вул. Незалежності, 43, код ЄДРПОУ 04060720) на рахунок UA258999980333169331000022761, отримувач: ГУК у Хмел. обл/Ізяслав.мтг/24062100, код отримувача 37971775, банк отримувача: Казначейство України, код класифікації доходів бюджету 24062100 "Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності" 505820,76 грн (п`ятсот п`ять тисяч вісімсот двадцять гривень 76 коп.) шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (01601, м. Київ, вул. Лисенка, буд. 6, код ЄДРПОУ 40081221) на користь Хмельницької обласної прокуратури (29000, м. Хмельницький, провулок Військоматський, 3, код ЄДРПОУ 02911102, ДКСУ, м. Київ, МФО: 820172, р/р UA188201720343120002000002814) 7587,31 грн (сім тисяч п`ятсот вісімдесят сім гривень 31 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.

Повне рішення складено 10.07.2026.

Суддя В.В. Виноградова