Рішення № 138129618, 17.02.2026, Чугуївський міський суд Харківської області

Справа № 636/7833/25

Провадження 2/636/1280/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

17.02.2026 м. Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Грошової Н.М.

за участю секретаря судового засідання - Цивуніна Б.І.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 731667 від 24.03.2019 у розмірі 19613,40 грн.,

в с т а н о в и в :

11.09.2025 до Чугуївського міського суду Харківської області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 731667 від 24.03.2019 у розмірі 19613,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 24.03.2019 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 731667.

Відповідно до індивідуальної частини договору № 731667 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна», надав відповідачу позику у сумі 4400,00 грн.

ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору про надання фінансового кредиту № 731667 від 24.03.2019 та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 4400 грн., а відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «ВІН ФІНАНС».

Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги № 1 від 12.04.2018, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 14986,40 грн., а саме : сума основного боргу 4400,00 грн., сума боргу за процентами - 8474,40 грн., сума боргу за пенею і штрафами 2112,00 грн.

12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами.

Відповідно до п.2.2 договір факторингу № 1 від 12.04.2018 окрім іншого зазначено: у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній.

12.04.2018 укладено додаткову угоду № 22 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 22 від 12.07.2019 про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 731667 від 24.03.2019 перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС»)

25.07.2024 відповідно протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС».

Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання Протоколу № 1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів Товариства.

Оскільки, відповідно до ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом - то ТОВ «ВІН ФІНАНС» вважає за доцільне користуватись обсягом прав, якими був наділений попередній кредитор, але в межах, що не суперечать нормам законодавства щодо позовної давності.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Сума 3% річних 1350,01 грн., сума інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань - 3276,99 грн.

Також позивач просив стягнути з відповідача сплачену суму судового збору та витрати на правничу допомогу.

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 19.09.2025 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив розглядати справу у його відсутність, не заперечує проти ухвалення заочного рішення у разі неявки в судове засідання відповідача.

Повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач ОСОБА_1 шляхом направлення судових повісток про виклик до суду за місцем реєстрації та через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, в судове засідання повторно не з`явився, причини неявки суду не повідомив. Клопотання про відкладення справи та відзив на позов до суду не надходили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, на підставі наявних у справі письмових доказів та за згодою представника позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ч. 4 ст. 223, ст.ст. 280-281 ЦПК України.

Зважаючи на те, що всі учасники справи в засідання не з`явилися, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 24.03.2019 ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 уклали договір про надання фінансового кредиту № 731667 (далі - договір), відповідно до якого Товариство надає Клієнту грошові кошти в розмірі 4400 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.

Відповідно до п. 1.2 позика надається строком на 30 днів. Договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим договором.

Згідно умов договору сторони погодили наступну фіксовану процентну ставку за користування кредитом: знижена процентна ставка 1,71 % від суми позики за кожний день користування позикою (624,15% річних) у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.2 цього Договору; стандартна процентна ставка становить 1,80% від суми позики за кожен день користування позикою (657,00% річних); Стандартна процентна ставка застосовується згідно п.1.7, 3.4, 3.6.2 цього Договору; Загальна вартість позики за зниженою ставкою складає 151,30 % від суми позики (у процентному виразі) або 6657,20 грн (у грошовому виразі) та включає в себе: проценти (відсотки) за користування позикою - 51,30 % від суми позики (у процентному виразі) або 2257,20 грн. (у грошовому виразі). (п.1.3-1.4).

Пунктом 1.5 договору визначено, що позика надається шляхом перерахування Товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок, наданий клієнтом.

Невід`ємною частиною цього Договору є Правила надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус», які розміщені на сайті creditplus.ua/assets/uploads/public/pravila_18.03.2019.pdf. Приймаючи умови цього Договору, Клієнт підтверджує, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

Відповідно до графіку платежів, що є додатком № 1 до договору про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту № 731667 від 24.03.2019 від 24.03.2029 сума позики становить 4400,00 грн, сума нарахованих процентів 2257,20 грн., разом до оплати 6657,20 грн, дата повернення позики та сплати нарахованих процентів 23.04.2029.

Договір про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту № 731667 від 24.03.2019 № та додаток № 1 до договору підписано ОСОБА_1 електронним підписом 24.03.2029 15:05:55.

12.04.2018 ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (фактор) та ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) уклали договір факторингу № 1, відповідно до якого Клієнт зобов`язується відступити фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

12.07.2019 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» укладена додаткова угода № 22 до вищевказаного договору факторингу, якою сторони погодили викласти п. 3.1.1 та п. 3.1.2 в новій редакції, залишивши інші положення договору без змін.

У відповідності до п. 4.1. вищевказаного договору факторингу право вимоги переходить від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» в день підписання ними відвідного Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.

На виконання вищевказаних умов договору факторингу між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» було підписано відповідний Реєстр прав вимог № 22 від 12 липня 2019 року, у відповідності до якого вбачається відступлення ТОВ «Авентус Україна» ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» права вимоги, зокрема до боржника за кредитним договором № 731667, ПІБ: ОСОБА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; заборгованість по основному боргу 4 400 грн.; Заборгованість по відсоткам 2376,00 грн; загальна заборгованість 6776,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 731667 від 24.03.2019 заборгованість ОСОБА_1 станом на 12.04.2018 становить 14986,40 грн., з яких 4 400 грн. - основний борг; 8474,40 грн. - заборгованість по процентам та штрафам; 2112,00 грн.

Крім того, позивачем нараховані інфляційні втрати у розмірі 3276,99 грн. та 3% річних у розмірі 1350,01 грн.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За правилами ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Правилами ч. 1 ст. 1054 ЦК України унормовано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Положеннями ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Вимогами ст. 639 ЦК України визначено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Положеннями ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» унормовано, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»(станом на дату укладення договору) визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За змістом ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Договір про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту № 731667 від 24.03.2019 № та додаток № 1 до договору підписано ОСОБА_1 електронним підписом 24.03.2029 15:05:55.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі, вбачається, що до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» перейшло право вимоги до відповідача за договором № 731667 від 24.03.2019.

ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» змінило найменування Товариства на ТОВ «ВІН ФІНАНС», що підтверджується протоколом № 1706 загальних зборів ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».

При цьому, суд зазначає, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанова Верховного Суду у справі № 334/3056/15 від 30.11.2022).

Пунктом 1.5 договору визначено, що позика надається шляхом перерахування Товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок, наданий клієнтом.

Водночас у договорі не вказано на який саме рахунок здійснюється таке перерахування, номер рахунку не зазначено.

З наданих позивачем листа ТОВ «Авентус Україна» за вих. № 7562/25-Е від 08.08.2025, листа ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» за вих. № 5741-ВП від 30.07.2025 не вбачається можливим встановити дані щодо платіжної карти, на яку було здійснено перерахування коштів, чи належала вона відповідачу, чи було здійснено переказ коштів відповідачу за договором.

Так, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що кредитні кошти були отримані відповідачем ОСОБА_1 .

Верховний Суд у своїх постановах із подібних правовідносин виснував, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц).

Згідно ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктами 62, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75 передбачено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.

Доказом надання позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Так, до позову не долучено належних та допустимих доказів на підтвердження перерахування первісним кредитором кредитних коштів на рахунок відповідача, зокрема, первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували перерахування ТОВ «Авентус Україна» ОСОБА_1 коштів на підставі договору № 731667 від 24.03.2019, банківських виписок тощо, хоча позивач був зобов`язаний подати суду всі наявні в нього докази на підтвердження обставин, що є підставою його позовних вимог.

Посилаючись на невиконання зобов`язань та наявність заборгованості ТОВ «Він Фінанс» надало розрахунок заборгованості складений первісним кредитором ТОВ «Авентус Україна».

Однак, розрахунок заборгованості є внутрішнім документом товариства та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи дійсно кошти передані позичальнику у кредит.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.05.2020 у справі № 219/1704/17.

Інших письмових доказів, в тому числі і первинних документів в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» позивачем суду надано не було.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень.

Положеннями ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Представник позивача, клопотання про долучення додаткових доказів не заявляв.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст.ст. 12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа 755/18920/18, провадження 61-17205ск19.

ТОВ «Він Фінанс» не наведено об`єктивних причин неможливості подання доказів.

Так, позивачем не доведено належними та допустимими доказами переказу коштів первісним кредитором позичальнику, а також фактичного користування відповідачем коштами.

З огляду на викладене, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, перевіривши всі доводи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 731667 від 24.03.2019 задоволенню не підлягають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України» від 18 липня 2006 року; «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 263- 265, 274, 279, 280-282 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 731667 від 24.03.2019 у розмірі 19613,40 грн. - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Роз`яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб`єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ: 38750239, ecourt@dgfinance.com.ua;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 03.03.2026.

Головуючий: суддя Н.М. Грошова