Рішення № 138129506, 10.07.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2026 року Чернігів Справа № 620/15191/24

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Ткаченко О.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення та відмови, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення №254150032537 від 17.10.2024 Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області та відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області викладену в листі від 18.10.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статі 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 з 22.07.1986 по 18.11.1986, з 08.02.1989 по 26.07.1989, 16.08.1989 по 02.04.1990, зарахувати періоди участі в бойових діях на пільгових умовах - один місяць служби за три та призначити пенсію за віком починаючи з дня звернення із заявою про призначення пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області протиправно відмовило у призначенні пенсії за віком відповідно до пункт 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності достатніх підстав для її нарахування, не зарахувавши до страхового стажу періоди трудової діяльності згідно із записами в трудовій книжці, посилаючись на недоліки записів у трудовій книжці. Також зазначає, що має право на зарахування до стажу періодів участі у бойових діях на пільгових умовах - один місяць служби за три.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області подав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні. Зазначив, що до страхового стажу позивача не зараховано згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 періоди роботи з 22.071986 по 18.11.1986, з 08.02.1989 по 26.07.1989 та 16.08.1989 року по 02.04.1990, оскільки печатка на титульній сторінці трудової книжки є нечитабельною. Таким чином, страховий стаж роботи позивача становить 20 років 07 місяців 13 днів, що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до п.4 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тож Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області правомірно відмовило у призначені пенсії. Вказав, що період військової служби в особливих умовах враховано до страхового стажу позивача у відповідності до вимог статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в одинарному розмірі згідно відомостей про страховий стаж та сплату страхових внесків наявних в Реєстрі застрахованих осіб. Оскільки, позивачем звернення на призначення пенсії за віком відбулося відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», то підстав для зарахування до страхового стажу періодів військової служби в особливий період із розрахунку один місяць служби за три немає, оскільки таких обрахунок передбачений лише при призначенні пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд установив такі обставини.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 13.07.2023 (а.с. 8).

ОСОБА_1 10.10.2024 звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Вказана заява за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області прийнято рішення від 17.10.2024 №254150032537 про відмову у призначення пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного стажу. У рішенні зазначено: вік заявника 56 років 1 місяць 27 днів, страховий стаж заявника становить 20 років 7 місяців 13 днів. Результати розгляду документів доданих до заяви: до страхового стажу заявника не зараховано період роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 з 22.07.1986 по 18.11.1986, з 08.02.1989 по 26.07.1989, з 16.08.1989 по 02.04.1990, оскільки печатка на титульній сторінці трудової книжки є нечитабельною (а.с. 25).

Про результати розгляду заяви щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» листом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 18.10.2024 повідомлено позивача (а.с. 24).

Не погодившись із відмовою у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з відповідним позовом, оскільки вважає рішення відповідача протиправним та таким, що порушує законне право особи на отримання пенсії за віком.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).).

Так, статтею 1 Закону №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають: військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 і 25 частини першої статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військово ю агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону № 1058-ІV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).

Отже, з вищезазначеного вбачається, що страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону №1058-IV.

Надаючи оцінку діям пенсійного органу щодо незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 22.07.1986 по 18.11.1986, з 08.02.1989 по 26.07.1989, з 16.08.1989 по 02.04.1990, суд зазначає таке.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Порядок ведення трудових книжок до 29.07.1993 регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.74 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 №252, зі змінами внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412 ) (далі - Інструкція №162). У подальшому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок (далі - Інструкція №58), із прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується.

Згідно з пунктом 1.1 Інструкції №162, що діяла на час заповнення трудової книжки позивача в частині спірних періодів, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу.

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції №162).

Суд зауважує, що положення Інструкції №162 та Інструкції №58 узгоджуються за своєю структурою й змістом, а відтак не потребують повторення.

Крім того, за змістом пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців», що діяла на час заповнення трудової книжки позивача в частині спірних періодів, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» визначено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

Відповідно до пункту 18 постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робот по веденню, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Із аналізу вказаних норм права висновується, що всі записи які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено. Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

При цьому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже й не може впливати на його особисті права.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Суд критично оцінює позицію відповідача у даній справі та зазначає, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для незарахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки.

Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.02.2018 (справа №677/277/17), від 17.07.2018 (справа №220/989/17).

Більше того, у постанові від 19.12.2019 по справі №307/541/17 Верховний Суд звертав увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Як встановлено судом позивачем при зверненні до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком від 10.10.2024 було надано, зокрема трудову книжку серії НОМЕР_1 від 31.01.1986, видану на ім`я ОСОБА_1 , яка містить такі записи трудової діяльності, зокрема (а.с. 1122):

1. 22.07.1986 прийнятий на роботу столяром 4 розряду (Чернігівське РБУ-2 облрембудтреста);

2. 18.11.1986 звільнений у зв`язку з призовом до Радянської Армії;

4. 08.02.1989 - прийнятий столяром 3 розряду в РБУ комбінату;

6. 26.07.1989 звільнений за згодою сторін;

7. 16.08.1989 прийнятий столяром 3 розряду по ділянці підсобного виробництва (Чернігівське об`єднання райагробуд);

8. 02.04.1990 звільнений з роботи в порядку переведення в інститут «Агропроект».

Суд зауважує, що всі записи про роботу містить назви установ, дати та номери наказів про прийняття та звільнення з посади, печатку та підпис уповноважених осіб). Ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача. Відтак, стаж роботи позивача підтверджується відомостями трудової книжки.

Суд не погоджується з позицією Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо незарахування періодів роботи з 22.07.1986 по 18.11.1986, з 08.02.1989 по 26.07.1989, з 16.08.1989 по 02.04.1990 до страхового стажу позивача через нечитабельність печатки на титульній сторінці трудової книжки, оскільки на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Щодо нечитабельності печатки на титульній сторінці трудової книжки, то суд зазначає, що відтиск печатки проставлений у 1986 році, а тому з часом міг втрати чіткість та первинний вигляд, при цьому не може спростувати факт роботи позивача на підприємстві у спірні період.

Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто, в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2018 у справі №175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі №242/65/17, від 27.02.2019 у справі №423/3544/16-а та від 11.07.2019 у справі №242/1484/17 та від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 01.03.2021 у справі №423/757/17.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Відповідачем не спростовано те, що позивач у періоди з 22.07.1986 по 18.11.1986, з 08.02.1989 по 26.07.1989, з 16.08.1989 по 02.04.1990 працював на відповідних підприємствах (установах), а тому за даних обставин відповідач фактично переклав відповідальність за неналежне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

Відтак суд доходить висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області протиправно не зарахувало до стажу роботи позивача періоди з 22.07.1986 по 18.11.1986, з 08.02.1989 по 26.07.1989, з 16.08.1989 по 02.04.1990.

Щодо зарахування періодів участі в бойових діях на пільгових умовах один місяць служби за три суд зазначає наступне.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_4 від 02.09.2024 №1511/404 ОСОБА_1 у періоди з 07.08.2023 по 17.08.2023 та з 24.08.2023 по 12.02.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області, Бахмутському районі, с.Григорівка (а.с. 9).

Статтею 57 Закону №1788-XII передбачено, що військова служба у складі діючої армії у період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов`язку, а також перебування в партизанських загонах і з`єднаннях зараховується до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсій за вислугу років військовослужбовцям.

Пунктом 11 статті 11 Закону №1058-IV встановлено, що загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), поліцейські, особи рядового і начальницького складу, у тому числі ті, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про військовий обов`язок і військову службу", особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій (абзац 5 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 2 статті 1-2 цього Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (даліЗакону №2011-ХІІ) перебачено, що у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 8 Закону №2011-XII час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що порядок обчислення вислуги років особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України 17.07.1992 прийняв постанову №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» (далі - Порядок №393), пунктом 3 якого становлено, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: а) один місяць служби за три місяці: участь у бойових діях у воєнний час.

Варто зауважити, що пункт 3 Порядку №393 до 19.02.2022 був викладений у такій редакції: до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: а) один місяць служби за три місяці: участь у бойових діях у воєнний час.

Однак, Кабінет Міністрів України постановою від 16.02.2022 №119 (набрала чинності 19.02.2022) вніс зміни до згаданого пункту, внаслідок чого пільгове обчислення календарної вислуги можливе тільки для визначення розміру пенсії, а не її призначення.

З урахуванням того, що на момент звернення ОСОБА_1 до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії (10.10.2024) пункт 3 Порядку №393 діяв у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119, суд доходить висновку про те, що періоди безпосередньої участі позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 07.08.2023 по 17.08.2023 та з 24.08.2023 по 12.02.2024 підлягають зарахуванню до стажу роботи, що дає право на призначення дострокової пенсії за віком, в календарному обчисленні, тобто повної кількості календарних днів.

Висновки суду у відповідній частині узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.06.2025 по справі №360/665/24.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині позивач покликається на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 05.06.2018 у справі №348/347/17, від 30.07.2019 у справі №346/1454/17, від 02.04.2020 у справі №185/4140/17, від 16.06.2020 у справі №185/7049/16, від 31.08.2022 у справі №185/6919/16.

Однак суд зауважує, що указані постанови ухваленні за інших фактичних обставин (позивачі у справах брали участь у антитерористичній операції та зверталися до пенсійних органів для призначення пенсії до 19.02.2022, тобто до зміни правового регулювання) та за іншого правового регулювання (висновки стосуються норм Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 №530, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 20.10.2014 за №1294/26071, яке згідно зі статтею 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» спірні правовідносини не регулює).

При вирішенні даного спору колегія суддів враховує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2025 по справі №640/13694/22 залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 02.05.2024 про визнання протиправними та нечинними пункту 4, підпункту 1 пункту 5, пунктів 6, 7 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393».

Згідно з частиною 2 статті 265 Кодексу адміністративного суду України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

З огляду на дату набрання чинності рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02.05.2024 по справі №640/13694/22 (28.08.2025), станом на 17.10.2024 (дата прийняття спірного рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області) пункт 3 Порядку №393 був чинним зі змінами, внесеними Постановою №119, та пенсійний орган правомірно керувався його приписами.

За наведених обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати періоди участі позивача в бойових діях на пільгових умовах один місяць служби за три, є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Водночас не підлягають задоволенню вимоги про визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 4 частин 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», викладеної у листі від 18.10.2024, оскільки лист Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 18.10.2024 не є рішенням суб`єкта владних повноважень, нормативним актом чи актом індивідуальної дії у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, не створює жодних правових наслідків для позивача, а має лише інформаційний характер. У даному випадку листом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області лише доведено до відома позивача про прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області рішення про відмову у призначенні пенсії за віком.

Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів заява позивача про призначення пенсії від 10.10.2024 розглянута за екстериторіальним принципом ГУ ПФУ в Закарпатській області й рішення про відмову в такому призначенні прийнято саме вказаним територіальним органом Пенсійного фонду України, яким і не враховано період трудової діяльності ОСОБА_1 до страхового стажу особи.

Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати дискреційні повноваження, користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.

Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 17.10.2024 №254150032537 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язання ГУ ПФУ в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.10.2024, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 з 22.07.1986 по 18.11.1986, з 08.02.1989 по 26.07.1989, 16.08.1989 по 02.04.1990.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення адміністративного позову частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.

Керуючись статтями 241246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення та відмови, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 17.10.2024 №254150032537 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.10.2024, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 з 22.07.1986 по 18.11.1986, з 08.02.1989 по 26.07.1989, 16.08.1989 по 02.04.1990.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл.Народна, 4, м.Ужгород, Закарпатська обл., 88000, код ЄДРПОУ 204530063)

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул.П`ятницька, 83А, м.Чернігів, Чернігівський р-н, Чернігівська обл., 14005, код ЄДРПОУ 21390940).

Повний текст рішення суду складено 10 липня 2026 року.

Суддя Ольга ТКАЧЕНКО