Ухвала суду № 138128333, 09.07.2026, Київський районний суд м. Одеси

____________________

справа № 947/29889/19

провадження № 2/947/18/26

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

09.07.2026 року м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Літвінової І.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Победрі О.С.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

третьої особи ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні заяву представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Соболевої Галини Вікторівни про закриття провадження по цивільній справі № 947/29889/19 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , треті особи на стороні позивача: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, ОСОБА_4 про захист права власності та усунення перешкод у користування власністю шляхом зобов`язання знести самочинно збудоване майно,

ВСТАНОВИВ:

05 грудня 2019 року позивач ОСОБА_5 звернувся до Київського районного суду м. Одеси із позовною заявою до ОСОБА_2 за участю третьої особи на стороні позивача: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, ОСОБА_4 . Позивач просив ухвалити рішення, яким усунути перешкоди у користуванні житловим будинком за адресою по АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати самочинно встановлений на вікні житлового будинку, належного позивачу, дерев`яного щиту та привести будівництво на земельній ділянці за адресою по АДРЕСА_2 у відповідність до будівельного паспорту.

19 грудня 2019 року, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175-177 ЦПК України (крім іншого позовна заява містила певні неточності), суддею постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без руху із встановленням строку усунення недоліків десять днів з дня отримання копії ухвали.

В січні 2020 року позивач надав заяву про усунення недоліків (вхід. № ЕП-88/20).

Позивач ОСОБА_5 ухвалу суду від 19.12.2019 року виконав не повністю, та не надав актуальних доказів, які б підтверджували його право власності на майно, за захистом прав на яке він звернувся до суду, зазначаючи при цьому, що він є власником будинку АДРЕСА_3 .

Крім іншого, позивач ОСОБА_5 зазначав, що іншим співвласником будинку є ОСОБА_4 , однак про залучення вказаної особи до участі у справі третьою особою питання перед судом не ставив.

Ухвалою суду від 06.02.2020 року строк перебування без руху позовної заяви ОСОБА_5 було продовжено та зобов`язано позивача надати суду актуальну інформацію з приводу власників будинку АДРЕСА_3 .

На виконання ухвали суду позивач ОСОБА_5 надав заяву (вхід. № ЕП-2027/20 від 12.03.2020), у якій підтвердив, що на теперішній час право власності на вищевказаний будинок належить його дружині ОСОБА_4 , та пояснив, що оскільки будинок був зареєстрований на праві власності у 2013 році, тобто в період шлюбу, укладеного 27.02.1993 року, ОСОБА_5 є також співвласником цього будинку. До заяви ОСОБА_5 шляхом електронного зв`язку надіслані копії паспорту НОМЕР_1 позивача та витяг з державного реєстру прав на нерухоме майно, датований 2013 роком.

У зв`язку із тим, що позивачем вимоги ухвали суду про усунення недоліків позовної заяви не були виконані, ухвалою суду від 24.04.2020 року заяву ОСОБА_5 про усунення недоліків (вхід. № ЕП-2027/20) залишено без розгляду. Позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третя особа на стороні позивача Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, про захист права власності та усунення перешкод у користування власністю шляхом зобов`язання знести самочинно збудоване майно, ухвалено вважати не поданою і повернути позивачеві з доданими до неї документами.

Не погоджуючись вищевказаним судовим рішенням, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просив суд скасувати ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Постановою Одеського апеляційного суду від 24.07.2020 року, апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2020 року скасовано та передано справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою судді від 14.08.2020 року за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, про захист права власності та усунення перешкод у користування власністю шляхом зобов`язання знести самочинно збудоване майно, відкрито провадження у цивільній справі № 947/29889/19. Розгляд справи призначено проводити за правилами загального позовного провадження, визначені час, дата та місце проведення підготовчого судового засідання. Відповідачу встановлено строк для надання відзиву, третій особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради для надання пояснень щодо позову.

Ухвалою суду від 15.10.2020 року за ініціативною суду було залучено до участі у цивільній справі № 947/29889/19 третьою особою ОСОБА_4 (номер паспорту та РНОКПП не вказаний; адреса: АДРЕСА_4 ).

Ухвалою суду від 19.08.2022 року провадження у цивільній справі № 947/29889/19 було зупинено.

В квітні 2025 року судом було направлено запит до ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою з`ясування чи перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, зокрема, ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ), як особа призовного віку. Проте відповіді отримано не було.

Між тим, 23.01.2026 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Соболевої Галини Вікторівни до суду надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.

Ухвалою суду від 19.02.2026 року провадження у справі було поновлено та призначено підготовче судове засідання.

30.04.2026 року третя особа ОСОБА_4 звернулась до суду з заявою про забезпечення позову та просила суд забезпечити позов шляхом заборони відповідачу та будь-яким особам, які діють від його імені або в його інтересах, здійснювати будь-які будівельні, підготовчі чи інші роботи на земельній ділянці відповідача, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , до набрання законної сили рішенням суду.

Ухвалою суду від 22.05.2026 року заяву було повернуто заявнику, оскільки із заяви зокрема вбачалось, що третя особа ОСОБА_4 просила забезпечити позов ОСОБА_5

22.05.2026 року представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Соболевої Галини Вікторівни надала до суду заяву про закриття провадження у справі у порядку п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Представник позивача ОСОБА_5 адвокат Адабаш С.А. у судовому засіданні просила приєднати до матеріалів справи докази, а також третя особа ОСОБА_4 у судовому засіданні (в режимі відео конференції) надала свої пояснення з приводу обставин справи та сімейних стосунків з ОСОБА_5 .

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Соболева Г.В. у судовому засіданні просили закрити провадження у справі посилаючись на відсутність предмету спору.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про час та дату судового засідання повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Загальними процесуальними положеннями цивільного судочинства передбачено, що сторони/учасники справи розпоряджаються наданим їм правом на власний розсуд та несуть наслідки вчинення чи не вчинення відповідних дій.

В ході судового засідання суд дійшов висновку про закриття провадження у справі, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої суд повинен винести рішення.

В ході всього провадження у цивільній справі з 2019 року, суд, крім наданих сторонами доказів та пояснень, використовував інформацію з ЄДРСР, щодо наявних судових рішень по справам за участю як ОСОБА_4 , так і ОСОБА_5 . Також у відповідності до ч. 10 ст. 14 ЦПК України суд мав доступ до огляду процесуальних та інших документів і доказів в паперовій формі, що зберігаються в додатку до інших пов`язаних справ в суді першої інстанції.

В ході розгляду справи судом встановлено, що на запит суду у цивільній справі № 947/29889/19 було одержано довідку відділу адресної довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, якою підтверджено, що адресою проживання позивача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 31 липня 1993 року значиться адреса: АДРЕСА_5 , що не співпадає із даними, зазначеними у позовній заяві (а.с. 8 т.1).

Також, з наданої копії паспорту вбачається, що позивач зареєстрований за адресою по АДРЕСА_5 з 31.07.1993 року (а.с. 23-24 т.1).

16.03.2026 року позивачем надано до суду копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_3 від 16.07.2020 року, дійсний до 16.07.2030 року, та посвідчення про легалізацію знаходження у Державі Катар № НОМЕР_4 дійсне до 18.05.2026 року для підтвердження його постійного перебування з 2022 року за кордоном у Державі Катар м. Доха (а.с. 233-234 т.1).

Позивач посилається на своє право власності 1/3 частини житлового будинку за адресою по АДРЕСА_1 на підставі Рішення Київського районного суду м. Одеси по справі № 2-301/09 від 17.03.2009 року (а.с.117 т.1).

Судом оглянуто матеріали справи № 2-301/09 та встановлено, що при вирішенні даної справи Київським районним судом м. Одеси встановлено, що ОСОБА_5 має право на 1/3 частину житлового будинку, загальною площею 67,3 кв.м. розташованого за адресою по АДРЕСА_6 .

У позовній заяві по справі яка розглядається, позивач заявляє, що він є співвласником 1/3 частини житлового будинку за адресою по АДРЕСА_1 .

Адреси вказаних житлових будинків відрізняються одна від одної.

Даним судовим рішенням було встановлено проживання позивача за іншою адресою за місцем його реєстрації по АДРЕСА_5 окремо від дружини ОСОБА_4 , та їхньої неповнолітньої доньки, які постійно проживали по АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю іншого місця проживання.

Також було встановлено про відсутність доказів участі позивача у реконструкції житлового будинку за адресою по АДРЕСА_1 , яку проводила ОСОБА_4 ..

Вказане рішення суду набрало законної сили, оскаржено позивачем не було.

В той же час, в обґрунтування свого позову позивач надав суду Витяг з ЄДРПНМ від 08.04.2013 року про право власності житлового будинку за адресою по АДРЕСА_1 у ОСОБА_4 (а.с. 25 т.1) на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 07.02.2012 року по справі № 1512/2-1101/11, ухвали Київського районного суду м. Одеси про виправлення помилки від 11.12.2012 року.

Так, справа № 1512/2-1101/11 розглядалася за позовом ОСОБА_4 до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Виконкому Одеської міської ради про визнання за ОСОБА_4 права власності на реконструйований житловий будинок за адресою по АДРЕСА_1 , загальною площею 248,9 кв.м.

Отже, позивач був обізнаний про дану цивільну справу, про прийняття рішення по цій справі на користь ОСОБА_4 , але участі при розгляді не приймав, про захист своїх права як співвласника будинку не заявляв. Рішення набрало законної сили, позивачем також оскаржено не було.

07.07.2026 року представником позивача надано до суду додаткові докази, а саме, Актуальна інформація про нерухомість: витяг з ДРРПНМ від 02.07.2026 року, в якому зазначено право власності на житловий будинок загальною площею 248,9 кв.м. за адресою по АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 , яке було зареєстровано 25.03.2013 року на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 07.02.2012 року по справі № 1512/2-1101/11, ухвали Київського районного суду м. Одеси про виправлення помилки від 11.12.2012 року

Судом по вказаній справі були досліджені письмові докази, а саме:

- Договір купівлі-продажу № 7137 від 10.05.1995 року житлового будинку загальною площею 67,3 кв.м. розташований за адресою по про. АДРЕСА_1 , зареєстрований у ОМБТИ за номером 7879 стр.174 кн 94 доп 18.05.1995р., власником якого є ОСОБА_4 ;

- Державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 кадастровий номер 5110136900:34:017:0069 серія ОД №067532 від 16.09.2004 року, розташована за адресою по АДРЕСА_1 , на якій розташовані житлові будинку загальною площею 248,9 кв.м. належні ОСОБА_4 ;

Представником відповідача 07.07.2026 року надано до суду додаткові докази, а саме: інформація з ДРРПНМ від 06.07.2026 року № 484649622, якою підтверджено, що ОСОБА_4 є єдиним власником житлового будинку загальною площею 248,9 кв.м., розташованого за адресою по АДРЕСА_1 на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 07.02.2012 року по справі № 1512/2-1101/11, ухвали Київського районного суду м. Одеси про виправлення помилки від 11.12.2012 року.

Крім того, позивачу також було відомо і про розгляд цивільної справи № 520/9799/19 Київським районним судом м. Одеси з аналогічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про захист прав власності та усунення перешкод у користуванні власністю, а саме: житловим будинком, розташованим за адресою по АДРЕСА_1 . Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10.12.2024 року позовні вимоги ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Постановою Одеського апеляційного суду від 22.01.2026 року при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.12.2024 року було встановлено, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.12.2024 року у справі № 520/9799/19 залишено без змін.

Позивач не оскаржував рішення по справі № 520/9799/19 для захисту своїх прав як співвласника майна.

Між тим, у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують право позивача на житловий будинок, розташований за адресою по АДРЕСА_1 . Позивач, як встановлено попередніми судами, не проживав разом з сім`єю за адресою по АДРЕСА_1 .

Крім того, позивачем не доведено суду знаходження з ОСОБА_4 у шлюбних відносинах.

Копія паспорту позивача, на яку він посилається у позові зі штампом про укладення шлюбу з ОСОБА_4 27.02.1993 року, актовий запис № 262, не спростовує факту розірвання шлюбу на підставі Рішення Київського районного суду м. Одеси № 2-124 від 13.02.1996 року.

Суд зазначає, що якщо рішення суду про розірвання шлюбу було винесене до 1 січня 2004 року (за Кодексом про шлюб та сім`ю України), шлюб вважається розірваним з дня набрання рішенням законної сили. Відсутність відмітки в ДРАЦС (колишньому РАЦСі) або самого свідоцтва про розлучення не скасовує факту розірвання шлюбу, але може створювати юридичні перешкоди в майбутньому.

ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що вищевказане рішення про розірвання було одержано у зв`язку із виниклою необхідністю, тобто було фіктивним, тому рішення до органів ДРАЦС не подавалося.

Між тим, відповідно до даних Повного витягу з ДРАЦСГ щодо актового запису про розірвання шлюбу № 00059516780 від 04.07.2026 року, 13 березня 2015 року за заявою позивача був внесений актовий запис № 61 від 13.03.2015 року про розірвання шлюбу на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси № 2-124 від 13.02.1996 року.

Позивач отримав Свідоцтво про розірвання шлюбу серія НОМЕР_5 від 13.03.2015 року.

Розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_4 також підтверджено витягами з Дії про актовий запис про шлюб, наданий представником позивача.

Між тим, представником ОСОБА_5 була надана копія рішення суду по справі № 520/11497/15. З вказаного рішення вбачається, що вже станом на грудень 2015 року судом розглядався позов про визнання розірвання шлюбу від 13.03.2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 фіктивним з мотивів того, що як вказував позивач розірвання відбулось з метою безперешкодного отримання кредиту у банку, а визнати розірвання фіктивним необхідно для оформлення документів для еміграції до Ізраїлю на постійне місце проживання.

До речі, при зупиненні провадження у цивільній справі № 947/29889/19 суд враховував виїзд і проживання цих учасників за межами України.

Щодо вищенаведеним обставинам по справі № 520/11497/15, то суд звертає увагу, що визнання судом розірвання шлюбу фіктивним можливо було виключно у випадку, якщо шлюб було розірвано шляхом подання подружжям заяви про розірвання шлюбу до органів державної реєстрації актів цивільного стану (ст. 106, ч. 1 ст. 108 СК). Якщо ж шлюб було розірвано рішенням суду, то визнання такого розірвання фіктивним не допускалося і не допускається.

Як вбачається, рішення суду по справі № 520/11497/15 про визнання розірвання шлюбу фіктивним сторонами до органів ДРАЦС також не подавалося.

Також суд враховує, що можливість позивача ОСОБА_5 претендувати на частину домоволодіння, яке належить на праві власності ОСОБА_4 є припущенням. Так, згідно з діючими на той час нормами Кодекса про шлюб та сім`ю України, а саме, статті 29, для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя встановлювався трирічний строк позовної давності. Будучі розведеними за рішенням Київського районного суду м. Одеси по справі № 2-124 від 13.02.1996 року й до 2015 року, ОСОБА_5 такої заяви не подавав, тобто не є фактом звернення з таким позовом у інших тотожних випадках.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ЦПК України).

У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У статті 13 Конституції України визначено, що власність зобов`язує.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

У частинах першій та другій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений ц його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень порушень його права власності від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятим. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлених судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних) доказів, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, суд на підставі досліджених матеріалів справи, встановлених обставин дійшов висновку, що позивачем не доведено його право власності на житловий будинок розташований за адресою по АДРЕСА_1 , та не доведено порушення його прав, через почате відповідачем будівництво та про недоведеність позивачем зазначених позовних вимог, що є підставою для закриття провадження.

Судом не встановлено та позивачем не доведено порушення його прав, через почате будівництво відповідачем.

Судом встановлено відсутність спору між позивачем та відповідачем на підставі досліджених доказів.

Відповідно п. 2 частини 1 статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст .255 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Провадження у цивільній справі № 947/29889/19 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , треті особи на стороні позивача: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, ОСОБА_4 про захист права власності та усунення перешкод у користування власністю шляхом зобов`язання знести самочинно збудоване майно закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня одержання копії цієї ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Літвінова І. А.