Рішення № 138127988, 06.07.2026, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Ритов Я. М.

Справа № 644/7905/25

Провадження № 2/644/905/26

06.07.2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Харків

Індустріальний районний суд міста Харкова в складі:

Головуючого судді Ритова Я.М.,

за участю секретаря Швайка О.А.,

представника позивача Бенденжука Л.О.,

представника відповідача Овдієнко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки,

встановив:

Представник Харківської міської ради звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , яку в подальшому уточнив, про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки по АДРЕСА_1 з кадастровий номером 6310138200:02:007:0023 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 в сумі 307 540,08 грн., а також судового збору у розмірі 4613,10 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що Харківською міською радою на підставі ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України проведено комплекс перевірочних заходів з питань використання та охорони земель територіальної громади міста Харкова, додержання вимог земельного законодавства щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 13.08.2025 № 439347058 право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1» загальною площею 321,9 кв.м. зареєстровано: з 18.05.2018 по 23.01.2024 за ОСОБА_1 на підставі договору дарування № 939 від 18.05.2018 р., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Прокопенко А.В.; з 23.01.2024 по теперішній час за ОСОБА_2 на підставі договору дарування № 100 від 21.01.2024 р., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Прокопенко А.В.

Вищевказана нежитлова будівля розташована на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 6310138200:02:007:0023, право користування якою відповідачем не було оформлено.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23.04.2018 № НВ-6305907332018 площа земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:02:007:0023 складає 0,1818 га, дата державної реєстрації земельної ділянки - 11.05.2012. Вищевказана земельна ділянка належить до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Вид використання земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування будівлі кафе.

Статтею 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Отже, ОСОБА_1 , в період з дати набуття права власності на нерухоме майно - 18.05.2018 по дату відчуження - 23.01.2024 використовує земельну ділянку з кадастровим номером 6310138200:02:007:0023, площею 0,1818 га по АДРЕСА_1 , без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Згідно із листом Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 06.08.2025 № 16845/5/20-40-24-05-06, ОСОБА_1 у період з 01.01.2020 по теперішній час плату за землю не нараховує і не сплачує.

Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_1 у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 не сплачував у встановленому законодавчими актами розмірі плату за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради як власника земельної ділянки за вказаною адресою майно - грошові кошти у розмірі орендної плати у сумі 307 540,08 грн.

Оскільки, відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

Свої позовні вимоги Харківська міська рада обґрунтовує саме наявністю підстав для застосування ст.ст. 1212-1214 ЦК України, що підтверджується практикою Верхового Суду, відображеною у постанові Великої Палати Верхового Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, яка прийнята за результатами розгляду аналогічних правовідносин щодо врегулювання спору, що виник з приводу фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати. У пункті 65 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є спірна земельна ділянка сформованим об`єктом цивільних прав, за користування якою Харківська міська рада просить стягнути безпідставно збережені кошти.

Зазначені законодавчі приписи та встановлені міською радою фактичні обставини стали підставою для звернення до суду із цим позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності за кадастровим номером 6310138200:02:007:0023, площею 0,1818 га по АДРЕСА_1 .

Правова позиція Харківської міської ради, також узгоджується із судовою практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 922/2845/19, від 25.02.2020 у справі № 922/748/19, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19, від 10.02.2020 у справі № 922/981/18, від 28.02.2020 у справі № 913/169/18.

Розрахунок розміру безпідставно збережених ОСОБА_1 коштів у розмірі орендної плати здійснювався Харківською міською радою на підставі витягу від 03.07.2025 № 4680 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:02:007:0023, площею 0,1818 га по АДРЕСА_1 .

Вищевказаний розрахунок виконано на підставі Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі в м. Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради № 41/08 від 27.02.2008, зі змінами (далі - Положення № 41/08).

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:02:007:0023, площею 0,1818 га по АДРЕСА_1 у 2020-2021 роках становила 6 338 411 грн.

Отже, розмір орендної плати, яку повинен був сплачувати ОСОБА_1 за використання земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 6310138200:02:007:0023, площею 0,1818 га по АДРЕСА_1 , за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 становить 307 540,08 грн.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог, стягнути з Харківської міської ради судові витрати на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_1 у сумі 64 000 грн., посилаючись на наступне. Так, позивач просить стягнути з відповідача суму безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, за яким вже сплинув строк позовної давності, проте з боку Харківської міської ради жодним чином не обґрунтовано причини, з яких вказаний строк було пропущено. У зв`язку з чим, просив застосувати строк позовної давності в рамках справи № 644/7905/25. Позовні вимоги Харківської міської ради до ОСОБА_1 стосуються стягнення грошових коштів за період з 01.01.2020 по 31.12.2021. При цьому, 22.11.2021 суддею Індустріального районного суду м. Харкова Шевченком С.В. було винесено заочне рішення в рамках справи № 644/660/21 (провадження № 2/644/1233/21), яким задоволено позовну заяву Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 01.11.2018 по 31.12.2020. Тобто, позовні вимоги Харківської міської ради за період з 01.01.2020 по 31.12.2020, тобто за весь 2020 рік, повністю дублюються, що не може бути визнано правомірним, адже особа не може бути примушена платити двічі за одне й те саме. При цьому, неможливість стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів за 2020 рік підтверджується тим, що справи № 644/7905/25 та № 644/660/21 є повністю аналогічними за підставами, предмет також є одним й тим самим за винятком періоду, за який звернено стягнення (дублюється тільки період за 2020 рік). Так, обидві справи стосуються стягнення з ОСОБА_1 безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1818 га із кадастровим номером 6310138200:02:007:0023. Зазначення у резолютивній частині заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22.11.2021 у справі № 644/660/21 кадастрового номеру 6310138800:05:050:0041 щодо земельної ділянки площею 0,1818 га за адресою: АДРЕСА_1 , є помилкою, адже вказана земельна ділянка має кадастровий номер 6310138200:02:007:0023, у зв`язку із чим 15.09.2025 було подано заяву про внесення виправлень до рішення суду. Таким чином, зважаючи на наявність вказаного заочного рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 22.11.2021 у справі № 644/660/21, неможливим є задоволення позовних вимог Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 у сумі 232 408 грн. 44 коп. Позовні вимоги Харківської міської ради полягають у стягненні безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у розмірі 485 944,88 грн., а саме у такому розрахунку: 1. за 2020 рік 232 408 грн. 44 коп. (за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 (крім березня 2020 року), у сумі 21 128 грн. 04 коп. в місяць); 2. за 2021 рік 253 536 грн. 44 коп. (за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, у сумі 21 128 грн. 04 коп. в місяць). Така сума була прорахована шляхом застосування до нормативної грошової оцінки земельної ділянки (6 338 411 грн.) ставки річної орендної плати у розмірі 4%. До позовної заяви не було додано належний витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки із застосовуваною нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки, а долучено лише такий витяг станом на 03.07.2020 із зовсім іншою сумою. Відповідно до п. 288.5 ст. 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку, а саме для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки (дана редакція ст. 288 ПК Україні була чинною і на момент спірних правовідносин, а, отже, підлягає застосуванню щодо них). Більш того, позивач не надає до позовної заяви копію Положення № 41/08, на яке він посилається для застосування ставки річної орендної плати у розмірі 4%, що є вищим за встановлений законом розмір, що є абсолютно необґрунтованим, зокрема зважаючи на пріоритет законів над підзаконними нормативно-правовими актами. Таким чином, сума, яка могла б бути стягнена з ОСОБА_1 , розрахована позивачем неправильно та потребує перерахунку, а саме: за 2020 рік 174 306 грн. 30 коп. (за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 (крім березня 2020 року), у сумі 15 846 грн. 03 коп. в місяць); за 2021 рік 190 152 грн. 33 коп. (за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, у сумі 15 846 грн. 03 коп. в місяць). Однак, як вже визначено вище, звернення стягнення з ОСОБА_1 суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою є неможливим, зважаючи на необхідність застосування строків позовної давності по даній справі, а також наявність рішення суду, за яким за 2020 рік вже було ухвалено стягнути з ОСОБА_1 таку саму суму. Таким чином, позовна заява Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки не підлягає задоволенню з таких підстав: Харківською міською радою було пропущено строк позовної давності та жодним чином не обґрунтовано причини такого пропуску й не ставиться питання про його поновлення; позовні вимоги Харківської міської ради за весь 2020 рік є необґрунтованими, зважаючи на те, що за цей період рішенням суду у справі № 644/660/21 з ОСОБА_1 вже було вирішено стягнути безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки, що не може бути визнано правомірним, адже особа не може бути примушена платити двічі за одне й те саме; сума, яка могла б бути стягнена з ОСОБА_1 , розрахована позивачем неправильно та потребує перерахунку, а саме позивачем було застосовано неправильний коефіцієнт й, крім того, положення, на які посилається Харківська міська рада,не є жодним чином підкріпленими належними доказами.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Харкова від 02.09.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, з підстав викладених у відзиву на позовну заяву.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, заяв про відкладення розгляду справи від нього не надходило.

Суд, заслухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази у їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов до наступного.

У статті 13 Конституції України зазначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) виклала правовий висновок про те, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомо ще за часів Давнього Риму (superficies solo cedit - будівництво приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він передбачений як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь?яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані.

Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто, крім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, інакше вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 ЗК України).

У частині першій статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. При цьому орендна плата справляється у грошовій формі.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, а також застосування передбачених законом способів захисту прав.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, у випадку використання земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію розміру неотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою в порядку, визначеному статтею 1212 ЦК України.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Для кондикційних зобов`язань важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

У спорах про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою до моменту оформлення особою права користування такою земельною ділянкою власник має право на отримання безпідставно збережених грошових коштів у порядку статті 1212 ЦК України. Тобто в такому разі суд керується тим, що фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе грошові кошти, які мав заплатити за користування нею, отже, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20 вересня 2018 року у справі № 925/230/17.

Згідно з частиною другою статті 20 Закону України "Про оцінку земель" (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Судом встановлено, що право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 321,9 м2, по пр-ту Героїв Харкова, 303, у м. Харкові, зареєстровано з 18.05.2018 по 23.01.2024 за ОСОБА_1 на підставі договору дарування № 939 від 18.05.2018 р., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Прокопенко А.В. та з 23.01.2024 року за ОСОБА_2 на підставі договору дарування № 100 від 21.01.2024 р., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Прокопенко А.В., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 13.08.2025 р.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23.04.2018 № НВ-6305907332018, площа земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:02:007:0023 складає 0,1818 га, дата державної реєстрації земельної ділянки - 11.05.2012. Вищевказана земельна ділянка належить до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Як вбачається з листа Головного управління ДПС у Харківській області від 06.08.2025 року, відповідно інформаційних комунікаційних ресурсів, які є у розпорядженні ГУ ДПС, ОСОБА_1 не зареєстрований платником земельного податку або орендної плати з фізичних осіб за використання земельної ділянки площею 0,1818га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310138200:02:007:0023. У період з 01.01.2020 по теперішній час земельний податок або орендна плата за вищевказану земельну ділянку не нараховувалась та не сплачувалась.

Розрахунок безпідставно збережених ОСОБА_1 коштів у розмірі орендної плати за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 складає 307 540,08 грн.

Розрахунок розміру безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати здійснювався Харківською міською радою на підставі витягу № 4680 від 03.07.2025 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,1818 га (кадастровий номер 6310138200:02:007:0023) по пр-ту Героїв Харкова, 303 у м. Харкові, виданого Відділом у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Відповідно до заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22.11.2021 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 500120 грн. 22 коп. за використання земельної ділянки комунальної власності м. Харкова площею 0,1818 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 6310138800:05:050:0041) у період з 01.11.2018 року по 31.12.2020 року.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Харкова від 22.09.2025 року, виправлено допущену в заочному рішенні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22.11.2021 року по цивільній справі за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати описку, а саме, вважати вірним кадастровий номер земельної ділянки - 6310138200:02:007:0023.

Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювана; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондиційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондиційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондиційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Висновками Верховного Суду, визначених у постанові Великої Палати Верхового Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, яка прийнята за результатами розгляду подібних правовідносин (п.65)зазначено , що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).

Земельна ділянка формується як об`єкт цивільних прав з метою вчинення щодо неї подальших юридично-значущих дій та проведення державної реєстрації прав на неї. При наданні земельних ділянок комунальної власності у користування необхідно дотримуватися положень, встановлених ст.123 ЗК України, яка регулює процедуру відведення земельних ділянок у користування.

Площа земельної ділянки кадастровий номер 6310138200:02:007:0023 по пр-ту Героїв Харкова, 303, у м. Харкові комунальної форми власності складає 0,1818 га, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та додатком до витягу. При цьому слід зазначити, що факт реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі (присвоєння їй кадастрового номеру) має значення лише для вчинення щодо такої земельної ділянки подальших юридично- значимих дій, коли спірні правовідносини підпадають під дію кондикційних, тобто позадоговірних, безделіктних, для застосування яких позивач в особі уповноважених виконавчих органів здійснив заходи самоврядного контролю.

Розрахунок розміру безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати здійснювався Харківською міською радою на підставі витягу № 4680 від 03.07.2025 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,1818 га (кадастровий номер 6310138200:02:007:0023) по АДРЕСА_1 .

Отже, суд зазначає, що надані розрахунки, складені повноважними особами та у відповідності до вимог законодавства.

Розрахунок безпідставно збережених коштів, зроблений позивачем, стосується лише обґрунтування способу захисту порушеного права у межах ст. ст. 1212-1214 ЦК України.

Розмір безпідставно збережених коштів розраховано Харківською міською радою як розмір плати за земельні ділянки комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до розрахунку суми безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності та території м. Харкова від 12.02.2026 року, за адресою: м. Харків пр-т Героїв Харкова, 303, площею 1818 кв.м (0,1818 га), нормативна грошова оцінка зазначеної ділянки становить 7 688 502 гривні, ставка річної орендної плати становить 4% від суми (7 688 502 гривні). Розмір безпідставно збережених коштів за місяць становить 25 628, 34 гривні, а за рік, цей розмір в загальній сумі складає 307 540 гривень 08 копійок.

Суд зазначає, що частиною першою статті 93 та статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини 1статті 96 цього Кодексу).

Згідно із частиною першою статті 120 ЗК України та частиною першою статті 377 ЦК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 ЗК України).

Отже, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1» загальною площею 321,9 кв.м. по АДРЕСА_1 з 18.05.2018 зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 18.05.2018 № 939, тобто з 18.05.2018 року власником нежитлової будівлі є відповідач.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Для кондикційних зобов`язань важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Таким чином, речові права відповідача на земельну ділянку не реєструвались, він не набув належних прав власності або користування щодо земельної ділянки, а тому використовує її без достатніх правових підстав.

Предметом позову є стягнення з власника нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав частиною земельної ділянки, на якій цей об`єкт розміщений.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10.02.2020 року у справі №922/981/18, від 25.02.2020 року у справі № 922/748/19, від 17.04.2020 року у справі № 922/2413/19, від 02.06.2020 року у справі № 922/2845/19,№922/2419/19, від 29.05.2020 року у справі № 922/2843/19, від 16.09.2020 року у справі № 922/3361/19, від 07.09.2020 року у справі № 922/3671/19.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

ОСОБА_1 не є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 з кадастровий номером 6310138200:02:007:0023, тому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як фактичного землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 645/1040/19.

Отже, не будучи власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 з кадастровий номером 6310138200:02:007:0023, ОСОБА_1 був зобов`язаний сплачувати орендну плату за землю.

Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09 грудня 1994 року у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" ("Ruiz Torija v. Spain"), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги існування земельної ділянки, за користування якою звертається стягнення, як об`єкту цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові; наявного обгрунтованого розрахунку розміру безпідставно збережених коштів виключно на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки відповідно до вимог ст. ст. 20 та 23 Закону України «Про оцінку земель», застосування при здійсненні обстеження та розрахунку коштів інформації про земельну ділянку, яка внесена про неї до Державного земельного кадастру, зокрема, її площі, які є обґрунтованими, здійсненого на підставі належних та допустимих доказів та з застосуванням рішень міської ради від 27.02.2008 № 41/08 «Про затвердження Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладенні договорів оренди землі в м. Харкові» та від 03.07.2013 № 1209/13 «Про затвердження «Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013», а також наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489 «Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів» суд вважає вимоги позивача обґрунтованими. Тобто, надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять в собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ст.ст. 12,13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК випадках. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували посилання позивача про наявності безпідставного збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою та їх розміру.

Щодо клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1 та 5ст. 261 ЦК України).

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено ст.263 та 264 ЦК України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби(COVID-19)»(далі - Закон № 540-IX)розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу Українидоповнено п. 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.257,258,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.

У зв`язку з цим, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24.00 год 30.06.2023 відповідно допостанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.

Поряд із цим Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного станув Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією РФ проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено п. 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст.257-259,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022.

Надалі Законом України від 08.11.2023 № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) п. 19розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу Українивикладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеногоУказом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.

Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності від 14.05.2025 № 4434-IX, який набрав чинності 04.09.2025 пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився до 04.09.2025.

З огляду на це, в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 до 04.09.2025 перебіг строку звернення до суду зупинявся.

Зазначені висновки відповідають тим, що наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

З 02.04.2020 діяв механізм продовження позовної давності на строк дії карантину (п. 12 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IX), який тривав до 30.06.2023, а з 17.03.2022 - також продовження на строк дії воєнного стану (п.19 у редакції Закону № 2120-ІХ) до 29.01.2024. Надалі з 30.01.2024 до 04.09.2025 перебіг позовної давності був зупинений (нова редакція п. 19,Закон № 3450-ІХ), а з 04.09.2025 зазначений пункт виключено (Закон № 4434-ІХ), що поновило перебіг строків.

01.09.2025 року Харківська міська рада звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки по АДРЕСА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 року, тобто під час зупинення перебігу позовної давності.

За таких обставин загальний трирічний строк звернення до суду не сплинув, а доводи сторони відповідача про його пропуск є необґрунтованими та відхиляються судом.

Інші доводи відповідача не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та зроблених на підставі них висновків.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача, також належить стягнути витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 4613,10 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263-265, 273, 274, 289 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовну заяву Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 307 540 (триста сім тисяч п`ятсот сорок) грн. 08 коп. за використання земельної ділянки по АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 6310138200:02:007:0023, за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради витрати зі сплати судового збору у сумі 4613,10 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне судове рішення складено 06.07.2026 року.

Сторони:

позивач Харківська міська рада, ЄДРПОУ 04059243, м. Харків, майдан Конституції, буд.7;

відповідач ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .

Суддя Я.М. Ритов