Рішення № 138127044, 10.07.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/14619/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 20 травня 2026 року надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які виразилися в постановці на військовий облік ОСОБА_2 на підставі Постанови КМУ від 16 серпня 2024 року № 932 «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити ОСОБА_2 з військового обліку на підставі статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції що була чинна станом на 15.10.2010 рік), у зв`язку із настанням граничного віку перебування в запасі.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

Позивач зазначає, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, що підтверджується копією Паспорта громадянина України. Згідно із записів Військового квитка, позивач 15.10.2010 року виключений з військового обліку у зв`язку з досягненням граничний вік перебування в запасі. Листом від 31.03.2026 року відповідачем повідомлено, що ОСОБА_1 не перебував на військовому обліку, у зв`язку з чим були застосовані положення ПУМУ № 932 і було взято на облік автоматично.

Вважаючи протиправними дії відповідача, які виразилися в постановці ОСОБА_1 на військовий облік на підставі Постанови КМУ від 16 серпня 2024 року № 932 «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів», у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху, та надано позивачу 5-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.

Заявою від 27 травня 2026 року позивач усунув недоліки.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку ст.262 КАС України.

Ухвалою суду від 03 червня 2026 року прийнято уточнений адміністративний позов ОСОБА_1 (вхід. № ЕС/60910/26 від 01.06.2026 року) по справі № 420/14619/26 до розгляду.

Відповідач відзив на позов до суду не подав.

Станом на 10 липня 2026 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалася позиція позивача, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, що підтверджується копією Паспорта громадянина України.

Згідно із записів Військового квитка, позивач 15.10.2010 року виключений з військового обліку у зв`язку з досягненням граничний вік перебування в запасі.

Листом від 31.03.2026 року відповідачем повідомлено наступне: «Ваш запит в інтересах ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , розглянутий, за результатом чого повідомляємо.

Набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до Порядку реалізації експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 11 квітня 2025 р. № 556. Новим пунктом 17-1 Порядку, затвердженого постановою від 16 серпня 2024 р. № 932. визначено, що стосовно громадян України чоловічої статі віком від 16 до 60 років ДМС одноразово формує перелік відомостей, зазначених у пп. 1-11 п. 5 цього Порядку, та передає їх Міноборони для внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів в установленому законодавством порядку використанням засобів захисту інформації, що мають сертифікат відповідності або позитивний експертний висновок за результатами державної експертизи у сфері захисту інформації, з дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних.

Подальше внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників. військовозобов`язаних та резервістів і взяття на військовий облік громадян України чоловічої статі віком від 25 до 60 років, які на такому обліку не перебувають, здійснюється шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного демографічного реєстру, відомчої інформаційної системи ДМС, інших інформаційних систем, реєстрів та баз (банків) даних відповідно до статті 14 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" та Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. На підставі відомостей, отриманих Міноборони. здійснюється автоматичне взяття зазначених осіб на військовий облік.

У зв`язку з тим, що Він не перебував на військовому обліку, були застосовані положення ПКМУ 932 і було взято на облік автоматично.».

Вважаючи протиправними дії відповідача, які виразилися в постановці позивача на військовий облік на підставі Постанови КМУ від 16 серпня 2024 року № 932 «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів», у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Джерела права та висновки суду

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

У силу статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Преамбулою Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) визначено, що цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до частин другої, третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення , посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно із частиною десятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема, виконувати правила військового обліку, і встановлені законодавством.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.202264/202 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022№2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який діє до тепер.

Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 Про загальну мобілізацію постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" в редакції, яка діяла станом на 2013 рік, військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком:

1) перший розряд - до 35 років;

2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років;

сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.

Згідно з ч. 4 вказаного Закону граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" в редакції, яка діяла станом на 05.12.2012 року, військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком:1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.

Згідно із ч.4 ст. 28 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» - граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі у військовому резерві.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 зазначеного закону, військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.

Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 досяг граничного 40-річного віку, і відповідно до вищезазначених норм Закону в редакції станом на 15.10.2010 року мав бути виключеним із військового обліку, а відповідно, ще у 2010 році набути статусу невійськовозобов`язаного.

Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

- допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;

- призовники - особи, які взяті на військовий облік;

- військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

- військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

- резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Суд зазначає, що позивач не належить до жодної з зазначених у ч. 9 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" категорій, зокрема не є військовозобов`язаним, не перебуває в запасі, оскільки, за законом станом на 18 травня 2013 року мав бути виключений з обліку за досягненням граничного віку перебування в запасі.

Водночас, суд критично ставиться до доводів відповідача у листі від 31.03.2026 року, що він не перебував на військовому обліку, у зв`язку з чим були застосовані положення ПУМУ № 932 і було взято на облік автоматично, не заслуговують уваги оскільки, як зазначалось вище Позивач не відноситься до жодної із категорій вищевказаних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", в редакції чинній на момент досягнення граничного строку перебування в запасі позивача, існувало лише дві категорії військового обліку - облік призовників і облік військовозобов`язаних.

Позивач по досягненню ним граничного віку перебування в запасі, перестав відноситися до жодної з цих двох категорій, тож перестав перебувати на військовому обліку автоматично.

Відтак, заяву на взяття його на військовий облік позивач не подавав протилежного відповідач не довів належними та допустимими доказами.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до п. 81 Порядку № 1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» затвердженого Постановою КМУ 30.12.2022 р. - взяття на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пунктах 15, 15-1 цього Порядку). При цьому взяття на військовий облік здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України (паспорта громадянина України для виїзду за кордон у випадку подання заяви про взяття на військовий облік через закордонну дипломатичну установу України) та військово-облікового документа однак, Позивач не був присутнім у Відповідача, не виявляв бажання стати на облік та не писав жодних заяв, щодо постановки на облік до Відповідача.

Судом із наданих документів встановлено, що Позивач був виключений з військового обліку, ще 15 жовтня 2010 року, а тому повторному взяттю на такий облік він не підлягає.

Фактично у даній справі відповідач постановив на військовий облік особу, яка була раніше виключена з військового обліку і постановці повторно не підлягає.

Відповідно до п. 79 Порядку № 1487, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, серед іншого: здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього.

Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджений Постановою КМУ від 23.02.2022 № 154, передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (п.1).

Завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів із взяття громадян України на військовий облік призовників, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил, ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства. (п.8 Положення)

Відповідно до ч. 3 п. 35 Порядку № 1487 у разі неприбуття військовозобов`язаного та резервіста, який досяг граничного віку перебування в запасі, до відповідного районного (міського) територіальних центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу для виключення з військового обліку, таке виключення здійснюється без участі зазначених осіб 1 січня наступного року після року досягнення граничного віку перебування в запасі.

Відповідно до ч. 2 п. 81 Порядку, особиста присутність призовників, військовозобов`язаних та резервістів для зняття або виключення з військового обліку у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів не обов`язкова, однак, із аналізу вищевказаних норм чинного законодавства для постановки на облік обов`язкова.

Європейський суд з прав людини зазначає, що принцип унеможливлення зворотної дії закону в часі не застосовується, коли нове законодавство ставить особу в сприятливіший стан (Scoppola v. Italy, заява № 126/05, п. 102-111).

Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп).

У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018 зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням.

Отже, повторне взяття на військовий облік позивача на підставі нових законів неможливе, який вже був виключений з обліку остаточно в 2010 році, є дією, яка погіршує його існуюче становище, та буде обмеженням його конституційних прав і свобод.

Вимога ТЦК та СП до виключеної з військового обліку особи стати на облік знову, або навіть включення такої особи до обліків військовозобов`язаних без згоди громадянина посадовими особами, є незаконною та такою, що порушує її конституційні права і свободи.

З урахуванням зазначеного, Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, після досягнення позивачем граничного віку 40 років, повинен був прийняти конкретне рішення про виключення позивача з військового обліку. Відсутність належним чином оформленого рішення про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення з військового обліку свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Доказів наявності правових підстав для невнесення вказаної інформації, відповідач суду не надав, отже, такі докази у справі відсутні.

У постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №342/158/17 чітко зазначено, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу чи його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону (або ж іншого нормативно-правового регулювання) віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Згідно із висновками Європейського Суду з прав людини, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява №38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Положення Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, що були прийняті 11.03.1980 Комітетом Міністрів, передбачають, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Крім того, щодо дискреційних повноважень, Верховний Суд зазначав, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду, зокрема, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.

Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати Відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся Позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 15 квітня 2021 року у справі №9901/104/20, від 01 вересня 2022 року у справі №990/46/22, від 31 серпня 2023 року у справі №990/75/23 та від 14 березня 2024 року у справі №240/25193/23, неодноразово наголошувала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Тобто бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права та інтереси особи в тому разі, якщо такий суб`єкт повинен був вчинити, але не вчинив певних дій на реалізацію покладеної на нього компетенції.

Така бездіяльна форма поведінки щодо неприйняття рішення, невчинення певних дій не здійснюється суб`єктом владних повноважень всупереч установленого законодавчим актом обов`язку взагалі чи протягом установленого строку.

У постанові від 13 грудня 2019 року у справі №826/7889/16 Верховний Суд зазначив, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Отже, з метою повного та всебічного захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо невнесення відповідної інформації про позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовослужбовців і резервістів та зобов`язати відповідача внести інформацію (зміни) до Єдиного державного реєстру призовників, військовослужбовців і резервістів.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст. 3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права у цьому випадку є:

- визнати протиправними бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у невнесенні до Єдиного Державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі ч. 4 статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» в редакції, яка була чинна станом на 15 жовтня 2010 року) та дії щодо повторного постановлення на військовий облік на підставі Постанови КМУ від 16 серпня 2024 року № 932 «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного Державного реєстру призовників військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі ч. 4 статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції, яка була чинна станом на 15.10.2010 рік) у зв`язку із настанням граничного віку перебування в запасі.

Окрім того, суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини зазначає, що принцип унеможливлення зворотної дії закону в часі не застосовується, коли нове законодавство ставить особу в сприятливіший стан (Scoppola v. Italy, заява № 126/05, п. 102-111).

Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп).

У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018 зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням.

Суд зазначає, що чинне законодавство України не містить положень, які б скасовували чинність рішень про непридатність осіб до військової служби за станом здоров`я та про їх виключення з військового обліку, що були прийнятими уповноваженими на те органами до набрання чинності Положенням №402 та Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», або зобов`язували б таких осіб підтверджувати раніше прийняті щодо них рішення про непридатність їх до військової служби за станом здоров`я та про їх виключення з військового обліку шляхом повторного проходження військово-лікарської комісії на підставі Положення №402.

Відповідно, факт виключення позивача з військового обліку у 2010 році у зв`язку із настанням граничного віку перебування в запасі свідчить про те, що в розумінні Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» позивач не є військовозобов`язаним, а оскільки виключені з військового обліку за станом здоров`я вже не є військовозобов`язаними, то на них не розповсюджуються правила щодо військового обліку та мобілізації військовозобов`язаних, в тому числі і ті, що визначені Положенням №402.

У пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини (ЄСПЛ) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з висновком ЄСПЛ, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, норми діючого законодавства, правові позиції Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позов був задоволений, судові витрати позивача в сумі 1331 грн. 20 коп. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 8, 9, 12, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у невнесенні до Єдиного Державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі ч. 4 статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» в редакції, яка була чинна станом на 15 жовтня 2010 року) та дії щодо повторного постановлення на військовий облік на підставі Постанови КМУ від 16 серпня 2024 року № 932 «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів».

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного Державного реєстру призовників військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі ч. 4 статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції, яка була чинна станом на 15.10.2010 рік) у зв`язку із настанням граничного віку перебування в запасі.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1331 грн. 20 коп. (одна тисяча триста тридцять одна гривеня 20 копійок).

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Суддя С.О. Cтефанов