Рішення № 138126960, 10.07.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/15573/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 27 травня 2026 року надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-180289-50 від 14 травня 2026 року, що винесена ГУ ДПС в Одеській області відносно ОСОБА_1 ;

- стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати - судовий збір у сумі 2329. 60 (дві тисячі триста двадцять дев`ять грн. шістдесят коп.) та витрати на професійну правничу допомогу.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

В обґрунтування позовних вимог позивач в цілому зазначає, 22.05.2026 року отримав вимогу ГУ ДПС в Одеській області про сплату недоїмки з єдиного внеску у розмірі 37 788,74 грн, яку вважає протиправною та просить скасувати.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що хоча він був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 12.10.2005 року, фактично підприємницьку діяльність припинив ще у 2006 році, подавши до податкового органу заяву про припинення застосування спрощеної системи оподаткування та повернувши свідоцтво платника єдиного податку. При цьому позивач вказує, що помилково вважав зазначені дії достатніми для припинення підприємницької діяльності та не знав, що державна реєстрація ФОП не була припинена у встановленому законом порядку.

Позивач також зазначає, що після фактичного припинення підприємницької діяльності доходів від неї не отримував, проходив службу в органах внутрішніх справ, у подальшому перебував у трудових відносинах із роботодавцями, які сплачували за нього єдиний внесок у розмірі не меншому мінімального страхового внеску, а з 2021 року проходить військову службу у Збройних Силах України.

Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №520/3939/19 та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №440/2149/19, позивач вважає, що фізична особа-підприємець, яка не здійснює господарської діяльності, не отримує доходу та одночасно є найманим працівником, не зобов`язана сплачувати єдиний внесок за себе, оскільки страховий внесок за неї сплачує роботодавець. На думку позивача, нарахування ЄСВ за період його роботи за трудовими договорами призводить до подвійної сплати єдиного внеску.

Крім того, позивач вважає, що відповідач порушив принцип належного урядування, оскільки протягом тривалого часу не здійснював жодних заходів щодо припинення його підприємницької діяльності, не повідомляв про наявність заборгованості, не проводив перевірок та не ініціював у судовому порядку припинення державної реєстрації ФОП у зв`язку з неподанням звітності. На думку позивача, саме бездіяльність контролюючого органу призвела до накопичення спірної заборгованості та порушення його майнових прав.

З огляду на викладене позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску № Ф-180289-50 від 14.05.2026 року.

Позиція відповідача обґрунтовується наступним

Відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами та зазначає, що згідно даних інформаційно - комунікаційної системи ДПС (надалі - ІКС ДПС) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 12.10.2005 по 04.05.2026 перебував на обліку, як фізична особа - підприємець (далі - ФОП) у Головному управлінні ДПС в Одеській області, Одеській державній податковій інспекції на загальній системі оподаткування, стан платника - 11 припинено, але не знято з обліку(ІКП не пусті).

Згідно пункту 2 частини першої статті 7 та абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464 (у редакції Закону, що була чинною на 01 січня 2017 року) ФОП ОСОБА_1 , як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування, повинен був сплатити єдиний внесок: нарахований за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн, в термін до 10 лютого 2018 року; за 2018 рік щоквартально у розмірі 2457,18 грн (19.04.2018; 19.07.2018; 19.10.2018; 21.01.2019); за 2019 рік щоквартально у розмірі 2754,18 грн (19.04.2019; 19.07.2019; 21.10.2019; 20.01.2020); за 2020 рік у сумі 2078,12 грн (січень, лютий до 21.04.2020), у сумі 1039,06 грн (червень до 20.07.2020), у сумі 3178,12 грн (липень, серпень, вересень 19.10.2020), у сумі 2200,00 грн (жовтень, листопад до 19.01.2021). Документ сформований в системі «Електронний суд» 09.06.2026 3 Враховуючи викладене, відповідно до вимог Закону № 2464, ФОП ОСОБА_1 в автоматичному режимі нараховано єдиний внесок на загальну суму 37788,74 гривень.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.

10 червня 2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

11 червня 2026 року від позивачки до суду надійшла відповідь на відзив.

Станом на 10 липня 2026 року будь-яких інших заяв, клопотань з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

Судом встановлено, що 22 травня 2026 року, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), було отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-180289-50 від 14 травня 2026 року (далі «вимога»).

Відповідно до вимоги, Головне управління ДПС в Одеській області вимагає від ОСОБА_1 сплатити суму боргу (недоїмки) з Єдиного соціального внеску у сумі 37788, 74 (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім грн. сімдесят чотири) гривні.

Відповідно до інформації, яку ОСОБА_1 отримав на свій запит від 05.05.2026 року, №вх 54633/6 від 05.05.2026 року у листі Головного управління Державної податкової служби в Одеській області за вих.№17218/6/15-32-13-05-06 від 18.05.2026 р., податковий борг у сумі 37788, 74 грн. виник у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 , перебуваючи на обліку у ГУ ДПС в Одеській області як фізична особа-підприємець з 12.10.2005 року - 04.05.2026 року на загальній системі оподаткування повинен був сплатити єдиний внесок:

- нарахований за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн. в термін до 10.02.2018 року;

- за 2018 рік щоквартально у розмірі 2 457,18 грн. (19.04.2018 р., 19.07.2018 р., 19.10.2018 р., 21.01.2019 р.);

- за 2019 рік щоквартально у розмірі 2 754, 18 грн. (19.04.2019 р., 19.07.2019 р., 21.10.2019 р., 20.01.2020 р.);

- за 2020 рік у сумі 2078, 12 грн. (січень, лютий до 21.04.2020 р.), у сумі 1039, 06 грн. (червень до 20.07.2020 р.), у сумі 3 178, 12 грн. (липень, серпень, вересень 19.10.2020 р.), у сумі 2 200, 00 грн. (жовтень, листопад до 19.01.2021 р.).

Разом 37 788, 74 грн.

Такий борг утворився у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 12.10.2005 року, що підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Вид економічної діяльності за КВЕД 52.72.1 Ремонт радіотелевізійної аудіо-та відеоапаратури.

Також судом встановлено, що 21.05.2006 року ОСОБА_1 було подано до ДПІ у Приморському районі м. Одеси заяву (копію надаю) про зняття нарахування по єдиному податку з 4 кварталу 2006 року у зв`язку із припиненням підприємницької діяльності. Разом із заявою здано свідоцтво про оплату єдиного податку.

Як вказує позивач, у 2006 році, ОСОБА_1 , фактично припинив здійснювати підприємницьку діяльність та отримувати прибуток від її здійснення, про що свідчать подані документи, однак, будучі необізнаним в правильності процедури закриття підприємницької діяльності вважав, що цього достатньо для її повного закриття та був впевнений, що він більше не ФОП.

Також судом встановлено, що з 17.11.2006 року по 31.08.2015 року ОСОБА_1 перебував на службі в органах Міністерства внутрішніх справ України.

З 2018-2019 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Комп`ютерна академія ШАГ Одеса» та Приватний заклад вищої освіти «Одеський технологічний університет «Шаг», ТОВ «Гаджет Трейдінг», ТОВ «Логістіккар», що підтверджено копією трудової книжки.

З 2021 року та по сьогоднішній день, ОСОБА_1 є діючим офіцером Збройних сил України.

Позивач, вважаючи протиправною Вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-180289-50 від 14 травня 2026 року, звернувся до суду з даним позовом.

Релевантні джерела права та висновки суду

Відповідно до пункту 14.1.195 статті 14 Податкового Кодексу України, працівник фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 14.1.226 статті 14 Податкового Кодексу України, самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою підприємцем або проводить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність участь фізичної особи в науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу самозайнятої особи Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, діяльності, спрямованої на отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці або як самозайняті особи, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 адміністративне провадження №К/9901/28514/19.

Верховним Судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці або самозайняті особи (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця або самозайнятої особи; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З аналізу правового висновку Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 судом встановлено, що фізична особа-підприємець або самозайнята особа звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, якщо нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач в період 2018 - 2019 років, частково за який було нараховано борг зі сплати Єдиного соціального внеску, ОСОБА_1 був працевлаштований: з січня 2018 року по жовтень 2018 року в ТОВ «Комп`ютерна академія ШАГ Одеса» та Приватний заклад вищої освіти «Одеський технологічний університет «Шаг»; з листопада 2018 року по вересень 2019 року в ТОВ «Гаджет Трейдінг»; в жовтні, листопаді 2019 року ОСОБА_1 був працевлаштований в ТОВ «Логістіккар».

В цей період за ОСОБА_1 було сплачено страховий внесок з боку роботодавців у розмірі не менше мінімального.

На підтвердження вказаних обставин надано копію трудової книжки серії НОМЕР_2 з відомостями про працевлаштування та довідку ПФУ за формою ОК-5 виданою 09.05.2026р., якою підтверджується нарахування та виплата єдиного внеску за ОСОБА_1 , як за застраховану особу на рівні не менше мінімального.

Відтак, суд зазначає, що позивач станом на дату нарахування боргу, офіційно був працевлаштована найманим працівником.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону Позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за позивача сплачував та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період мною єдиного внеску ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді.

При цьому, суд зазначає, що доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності судом не встановлено. ГУ ДПС у відзиві про наявність таких доходів не зазначало, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача доходу від підприємницької діяльності, не підлягають доказуванню.

Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивачка є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як самозайнятою особою, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.

У постанові від 01 липня 2020 року по справі №260/81/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд (п.79 постанови ВП Верховного Суду).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску, серед іншого, є фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань).

Таким чином, враховуючи те, що позивач не здійснював діяльність та не отримував дохід у спірний період, як фізична особа-підприємець, суд вважає, що у нього відсутній обов`язок щодо сплати єдиного внеску.

У постанові від 01 липня 2020 року по справі №260/81/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок .

Таким чином, враховуючи встановлені судом фактичні обставини даної справи, а також правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року по справі №260/81/19, суд доходить висновку, що у позивача відсутній обов`язок для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізичної особи підприємця, а тому вимога ГУ ДПС в Одеській області про сплату недоїмки не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами адвоката, оскільки ЄСВ сплачується з метою страхування особи. Ця мета в даних правовідносинах досягнута сплатою єдиного внеску роботодавцем, а тому вимога ДПС про сплату боргу є протиправною.

Також суд зазначає, що у відповідності до правової позиції Верховнного Суду, викладеної у Постанові Верховного Суду від 19.06.2024 р. у справі № 480/4744/18, відповідно до якої особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постановах від 05.11.2018 у справі № 820/1538/17, від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19, від 05.03.2020 у справі № 824/509/19-а, від 18.11.2021 у справі № 520/6094/19, від 19.12.2022 у справі №640/9262/19.

Таким чином, однозначним підходом національної судової практики є підтримка правової позиції, за якої особа, яка хоча і зареєстрована фізичною особою-підприємцем, однак не отримує доходу від такої діяльності, водночас є найманим працівником, за якого єдиний внесок сплачує роботодавець, не зобов`язана сплачувати єдиний внесок у зв`язку зі своїм статусом фізичної особи-підприємця.

Відтак вимога Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-180289-50 від 14 травня 2026 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа Руїз Торіха проти Іспанії (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню повністю.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати позивача у сумі 1331,20 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску Головного управління Державної податкової служби в Одеській області №Ф-180289-50 від 14 травня 2026 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1331 грн. 20 коп. (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок).

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ 44069166).

Суддя С.О. Cтефанов