Рішення № 138126906, 10.07.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/31559/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації (далі - відповідач), Болградської районної державної адміністрації, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації від 15.08.2025 р. №1.1 про скасування ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації відновити ОСОБА_1 з 15.08.2025 р. статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 1 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та продовжити дію посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_1 від 29.07.2022 р.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач у період з 21.10.1982 р. по 09.12.1984 р. проходив строкову військову службу в радянській армії. Під час служби позивач 09.02.1983 р. отримав закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, внаслідок чого надалі отримав статус особи з інвалідністю ІІ групи. Листом відповідача від 11.08.2025 р. позивача повідомлено про те, що за результатами перевірки Міністерством у справах ветеранів України встановлено, що наявні документи в особовій справі та причини інвалідності не відповідають пункту 1 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". У строк до 18.08.2025 р. запропоновано надати до Бессарабського відділу соціального захисту населення Болградської районної державної (військової) адміністрації довідки про обставини травми та про перебування на фронті. Однак, відповідач рішенням від 15.08.2025 р. №1.1 скасував позивачу статус особи з інвалідністю та вилучив посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_1 від 29.07.2022 р. Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та наголошує, що особа, яка отримала інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання під час виконання службових обов`язків належить до інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення. Також звертає увагу, що оскаржуване рішення прийнято до моменту закінчення строку, наданого для подання позивачем запитуваних документів, що свідчить про недотримання принципу належного врядування. Позивач вважає свої права порушеними, а рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, тому звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 22.09.2025 р. позовну заяву позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення її недоліків.

У встановлений строк позивач усунув недоліки позовної заяви і ухвалою від 03.10.2025 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.

Дану ухвалу разом з позовною заявою та додатками доставлено до електронного кабінету відповідача 04.10.2025 р.

Станом на 10.07.2026 р. відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Згідно ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки від сторін не надходило заяв про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 21.10.1982 р. по 09.12.1984 р. проходив строкову військову службу в радянській армії, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 та довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 23.04.2021 р. № 175.

Згідно довідки від 19.02.1983 р. № 352, виданої військовою частиною НОМЕР_3 , позивач 09.02.1983 р. отримав закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку при виконанні бойового чергування з охорони складів боєприпасів при різкому пориві вітру через те, що послизнувся на обмерзлій драбинці оглядової вишки. Травма отримана при виконанні службового завдання, обов`язків військової служби.

За витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 10.08.2019 р. № 1993, травма колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 , 1964 року народження: "Струс головного мозку з вираженими проявами", що підтверджена довідкою про обставини травми командира військової частини НОМЕР_3 №352 від 9 лютого 1983 року, яка у подальшому призвела до розвитку: "Стійких наслідків перенесеної ЗЧМТ (закритої черепно-мозкової травми, струс головного мозку - 9 лютого 1983 року), з помірно вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною недостатністю, вегетосудинною дисфункцією, частими судинними кризами змішаного характеру (лікворо-гіпертензивні, вертебробазилярні), післятравматичний церебральний арахноїдит з вираженим лікворо-гіпертензивни синдромом, вираженим вестибуло-атаксичним синдромом, стійким цефалгічним синдромом. Гіпертонічна хвороба 2ст., ризик 3, розповсюджений остеохондроз хребта", що підтверджено військово-обліковими та військово-медичними документами, травма, так пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 29.07.2022 р. позивач є особою з інвалідністю ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 1 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Листом від 11.08.2025 р. № 294 відповідач повідомив позивача про те, що за результатами перевірки Міністерством у справах ветеранів України встановлено, що наявні документи в особовій справі та причини інвалідності не відповідають нормам статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Тому, позивачу необхідно терміново у строк до 18.08.2025 р. надати до Бессарабського відділу соціального захисту населення Болградської районної державної (військової) адміністрації, наступні документи: довідка про обставини травми; довідка про перебування на фронті в період з 21.10.1982 р. по 09.12.1984 р., що підтверджують статус. У разі не надання вищезазначених документів, або їх відсутності, буде прийнято рішення про скасування статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Рішенням Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації від 15.08.2025 р. №1.1 "Про скасування статусу особи з інвалідністю внаслідок війни" скасовано статус особи з інвалідністю внаслідок війни ОСОБА_1 з 15.08.2025 р.; вилучено посвідчення ветерана війни серії НОМЕР_1 від 29.07.2022 р.

Рішення мотивовано тим, що за результатами перевірки Міністерством у справах ветеранів України щодо однакового застосування законодавства під час надання статусів проведеної з 04.08.2025 р. по 07.08.2025 р. виявлено, що відсутні правові підстави для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 1 частини другої статті 7 Закону.

Вважаючи дане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з позовом по його скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ).

Відповідно до ст.1 Закону № 3551-XII закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.

За ч.4 цього Закону Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа; військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що право на отримання статусу інваліда війни згідно з п.1 ч.2 ст.7 Закону № 3551-ХІІ законодавець пов`язує з тим, що інвалідність сталася в період проходження служби при виконанні обов`язків військової служби, та наявністю обставин, що призвели до травмування чи захворювання.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в рішенні від 08.04.2014 р. у справі № 21-45а14.

Відповідно до абзацу 2 пункту З постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. № 1317 "Питання медико-соціальної експертизи" (наразі втратила чинність, втім діяла на час встановлення інвалідності позивачу) медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112, висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально- профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.

Згідно п.12 Постанови № 1317 причинний зв`язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов`язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).

Таким чином, якщо особа отримала інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, така особа належить до інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 р. №302 зі змінами та доповненнями (далі - Положення №302).

Відповідно до п.10 Положення № 302 (в редакції, що діяла на момент видачі позивачу відповідного посвідчення) "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Аналіз наведених норм свідчить, що до інвалідів війни у розумінні п.1 ч.2 ст.7 Закону № 3551-ХІІ належать, зокрема, інваліди з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, причинний зв`язок яких пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби та встановлюється на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії.

Судом встановлено, що за витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 10.08.2019 р. № 1993, травма позивача пов`язана з виконанням обов`язків військової служби. Крім цього, згідно довідки від 19.02.1983 р. № 352, виданої військовою частиною НОМЕР_3 , позивач 09.02.1983 р. отримав травму під час виконання обов`язків військової служби. На підставі наведених фактів позивачу 29.07.2022 р. відповідачем видано посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_1 від 29.07.2022 р.

За приписами п.21 Положення № 302 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) у разі виникнення підстав, за якими особа втрачає право на статус, визначений Законом, посвідчення ветерана, видане їй раніше, вилучається органом, уповноваженим на видачу посвідчень ветерана. Інформацію про осіб, у яких вилучено посвідчення ветерана, органи, уповноважені на видачу посвідчень ветерана, в одноденний строк з дня прийняття відповідного рішення вносять до Єдиного державного реєстру ветеранів війни, а в разі відсутності технічної можливості подають таку інформацію Мінветеранів із дотриманням вимог законодавства у сфері охорони інформації з обмеженим доступом за формою згідно з додатком 2.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що листом від 11.08.2025 р. № 294 відповідач повідомив позивача про те, що за результатами перевірки Міністерством у справах ветеранів України встановлено, що наявні документи у особовій справі та причини інвалідності не відповідають нормам статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". З огляду на вказане, відповідач вказав на необхідність надання до Бессарабського відділу соціального захисту населення Болградської районної державної (військової) адміністрації документів, що підтверджують статус позивача як особи з інвалідністю внаслідок війни, та визначив кінцевий строк для надання таких документів - до 18.08.2025 р., попередивши, що у разі не надання вищезазначених документів, або їх відсутності, буде прийнято рішення про скасування статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, оскаржуване рішення прийнято Управлінням соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації 15.08.2025 р., тобто за три дні до закінчення встановленого ним же у листі від 11.08.2025 р. № 294 граничного строку, який надавався позивачу для подання додаткових витребуваних документів.

Суд зауважує, що Положення № 302 не містить нормативно-закріпленого порядку щодо прийняття рішення про скасування статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та вилучення посвідчення ветерана.

Відтак, суд вважає за доцільне в цьому контексті використати приписи Закону України "Про адміністративну процедуру" від 17.02.2022 р. № 2073-IX (далі - Закон № 2073-IX), який регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у дусі визначеної Конституцією України демократичної та правової держави та з метою забезпечення права і закону, а також зобов`язання держави забезпечувати і захищати права, свободи чи законні інтереси людини і громадянина.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону № 2073-IX адміністративний орган здійснює адміністративне провадження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, а також на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст.8 Закону № 2073-IX адміністративний орган забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи. Адміністративний орган під час здійснення адміністративного провадження враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи.

Статтею 17 Закону № 2073-IX регламентовано, що особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи. Адміністративний орган зобов`язаний здійснювати інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов`язків. Особа має право у передбаченому законом порядку витребовувати та/або надавати документи, а також інші докази, що стосуються обставин адміністративної справи.

Відповідно до ст.52 Закону № 2073-IX адміністративний орган досліджує обставини, що мають значення для вирішення справи, виходячи з принципів законності та офіційності.

Адміністративний орган визначає відповідно до законодавства способи та обсяг встановлення обставин справи. При цьому адміністративний орган не обмежений доводами учасників адміністративного провадження, наданими ними доказами та клопотаннями.

Адміністративний орган повинен неупереджено дослідити всі обставини справи, у тому числі ті, що є сприятливими, а також ті, що є несприятливими для учасників адміністративного провадження.

Забороняється вимагати від учасника адміністративного провадження надання доказів, які не стосуються обставин справи, а також всупереч принципу офіційності, згідно з яким обов`язок збирання доказів покладений на адміністративний орган.

Приписами ст.69 Закону № 2073-IX визначено, що за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт.

Якщо рішення у справі може бути прийнято на підставі електронних документів у машинозчитувальному форматі та/або даних національних електронних інформаційних ресурсів, адміністративний акт може бути прийнято в автоматичному режимі у випадках, передбачених законом.

Якщо судовим рішенням, що набрало законної сили, або рішенням суб`єкта розгляду скарги адміністративний орган зобов`язано прийняти адміністративний акт певного змісту, повторний розгляд справи не проводиться.

При цьому, згідно положень ст.72 Закону № 2073-IX адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину.

Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.

У мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу;5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.

Адміністративний акт може не містити посилання на фактичні обставини справи і результати дослідження доказів та інших матеріалів справи, якщо такий акт прийнято на підставі акта чи іншого документа, складеного за результатами проведення інспекційних (контрольних, наглядових) заходів, якщо цей документ вже містить відповідне мотивування (обґрунтування) та доведений до особи належним чином.

Для окремих видів справ законодавством можуть визначатися додаткові відомості, що зазначаються у мотивувальній частині адміністративного акта.

Відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом.

Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта не вимагається, якщо: 1) адміністративний орган задовольнив заяву, при цьому адміністративний акт не стосується прав, свобод чи законних інтересів інших осіб; 2) адміністративний орган під час здійснення інспекційних (контрольних, наглядових) повноважень не виявив порушень законодавства.

З аналізу наведених приписів та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваного рішення відповідач повністю проігнорував закріплене у ст.17 Закону № 2073-IX право особи бути заслуханою та подати заперечення й документи до моменту ухвалення негативного акта. Передчасне видання рішення унеможливило реалізацію позивачем процесуальних прав, що свідчить про істотне процедурне порушення та нівелює сутність адміністративної процедури.

Крім того, суд зауважує, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає критерію обґрунтованості та вимогам щодо мотивування адміністративного акта. Мотивування носить суто формальний характер, оскільки зводиться лише до загального посилання на результати перевірки, проведеної Міністерством у справах ветеранів України у період з 04.08.2025 р. по 07.08.2025 р. Відповідач взагалі не досліджував особисті документи ОСОБА_1 , які вже містилися в його особовій справі, та які безпосередньо підтверджували факт отримання травми під час виконання обов`язків військової служби. Документи, спроможні деталізувати ці обставини, позивач не встиг належним чином надати виключно через неправомірну та поспішну поведінку самого відповідача. Таким чином, адміністративний орган ухвалив рішення без повного, всебічного та неупередженого з`ясування обставин справи, що є прямим порушенням Закону № 2073-IX.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що рішення Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації №1.1 від 15.08.2025 р. про скасування ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та вилучення відповідного посвідчення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача відновити позивачу з 15.08.2025 р. статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 1 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та продовжити дію посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_1 від 29.07.2022 р., суд зазначає наступне.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, вирішуючи питання про обрання належного способу поновлення порушених прав позивача, суд враховує, що питання щодо продовження позивачу дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни та надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі Закону № 3551-ХІІ є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу - відповідача.

Тому з метою захисту прав позивача належить зобов`язати відповідача повторно розглянути питання щодо перевірки наявності у ОСОБА_1 підстав для продовження статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 1 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_1 від 29.07.2022 р. й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог лише у зв`язку з неправильним формулюванням способу поновлення порушених прав, що не впливає на розмір судового збору, то з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) до Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації (68702, Одеська обл., м.Болград, пр.Соборний, буд.149, код ЄДРПОУ 03194766) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації (68702, Одеська обл., м.Болград, пр.Соборний, буд.149, код ЄДРПОУ 03194766) від 15.08.2025 р. №1.1 про скасування ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та вилучення посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_1 від 29.07.2022 р.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації (68702, Одеська обл., м.Болград, пр.Соборний, буд.149, код ЄДРПОУ 03194766) повторно розглянути питання щодо перевірки наявності у ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) підстав для продовження статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 1 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_1 від 29.07.2022 р. й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації (68702, Одеська обл., м.Болград, пр.Соборний, буд.149, код ЄДРПОУ 03194766) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.І. Бездрабко