Ухвала суду № 138126151, 10.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДУ Х В А Л А

про повернення позовної заяви

10 липня 2026 року № 320/21364/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Головного управління Захисту прав військовослужбовців про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,( з урахуванням уточнених позовних вимог)

встановив:

Представник ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Головного управління Захисту прав військовослужбовців про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд ( з урахуванням уточнених позовних вимог):

- Визнати протиправною узгоджену бездіяльність органів військового управління (у їх сукупності) ІНФОРМАЦІЯ_1 , ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Головного управління Захисту прав військовослужбовців Міністерства оборони України, що полягає у невиконанні приписів Положення 402, невжитті заходів реагування з боку ОВУ вищого рівня, відповідно до їх компетенції та зобов`язати забезпечити проведення належної ВЛЕ з метою встановлення ступеня придатності позивача до військової служби у Збройних Силах України.

- Стягнути з відповідачів солідарно 50 000,00 (п`ятдесят тисяч 00 копійок), як компенсацію за завдану позивачеві моральну шкоду;

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 року залишено без руху позовну заяву.

25.05.2026 року до Київського окружного адміністративного суду надійшла письмова заява представника позивача про усунення недоліків.

11.06.2026 року до Київського окружного адміністративного суду надійшла письмова заява представника ОСОБА_1 про відвід судді Вісьтак М.Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 визнано необґрунтованою заяву представника ОСОБА_1 про відвід судді у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії та передано справу у відповідності до ст. 31 Кодексу адміністративного судочинства України для вирішення питання про відвід.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено суддю Київського окружного адміністративного суду Панову Г.В. суддею, який буде вирішувати питання про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Вісьтак М.Я. у справі № 320/21364/26.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2026 року ухвалено відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Вісьтак М.Я. в адміністративній справі № 320/21364/26.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року продовжено строк на усунення недоліків позовної заяви.

06 липня 2026 року до Київського окружного адміністративного суду надійшла письмова заява представника позивача про усунення недоліків.

Суд, проаналізувавши доводи, наведені стороною позивача у заяві, зазначає наступне.

Ухвалою суду від 22 травня 2026 року позовну заяву було залишено без руху, при цьому у тексті ухвали чітко та однозначно визначено недоліки, які позивач повинен був усунути у встановлений судом строк.

Щодо змісту позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень позовна заява повинна містити обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод чи інтересів позивача.

Тобто позовна заява повинна містити належне та конкретне обґрунтування заявлених вимог, яке дає змогу суду встановити предмет спору та оцінити правову позицію позивача.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

ОСОБА_1 просить визнати протиправною узгоджену бездіяльність органів військового управління: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Головного управління Захисту прав військовослужбовців Міністерства оборони України, що полягає у невиконанні приписів Положення 402, невжитті заходів реагування з боку ОВУ вищого рівня, відповідно до їх компетенції та зобов`язати забезпечити проведення належної ВЛЕ з метою встановлення ступеня придатності позивача до військової служби у Збройних Силах України.

Проте, згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повинна містити чітке визначення способу захисту, який обирає позивач.

Зокрема, необхідно вказати, який саме спосіб захисту обрано чи це визнання протиправними бездіяльності або актів органів влади, чи скасування певних рішень, чи інші способи захисту.

У даному випадку позовна заява не містить чіткої вказівки на конкретний спосіб захисту прав позивача, що ускладнює визначення предмета спору та правових підстав для ухвалення судового рішення. Зокрема, вказано два взаємопов`язані, але окремі факти, які вимагають чіткого визначення способу їх юридичного оскарження.

За таких обставин, у суду відсутні правові підстави для відкриття провадження в заявленій редакції, оскільки вона не містить ознак адміністративного способу захисту та не дає можливості суду надати їй належну юридичну оцінку.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Таким чином, у позовній заяві відсутній чітко визначений спосіб судового захисту, зокрема немає вказівки на конкретне рішення, дію або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, які оскаржуються, та не зазначено, який саме спосіб захисту (серед наведених у ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України) обирає позивач.

Щодо моральної шкоди.

Представник ОСОБА_1 вказує, що протиправна бездіяльність відповідачів призвела до тривалого стану правової невизначеності щодо можливості реалізації позивачем свого права, що об`єктивно спричинило моральні страждання. Позивач був змушений неодноразово звертатися до різних органів державної влади, витрачати значний час та зусилля на відновлення порушеного права, перебуваючи у стані невизначеності щодо свого правового статусу. Неможливість отримати рішення уповноваженого органу щодо стану здоров`я позбавляє позивача можливості планувати свої дії, створює постійне психологічне напруження та обґрунтовані переживання щодо подальших правових наслідків.

Проаналізувавши уточнену позовну заяву суд встановив, що позивач, повторно зазначаючи про стягнення моральної шкоди, не зазначив чітко у чому саме полягає завдана йому моральна шкода, якими конкретними діями або бездіяльністю конкретного відповідача вона спричинена, не навів жодних доказів, що підтверджують заподіяння йому моральних страждань чи порушення звичного способу життя.

Враховуючи наведене, суд встановив, що позивачем не було усунуто недоліки позовної заяви, вказані в ухвалі суду.

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини, роз`яснив, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07.07.1989 року).

Відповідно, ухвала про залишення позовної заяви без руху станом на 10.07.2026 року не була виконана, що позбавляє суд можливості відкрити провадження у справі, заяви про поновлення строку із зазначенням поважних причин пропуску не надходило, що може свідчити про втрату правового інтересу до цієї справи.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Європейський суд з прав людини, у справі «Мельник проти України» (рішення від 28.03.2006 року) погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. А також вказав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки (ч. 2 ст. 44 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оцінюючи обставини, на яких ґрунтуються вимоги, з урахуванням відповідних норм права, що регулюють дані правовідносини, суд дійшов таких висновків.

Суд приймає до уваги позицію Верховного Суду, згідно якої формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення та є порушенням» ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13.01.2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08.03.2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).

Слід зазначити, що вказані в ухвалі суду недоліки не є надмірним формалізмом чи обмеженням доступу до правосуддя, оскільки являє собою прояв забезпечення реалізації балансу принципу верховенства права та принципів цивільного судочинства щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності та диспозитивності.

Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд при цьому враховує, що ЄСПЛ у своїй практиці широко тлумачить дане питання, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У той же час, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.

Так, згідно з п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

У зв`язку з тим, що позивач не усунув вказані в ухвалі суду недоліки у встановлений строк, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід повернути позивачу.

На підставі наведеного та керуючись статтею 169, 241, 248, 256, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Головного управління Захисту прав військовослужбовців про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії вважати неподаною та повернути позивачу разом з усіма доданими до неї документами.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (ч. 8 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України).

Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання (підписання).

Суддя Вісьтак М.Я.