Рішення № 138120593, 10.07.2026, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/6808/25

Провадження №: 2/332/1202/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2026 р.

Заводський районний суд міста Запоріжжя у складі:

Головуючого судді: Марченко Н.В.

за участю секретаря судового засідання Волкова Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Заводського районного суду міста Запоріжжя цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Левицької Юлії Василівни до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Левицької Ю.В. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що квартира АДРЕСА_1 на підставі ордеру № 480 на житлове приміщення серії «М» була виділена у користування на сім`ю з 7 осіб, а саме: дідусю позивача - ОСОБА_4 . До ордеру були вписані члени родини: ОСОБА_5 , (дружина діда, бабуся позивача), ОСОБА_6 , (дочка баби та діда, мати позивача). ОСОБА_3 (онука баби та діда, сестра позивача), ОСОБА_7 (позивач, яка згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 17.08.2024 року змінила прізвище на « ОСОБА_8 »), ОСОБА_9 (мати ОСОБА_4 , дідуся позивача, прабаба позивача). ОСОБА_10 (брат наймача, діда ОСОБА_4 , який за життя бабусі був знятий з реєстраційного обліку в цій квартирі у зв`язку з не проживанням). Квартира належить до комунальної власності, не приватизована та перебуває у користуванні позивача.

Відповідач ОСОБА_2 мати позивача не проживає в квартирі з 2016 року. Виїхала жити із м. Запоріжжя та по теперішній час не повернулася, оскільки зустріла чоловіка та проживає у м. Мелітополі. Після повномасштабного вторгнення російської федерації мати залишилася проживати у ОСОБА_11 на тимчасово окупованій території де і проживає по сьогоднішній день. Виїхати на територію підконтрольну України до м. Запоріжжя не збирається, оскільки має іншу родину, житло, тощо. Відповідач ОСОБА_3 яка є сестрою позивача в квартирі не проживає з 2018 року. Місце її проживання позивачу до теперішнього часу невідомо. Сторони не спілкуються, родинних відносин не підтримують. ОСОБА_3 не спілкується навіть з матір`ю. За останньою інформацією якою володіє позивач 2018 році її сестра виїхала до м. Бердянськ, і вийшла заміж, проте за весь час сторони не спілкуються, не телефонували одна одній, родинних стосунків не підтримують. Отже, відповідачі у 2016 та 2018 році, самостійно виїхали з квартири, речі їх відсутні. Інші особи зазначені в ордері на № 480 на житлове приміщення серії «М», який виданий на підставі рішення міськвиконкому № 139/6 від 26.04.2012 року померли.

Померлі особи зняті з реєстраційного обліку в квартирі. Тобто, в квартирі зареєстровані позивач та відповідачі. Реєстрація відповідачів в квартирі призводить до того, що позивач має сплачувати додаткові витрати по оплаті за комунальні послуги за зареєстрованих, але не проживаючих фактично осіб. На підставі викладеного, позивач просить суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Відповідачі у судове засідання повторно не з`явилися, заяв та клопотань від них до суду не надходило.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, заяв та клопотань від нього до суду не надходило.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що ОСОБА_1 приходиться йому двоюрідною сестрою, яка проживає разом із чоловіком за адресою: АДРЕСА_2 . За даної адресою зареєстровані: ОСОБА_2 мати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 сестра ОСОБА_1 . Мати ОСОБА_1 виїхала до міста ОСОБА_11 і не проживає у вищезазначеній квартирі з 2016 року. З ОСОБА_3 , яка приходиться ОСОБА_1 сестрою починаючи з 2018 року контакт ніхто не підтримує. Зауважив, що ОСОБА_2 обізнана про спір щодо квартири і не заперечує проти того, аби її визнали такою, що втратила право користуваня квартирою.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що є сусідкою ОСОБА_1 та їй відомо, що за адресою: АДРЕСА_2 , окрім ОСОБА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 - мама ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - сестра ОСОБА_1 . Мати ОСОБА_1 виїхала до міста ОСОБА_11 і не проживає у вищезазначеній квартирі з 2016 року, а ОСОБА_3 , не проживає у квартирі АДРЕСА_1 з 2018 року. Ніхто їм не перешкоджав у проживанні в квартирі. Свідку достеменно відомо, що бабуся та дідусь позивача працювали на заводі «Запоріжвогнетрив» у зв`язку із чим, отримали ордер на квартиру АДРЕСА_1 . Борги за комунальні послуги відсутні за даною адресою.

Відповідно до ч. 4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

На підставі наявних у справі доказів, зі згоди представника позивача, прийнято рішення про заочний розгляд справи на підставі ст. 280 ЦПК України.

Суд заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, встановивши факти та відповідні правовідносини, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з нижченаведених підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 на підставі рішення міськвиконкому № 139/6 від 26.04.2012 року видано ордер № 480 на житлове приміщення серії «М» від 16.07.2012 року за адресою : АДРЕСА_2 на сім`ю з 6 чоловік, склад якої становили: ОСОБА_5 , (дружина), ОСОБА_6 , (дочка), ОСОБА_3 (онука), ОСОБА_7 (онука), ОСОБА_9 (мати), ОСОБА_10 (а.с.17).

У відповідності до копії свідоцтва про смерть серії № НОМЕР_2 , виданого повторно Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції від 27.08.2013 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а.с.19).

Тобто, наймач ОСОБА_4 на якого було видано ордер № 480 на житлове приміщення серії «М» від 16.07.2012 року за адресою : АДРЕСА_2 помер.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії № НОМЕР_3 , виданого Запорізьким

відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькому районі

Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства

юстиції (м. Одеса) від 30.09.2025 року, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла (а.с.20)

Згідно свідоцтва про смерть серії № НОМЕР_4 , яке видане міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.83).

Згідно відповіді № 2179740 від 25.12.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру за адресою: АДРЕСА_2 з 30.07.2002 року зареєстрована позивач ОСОБА_14 , яка у звязку із укладенням шлюбу із ОСОБА_15 змінила прізвища на ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 виданого 17.08.2024 року (а.с.17, 33).

Також за вищевказаною адресою з 18.07.1995 року по теперішній час зареєстрована ОСОБА_6 та з 07.07.2009 року по теперішній час зареєстрована ОСОБА_3 (а.с.36-37)

Як доводить сторона позивача, відповідач ОСОБА_2 мати позивача не проживає в квартирі з 2016 року. Виїхала жити із м. Запоріжжя та по теперішній час не повернулася, оскільки зустріла чоловіка та проживає у м. Мелітополі. Після повномасштабного вторгнення російської федерації мати залишилася проживати у ОСОБА_11 на тимчасово окупованій території де і проживає по сьогоднішній день. Виїхати на територію підконтрольну України до м. Запоріжжя не збирається, оскільки має іншу родину, житло, тощо. Відповідач ОСОБА_3 яка є сестрою позивача в квартирі не проживає з 2018 року. Місце її проживання позивачу до теперішнього часу невідомо. Сторони не спілкуються, родинних відносин не підтримують. ОСОБА_3 не спілкується навіть з матір`ю. За останньою інформацією якою володіє позивач 2018 році її сестра виїхала до м. Бердянськ, і вийшла заміж, проте за весь час сторони не спілкуються, не телефонували одна одній, родинних стосунків не підтримують. Отже, у добровільному порядку з реєстраційного обліку не мають можливості відповідачі знятися з реєстраційного обліку Реєстрація відповідачів в квартирі призводить до того, що позивач має сплачувати додаткові витрати по оплаті за комунальні послуги за зареєстрованих, але не проживаючих фактично осіб.

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною третьою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 61 ЖК УРСР встановлено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем, житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до вимог частини першої статті 63 ЖК УРСР предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Відповідно до частин першої та другої статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно положень частин першої, другої статті 106 ЖК УРСР повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

Тобто за змістом вказаної норми закону будь-який член сім`ї наймача, що має повну цивільну дієздатність, має право вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення. Виходячи з принципу рівності прав та обов`язків наймача та членів його сім`ї (ст. 64 ЖК), члени сім`ї заміщують наймача в договірних правовідносинах найму.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

В постанові від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17 (провадження № 61-18178св20) Верховний Суд зазначив, що вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, виселення їх. Проте таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв`язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло.

За змістом вказаних норм, будь-який член сім`ї наймача, що має повну цивільну дієздатність, має право вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення.

Як зазначалось вище, наймач ОСОБА_4 на якого було видано ордер № 480 на житлове приміщення серії «М» від 16.07.2012 року за адресою : АДРЕСА_2 у 2013 році помер.

Разом із тим, матеріали справи не містять доказів того, позивач зверталася до уповноважених органів з метою оформлення договору найму квартири або із позовною заявою про визнання її наймачем квартири, також відсутні відомості про переоформлення особових рахунків на квартиру.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням, а отже позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У зв`язку з відмовою позивачу в задоволенні позовних вимог понесені нею судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 223, 263-265, 280-284, 288 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Левицької Юлії Василівни до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням відмовити.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Н.В. Марченко