Ухвала суду № 138120281, 10.07.2026, Лохвицький районний суд Полтавської області

Справа № 538/2096/25

Провадження № 2-о/538/5/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.07.2026 року м. Лохвиця

Лохвицький районний суд Полтавської області в складі: головуючого судді Цімботи Л.Г., за участю секретаря судового засідання Криворучко В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лохвиця, Полтавської області цивільну справу в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Лохвицька міська рада, Служба у справах дітей виконавчого комітету Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області про встановлення факту перебування на утриманні,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною заявою, і просив з врахуванням уточнень встановити факт самостійного утримання ним ОСОБА_1 неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заяву обгрунтовував тим, що фактично з 2013 року він самостійно виховує і утримує, своїх дітей, зокрема і доньку ОСОБА_3 , оскільки мати останньої ОСОБА_4 участі в її вихованні та утриманні не приймає, аліменти не сплачує. На даний час з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації йому необхідне судове рішення про встановлення самостійного виховання (утримання) дитини.

Ухвалою судді від 14.11.2025 року відкрито провадження в справі.

В судовому засіданні ОСОБА_1 вимоги заяви підтримав, суду пояснив обставини викладені в ній, відповідаючи на запитання суду пояснив, що в 2013 р. були певні суперечки з ОСОБА_4 з приводу місця проживання дітей, на підставі рішення органу опіки та піклування (служби у справах дітей) діти стали проживати з ним, а ОСОБА_4 стала проживати в іншому місці з іншим чоловіком. Її місцезнаходження на даний час йому не відомо. Також на запитання суду, чому не зазначив в своїй заяві ОСОБА_4 та відділ РТЦКтаСП заінтересованими особами, повідомив, що доцільності в цьому не вбачає.

Крім того, в судовому засіданні допитувалися за клопотанням заявника. зазначеним в заяві, як свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , проте їх пояснення в судовому засіданні, на думку суду, не можна вважати доказами в розумінні ст. 76 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до ч. 6 ст. 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Отже, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Отже, суд може виявити наявність спору про право як на стадії відкриття провадження так і в процесі розгляду справи. У разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/2276/17.

Так, судом встановлено, що заявник просить встановити факт самостійного утримання дитини . Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу батька, який самостійно виховує дитину, і від якого залежить виникнення у нього права на відстрочку від проходження військової служби.

Проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Сімейним кодексом України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані між собою, а тому не можуть бути передані іншій особі. З огляду на таке можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім тощо) та позбавляють особу можливості користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно їх виконує.

З огляду на зазначене, у справі наявний спір про право зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні та утриманні дитини та/або ухилення від такої участі, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини 4, 5 статті 19 СК України, ст. 180-181 СК України ).

Такий факт одноосібного виховання/утримання дитини одним із батьків не може встановлюватися в безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Зазначене вище відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлені ним у постанові Великої Палати від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), а також практиці Верховного Суду такої категорії справ, яка є усталеною та незмінною (див. постанову Верховного Суду від 20 січня 2026 року у справі № 705/7214/24 (провадження № 61-6387св25)), ухвалу Верховного Суду від 15 січня 2026 року у справі № 473/4553/25 (провадження № 61-118ск26), постанову Верховного Суду від 15 січня 2026 року у справі № 442/5036/24 (провадження № 61-7255св25), постанову Верховного Суду від 20 лютого 2025 року у справі № 128/3616/24 (провадження № 61-518св25), постанову Верховного Суду від 27 березня 2025 року у справі № 353/886/24 (провадження № 61-15497св24).

Крім того, суд звертає увагу, що ще в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року cправа № 560/17953/21 (п.104) було визначено, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Рішення, ухвалене за результатами розгляду заяви про встановлення юридичного факту не повинно породжувати спір про право чи створювати доказ, який може бути використаний в подальшому при розгляді спору.

У справах окремого провадження саме по собі невизнання заінтересованою особою права заявника на отримання виплати та встановлення відповідного статусу, свідчить про наявність спору про право, що є перешкодою для встановлення факту, що має юридичне значення поза межами позовного провадження.

Зважаючи на доводи заявника, суд дійшов висновку про наявність у цій справі спору про право, що повинен вирішуватись у порядку позовного провадження.

Суд роз`яснює заявнику ОСОБА_7 , що він не позбавлений права звернутися до суду із позовом про захист своїх прав та/чи прав дитини, які вважає порушеними, не визнаними чи оспореними із належним дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства в порядку позовного провадження.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 19, 293, 294, 315, 353 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи Лохвицька міська рада, Служба у справах дітей виконавчого комітету Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області про встановлення факту перебування на утриманні, залишити без розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку передбаченому п.15.5 Перехідних положень ЦПК України.

Суддя Лохвицького

районного суду Людмила ЦІМБОТА