Ухвала суду № 138117982, 09.07.2026, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/14704/26

Провадження № 2/161/7173/26

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

09 липня 2026 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Присяжнюк Л.М.,

секретаря судових засідань - Ващук В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку заяву позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГТАРА» «ДНІПРЯНСЬКА АГРАРНА ФІРМА ім. Солодухіна», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головний сервісний центр МВС, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та відновлення становища, яке існувало до порушення,

В С Т А Н О В И В:

АТ КБ «Приватбанк» в особі представника Данильченко О.О., звернулося до суду із заявою про забезпечення позову, в якому просить накласти арешт на транспортний засіб марки TOYOTA HIGHLANDER, 2021 рік випуску, VIN: НОМЕР_1 , що належить відповідачу ОСОБА_2 .

Заяву обґрунтовує тим, що між АТ КБ «ПриватБанк» та Дочірнім підприємством «ДАФ ім. Солодухіна» було укладено три кредитні договори № HEVKLON117091 від 02.06.2021, № HEVKLON108408 від 28.12.2020 та № HEVKLON100763 від 15.09.2020.

Від належного виконання взятих на себе зобов`язань за кредитними угодами ДЧ «ДАФ ім. Солодухіна» ухиляється, станом на дату подання даного позову судові рішення за результатами розгляду справ не виконані у примусовому порядку.

15 травня 2024 року в ТСЦ № 8046 (м. Київ) за договором купівлі-продажу № 8046/2024/4585310 ДП «ДАФ ім. Солодухіна» відчужено належне йому на праві власності майно, а саме автомобіль TOYOTA HIGHLANDER, 2021р.в., VIN: НОМЕР_1 . Право власності на вказаний транспортний засіб було зареєстровано за ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ). В подальшому, відбулася перереєстрація транспортного засобу на ОСОБА_2 .

За результатом вчинення вказаних правочинів ДП «ДАФ ІМ. СОЛОДУХІНА» суттєво зменшило обсяг майна, на яке потенційно могло бути звернуто стягнення при примусовому виконанні рішення суду про стягнення заборгованості. Відповідач ДП «ДАФ ІМ. СОЛОДУХІНА», укладаючи договори купівлі-продажу - діяло очевидно недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження рухомого майна, яке було власністю боржника, відбулося з метою уникнення реалізації кредитором звернення стягнення на таке рухоме майно.

Зазначає, що права АТ КБ «Приватбанк», як стягувача та кредитора порушені, а тому одночасно із заявою про забезпечення позову, АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом про визнання недійсним правочину - договору купівлі-продажу та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до подальшого відчуження вказаної нерухомості, що фактично нівелює судовий захист.

Суд, дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову, приходить до таких висновків.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.

Відповідно до п.п. 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Пункт 6 передбачає, що особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 331/1255/17 (провадження № 61-11180св18) зазначено, що «забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) дійшла до висновків про те, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до вказаних вище вимог закону та роз`яснень суду касаційної інстанції, що стосуються способу вирішення аналогічних питань, перевіряючи, зокрема: чи дійсно між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам, суд вважає, що у суду відсутні підстави для задоволення заяви про забезпечення зазначеного позову.

Судом встановлено, що за змістом позовних вимог предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу TOYOTA HIGHLANDER, 2021 р.в., VIN: НОМЕР_1 , та відновлення становища, яке існувало до порушення. При цьому, транспортний засіб на момент звернення із заявою про забезпечення позову вже вибув з володіння первісного набувача ОСОБА_1 та перебуває у власності ОСОБА_2 , який залучений до участі у справі як співвідповідач. Заявник не надав суду доказів на підтвердження недобросовісності набуття транспортного засобу саме ОСОБА_2 , а обставини набуття ним права власності на спірне майно є предметом доказування по суті спору і не можуть вважатися встановленими на стадії вирішення питання про забезпечення позову.

Накладення арешту на транспортний засіб, який перебуває у власності особи, що залучена до участі у справі як відповідач, але щодо добросовісності дій якої існує спір, до вирішення справи по суті може призвести до непропорційного обмеження прав такої особи, яка на цей момент презюмується добросовісним набувачем згідно з ч. 5 ст. 12 ЦК України.

Крім цього, заявником не надано суду конкретних доказів, які б підтверджували реальну загрозу подальшого відчуження саме цього транспортного засобу після пред`явлення позову. Посилання на загальну поведінку боржника - ДП «ДАФ ім. Солодухіна» - щодо відчуження іншого майна не є достатнім підтвердженням наміру ОСОБА_2 , як фактичного власника спірного транспортного засобу, здійснити його подальше відчуження. Саме лише припущення про можливість відчуження майна у майбутньому, без наведення конкретних обставин, що вказують на таку реальну загрозу, не може бути самостійною підставою для застосування заходів забезпечення позову.

Суд враховує, що оскільки арешт є найбільш обтяжливим заходом, який підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби, відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, та полягає у проведенні опису, оголошенні заборони розпоряджатися, а в разі потреби обмеженні права користування майном, суд вважає, що на теперішній час відсутні обставини реальної загрози знищення, пошкодження, знецінення, відчуження спірного майна.

Також суд враховує, що вжиття заходів забезпечення позову є винятковим заходом, спрямованим на недопущення утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду, а не способом попереднього стягнення чи обмеження прав осіб, які не є стороною кредитних правовідносин, з яких виник борг.

Обраний заявником захід забезпечення позову у вигляді арешту транспортного засобу третього за рахунком покупця - власника транспортного засобу, не є співмірним із заявленими вимогами про визнання правочину недійсним, оскільки задоволення позову саме по собі не позбавляє заявника права на подальше звернення із заявою про забезпечення позову за наявності відповідних доказів, зокрема після вирішення питання щодо добросовісності набувача.

За таких обставин, оцінюючи наведені заявником доводи та надані докази, суд дійшов до висновку про відсутність достатніх та переконливих підстав вважати, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову утруднить чи унеможливить виконання рішення суду в разі задоволення позову, а тому заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.149-154, 261, 263, 352-354 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні заяви позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГТАРА» «ДНІПРЯНСЬКА АГРАРНА ФІРМА ім. Солодухіна», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головний сервісний центр МВС, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та відновлення становища, яке існувало до порушення, відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Волинського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Повний текст ухвали складений та підписаний 09 липня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Людмила ПРИСЯЖНЮК