Рішення № 138113569, 09.07.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/40424/23

Провадження № 2/761/860/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді: Осаулова А.А.

за участю секретаря судових засідань: Путрі Д.В.,

представника відповідача Ільчук О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в приміщенні суду в спрощеному позовному провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КУБЕРТЕН 22» про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року позивач ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КУБЕРТЕН 22», в якому просив стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти в сумі 2000,00 грн, моральну шкоду в сумі 30000,00 грн та судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач влаштував сина на тренування з футболу, що проходили за адресою: м. Київ, вул. Новообухівське шосе, Олімпійська, 1. Зі слів тренера позивач дізнався, що перше тренування буде безкоштовне, а в подальшому вартість занять буде становити 2000,00 грн на місяць.

09.10.2023 р. позивач на реквізити ТОВ «Кубертен 22», що скинув тренер, перерахував кошти в сумі 2000,00 грн.

Позивач був не задоволений виконанням тренерами своїх обов`язків з навчання дітей футболу, просив повернути частину сплачених коштів, на що отримав відмову.

Аргументуючи відмову в повернення коштів відповідач посилався на укладений договір приєднання від 01.10.2023 р., який містився мережі інтернет.

Позивач зазначає, що про вказаний договір йому не було відомо, будь-яких згод на його укладення він не надавав, з умовами не був ознайомлений.

Оскільки правова підстава для отримання відповідачем коштів в сумі 2000,00 грн була відсутня, позивач вважає їх безпідставно отриманим майном.

Крім цього, вказаними діями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає приниженні, негативних переживаннях, душевних стражданнях. Також внаслідок неналежного виконання своїх обов`язків з тренування дитина отримала психологічну травму, вважала себе гіршою за інших.Моральну шкоду оцінює 30000,00 грн

Вказане стало підставою для звернення до суду.

У відзиві на позов представник відповідача заперечує щодо його задоволення, зазначає, що ТОВ «КУБЕРТЕН 22» надає послуги з тренування футболу на території спортивно- оздоровчого комплексу «Olympic Village» за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: комплекс занять, що спрямовані на отримання Вихованцем спеціальних вмінь та навичок відповідно до обраного Замовником абонементу відповідно до Договору приєднання на надання послуг від 01.10.2023 (далі - Договір), який розміщений на веб-сторінці Виконавця в мережі Інтернет за адресою: https://www.olympic-village.com.ua/. Син Позивача, ОСОБА_2 (2017 року народження) з 02.10.2023 року по 11.10.2023 року дійсно відвідував тренування з футболу на території спортивно-оздоровчого комплексу «Olympic Village». До початку тренувань представниками Відповідача було повідомлено Позивача про порядок, умови проведення тренувань, вартість та порядок оплати послуг, які будуть надаватись ТОВ «КУБЕРТЕН 22». Після відвідування 3 (трьох) тренувань, а саме: 04.10.2023, 06.10.2023 та 09.10.2023, Позивачем здійснено оплату на банківські реквізити ТОВ «Кубертен 22» у розмірі 2000,00 грн, призначення платежу «Оплата за тренування по футболу ОСОБА_1» . В подальшому Позивачем на підставі його особистої суб`єктивної думки прийнято рішення про те, що його син більше не буде відвідувати тренування з футболу та повідомлено про це тренера. Звертає увагу, що здійснивши оплату на банківський рахунок ТОВ «КУБЕРТЕН 22», Позивач прийняв умови Договору відповідно до п.4.4.2 Договору та належним чином підтвердив прийняття умов договору. Договір приєднання на надання послуг від 01.10.2023 вважається укладеним між ТОВ «КУБЕРТЕН 22» та ОСОБА_1 . Як підтверджується Позивачем він усвідомлював, що сплачує кошти в рахунок оплати за тренування з футболу, Відповідач отримав сплачені Позивачем кошти не безпідставно, а на відповідній правовій підставі. Моральну шкоду вважає необгрунтованою та не підтвердженою відповідними доказами.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що про будь-які договори Позивача ніхто не повідомляв, будь-яких згод на укладання договорів Позивач не надавав, а також не підписував будь-яких договорів, також зроблений Позивачем платіж не містить посилання на будь-який договір. Позивач до моменту отримання відповіді на свою вимогу про повернення безпідставно триманих грошових коштів навіть не знав, що у Відповідача є свій сайт. Більш того, тренер на ім`я ОСОБА_3 у месенджері Viber не повідомляв Позивача про будь-які договори, а в реквізитах, наданих ОСОБА_3 для оплати, відсутнє призначення платежу з посиланням на договір. Крім того, Відповідачем не надано доказів на підтвердження передачі (надсилання) Позивачу примірників Договору для підписання. Вважає, що в момент перерахування Позивачем грошових коштів на рахунок ТОВ «КУБЕРТЕН 22» правова підстава була відсутня.

В запереченні представник відповідача зазначає, що на веб-сторінці Відповідача в мережі Інтернет за адресою: https://www.olympicvillage. com.ua/ вказано, що Договір є офіційною публічною пропозицією, відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України та є договором приєднання для фізичних осіб - батьків/опікунів вихованця, фізичних осіб які досягли 18 років, які хочуть замовити послуги з тренування Вихованця футболу. Здійснивши оплату на банківський рахунок ТОВ «КУБЕРТЕН 22», Позивач прийняв умови Договору відповідно до п.4.4.2 Договору та належним чином підтвердив прийняття умов договору. Посилання Позивача на те, що квитанція не містить посилання на її приналежність саме до Договору вважає недоречними, оскільки відповідно до п. 5.11 Договору у призначені платежу Замовник зобов`язаний вказати свої ПІБ та зазначити, що це сплата за надання послуг або сплата відповідно до договору приєднання. Здійснюючи оплату Позивач зазначив «Оплата за тренування по футболу ОСОБА_1», таким чином Позивач на свій розсуд обрав передбачену умовами договору підставу для призначення платежу.Відповідач отримав сплачені Позивачем кошти не безпідставно, а на відповідній правовій підставі у відповідності до умов Договору

Ухвалою судді Макаренко І.О. від 07.11.2024 року відкрито провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматичний розподіл справи.

13.03.2026 р. справу передано до провадження судді Осаулова А.А.

Ухвалою судді від 16.03.2026 р. призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У судове засіданні позивач не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, до суду надав заяву, в якій просить розглянути справу за його відсутності, задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача заперечила щодо задоволення позову.

Розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів (ч.ч. 1, 3 ст. 211 ЦК України).

Суд, вислухавши пояснення присутніх учасників, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Позивач звернуся до суду з позовом, в якому в якому вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «КУБЕРТЕН 22» безпідставно отримало грошові кошти в сумі 2000,00 грн за тренування з футболу, чим було заподіяно моральної шкоди.

Як вбачається з вимоги ОСОБА_1 від 11.10.2023 р., адресованої ТОВ «КУБЕРТЕН 22», 09.10.2023 р. було сплачено кошти на банківський рахунок в сумі 2000,00 грн за секцію по футболу сина за жовтень. Після перших тренувань не сподобався підхід тренерів до дітей молодшої вікової групи, після 09.10.2023 р. було прийнято рішення не відвідувати секцію. ОСОБА_1 вимагав повернення безпідставно отриманих коштів в сумі 2000,00 грн.

Відповідно до відповіді від 16.10.2023 р. на вказану вимогу ТОВ «КУБЕРТЕН 22» надає послуги з тренування з футболу відповідно до договору приєднання на надання послуг, розміщеному в мережі інтернет. ОСОБА_2 у жовтні 2023 р. відвідував 4 тренування з футболу. Кошти 09.10.2023 р. були зараховані з призначенням платежу - оплата по тренуванню по футболу ОСОБА_1 . Оскільки договір було розірвано в односторонньому порядку з ініціативи замовник, сплачені кошти не підлягають поверненню.

Як вбачається з квитанції від 09.10.2023 р. ОСОБА_1 перерахував на рахунок ТОВ «КУБЕРТЕН 22» 2000,00 грн, призначення платежу - оплата за тренування по футболу ОСОБА_2 .

Згідно з контрольними графіком відвідування тренувань з питань футболу за жовтень 2023 р. ОСОБА_2 04.10.2023, 06.10.2023 та 09.10.2023 відвідував заняття.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Посилання позивача про те, що фактично договір не було укладено, суд не приймає до уваги, з огляду на наступне.

Стаття 641 ч.1, 642 ч.1,2 ЦК України передбачає, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Верховний Суд зазначає, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін вказують на те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору нормам закону.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18.

Якщо договір хоч і не був укладений, але виконувався його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність, і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, позивач не заперечує, що його син відвідував тренування з футболу, за що було сплачено кошти, а відповідач вказані послуги надавав), то кваліфікація договору як неукладеного виключається.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц, провадження № 14-79цс21.

Як вбачається з наданого відповідачем Договору, ТОВ «КУБЕРТЕН 22» надає послуги з тренування футболу. Пунктом 4.1 Договору передбачено те, що Договір укладається між ТОВ «КУБЕРТЕН 22» та Замовником у формі договору приєднання (ст. 634 ЦК України).

Згідно з пунктом 4.4.2 Договору моментом прийняття умов Договору вважається у випадку оплати Послуг шляхом банківського переказу на банківський рахунок Виконавця - момент натискання Замовником на віртуальне поле «Сплатити» або іншою назвою, яка вказує на наступну необхідну дію для сплати коштів. Пунктом 4.5 Договору визначено, що вчинення дій, вказаних у п.4.4 Договору, є засвідченням факту прийняття Замовником умов Договору в повному обсязі.

Відповідно до п.4.6 Договору, Договір вважається укладеним і в ступає в силу з моменту акцепту, що визначається датою виконання дій, зазначених в п.4.4 Договору, і діє протягом усього терміну отримання Послуг або до моменту розірвання на підставах, визначених умовами Договору та/або моменту розірвання на підставах, визначених умовами Договору та/або нормами чинного законодавства України.

Згідно з п.5.14 Договору оплата внесена Замовником за Послуги не повертається, у разі одностороннього припинення/відмови Договору з будь-яких причин з боку Замовника. У випадку розірвання Договору в односторонньому порядку з ініціативи Замовника сплачені грошові кошти не повертаються, оскільки неможливість виконати Договір виникла з вини Замовника.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 29 липня 2019 року у справі № 756/3966/17 .

Якщо правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов

Про наведене зазначив Верховний Суд у постанові від 12 серпня 2021 року у справі № 910/17567/19.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

З матеріалів справи вбачається, що 09.10.2023 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «КУБЕРТЕН 22» отримало кошти в сумі 2000,00 грн від позивача за тренування з футболу, тобто була відповідна підстава для перерахування коштів.

Здійснивши оплату на банківський рахунок ТОВ «КУБЕРТЕН 22», Позивач прийняв умови Договору відповідно до п.4.4.2 Договору та належним чином підтвердив прийняття умов договору.

Згідно з Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, як затверджена Постановою ПравлінняНаціонального банку України

29.07.2022 № 163 (в редакції станом на 09.10.2023 р.) платник заповнює реквізит "Призначення платежу" платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Надавач платіжних послуг платника перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у пункті 41 розділу II цієї Інструкції, лише за зовнішніми ознаками (п. 41)

У розумінні наведених норм визначення призначення платежу належить виключно платнику. Платник може змінити реквізит "призначення платежу" до списання коштів з його рахунку, оформивши нове платіжне доручення. Відповідно отримувач коштів в свою чергу не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Вищевказане узгоджується з висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № Б8/036-11.

У даному випадку, позивач в платіжних дорученнях чітко визначив призначення платежу, надав повну інформацію про платіж (спрямування коштів), зазначивши підставу « оплата за тренування по футболу ОСОБА_1», в рахунок чого мають бути спрямовані сплачені ним грошові кошти.

Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як безпідставні, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Такий висновок відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові ВП ВС від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17.

Судом також враховано, що майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня. Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Щодо вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, крім іншого, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 вказаної Постанови).

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (постанова Верховного Суду від 21.04.2021 р. у справі № 308/3695/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З огляду на вищевикладене, закон пов`язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи, а права позивача, як було встановлено судом порушено не було.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова ВС від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20)

Між тим, позивачем не доведено належними доказами протиправність діянь відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і діями відповідача, не надано суду належних доказів того, що саме внаслідок дій відповідача позивачу було заподіяну моральну шкоду, яку він оцінив в 30000,00 грн, що унеможливлює задоволення позову у цій частині.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене вище, а також те, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ЦПК України обставин, на які він посилається, підстав для задоволення позовних вимог про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 12,76,77,78,79,80,81, 211, 223, 263, 265 ЦПК України, ст.23,203,626,641,642,1212 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КУБЕРТЕН 22» про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,-залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КУБЕРТЕН 22», код ЄДРПОУ 44754388, м. Київ, вул. Назарівська, 13А.

Суддя: Андрій Осаулов