Ухвала суду № 138112632, 09.07.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 1-кп/754/395/26

Справа № 754/2855/25

У Х В А Л А

Іменем України

09 липня 2026 року Деснянський районний суд м. Києва у складі колегії суддів:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря ОСОБА_4 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження №12024100030001686 від 09.07.2024 року стосовно:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, працюючого на посаді водія в КО «КИЇВМЕДСПЕЦТРАНС», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 156, ч.2 ст. 156, ч.4 ст.153, ч.6 ст.153, ч.1 ст. 301-1 КК України,

за участю сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_6 ,

законного представника неповнолітньої потерпілої: ОСОБА_7 ,

представників неповнолітніх потерпілих: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_5 , захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Деснянського районного суду м. Києва перебуває обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні №12024100030001686 від 09.07.2024 року стосовно ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 156, ч.2 ст. 156, ч.4 ст.153, ч.6 ст.153, ч.1 ст. 301-1 КК України.

В судовому засіданні прокурор заявила клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки існують ризики неналежного поводження обвинуваченого, а саме: може ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення.

Законний представник неповнолітньої потерпілої ОСОБА_12 - ОСОБА_7 та представники потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 - адвокати ОСОБА_8 і ОСОБА_9 клопотання прокурора підтримали.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_14 , а також обвинувачений заперечували щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та просили застосувати більш м`який запобіжний захід, а саме у вигляді домашнього арешту. Захисник ОСОБА_14 надав суду письмові заперечення щодо клопотання прокурора, у яких звертав увагу, що за результатами судового розгляду вже можна зробити висновки про відсутність будь-яких доказів вчинення ОСОБА_5 інкримінованих правопорушень, в свою чергу, виключним мотивом, яким керувались потерпілі, звинувачуючи ОСОБА_5 - є фінансовий інтерес. Захисник також вважав заявлені прокурором ризики недоведеними, оскільки вже після повідомлення про підозру у даному кримінальному провадженні і до взяття під варту ОСОБА_5 не вдавався до переховування від органу досудового розслідування. Захисник ОСОБА_14 просив врахувати відомості про особу обвинуваченого, а саме - його бездоганне минуле, обвинувачений є пенсіонером, особою з інвалідністю.

Захисник ОСОБА_11 підтримала думку колеги, та просила застосувати до обвинуваченого запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою.

Розглянувши клопотання та вислухавши думки учасників судового розгляду, колегія суддів приходить до таких висновків.

Так, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний/обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст. 177 КПК.

Відповідно до вимог пункту 4 частини 2 статті 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України класифікуються як тяжкі та особливо тяжкі, і за які передбачено максимальне покарання у виді довічного позбавлення волі.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (рішення у справі «Летельє проти Франції»).

При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

При цьому, врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства (рішення ЄСПЛ у справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993). Суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ «Ілійков проти Болгарії»).

Суд також враховує правову позицію ЄСПЛ у рішенні у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року, згідно з якою продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

У ч.1 ст. 178 КПК наведено перелік обставин, які суд має оцінити в сукупності при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу. Так суд бере до уваги, що ОСОБА_5 , раніше не судимий, неодружений, обвинувачується у вчиненні умисних тяжких та особливо тяжких злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості, вчинені щодо малолітніх осіб, працевлаштований, не є військовозобов`язаним.

Обов`язковою умовою для застосування запобіжного заходу є також наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.

Суд зазначає, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Як обов`язковий критерій застосування запобіжного заходу, в тому числі його продовження, ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому.

На переконання суду, тяжкість можливого покарання, яке загрожує ОСОБА_5 у випадку доведення його вини, може спонукати його до спроб переховування від суду з метою уникнення покарання, а також невиконання його процесуальних рішень.

Наведена обставина у виді безальтернативності та тяжкості покарання, на переконання суду, сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Отже цей ризик є цілком реальним.

Разом з тим, на переконання суду, відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема, прибувати за кожною вимогою до суду, та його належну поведінку.

Суд вважає, що обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих діянь, кореспондується з характером суспільного інтересу, тому суд вважає виправданою необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, оскільки, на переконання суду наразі жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе в повній мірі запобігти вказаним ризикам та забезпечити дотримання належної процесуальної поведінки обвинуваченим під час судового розгляду даного кримінального провадження.

Особиста порука не може бути застосована до ОСОБА_5 у зв`язку із відсутністю письмових зобов`язань осіб, які заслуговують на довіру суду.

Особисте зобов`язання не може бути достатнім та дієвим, не сприятиме виконанню покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків та обмежень.

Домашній арешт не може бути застосований, оскільки характер пред`явленого ОСОБА_5 обвинувачення та стадія, на якій перебуває кримінальне провадження, вимагають перебування обвинуваченого під постійним візуальним контролем.

Прокурором доведено те, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти наявним ризикам.

Колегія суддів виходить з того, що у даній справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Обставини, зазначені захисниками, а також обвинуваченим ОСОБА_5 , не можуть бути підставою для відмови в продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою та заміни на більш м`який запобіжний захід, оскільки вони не виключають існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченого переховуватись від суду.

Разом з тим, оскільки будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого щодо нього слід продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Щодо альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави

Так, відповідно до ч.3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків передбачених цим Кодексом.

Вимогами ч.4 ст. 183 КПК України передбачено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства.

Із зазначеного слідує, що вирішення питання про можливість чи неможливість застосування альтернативного запобіжного заходу за наведених обставин належить до дискреційних повноважень суду.

При цьому, на переконання суду, якщо притримуватись тієї думки, що під час чергового вирішення питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд не має права розглядати питання щодо розміру застави, необхідно буде визнати, що таке тримання під вартою особи перетворюється для неї на безальтернативний запобіжний захід.

Отже, задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, суд вважає за необхідне визначити також обвинуваченому розмір застави, оскільки він притягається до кримінальної відповідальності вперше, має визначене місце реєстрації та проживання, є особою з інвалідністю ІІ групи.

Відповідно до ч.4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу.

Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Крім того, відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, застава, передбачена в статті 5 § 3 Європейської Конвенції, призначена забезпечити лише належну процесуальну поведінку особи, а не відшкодування збитку. Таким чином, сума застави повинна визначатися даними про особу, щодо якої обирається застава, її особистістю, добробутом, тобто, тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання ухилитися від органів досудового розслідування та суду чи виконання процесуальних рішень.

Таким чином, дотримуючись вимог міжнародного та національного законодавства, враховуючи тяжкість та обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_5 , з урахуванням майнового стану обвинуваченого, суд вважає, що застава в розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб зможе забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 176-178, 182, 183, 194 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 у виді тримання під вартою - задовольнити.

Продовжити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб до 06.09.2026 року (включно).

Визначити заставу у сумі 832000 грн., що становить 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на наступний депозитний рахунок ТУ ДСАУ в м. Києві: Код ЄДРПОУ 26268059, МФО 820172, банк: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA128201720355259002001012089.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою протягом дії ухвали.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документа з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_5 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 у разі внесення застави наступні обов`язки: прибувати на виклики до суду; не відлучатись із населеного пункту, де він проживає, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну місця проживання чи роботи; не спілкуватися з потерпілими та свідками у даному кримінальному провадженні, окрім участі у процесуальних діях; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 06 вересня 2026 року.

Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в той же строк з моменту вручення йому копії ухвали.

Копію ухвали вручити прокурору, обвинуваченому.

Повний текст ухвали оголошено 10 липня 2026 року о 15 годині 00 хвилин.

Головуючий: ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3