Рішення № 138111918, 10.07.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/3944/24

РІШЕННЯ

іменем України

"10" липня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Ротар М.М.,

за участю секретаря судового засідання Ніколаєнко Г.О.,

прокурора Мазуренко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вознесенської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування земельної ділянки

встановив:

у липні 2024 року керівник Вознесенської окружної прокуратури через підсистему «Електронний суд» звернувся до суду з позовною заявою, в якій після зміни предмету позову просив витребувати на користь територіальної громади міста Вознесенська в особі Вознесенської міської ради від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером 4822083200:02:000:0104.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, прокурор зазначив, що відповідно до розпорядження голови Вознесенської районної державної адміністрації ОСОБА_5 отримав безкоштовно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1 га на території Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області. Право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 4822083200:02:000:0104 площею 1 га для ведення особистого селянського господарства було посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку серії та номер ЯЕ №930972 від 19.06.2008. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчуком К.Б., ОСОБА_5 продав ОСОБА_6 , земельну ділянку з кадастровим номером 4822083200:02:000:0104 площею 1 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

Вознесенською райдержадміністрацією, 03.10.2008, на підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_6 видано державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4822083200:02:000:0104 площею 1 га, серії та номер ЯЗ № 135556, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

На підставі розпорядження голови Вознесенської райдержадміністрації від 31.10.2011 № 438-р ОСОБА_6 виготовлено проект землеустрою про зміну цільового призначення земельної ділянки з земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури. Відповідно до розпорядження голови Вознесенської райдержадміністрації від 15.04.2014 № 143-р виготовлений проект землеустрою затверджено та змінено цільове призначення земельної ділянки з земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури.

Право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером 4822083200:02:000:0104 площею 1 га для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури 29.04.2014 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис про право власності № 5510381, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 35019634220).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 4822083200:02:000:04 площею 1 га на теперішній час перебуває у власності ОСОБА_6 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Спадкоємцями після смерті померлого є: його мати ОСОБА_1 , дружина ОСОБА_2 , сини ОСОБА_3 , ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку з кадастровим номером 4822083200:02:000:0104 не видавалося.

Оскільки набуття вказаними громадянами права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4822083200:02:000:0104 площею 1 га відбулося з порушенням норм водного та земельного законодавства, то прокурор вважав, що єдиним можливим способом захисту порушених інтересів держави у даній справі є витребування майна з чужого незаконного володіння, а тому просив витребувати на користь територіальної громади міста Вознесенська в особі Вознесенської міської ради від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1 га з кадастровим номером 4822083200:02:000:0104.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 липня 2024 року по справі відкрито загальне позовне провадження.

13 грудня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Шаркової Н.Р. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просив застосувати строк позовної давності до вимог заявлених прокурором, крім того вважав що позиція прокурора щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду не є доведеною належними та достатніми доказами.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 лютого 2026 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті.

Прокурор у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив витребувати земельну ділянку з кадастровим номером 4822083200:02:000:0104 площею 1 га з чужого незаконного володіння відповідачів, оскільки набуття права власності на вищевказану земельну ділянку відбулося з порушенням норм водного та земельного законодавства з боку первинних приватних набувачів спірної земельної ділянки та відповідачами по справі.

Представник Вознесенської міської ради в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, в якій прохав розглядати справу в його відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, від його представника ОСОБА_7 надійшла заява, в якій вона просила застосувати строк позовної давності до вимог заявлених керівником Вознесенської окружної прокуратури.

Відповідач ОСОБА_2 , яка діє в свої інтересах та інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилась, від її представника ОСОБА_8 надійшла заява, в якій вона просила застосувати до вимог прокурора строки позовної давності.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причину своєї неявки суду не повідомила, заяв, клопотань на адресу суду не надіслала.

Представник органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Вислухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

Встановлено, що відповідно до розпорядження голови Вознесенської районної державної адміністрації від 27.05.2008 № 213-р ОСОБА_5 отримав безкоштовно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1 га на території Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області (на теперішній час територія Вознесенської об`єднаної територіальної громади).

Право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 4822083200:02:000:0104 площею 1 га для ведення особистого селянського господарства було посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку серії та номер ЯЕ №930972 від 19.06.2008, про що в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі вчинено запис № 010801100018.

На підставі договору купівлі-продажу від 15.07.2008 року № 2403, посвідченого приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчуком К.Б., ОСОБА_5 продав ОСОБА_6 , земельну ділянку з кадастровим номером 4822083200:02:000:0104 площею 1 га, для ведення особистого селянського господарства.

Вознесенською райдержадміністрацією, 03.10.2008 року, на підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_6 видано державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4822083200:02:000:0104 площею 1 га, серії та номер ЯЗ № 135556, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, про що в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі вчинено запис № 010801100045.

У послідуючому, на підставі розпорядження голови Вознесенської райдержадміністрації від 31.10.2011 № 438-р ОСОБА_6 виготовлено проект землеустрою про зміну цільового призначення земельної ділянки з земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури.

Відповідно до розпорядження голови Вознесенської райдержадміністрації від 15.04.2014 № 143-р виготовлений проект землеустрою затверджено та цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 4822083200:02:000:0104 змінено із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури (землі рекреаційного призначення).

Право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером 4822083200:02:000:0104 площею 1 га для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури 29.04.2014 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис про право власності № 5510381, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 35019634220).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 4822083200:02:000:0104 площею 1 га на теперішній час перебуває у власності ОСОБА_6 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури.

За інформацією Вознесенського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Вознесенському районі Миколаївської області від 19.01.2024 № 36/23.7-22. ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується актовим записом про смерть від 20.02.2018 р. №1848, складеним Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ в Одеській області.

Відповідно до інформації Державного нотаріуса Суворовського державного нотаріального округу від 27.02.2024 № 547/01-16, четвертою одеською Державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 512/2018 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 . Спадкоємцями після смерті померлого є: його мати ОСОБА_1 , дружина ОСОБА_2 , сини ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку з кадастровим номером 4822083200:02:000:0104 не видавалося.

Відповідно до інформації Суворовської державної нотаріальної контори у м. Одеса від 05.04.2024 № 360/01-16 спадкоємцям свідоцтво на право на спадщину за законом не видавалося оскільки вони не звернулися до нотаріуса з відповідними заявами та оригіналами правовстановлюючих документів.

Відповідно до інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 25.10.2023 № 2280/07, біля земельної ділянки з кадастровим номером 4822083200:02:000:0104 площею 1 га розташований водний об`єкт - річка Південний Буг, яка відповідно до ст.79 Водного кодексу України відноситься до великих річок загальнодержавного значення, має довжину 806,0 км (257 км в межах області). Ширина прибережної смуги складає 100 метрів, яка подвоюється, якщо крутизна схилів перевищує три градуси.

За інформацією від 24.10.2023 наданої спеціалістом-землевпорядником за результатами виконання топографічної зйомки, здійсненої при огляді земельної ділянки з кадастровим номером 4822083200:02:000:0104, в рамках кримінального провадження № 42023152040000049 від 29.09.2023, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.367 КК України встановлено, що земельна ділянка накладається на законодавчо визначену 100 метрову прибережну захисту смугу річки Південний Буг, на площі 0,5673 га.

Оскільки крутизна схилу в місці знаходження земельної ділянки становить більше 3 градусів, то захисна смуга в місці находження земельної ділянки подвоюється та складає 200 метрів (ст.79 ЗКУ), а тому спірна земельна ділянка повністю входить в 200 метрову межу прибережної захисної смуги р. Південний Буг.

Згідно вказаної інформації мінімальна відстань від межі спірної ділянки до узрізу води складає 42,99 метри, а максимальна - 142,99 метри.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434 (далі - Порядок), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.

При цьому відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Зазначений висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.

На підставі викладеного суд прийшов до висновку про те, що докази, які надав суду прокурор, свідчать про те, що земельна ділянка, яка перебуває у власності відповідачів з кадастровим номером 4822083200:02:000:0104 накладається на прибережну захисну смугу водного об`єкта.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.

Відповідно до частин 1-4 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 Водного кодексу України (далі - ВК України) встановлено, що землі, зайняті річками та їх прибережними захисними смугами належить до земель водного фонду.

До водних об`єктів загальнодержавного значення належать: 1) внутрішні морські води, територіальне море, а також акваторії морських портів; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об`єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об`єктів місцевого значення належать: 1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об`єктів загальнодержавного значення; 2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання (стаття 5 ВК України).

Відповідно до ст..79 Водного кодексу України по класифікації річка Південний Буг відноситься до великих річок загальнодержавного значення, має довжину 806,0 км (257 км. В межах області) та водозбірну площу 63700,00 кв.м.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Статтею 59 ЗК України визначено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування: а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо; б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об`єктами портової інфраструктури; в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури; г) військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Статтею 60 ЗК України визначено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Відповідно до статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У статті 95 ВК України передбачено, що усі води (водні об`єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров`ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об`єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод. Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди водам (водним об`єктам), може бути припинена за рішенням суду.

За такого, передача у приватну власність земель водного фонду під руслами малих річок та їх прибережними захисними смугами для ведення особистого селянського господарства є порушенням земельного та водного законодавства.

Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки у відповідності до положень ч. 1 ст. 117 ЗК України здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Так, ч. 4 ст. 122 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (ч. 5 ст. 122 ЗК України в редакції, чинній на час прийняття наказу про передачу земель).

Приписами ст. ст. 85, 88 ВК України, ст. ст. 59, 61, 84 ЗК України визначено, що землі водного фонду (окрім земельних ділянок з розташованими на них замкненими природними водоймами площею до 3 га) та земельні ділянки прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування для спеціально визначених цілей.

За ч. 1 ст. 6 ВК України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

Враховуючи зазначені вище вимоги закону, а також положення ч. 2 ст. 79 ЗК України, ч. 1 ст. 181, ч. 2 ст. 183, ч. 1 ст. 187 ЦК України, земельна ділянка і розташований на ній водний об`єкт є єдиною складною неподільною річчю (як природний об`єкт), що може перебувати виключно у державній чи комунальній власності.

Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 4822083200:02:000:0104 не могла бути передана у приватну власність ОСОБА_5 для ведення особистого селянського господарства через законодавчо визначену заборону передачі земель водного фонду та водних об`єктів у власність громадян.

Крім того, відведення у приватну власність земельної ділянки за рахунок земель водного фонду супроводжувалось фактичною незаконною зміною цільового призначення цих ділянок всупереч вимогам ч. ч. 1, 2 ст. 20, ст. 122 ЗК України.

Звертаючись до суду з позовом, прокурор після зміни предмету позову вказував, що його позов підлягає задоволенню на підставі ст. 391 ЦК України та ст.152 ЗК України та просив вважати ефективним способом захисту порушених прав держави на спірну земельну ділянку витребування земельної ділянки у відповідачів на підставі ст.387 ЦК України.

Прокурор вказував, що за даними спеціаліста-землевпорядника, наданої за результатами виконання топографічної зйомки, здійсненої при огляді земельної ділянки з кадастровим номером 4822083200:02:000:0104, в рамках кримінального провадження № 42023152040000049 від 29.09.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 367 КК України встановлено, що земельна ділянка накладається на законодавчо визначену 100 метрову прибережну захисту смугу річки південний Буг, на площі 0,5673 га. Окрім цього, оскільки крутизна схилу в місці знаходження земельної ділянки становить більше З градусів, захисна смуга в місці знаходження земельної ділянки подвоюється та складає 200 метрів (ст.79 ЗКУ), а тому земельна ділянка повністю входить в 200 метрову межу прибережної захисної смуги р. Південний Буг.

Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Право власності та право користування земельною ділянкою набуваються в порядку, визначеному Земельним Кодексом України, який також передбачає вичерпний перелік підстав для припинення таких прав.

Отже, суди під час розгляду справ, пов`язаних із захистом права власності на землю чи права землекористування, повинні неухильно дотримуватися положень Земельного Кодексу України щодо підстав для припинення прав на землю та гарантій, установлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, стосовно захисту права власності.

Позбавлення права власності можливе лише за умови, що власник, повідомлений про обмеження у користуванні земельною ділянкою, такі обмеження порушить. Указані порушення мають бути належним чином зафіксовані, а наслідком таких порушень може бути передбачене законом вилучення земельної ділянки. В іншому випадку позбавлення права власності на земельну ділянку без відповідної майнової компенсації незалежно від того, чи заявляв про неї відповідач, узаконює порушення органів державної влади чи місцевого самоврядування при розпорядженні землею та звільняє їх від будь-якої відповідальності перед особою, яка потерпіла від їх неправомірних дій.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54).

Судовою практикою Верховного суду України, зокрема у постановах від 16.12.2015 (справа № 6-2510ц15), від 05.10.2016 (справа № 916/2129/15), від 29.06.2016 (справа № 6-1376ц16), підставою для представництва інтересів держави прокурором визнано захист «суспільного», «публічного» інтересу, яким є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання.

В цій справі «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою повернути спірну земельну ділянку з незаконного володіння відповідачів є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - розпорядження й користування землями водного фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення державі земельної ділянки. «Суспільним», «публічним» інтересом у вимогах прокурора можна вважати також забезпечення охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення, засмічення, та інших дій, які можуть погіршити його природний стан, завдавати шкоди здоров`ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об`єктів водного промислу, завдати інших екологічних проблем.

В Законі України від 12 березня 2025 року №4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі Закон № 4292-ІХ), який набув чинності 09 квітня 2025 року, статтю 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

Наведена норма захищає права добросовісного набувача в разі витребування в нього майна державним органом відповідно до статті 388 ЦК України.

Законодавець передбачив компенсацію добросовісному набувачеві у випадку задоволення позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади.

Також Законом №4292-ІХ статтю 391 ЦК України доповнено частиною другою такого змісту: «Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу».

Вказані положення передбачають оцінку правомірності втручання держави, зокрема, у право володіння кінцевого набувача, в тому числі на предмет необхідності виплати компенсації, незалежно від способу захисту, обраного позивачем.

Добросовісність та недобросовісність характеризують насамперед ступінь обізнаності набувача про правомірність набуття майна в особи, яка немає права на його відчуження.

Водночас такі категорії, як добросовісність, яка належить до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), а також недобросовісність не можуть тлумачитися або застосовуватися формально, ґрунтуватися на припущеннях.

Добросовісність набувача презюмується, тобто набувач вважається добросовісним доки не буде доведено протилежне. Добросовісність дій набувача визначається судом у кожному конкретному випадку.

Основними критеріями, які визначають добросовісність / недобросовісність набувача майна, є такі категорії, як «знав / не знав», «міг знати / не міг знати».

За загальним правилом, під поняттям «знав» необхідно розуміти не лише безпосередню обізнаність особи в тому, що вона набуває майно в суб`єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи. Що ж до поняття «міг знати», то воно характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але, проявивши принаймні розумну обачність, міг знати про це (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18 вересня 2025 року у cправі № 922/82/20).

Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідачів майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19).

За обставин цієї справи, ОСОБА_5 набув право власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 4822083200:02:000:0104 площею 1 га на підставі розпорядження Вознесенської районної державної адміністрації від 27.05.2008 №213-р у порядку одержання у власність земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. В подальшому земельна ділянка на підставі договору купівлі-продажу від 15.07.2008 №2403 перейшла у власність ОСОБА_6 з цільовим призначення для ведення особистого селянського господарства. На підставі розпорядження голови Вознесенської райдержадміністрації від 31.10.2011 №438-р ОСОБА_6 було виготовлено проект землеустрою, який було затверджено 15.04.2014 року № 143-р і цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 4822083200:02:000:0104 змінено із земель для ведення особистого селянського господарство на землі для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури. ОСОБА_6 зареєстрував право власності на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис про право власності № 5510381, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 35019634220).

Відповідачі по справі є спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та які прийняли спадщину, шляхом звернення до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини, в тому числі і земельну ділянку площею 1 га кадастровий номер 4822083200:02:000:0104. В силу ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Суд звертає увагу, що ОСОБА_5 , а в подальшому ОСОБА_6 за життя, під час оформлення договору купівлі продажу проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що спірна ділянка розташована на водному об`єкті, а отже, включає у свій склад не тільки такий об`єкт, проте й його прибережну захисну смугу, а тому її отримання у власність для ведення сільськогосподарської діяльності є неможливим в силу імперативних вимог законодавства України.

Вказане у сукупності свідчить, що відповідачі є недобросовісними набувачами, а тому на них не розповсюджуються умови компенсації вартості майна.

Отже, витребування частини земельної ділянки на користь територіальної громади від таких осіб не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

За встановлених у цій справі обставин суд дійшов висновку, що задоволення позову не може бути визнано непропорційним втручанням у права відповідачів в контексті положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Що стосується заяв представників відповідачів про застосування до вимог, заявлених керівником Вознесенської окружної прокуратури строків позовної давності, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Вирішуючи спір, суд вважає, що початком перебігу позовної давності є момент у часі коли прокурор довідався або міг довідатись про порушення прав громади та держави.

Зокрема, окружною прокуратурою в січні 2024 року, відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» розпочато процедуру встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді за фактами можливих порушень законодавства при відведенні у власність ОСОБА_5 земельної ділянки розташованої на території Новогригоріської сільської ради Вознесенського району (на теперішній час Вознесенської ОТГ).

У зв`язку з цим, на виконання ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», п.п. 5, 5.1 наказу Генерального прокурора від 21.08.2020 №389, окружною прокуратурою 22.01.2024 скеровано до Вознесенської міської ради письмовий запит №53-425вих-24 з метою отримання інформації та документів на підтвердження чи спростування наведених фактів.

Отже, про виявлені порушення інтересів держави загалом та територіальної громади зокрема, прокурору стало відомо лише після завершення розпочатої у січні 2024 року у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді.

До вказаної дати до органів прокуратури не надходило жодних звернень, заяв, повідомлень від громадян та юридичних осіб, в тому числі від уповноважених органів державної вади, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, щодо порушень закону при прийнятті Вознесенською районною державною адміністрацію спірного розпорядження.

За такого, у прокурора не було об`єктивної можливості до завершення процедури встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» бути обізнаним про порушення закону при відведенні спірної ділянки у приватну власність та наявність порушених інтересів держави у спірних правовідносинах.

Дізнатися про незаконність передачі земель у власність, а також про наявність порушення інтересів держави, прокурор міг лише внаслідок витребування та ретельного дослідження всієї землевпорядної документації, встановлення дійсного розташування земельної ділянки, отримання від органів влади додаткових відомостей тощо, а тому звернувшись із позовом у липні 2024 року, прокурор не пропустив позовну давність, встановлену статтею 257 ЦК України.

На підставі викладеного суд прийшов до висновку про задоволення позовної заяви.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду з позовом в липні 2024 Миколаївською обласною прокуратурою був сплачений судовий збір згідно платіжної інструкції № 1160 від 10 липня 2024 року в розмірі 8289,00 грн., згідно платіжної інструкції №1158 від 10 липня 2024 року в розмірі 3823,00 грн. Також прокуратурою сплачений при поданні до суду заяви про вжиття заходів забезпечення позову відповідно до платіжної інструкції №1157 від 10 липня 2024 року судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Ухвалою суду від 04 червня 2026 року Миколаївській обласній прокуратурі з Державного бюджету України було повернуто судовий збір в розмірі переплаченої суми 9689 грн.60 коп.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За такого, у зв`язку з задоволенням позову з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у рівних долях підлягають стягненню витрати на оплату судового збору в сумі 2422,40 грн та заяви про забезпечення позову в сумі 1211,20 грн, тобто по 1211,20 грн з кожного.

Відповідно до ч.7 ст. 158 ЦПК України, заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Керуючись ст.3, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 142, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовну заяву керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вознесенської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування земельної ділянки задовольнити.

Витребувати на користь територіальної громади міста Вознесенська в особі Вознесенської міської ради (код ЕДРПОУ 38016400) від ОСОБА_1 ( зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 в інтересах якого дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 ) земельну ділянку з кадастровим номером 4822083200:02:000:0104 площею 1,0000 га, розташовану в межах території Вознесенської міської ради Миколаївської області.

Стягнути з ОСОБА_1 ( зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури у рівних долях витрати на оплату судового збору по 1211,20 грн з кожного.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя М.М. Ротар