Рішення № 138111567, 10.07.2026, Чернівецький районний суд Вінницької області

"10" липня 2026 р.

Справа №150/248/26

Провадження по справі №2/150/260/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

10 липня 2026 с. Мазурівка

Чернівецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Цимбалюк Л.П.,

при секретарі Савковій С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Страхова компанія «УСГ» звернулося до районного суду із вищевказаним позовом до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних із шкодою завданою внаслідок ДТП, та просило стягнути сплачене страхове відшкодування в розмірі 157165 грн. 53 коп. та судовий збір в розмірі 3328 грн. 00 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7050,00 грн.

Огрунтовуючи свої вимоги ПАТ «Страхова компанія «УСГ» щодо стягнення із відповідача завданих збитків в порядку регресу в розмірі 157165 грн. 53 коп., посилається на те, що 22.11.2024 відбулась дорожньо транспортна пригода за участю транспортного засобу «ВАЗ 21099» державний номерний знак « НОМЕР_1 » під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «Renault Express» державний номерний знак « НОМЕР_2 ». Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власникам було завдано матеріальних збитків.

Як зазначається в позовній заяві постановою Чернівецького районного суду Вінницької області від 23.01.2025 в справі №153/2002/24 (провадження по справі №3/150/21/25) ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст 124 КУпАП та накладено на нього стягнення у виді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Позивач просить стягнути із відповідача вище зазначену суму матеріальної шкоди та судовий збір, сплачений при зверненні до суду із даною позовною заявою в розмірі 3328 грн. 00 коп.

Позивачем ПАТ «Страхова компанія «УСГ» не забезпечено явку в судове засідання повноваженого представника, представником відповідача Гедз Ю.В., яка діє на підставі довіреності, виданої 20.02.2026 (яка дійсна до моменту її скасування), скориставшись своїм правом, передбаченим ч.3 ст.211 ЦПК України, через електронний кабінет підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» скеровано клопотання про розгляд справи у його відсутність, вимоги, викладені в позові, підтримує та просить їх задоволити, не заперечує проти заочного розгляду справи. Крім того, у відповідності до положень ч.1 ст.276 ЦПК України позовна заява містить клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачу за зареєстрованим місцем проживання було надіслано ухвалу про відкриття провадження у справі та повістку про виклик до суду рекомендованим повідомленням. Поштове відправлення повернуто до суду 05.05.2026 неврученим, що стверджується рекомендованим повідомленням №R067151872066.

В подальшому відповідач двічі повідомлявся про розгляд справи шляхом опублікування оголошення про виклик на офіційному вебсайті судової влади України.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/19 зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Отже, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи згідно з положеннями частин 7 та 8 статті 128 ЦПК України, і судом вжиті всі передбачені законом заходи для можливості реалізації ним права судового захисту своїх прав і свобод з метою дотримання принципу рівності усіх перед законом.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 вважається належним чином повідомленим про розгляд справи судом.

Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно ухвали Чернівецького районного суду Вінницької області від 10.07.2026 постановлено про проведення заочного розгляду даної справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно із ст.55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1, 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.3 ст.16 Конституції України).

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити в своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.2.ст.5 ЦПК).

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За вимогами ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом було встановлено наступні факти і відповідні їм правовідносини.

22.11.2024 відбулась дорожньо транспортна пригода за участю транспортного засобу «ВАЗ 21099» д.н.з. « НОМЕР_1 » під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «Renault Express» д.н.з. « НОМЕР_2 ». Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власникам було завдано матеріальних збитків.

Згідно постанови Чернівецого районного суду Вінницької області від 23.01.2025 в справі №153/2002/24 (провадження по справі №3/150/21/25) ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст 124 КУпАП та накладено на нього стягнення у виді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень. Вище зазначене судове рішення набуло чинності 04.02.2025.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

14.02.2025 страхувальник звернувся до ПАТ «Страхова компанія «УСГ» з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування й надав усі необхідні документи.

30.05.2025 позивачем ПАТ «Страхова компанія «УСГ» на підставі рахунку №СФВ-К-Р05585 від 11.02.2025, платіжної інструкції №22063 від 22.05.2025, рахунку №СФВ-К-Р06738 від 24.04.2025, платіжної інструкції №22496 від 27.05.2025 було складено страховий акт №ДККА-87648 та розрахунок суми страхового відшкодування.

На підставі вище зазначених документів ПАТ «Страхова компанія «УСГ» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 313965,53 грн., підтвердженням чого є інстукція №70861 від 30.05.2025.

Отож, до позивача ПАТ «Страхова компанія «УСГ» у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування, виплаченого потерпілій особі, перейшло право зворотної вимоги до особи, винної у вчиненні ДТП.

Цивільно правова відповідальність водія транспортного засобу «ВАЗ 21099» державний номерний знак « НОМЕР_1 » станом на 22.11.2024 була застрахована у ПАТ «УСК «КНЯЖА» згідно полісу обов`язкового страхування №ЕР-218061445.

ПАТ «Страхова компанія «УСГ» звернулося до ПАТ «УСК «КНАЖА» із заявою про виплату страхового відшкодування за №54399 від 02.06.2025. ПАТ «УСК «КНЯЖА» 03.06.2025 здійнило виплату страхового відшкодування по вказаних заявах в межах ліміту відповідальності за полісом обов`язкового страхування №ЕР-218061445 у розмірі 156800,00 грн., підтвердженням чого є відповідна платіжна інструкція.

Зважаючи на часткове здійснення ПАТ «УСК «КНЯЖА» виплати страхового відшкодування, різниця у виплаті складає 157165,53 грн. (313965,53 грн. 156800,00 грн.).

З огляду на вище наведені обставини ПАТ «Страхова компанія «УСГ» звернулося до ОСОБА_1 з претензією №54431 від 05.06.2025 щодо добровільної сплати останнім вище зазначеної різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою. Однак, відповідачем ОСОБА_1 в добровільному порядку не сплачено позивачу 157165,53 грн. різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою.

Відповідно до ч. 2 ст. 999 Цивільного кодексу України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - Закон № 1961-IV).

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Закону №1961-IV відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Однією із умов для відшкодування матеріального збитку, особою, відповідальною за заподіяний збиток (або заподіювачем шкоди) є наявність оцінки завданої шкоди, проведеної у встановленому законом порядку, з дотриманням Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» (ст.ст.4,5,7,12 цього Закону) та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затв. наказом МЮУ, Фонду ДМУ від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, в ред. наказу МЮ України, Фонду ДМУ від 24.07.2009 р. №1335/5/1159) (п.п.1.3.,1.6.,2.4,4.3,5.2,8.3, 8.4, 8. 5.2-8.5.15 Методики).

Шкода, заподіяна в результаті дорожньо транспортної пригоди майну потерпілого - це шкода, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу (ст.28 Закону №1961-IV).

Статтею 29 Закону №1961-IV встановлено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до п.36.1, 36.2 ст.36 Закону страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст.35 цього Закону, повідомлення про дорожньо транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Отож, фактичні витрати ПАТ «Страхова компанія «УСГ» на відшкодування витрат пов`язаних з виплатою по страховому випадку складають в сумі 157165,00 грн. (сто п`ятдесят сім тисяч сто шістдесят п`ять гривень 00 копійок).

Вище наведені обставин підтверджують, що позивачем по справі ПАТ «Страхова компанія «УСГ» виконано покладений на нього обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, яким забезпечено цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

Відповідно до пп. «а» пп. 38.1.1. п. 38.1. ст. 38 Закону № 1961-IV Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Враховуючи винність Відповідача у настанні ДТП, порушення ним обов`язків, встановлених Законом №1961-IV, а також здійснення виплати страхового відшкодування, МТСБУ отримало право звернутися до відповідача за компенсацією виплаченого страхового відшкодування в розмірі виплаченого страхового відшкодування.

Частиною 1 статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч.ч.1, 2 та 5 ст.1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Виходячи з положень ст.1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» за №4 від 01.03.2014, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст.ст.1166, 1187 ЦК України, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини (п.4).

Згідно з пунктом 6 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку . Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Пунктом 8 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» (далі - Постанова від 01.03.2013 року) судам роз`яснено, що особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 22.04.2019 по справі №761/14285/16-ц, якщ сплачене страховиком відшкодування не покриває розмір збитків завданих потерпілому, останній має право пред`явити до винної особи вимогу про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням.

В постановах Верховного Суду від 15.10,2020 у справі №755/7666 та від 02.12.2025 у справі №6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту та страховим відшкодуванням. Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержа страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно із статтею 1194 ЦК України, відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Як зазначається в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №147/66/17, внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодування завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ними і страховиком.

Як слідує із правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 19.07.2021 у справі №206/3219/15-ц, оскільки коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу та його складових частин враховується при визначенні матеріального збитку, який відшкодовується страховиком, то при визначенні розміру відшкодування, яке підлягає стягненню з винної особи, враховується принцип повного відшкодування шкоди потерпілому, зокрема, відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням (ст.1192, ст.1194 ЦК України).

За змістом ч.2 ст.1187 ЦК України володільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Згідно ст.1192 ЦК України спосіб відшкодування шкоди, завданої його майну обирає потерпілий: або вимагати відшкодувати в натурі, або відшкодувати завдані збитки.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 6 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими, електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Цивільним процесуальним законодавством України встановлено, що докази у справі повинні бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доводи позивача, що викладені ним у позовній заяві, щодо стягнення із ОСОБА_1 матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, відповідачем не спростовано, окрім того, матеріалами справи підтверджено твердження позивача, викладені в позовній заяві, щодо визнання винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

З огляду на вище наведені обставини, суд за наявності підстав приходить до висновку про задоволення позову та стягнення із ОСОБА_1 збитків в порядку регресу в розмірі 157165,53 грн., як того просить ПАТ «Страхова компанія «УСГ».

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1 ст.78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).

Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Водночас, доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Позивачем відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог щодо стягнення збитків в порядку регресу в розмірі 157165,53 грн., що відповідає виплаченому розміру страхового відшкодування, надано безспірні докази, які підтверджують його обґрунтування.

На підставі вище наведеного, з огляду на наявність належних, достатніх та допустимих доказів позовних вимог ПАТ «Страхова компанія «УСГ», суд приходить до висновку про їх задоволення.

При винесенні рішення, суд керується статтею 13 ЦПК України, щодо розгляду судом справ в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати (п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України).

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

При вирішенні питання про стягнення із відповідача на користь ПАТ «Страхова компанія «УСГ» судових витрат, судом враховується те, що відповідачем не подано до суду відзиву (зокрема, щодо визнання позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості, що виключає можливість вирішення питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, як те передбачено частиною першою статті 142 ЦПК України.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет на 2026 рік» від 03.12.2026, №4695-IX встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 3328 гривень 00 копійок.

Відтак, сума судового збору, що підлягає до сплати за звернення юридичної особи до суду із позовною заявою майнового характеру становить не менше 3328 гривень та не більше 1164800 гривень.

Матеріалами справи підтверджено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в розмірі 3328 гривень 00 копійок, про що свідчить платіжна інструкція (детальна інформація) №6857 від 06.04.2026 (а.с. 1).

З врахуванням того, що позов підлягає задоволенню, суд в силу ст.141 ЦПК України приходить до висновку про присудження ПАТ «Страхова компанія «УСГ» судових витрат, зокрема, судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Вище викладене дає суду підстави для задоволення позовних вимог і в частині стягнення з відповідача на користь ПАТ «Страхова компанія «УСГ» понесених ним при зверненні до суду судових витрат, зокрема, судового збору.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.137 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

На підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу позивачем надано суду копію договору про надання правничої допомоги №2-12/25-ВР від 23 грудня 2025 укладеного між ПАТ «Страхова компанія «УСГ» та адвокатським обєднанням «Гедз», копію акту виконаних робіт (детального опису робіт) від 06.04.2026 до договору про надання правничої допомоги №2-12/25-ВР від 23.12.2025, копію платіжної інструкції (детальної форми) №6850 від 06.04.2026, згідно з якими позивач поніс витрати на правову допомогу на суму 7050 грн.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Враховуючи обставини даної справи, співмірність заявлених витрат зі складністю справи та розумності їх розміру, суд дійшов висновку про задоволення заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з відповідача на користь позивача вказаних витрат у розмірі 7050,00 грн.

На підставі ст.1188, 1194 ЦК України, керуючись статтями 2, 3, 10, 11, 12, 13, 19, 23, 76-89, 141, 258-268, 274-279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задоволити.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - НОМЕР_3 ) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» (місцезнаходження: 03038, м. Київ, вул.. І. Федорова, 32-А, НОМЕР_4 в АТ «Укргазбанк», код ЄДРПОУ - 30859524) 157165 (сто п`ятдесят сім тисяч сто шістдесят п`ять) гривень 53 копійок шкоди, завданої внаслідок дорожньо транспортної пригоди.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - НОМЕР_3 ) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» (місцезнаходження: 03038, м. Київ, вул.. І. Федорова, 32-А, НОМЕР_4 в АТ «Укргазбанк», код ЄДРПОУ - 30859524) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень 00 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7050 (сім тисяч п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Згідно вимог ст.265 ч.5 п.4 ЦПК України реквізити сторін:

Позивач: приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УСГ», місцезнаходження: 03038, м. Київ, вул.. І. Федорова, 32-А, НОМЕР_4 в АТ «Укргазбанк», код ЄДРПОУ - 30859524.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації згідно адресної довідки АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - НОМЕР_3 .

СУДДЯ: Л.П. ЦИМБАЛЮК