Рішення № 138110192, 22.04.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2026 р. м. Київ

Справа № 911/160/26

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.,

за участі секретаря судового засідання Стаднік Є.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електротрейдінг груп» до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про стягнення 34 142 311,64грн, за участі представників від:

позивача Горбаченко Н.В. (довіреність від 29.12.2025 №29/12-07);

відповідача Гаврись Я.Б. (довіреність від 24.12.2025 №126/22)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Електротрейдінг груп» (далі позивач, ТОВ «ЕТГ») звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (далі відповідач, ПАТ «Центренерго») про стягнення 34 142 311,64грн, з яких: 10 587 750грн втрати від інфляції за період з 01.07.2023 по 26.12.2024; 23 554 561,64грн 20% річних за період 08.08.2023 по 29.12.2024.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем строку виконання зобов`язання з повернення попередньої оплати, яке виникло на підставі договору від 29.12.2021 №20/21-366-РДД купівлі-продажу електричної енергії. При цьому, позивач стверджує, що виникнення відповідного зобов`язання, яке виконано відповідачем з порушенням лише 30.12.2024, встановлено судовими рішеннями у справі №911/2408/22 (а.с.1-5).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.01.2026: відкрито провадження у даній справі за відповідним позовом; вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 18.02.2026 о 14:40; визнано явку сторін обов`язковою; встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позов (а.с.47-49).

Зазначена ухвала доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується довідками про доставку електронного листа: 28.01.2026 о 12:20 позивачу; 28.01.2026 о 12:24 - відповідачу (а.с.50-51).

Ухвала суду, як вбачається із змісту п.1 ч.1 ст.232 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), є видом судового рішення.

В силу п.2 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Таким чином, відповідна ухвала вважається врученою сторонам 28.01.2026.

12.02.2026 відповідач через систему «Електронний суд», з дотриманням встановленого судом строку, подав відзив на позов, у якому просить у задоволенні позову відмовити (а.с.52-57).

Відповідач заперечує щодо позову, посилаючись на те, що:

- позивачем не надано первинних документів на підтвердження заявлених обставин, отже, його вимоги не можна вважати обґрунтованими та підтвердженими відповідними доказами;

- укладений сторонами договір містить елементи кредиту, тому до правовідносин має застосовуватись положення п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а отже, ПАТ «Центренерго» звільнений від відповідальності за ст.625 ЦК України, а нараховані втрати від інфляції та 20% річних мають бути списані;

- у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, починаючи з 24.02.2022 всі теплові електростанції ПАТ «Центренерго» неодноразово на певний час припиняли функціонування, а окремі - припинили взагалі внаслідок пошкоджень ракетними обстрілами, тому відповідач несе значні витрати з відновлення пошкоджених генеруючих об`єктів;

- з моменту порушення умов договору в частині повернення грошових коштів, відповідне грошове зобов`язання є простроченим, тому ТОВ «ЕТГ» втрачає право на нарахування продавцю - ПАТ «Центренерго» процентів у розмірі 20% річних, передбачених договором, та набуває право на нарахування процентів у розмірі, передбаченому ч.2 ст.625 ЦК України, - 3% річних.

Ухвалами від 18.02.2026, які занесені до протоколу засідання, судом на підставі ч.4 ст.166, ч.4 ст.167 ГПК України встановлені строки для подання сторонами відповіді на відзив та заперечення, а в підготовчому засіданні оголошено перерву до 15:00 18.03.2026 (а.с.78-80).

Перерва в підготовчому засіданні оголошена судом на підставі ч.5 ст.183 ГПК України, оскільки судом не завершено всі необхідні дії для підготовки справи до судового розгляду по суті, у т.ч., враховуючи встановлення сторонам строків для реалізації права на подання заяв по суті.

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду через систему «Електронний суд» з дотриманням встановленого строку 23.02.2026 (а.с.82-87), позивач підтримує заявлені вимоги та вказує, що:

- рішенням Господарського суду Київської області від 22.02.2023 у справі №911/2408/22 встановлено обставини порушення зобов`язання з повернення попередньої оплати, тому такі обставини не підлягають доведенню знов і є преюдиційними обставинами, що виключає необхідність повторного надання доказів, що підтверджують такі обставини;

- за фактом укладення договору купівлі-продажу у відповідача виник зустрічний обов`язок з поставки товару електричної енергії у визначений договором строк відповідно до отриманої від позивача попередньої оплати, а, отже, не виникало право правомірного користування грошовими коштами за визначений процент без зустрічної поставки товару, тому п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не підлягає застосуванню;

- договір не розірвано шляхом укладення угоди або в односторонньому порядку, тому відповідач має сплачувати проценти у розмірі 20% річних;

- відповідач не надав доказів, що підтверджували наявність підстав для застосування наслідків настання для нього форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах.

02.03.2026 відповідач, у строк, встановлений судом, через систему «Електронний суд» подав заперечення (а.с.91-95), у яких, в спростування тверджень позивача, вказує, що обґрунтованими для нарахування 20% річних є період з моменту отримання відповідачем коштів і до моменту направлення вимоги та настання строку на повернення попередньої оплати або ж до моменту дострокового розірвання договору, а враховуючи те, що відповідач за вимогою мав виконати зобов`язання з повернення попередньої оплати у строк до 20.10.2022, тому починаючи з 21.10.2022 позивач втратив право нараховувати 20% річних на таку суму боргу та мав продовжувати таке нарахування виходячи зі встановленого законом розміру процентів.

18.03.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява, у якій відповідач повідомив про те, що позивачу повернуто борг, тому збитки ним не понесені, а позивач намагається отримати неправомірну вигоду за рахунок відповідача шляхом нарахування процентів у розмірі 20% річних. Крім того, у відповідній заяві відповідач вказує на право суду за певних обставин зменшити розмір нарахованих процентів (а.с.115-116).

Ухвалою від 18.03.2026, яка занесена до протоколу, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.04.2026 о 15:30 (а.с.119-121).

Підготовче провадження закрито у відповідності з п.3 ч.1 ст.185 ГПК України, у зв`язку із виконанням завдань підготовчого провадження.

15.04.2026 судом розпочато розгляд справи по суті, заслухано вступне слово сторін, досліджено докази, наявні в матеріалах справи та ухвалою від 15.04.2026, що занесена до протоколу судового засідання, судом на підставі ч.1 ст.219 ГПК України оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та повідомлено, що рішення буде проголошено о 16:20 22.04.2026.

В судовому засідання 15.04.2026 представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити, представник відповідача проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши зібрані у справі докази, судом встановлені наступні обставини.

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.02.2023 у справі №911/2408/22, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2023 та постановою Верховного Суду від 02.11.2023 (а.с.12-21), стягнуто з ПАТ «Центренерго» на користь ТОВ «ЕТГ» 84 702 000грн основного боргу; 14 248 500,82грн - 20% річних а також 779 559,64грн в рахунок часткового відшкодування витрат по оплаті позову судовим збором.

Відповідним рішенням встановлено факти: укладення 29.12.2021 між ПАТ «Центренерго» (продавець) та ТОВ «ЕТГ» (покупць) договору №20/21-366-РДД купівлі-продажу електричної енергії; перерахування ТОВ «ЕТГ» ПАТ «Центренерго» 84 702 000грн в оплату вартості електричної енергії, що підлягала відпуску у період з 01.03.2022 по 31.03.2022; не отримання ТОВ «ЕТГ» у власність електричної енергії від відповідача в обсязі 37 150МВт/год вартістю 84 702 000грн. Судовим рішенням у відповідній справі також встановлено, що позивач звернувся до відповідача з вимогою №14/06-01 від 14.06.2022 про повернення коштів, яка не була виконана відповідачем (а.с.14, зворот).

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, відповідні обставини, встановлені судовим рішенням у справі №911/2408/22, є преюдиційними для даної справи, у якій беруть участь ті ж сторони.

При цьому, твердження відповідача про те, що позивач має долучити до позовної заяви первинні документи на підтвердження заявлених обставин, без чого його вимоги не можна вважати обґрунтованими хибні, оскільки у даному випадку ч.4 ст.75 ГПК України звільняє його від обов`язку доводити обставини, встановлені рішення у справі №911/2408/22.

Так, обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків; натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин; правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №907/29/19, 16.11.2022 у справі №910/6355/20).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 18.06.2021 у справі №910/16898/19 виснував, що: преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ: преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу; суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами; правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу; вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі; у випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку; усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії; для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору; преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (також відповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.03.2026 у справі №921/604/24).

Поряд з цим встановлено, що у справі №911/2446/23 рішенням Господарського суду Київської області від 12.03.2024, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2024, стягнуто з ПАТ «Центренерго» на користь ТОВ «ЕТГ» 5 124 187,34грн втрат від інфляції за період з листопада 2022 року по червень 2023 року та 12 902 551,23грн процентів у розмірі 20% річних за період з 03.11.2022 по 07.08.2023 (а.с.27-34). Вимоги у відповідній справі заявлені у зв`язку з не виконанням відповідачем у строк обов`язку повернути сплачені кошти за електричну енергію.

Судом встановлено, що лише 30.12.2024 відповідач повернув позивачу грошові кошти, перераховані в оплату електричної енергії за договором від 29.12.2021 №20/21-366-РДД у розмірі 84 702 000грн, що підтверджується платіжними інструкціями кредитового переказу коштів від 27.12.2024 №3875 на суму 42 351 000грн , 30.12.2024 №3883 на суму 42 351 000грн (а.с.36-37), тим самим виконавши рішення Господарського суду Київської області від 22.02.2023 у справі №911/2408/22 у відповідній частині.

Предметом спору у даній справі є застосування до ПАТ «Центренерго» відповідальності, встановленої чинним законодавством, за порушення зобов`язання з повернення грошових коштів.

Заявлені вимоги є мотивованими з наступних підстав.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст.ст.173, 174, ч.1 ст.175 ГК України (тут і надалі у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст.175 ГК України.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; при цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, як установлено ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.612 ЦК України установлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що зобов`язання з повернення переплати за електричну енергію ПАТ «Центренерго», факт порушення якого встановлено у справі №911/2408/22, виконано лише 30.12.2024, вимоги позивача про стягнення з такого відповідача втрат від інфляції та процентів за період прострочення є мотивованими, враховуючи наступне.

В силу ст.617 ЦК України, ч.2 ст.218 ГК України (в редакції, чинній на момент порушення зобов`язання з повернення грошових коштів) відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Як визначено ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення відповідного зобов`язання, яке порушено та припинилось виконанням лише 30.12.2024, вимоги позивача про стягнення втрат від інфляції за період з 01.07.2023 по 26.12.2024 та процентів за період з 08.08.2023 по 29.12.2024, нарахування яких не входить в періоди, які заявлені у справах №911/2446/23, є мотивованими.

За розрахунком суду, враховуючи період прострочення, розмір основного боргу, встановлені індекси інфляції у відповідному періоді, розмір втрат від інфляції за період з 01.07.2023 по 26.12.2024 складає 10 587 750грн, а розмір 20% річних за період з 08.08.2023 по 29.12.2024 23 554 561,64грн.

Враховуючи, що розрахунок 20% річних та втрат від інфляції є таким, що здійснено позивачем вірно, з урахуванням розміру боргу, періоду прострочення, встановлених індексів інфляції у періоді прострочення, заявлені вимоги є обґрунтованими.

При цьому, посилання відповідача на неможливість нараховувати з 21.10.2022 проценти у розмірі 20% річних є помилковими, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Умовами п.4.2 договору сторони передбачили, що у разі наявності факту невиконання продавцем зобов`язань щодо відпуску обсягів електричної енергії (одностороннє зменшення продавцем обсягу відпуску/відбору електричної енергії), продавець зобов`язаний у строки, передбачені договором, повернути на поточний рахунок покупця грошові кошти, сплачені покупцем за обсяг електричної енергії невідпущеної на відповідному етапі відпуску/відбору та сплатити покупцю за користування грошовими коштами, які були отримані як оплата за електричну енергію, проценти в розмірі 20% річних від загальної суми коштів, отриманих за договором, що розраховується за період з дати фактичного перерахування коштів на рахунок продавця та до дати фактичного повернення (у розумінні ст.536 ЦК України).

Суд зауважує, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (п.3 ч.1 ст.3 ЦК України).

Частиною 1 ст.627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.3 ст.693 ЦК України: на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати; договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Як визначено ч.2 ст.536 ЦК України, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Фактично у договорі сторонами за їх взаємною згодою передбачили обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати, настання якого обумовлено зменшенням відпуску електричної енергії, тобто фактично відмовою від передачі товару, право на яке передбачено договором. Встановлення такого зобов`язання умовами договору за взаємною згодою сторін не лише не суперечить наведеним нормам, але й повністю їм відповідає. При цьому, посилання відповідача на те, що проценти можуть нараховуватись від дня прострочення виконання зобов`язання з повернення попередньої оплати за товар у розмірі 3% є помилкові, оскільки не відповідають змісту зобов`язання, яке визначено п.4.2 договору, що взяв на себе відповідач, уклавши відповідний договір, - сплачувати проценти у встановленому договором розмірі саме з дня їх отримання у випадку одностороннього зменшення відпуску електричної енергії до дати фактичного повернення.

Передбачене ст.536, ч.3 ст.693 ЦК України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою) з урахуванням положень ст.6 та ч.1 ст.627 ЦК України слід розуміти як право сторін на визначення розміру процентів і порядку їх сплати.

Отже, положення ст.536, ч.3 ст.693 ЦК України мають диспозитивний характер, а відтак не виключають права сторін договору на власний розсуд погодити як розмір процентів, так і порядок їх нарахування.

Таким чином, в контексті спірних правовідносин, заявлена до стягнення сума 20% річних в порядку ст.536 ЦК України не є штрафною санкцією, а належить до окремого виду відповідальності в силу приписів ч.3 ст.693 ЦК України. Вказаний висновок, зокрема, викладений в постанові Верховного Суду від 02.11.2023 у справі №911/2408/22.

Помилковим суд вважає твердження відповідача про те, що з 21.10.2022 позивач мав право нараховувати лише 3% річних, оскільки у даному випадку сторонами фактично встановлено зобов`язання з оплати процентів за користування коштами, сплаченими як попередня оплата за товар, а не встановлений розмір процентів, нарахування яких передбачено ч.2 ст.625 ЦК України у випадку прострочення грошового зобов`язання. При цьому, оскільки сума попередньої оплати на період розрахунку не була повернута, позивач має право продовжувати нарахування процентів, не зважаючи на те, що строк повернення попередньої оплати закінчився і відповідне зобов`язання є простроченим, враховуючи положення ч.3 ст.693 ЦК України та умови, визначені п.4.2 договору, а ч.3 ст.693 ЦК України прямо передбачає можливість нараховувати проценти на попередню оплату до дня повернення суми попередньої оплати.

Посилання відповідача у запереченні на право суду в певних випадках зменшити розмір процентів, які нараховані на підставі ст.625 ЦК України, слушне, однак, у даному випадку підстав для такого зменшення не має, оскільки такі проценти нараховані в порядку ч.3 ст.693 ЦК України, а їх розмір та порядок нарахування визначений за власним волевиявленням сторін умовами укладеного договору.

Посилання відповідача на те, що укладений договір має елементи кредитного договору, тому до відносин сторін має бути застосований п.18 Прикінцевих та перехідних положень України, що звільняє від відповідальності, встановленої ст.625 ЦК України, помилкові, оскільки укладений сторонами договір не містить елементів кредитного договору.

Так, в силу п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Таким пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

В силу ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Тобто позичальник отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та отримує можливість користуватись такими грошовими коштами за плату та має повернути їх в обумовлений строк. Між тим, у даному випадку позивачем здійснено передплату за електричну енергію, а не відповідачем продано електричну енергію у кредит. Здійснення передплати за електричну енергію не передбачає здійснення відповідачем оплати за користування такими грошовими коштами, переданими позивачем як оплата електричної енергії, за плату до фактичної передачі товару; відповідач користувався такими грошовими коштами безоплатно.

У свою чергу, п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України звільняє саме позичальника, який вже фактично має сплачувати проценти за користування кредитом, від сплати процентів на підставі ст.625 ЦК України позикодавцю за порушення виконання відповідних грошових зобов`язань за кредитним договором.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення заявлених вимог у повному обсязі. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 23554 561,64грн - 20% річних та 10 587 750грн втрат від інфляції.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки заявлені вимоги задоволено повністю, позивачу підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача судовий збір у розмірі 409 707,74грн.

У поданій позовній заяві ТОВ «ЕТГ» вказувало, що орієнтовний (попередній) розмір витрат на правничу допомогу складає 100 000грн (а.с.4), однак, остаточного розрахунку відповідних витрат та заяви про розподіл витрат у певному остаточному розмірі позивач до ухвалення рішення не подав, отже, питання про відшкодування таких витрат даним рішенням не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (ідентифікаційний код 22927045; 08711, Київська обл., Обухівський р-н, с-ще Козин, вул. Рудиківська, буд. 49) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Електротрейдінг груп» (ідентифікаційний код 42190690; 04116, м. Київ, вул. Старокиївська, буд. 14) 23 554 561,64грн 20% річних, 10 587 750грн втрат від інфляції, а також 409 707,74грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 09.07.2026.

Суддя А.Р. Ейвазова