Рішення № 138110117, 30.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.06.2026Справа № 910/10855/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Фізичної особи-підприємця Шевченко Лілії Миколаївни

до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»

про визнання правочину недійсним

Представники сторін:

від позивача: Козаченко І.В.;

від відповідача: Пономарь С.Г.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

04.09.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Шевченко Лілії Миколаївни з вимогами до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про визнання незаконним та скасування рішення, визнання правочину недійсним.

Позовні вимоги обгрунтовані неправомірною, на думку позивача, односторонньою відмовою банку від правовідносин з Фізичною особою-підприємцем Шевченко Лілією Миколаївною, які виникли на підставі Договору на отримання банківських послуг.

28.10.2024 позивачем було подано заяву про зміну предмета позову, відповідно до якої позивач просила суд: 1) визнати незаконним та скасувати рішення Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» від 14.06.2024, викладене у формі службової записки шаблон №100202 напрямку «Фінансовий моніторинг» №Е.17.U.0.0/4-7351795 від 14.06.2024 «Висновок НФМ. Розірвання ділових відносин з клієнтом Фізичною особою-підприємцем Тягаєнком Віталієм Олександровичем (НОМЕР_1) та пов`язаними з ним особами/Гілка підрозділа (ризикова) діяльність клієнта» щодо Фізичної особи-підприємця Шевченко Лілії Миколаївни; 2) визнати недійсним односторонній правочин, вчинений Акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк», про розірвання після 14.06.2024 укладеного з Фізичною особою-підприємцем Шевченко Лілією Миколаївною договору банківських послуг.

Вказана заява була прийнята судом до розгляду у судовому засіданні 06.11.2024.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі №910/10855/24 (суддя Лиськов М.О.) відмовлено у позові Фізичної особи-підприємця Шевченко Лілії Миколаївни.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі №910/10855/24 залишене без змін.

Постановою Верховного Суду від 19.06.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 у справі №910/10855/24 скасовані, справу №910/10855/24 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Внаслідок проведеного автоматизованого розподілу справу №910/10855/24 передано на розгляд судді Спичаку О.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 суддею Спичаком О.М. прийнято до провадження справу №910/10855/24, підготовче засідання призначено на 30.07.2025.

У підготовчому засіданні 30.07.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 03.09.2025.

30.07.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення та додаткові докази, які суд долучив до матеріалів справи.

15.08.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи, які суд долучив до матеріалів справи.

26.08.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

03.09.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування Рішення Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» від 14.06.2024 р. про відмову від підтримання ділових/ відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/ розірвання договору.

У підготовчому засіданні 03.09.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 17.09.2025.

11.09.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

У підготовчому засіданні 17.09.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 01.10.2025.

30.09.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи, які суд долучив до матеріалів справи.

01.10.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи, які суд долучив до матеріалів справи.

01.10.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі в цілому.

У підготовчому засіданні 01.10.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 05.11.2025.

31.10.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 05.11.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 12.11.2025.

12.11.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 закрито провадження у справі №910/10855/24 в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» від 14.06.2024, викладеного у формі службової записки шаблон №100202 напрямку «Фінансовий моніторинг» №Е.17.U.0.0/4-7351795 від 14.06.2024 «Висновок НФМ. Розірвання ділових відносин з клієнтом Фізичною особою-підприємцем Тягаєнком Віталієм Олександровичем (НОМЕР_1) та пов`язаними з ним особами/Гілка підрозділа (ризикова) діяльність клієнта» щодо Фізичної особи-підприємця Шевченко Лілії Миколаївни.

У підготовчому засіданні 12.11.2025 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 10.12.2025.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою про закриття провадження у справі в частині позовних вимог, Фізична особа-підприємець Шевченко Лілія Миколаївна 19.11.2025 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 у справі №910/10855/24 і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10855/24. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Шевченко Лілії Миколаївни на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 у справі №910/10855/24 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/10855/24.

Вказана ухвала Північного апеляційного господарського суду надійшла до Господарського суду міста Києва 01.12.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2025 зупинено провадження у справі №910/10855/24 до повернення матеріалів справи до Господарського суду міста Києва.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 у справі №910/10855/24 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 16.04.2026 ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 у справі №910/10855/24 залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 поновлено провадження у справі №910/10855/24, судове засідання призначено на 27.05.2026.

У судовому засіданні 27.05.2026 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 17.06.2026.

У судовому засіданні 17.06.2026 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 30.06.2026.

Представник позивача у судовому засіданні 30.06.2026 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі; представник відповідача у судовому засіданні 30.06.2026 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 30.06.2026 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Фізичною особою-підприємцем Шевченко Лілією Миколаївною та Акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк» шляхом прийняття публічної оферти укладено Договір на отримання банківських послуг, в результаті чого позивач стала клієнтом відповідача та отримувала банківські послуги.

17.06.2024 на електронну адресу позивача надійшов електронний лист від банку з вкладенням - Повідомленням про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку від 15.06.2024 № 20.1.0.0.0/7- 240615/124, у якому зазначено таке:

«Банк, керуючись вимогами частини першої статті 15 Закону про ПВК/ФТ, Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 №65, внутрішніми документами Банку з питань фінансового моніторингу, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, повідомляє про прийняте 14.06.2024 року рішення про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/неподання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману Банк. Внаслідок прийнятого Рішення про відмову від підтримання ділових відносин та обслуговування достроково за ініціативою Банку розриваються укладені договори банківського обслуговування/депозитні (вкладні) договори без перерахунку процентів на вклад (депозит) та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг (продуктів), що не передбачають відкриття поточних рахунків (крім кредитних договорів), та закриваються поточні/депозитні та інші рахунки після здійснення завершальних операцій за цими рахунками».

Позивач зазначає, що з вказаного повідомлення не є зрозумілим, яка саме обставина стала підставою для розірвання ділових відносин. Крім того, рішення про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору від 14.06.2024, з якого можна було б з`ясувати на підставі яких саме відомостей/інформації/документів, або відсутність яких саме відомостей/інформації/документів стала причиною розірвання ділових відносин з Банком, на адресу Підприємця надіслано не було.

Підприємець вказує, що як клієнт Банку пройшла необхідну процедуру ідентифікації та верифікації, не вчиняла жодних незаконних або сумнівних операцій, Банк не звертався до позивача щодо надання уточнень, пояснень або додаткової інформації ні щодо клієнта, ні щодо операцій клієнта, а тому односторонній правочин відповідача у вигляді рішення від 14.06.2024 про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання договору є таким, що суперечить вимогам закону, внаслідок чого підлягає визнанню недійсним.

Позивачка повідомила, що вона здійснює діяльність у сфері надання туристичних послуг та виступає туристичним агентом/субагентом, фактично є посередником між замовниками туристичних послуг та туристичними операторами, які надають такі послуги, зокрема, здійснює за замовленням клієнтів (їх представників бронювання авіаквитків, готелів, автобусів, турпакетів, трансферів, тощо. Грошові кошти, які позивачка отримує від туристів, вона перераховує на рахунок ТОВ «Авіачартер», яке бронює квитки та передає їх позивачці; грошові кошти, які позивачка отримує від туристів, є транзитними коштами.

Надходження грошових коштів на рахунок позивача може здійснюватись як від самих туристів, так і від третіх осіб, зокрема, кошти надходили від ФОП Тягаєнка В.В., який замовляв квитки для різних пасажирів.

Кошти, отримані від ФОП Тягаєнка В.В., позивачка перераховувала ТОВ «Авіачартер», яке оформлювало квитки, а потім ці квитки отримувала позивачка і передавала туристам.

За таких обставин позивачка просила суд:

1) визнати незаконним та скасувати рішення Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» від 14.06.2024 про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору з Фізичною особою-підприємцем Шевченко Лілією Миколаївною;

2) визнати недійсним односторонній правочин, вчинений Акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк», про розірвання після 14.06.2024 укладеного з Фізичною особою-підприємцем Шевченко Лілією Миколаївною договору банківських послуг.

28.10.2024 позивачем було подано заяву про зміну предмета позову, відповідно до якої позивач просила суд: 1) визнати незаконним та скасувати рішення Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» від 14.06.2024, викладене у формі службової записки шаблон №100202 напрямку «Фінансовий моніторинг» №Е.17.U.0.0/4-7351795 від 14.06.2024 «Висновок НФМ. Розірвання ділових відносин з клієнтом Фізичною особою-підприємцем Тягаєнком Віталієм Олександровичем (НОМЕР_1) та пов`язаними з ним особами/Гілка підрозділа (ризикова) діяльність клієнта» щодо Фізичної особи-підприємця Шевченко Лілії Миколаївни; 2) визнати недійсним односторонній правочин, вчинений Акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк», про розірвання після 14.06.2024 укладеного з Фізичною особою-підприємцем Шевченко Лілією Миколаївною договору банківських послуг.

Вказана заява була прийнята судом до розгляду у судовому засіданні 06.11.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2025, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 та постановою Верховного Суду від 16.04.2026 у справі №910/10855/24, закрито провадження у справі №910/10855/24 в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» від 14.06.2024, викладеного у формі службової записки шаблон №100202 напрямку «Фінансовий моніторинг» №Е.17.U.0.0/4-7351795 від 14.06.2024 «Висновок НФМ. Розірвання ділових відносин з клієнтом Фізичною особою-підприємцем Тягаєнком Віталієм Олександровичем (НОМЕР_1) та пов`язаними з ним особами/Гілка підрозділа (ризикова) діяльність клієнта» щодо Фізичної особи-підприємця Шевченко Лілії Миколаївни.

Отже, спір у справі розглядається з позовною вимогою Фізичної особи-підприємця Шевченко Лілії Миколаївни до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого Акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк», про розірвання після 14.06.2024 укладеного з Фізичною особою-підприємцем Шевченко Лілією Миколаївною договору банківських послуг.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач повідомив, що спірний правочин відповідає ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та вчинений банком з дотриманням вимог законодавства про фінансовий моніторинг. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Шевченко Лілії Миколаївни є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі №910/10855/24 (суддя Лиськов М.О.) відмовлено у позові Фізичної особи-підприємця Шевченко Лілії Миколаївни.

Відмовляючи у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Шевченко Лілії Миколаївни, суд дійшов висновку про те, що направлення відповідачем повідомлення про розірвання договору узгоджуються з приписами Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу та внутрішніх документів Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк».

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі №910/10855/24 залишене без змін.

Постановою Верховного Суду від 19.06.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 у справі №910/10855/24 скасовані, справу №910/10855/24 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передаючи справу №910/10855/24 на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 19.06.2025 зазначив, що з оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій, проаналізувавши норми Закону № 361-IX, Положення №65, внутрішні документи Банку, встановили, що за результатами здійснення Банком перевірки фінансових операцій Підприємця виявлено підозрілу діяльність, яка полягає у використанні банківського продукту Банку в схемній операції, яка забезпечує незаконне виведення безготівкових коштів підприємств реального та державного сектору економіки у тіньовий неконтрольований державою обіг, минаючи при цьому систему оподаткування, що призводить до ненадходження податків до Державного бюджету в особливо великих розмірах, шляхом здійснення транзитних безтоварних операцій з фактом змін номенклатури платежів через рахунки підконтрольної групи компаній.

Водночас, я вказав Верховний Суд, оскаржувані рішення в цій справі не містять належного мотивування чи існували достатні підстави вважати, що скаржник використовував банківський продукт Банку в схемній операції, яка забезпечує незаконне виведення безготівкових коштів підприємств реального та державного сектору економіки у тіньовий неконтрольований державою обіг (здійснення транзитних безтоварних операцій з фактом змін номенклатури платежів через рахунки підконтрольної групи компаній та якими доказами це підтверджується).

Верховний Суд зазначив, що у межах розгляду цього спору Підприємець наголошувала саме на нерозумінні обставин, які слугували підставою для розірвання ділових відносин, а саме на підставі яких відомостей/інформації/документів, або відсутність яких відомостей/інформації/документів стала причиною розірвання ділових відносин Банку з Підприємцем.

Звертала увагу судів на те, що як клієнт Банку, пройшла необхідну процедуру ідентифікації та верифікації, не вчиняла жодних незаконних або сумнівних операцій, Банк не звертався до неї щодо надання уточнень, пояснень або додаткової інформації ні щодо клієнта, ні щодо операцій клієнта.

На підтвердження своїх заперечень, у спростування висновків Банку щодо безтоварності операцій надала сукупність доказів щодо здійснення нею підприємницької діяльності, зокрема, за тими банківськими операціями, які (за відсутності розуміння предмету доказування в умовах ненадання Банком інформації щодо конкретних підстав прийняття спірного рішення про розірвання Договору) вважала такими, що відносяться до предмету спору.

Проте, як зазначив Верховний Суд у постанові від 19.06.2025, відповідні доводи та докази фактично залишені судами попередніх інстанцій поза увагою та без належної правової оцінки.

У постанові Верховного Суду від 19.06.2025 у справі №910/10855/24 вказано, що судами належало дослідити обґрунтованість мотивів Банку у прийнятті рішення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні Підприємця шляхом розірвання договору та дослідити докази, якими вони (мотиви) підтверджуються з урахуванням вимог частини третьої статті 2, статей 13, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За змістом частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частина третя статті 202 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини п`ятої статті 202 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Частинами першою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частинами першою та третьою статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 1075 Цивільного кодексу України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

У Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення» зокрема, визначено, що:

неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу; фінансовий моніторинг - це сукупність заходів, що вживаються суб`єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу (пп. 39, 66 ч. 1 ст. 1).

належна перевірка здійснюється в разі, зокрема: наявності підозри; здійснення платіжних операцій без відкриття рахунка; проведення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтами, якщо сума фінансової операції дорівнює або перевищує суму, визначену ч. 1 ст. 20 цього Закону, а саме 400 тис. грн; проведення клієнтом кількох фінансових операцій, що можуть бути пов`язані між собою, на загальну суму, що дорівнює або перевищує 400 тис. грн (ч. 4 ст.11);

суб`єкт первинного фінансового моніторингу (банк):

має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії (ч. 7 ст. 11);

зобов`язаний здійснювати посилені заходи належної перевірки щодо клієнтів, ризик ділових відносин з якими (ризик фінансової операції без встановлення ділових відносин яких) є високим; проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: 1) є складними фінансовими операціями; 2) є незвично великими фінансовими операціями; 3) проведені у незвичний спосіб; 4) не мають очевидної економічної чи законної мети (ч. 1, 3 ст. 12);

встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин стосовно клієнтів у разі: неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною (ч. 6 ст. 7);

відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка / відмовитися від проведення фінансової операції, зокрема, у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей (ч. 1 ст. 15).

У справах №910/18504/20, №910/10855/21, №922/1253/23, предметом розгляду в яких були вимоги про визнання недійсними односторонніх правочинів, вчинених банками щодо розірвання договорів з клієнтами у зв`язку із встановленням їм неприйнятно високого рівня ризику, Верховний Суд, аналізуючи положення ч. 6 ст. 7, ст.ст. 11, 12, ч. 1 ст. 15 Закону №361-IX та ст. 1075 Цивільного кодексу України, дійшов висновків, зміст яких полягає у такому.

Норма ст. 15 Закону №361-ІХ є спеціальною та має пріоритет у застосуванні щодо норми ст. 1075 Цивільного кодексу України, враховуючи п. 3 ч. 2 цієї статті Кодексу.

У силу вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації доходів, а саме ст. 15 Закону №361-ІХ, банк наділений правом (а не виключно обов`язком) в односторонньому порядку відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтами та розірвати відповідний договір у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки, проте банк зобов`язаний підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику.

Загальні посилання на норми Закону №361-IX, відповідно до яких банк встановив клієнту неприйнятно високий ризик, не може вважатися належним обґрунтуванням правових підстав для встановлення такого ризику. Залежно від конкретних фактичних обставин банк повинен достатнім чином аргументувати, на підставі чого клієнту встановлено неприйнятно високий ризик та за якими критеріями.

За висновками Верховного Суду у наведених справах право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунку з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику:

не є абсолютним, а умовним, таким що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки;

не є необмеженим, судам необхідно в кожному випадку, враховуючи встановлені обставини справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.

Загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені у Положенні №65 з додатками (далі - в редакції, чинній на час прийняття Банком оспорюваного рішення), відповідно до якого у випадках, передбачених:

ст. 11 Закону №361-IX - банк зобов`язаний здійснювати належну перевірку, зокрема, наявних клієнтів (п. 1 додатку 1);

ч. 6 ст. 7 Закону №361-IX, в інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку, зокрема з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також щодо: 1) клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; 2) клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками, - банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (п. 61 розділу IV Положення № 65);

ч. 1 ст. 15 Закону №361-IX - банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку / відмовитися від проведення фінансової операції (п. 1 додатку 12).

При цьому відповідно до Положення №65 банк самостійно у внутрішніх документах, зокрема, із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, визначає:

критерії ризиків з урахуванням критеріїв ризиків, установлених у додатку 19 до Положення №65, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Нацбанку; пріоритетність / значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки / вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику (пп. 45, 46);

види необхідних до вжиття банком заходів та обсяг необхідної додаткової інформації для здійснення заходів належної перевірки (п. 5 додатку 6);

порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин/відкриття рахунку (обслуговування), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку / відмови від проведення фінансової операції у випадках, передбачених Законом № 361-IX (підп. 8 п. 26 розділу ІІІ, п. 8 додатку 12), що має містити, зокрема:

вимоги до складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (з посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону № 361-ІХ) у кожному випадку;

порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов`язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених ст. 15 Закону № 361-ІХ (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті).

Отже, з огляду на приписи ч. 7 ст. 11 Закону №361-ІХ, вимоги Положення №65 та наведені висновки Верховного Суду банк:

наділений правом, однак не обов`язком, витребувати у клієнта інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки;

уповноважений самостійно у внутрішніх документах визначати критерії ризиків, види необхідних до вжиття банком заходів та обсяг необхідної додаткової інформації для здійснення заходів належної перевірки, а також порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин, вимоги до рішення про розірвання ділових відносин;

має право відмовитися від ділових відносин з клієнтом шляхом розірвання договору банківського рахунку з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику.

Враховуючи викладене, доводи позивача про те, що банк не звертався до клієнта з відповідним запитом про надання документів та/або інформації на спростування таких підозр, чим позбавив клієнта права на відповідь у вигляді можливості спростувати підозри банку шляхом самостійного надання інформації та/або документів на відповідний запит, відхиляються судом.

Згідно з підпунктом 13 пункту 4 розділу I Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 №65 (надалі - Положення), де-рискінг - явище, за якого СПФМ (суб`єкт первинного фінансового моніторингу) відмовляє у встановленні (підтриманні) ділових відносин з клієнтами з метою уникнення ризиків, а не управління ними.

Пунктами 11, 12 додатку № 1 до Положення передбачено, що банк з урахуванням ризик-профілю клієнта на постійній основі проводить моніторинг ділових відносин та фінансових операцій клієнтів, що здійснюються у процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у банку інформації про клієнта, його діяльність та ризик (у тому числі, за потреби, про джерело коштів, пов`язаних із фінансовими операціями) у порядку, визначеному в додатку 1 до Положення. Якщо за результатами моніторингу ділових відносин клієнта банк виявляє підозрілі фінансові операції (діяльність), то банк за потреби вживає заходів щодо переоцінки рівня ризику таких ділових відносин з клієнтом та вживає ПЗНП (посилені заходи належної перевірки) у разі присвоєння високого рівня ризику.

Відповідно до пункту 2 Додатку 6 до Положення ПЗНП здійснюються банком до встановлення ділових відносин із клієнтом (проведення фінансової операції без встановлення ділових відносин) під час проведення моніторингу ділових відносин та фінансових операцій клієнта, що здійснюються у процесі таких відносин, та актуалізації банком даних щодо клієнта.

За змістом пункту 5 Додатку 6 до Положення банк самостійно визначає види необхідних до вжиття банком заходів та обсяг необхідної додаткової інформації для здійснення ПЗНП.

У пункті 6 Додатку 6 до Положення визначено, що банк повинен підвищити ступінь і характер моніторингу ділових відносин із клієнтом з метою визначення, чи є фінансові операції або дії клієнта підозрілими, у разі виявлення фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: 1) є складними фінансовими операціями; 2) є незвично великими фінансовими операціями; 3) проведені в незвичний спосіб; 4) не мають очевидної економічної чи законної мети; 5) не відповідають інформації щодо запланованої клієнтом діяльності з використанням послуг банку, отриманої банком від клієнта під час установлення мети та характеру ділових відносин із ним.

У пункті 12 Додатку 20 до Положення серед індикаторів підозрілості фінансових операцій визначений такий індикатор як фінансові операції за рахунком фізичної особи не відповідають ризик-профілю клієнта (зокрема віку, професії, доходам).

За приписами пункту 1 Додатку 12 до Положення банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/ відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону про ПВК/ФТ.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до пунктів 21, 23 Положення рада банку визначає та затверджує загальні принципи банку щодо дотримання вимог законодавства України з питань ПВК/ФТ в окремому внутрішньому документі у вигляді політики (далі - політика банку з питань ПВК/ФТ). Банк, дотримуючись визначеної радою банку політики у сфері ПВК/ФТ, розробляє та затверджує внутрішні документи з метою виконання вимог законодавства України у сфері ПВК/ФТ, які повинні містити дієві ризик-орієнтовані процедури, порядки, достатні для належної організації та функціонування внутрішньобанківської системи ПВК/ФТ та проведення первинного фінансового моніторингу, функціонування належної системи управління ризиками ВК/ФТ.

З положень підпункту 8 пункту 26 розділу ІІІ Положення про здійснення банками фінансового моніторингу слідує, що порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин / відкриття рахунку (обслуговування), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку / відмови від проведення фінансової операції у випадках, передбачених Законом про ПВК/ФТ встановлюється банком самостійно у внутрішніх документах із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Рішенням Правління Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» протокол №66 від 22.09.2022, реєстраційний номер: 2022/7333744, затверджено Положення про відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин/проведення фінансової операції, яке є окремим внутрішнім документом з питань фінансового моніторингу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», розроблене з метою забезпечення Банком дотримання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Також рішенням Правління Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» протокол №23 від 18.05.2021, реєстраційний №2021/6760383 затверджено Порядок відмови від підтримання ділових відносин та закриття рахунків клієнтів Банку.

За змістом пункту 4.4.2 Положення про відмову, у разі виявлення уповноваженим працівником (визначеним пункту 4.4.1 цього Положення про відмову) підстав для відмови, визначених пунктом 4.1 цього Положення про відмову (крім випадків ненадання клієнтом необхідних для здійснення НПК документів чи відомостей для здійснення актуалізації даних та інформації про клієнта), такий працівник у порядку, визначеному Технологічною картою/описом процесу ініціює за допомогою СА банку відповідне повідомлення відповідальному працівнику банку (особі, уповноваженій відповідальним працівником/уповноваженому працівнику НФМ).

У випадках, не пов`язаних із використанням СА банку таке повідомлення надається гілкою «Ризикова діяльність», службовими записками в ПриватДок або іншим способом, визначеним ВДФМ. Надання будь-якого повідомлення (ескалації) супроводжується інформацією щодо ідентифікаційних даних клієнта, які надають змогу забезпечити, у разі прийняття рішення про відмову, внесення інформації про нього у реєстр відмов та подальше надання повідомлення СУО із зазначенням всіх даних, визначених законодавством у сфері ПВК/ФТ Уповноважені працівники, які визначені пунктом 4.4.1 цього Положення про відмову, складають обґрунтовані висновки про відмову у формі службових записок у ПриватДок (згідно спеціально затверджених шаблонів), адресатом яких є відповідальний працівник Банку (або особа яка тимчасово виконує його обов`язки). У кожному випадку висновок складається з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом/ обслуговуванні клієнта шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону про ПВК/ФТ). Висновки за клієнтами, які мають групові ознаки (підстави) для відмови, можуть формуватись однією службовою запискою. У разі наявності випадків ненадання клієнтом необхідних для здійснення НПК документів чи відомостей для здійснення актуалізації даних та інформації про клієнта, відмова від підтримання ділових відносин / обслуговування клієнта здійснюється на підставі розпорядження відповідального працівника банку, яким встановлюються загальні підходи до процесу відмови у підтриманні ділових відносин неактуалізованим клієнтам. При цьому окремі службові записки по кожному неактуалізованому клієнту не складаються.

Отже, внутрішні документи банку з питань фінансового моніторингу є документами з обмеженим доступом. Тобто, банк не ознайомлює клієнтів із внутрішніми документами, у даному випадку критеріями ризику, з метою уникнення легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатом проведеного аналізу фінансових операцій Фізичної особи-підприємця Шевченко Лілії Миколаївни банком встановлено наступне: Напрямком «Фінансовий моніторинг» відповідно до внутрішнього Порядку здійснення поглибленої перевірки клієнтів проведено заходи ПЗНП та аналіз фінансових операцій клієнтів (їх сукупності) щодо наявності/відсутності індикаторів підозрілості фінансових операцій щодо клієнта Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (далі - банк), за результатами якого виявлено обґрунтовані підозри про здійснення ФОП Тягаєнко Віталій Олександрович (НОМЕР_1) та пов`язаних з ним особами операцій ВК/ФТ, інших злочинів, що є підставою для встановлення клієнту неприйнятно високого ризику ділових відносин (далі - НВР).

Підставою для встановлення НВР є: наявність критерію, визначеного частиною шостою статті 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі - Закон про ПВК/ФТ): неможливість банку виконувати визначені Законом про ПВК/ФТ обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з клієнтом або фінансовою операцією; наявність обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що гака діяльність може бути фіктивною; Обгрунтування щодо підозр, відповідно до яких вказана діяльність клієнтів сприяє ВК/ФТ або вчиненню інших злочинів: Підставою для здійснення аналізу є отримання сигналу по Гілці "/"Підозріла (ризикова) діяльність клієнта"/", заявка № 135230332, в якій зазначено: "80% надходжень на рахунок ФОП ТЯГАЄНКО В.О. у 2024 як оплата за запчастини, за насіння соняшника, за товар переведено як оплата за маркетингові послуги або туристичні послуги. Частка платежів з переказу коштів з рахунку з оплати за товар складає лише 20 % .Тож, джерело походження товару на більшу частину суми надходжень не прослідковується за фінансовими операціями. ФОП, на користь якого в подальшому переведено кошти як оплата за маркетингові послуги, виводить одержані кошти на особистий рахунок..", щодо яких є підозри у використанні банку для ВК/ФТ чи вчинення іншого злочину, що стали наслідком невиконання заходів ПВК/ФТ.

Є підстави вважати про використання банківських продуктів Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» в підозрілій діяльності в частині схемної операції, яка забезпечує виведення безготівкових коштів підприємств реального сектору економіки у тіньовий неконтрольований державою обіг, минаючи при цьому систему оподаткування, шляхом здійснення транзитних безтоварних операцій через рахунки підконтрольного ФОП з метою здійснення подальшої легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (вчинення дій, спрямованих на приховування (маскування) джерел походження коштів чи використання коштів незаконного походження».

Банк дійшов висновку, що діяльність ФОП Тягаєнка В.О. та пов`язаної з ним особи ФОП Шевченко Лілії Миколаївни є підозрілою.

Як наслідок, враховуючи, що подальше обслуговування позивача, характер або наслідки його фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, щодо ФОП Шевченко Лілії Миколаївни прийнято рішення про встановлення неприйнятно високого ризику та про відмову від підтримання ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ.

Як свідчать обставини справи, проведеними заходами моніторингу ділових відносин із клієнтами-фізичними особами та фінансових операцій, що здійснюються в процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній інформації про клієнта, його діяльність та його ризик-профіль (у тому числі щодо відповідності фінансових операцій клієнта очікуваній/запланованій ним діяльності на етапі встановлення ділових відносин із банком), відповідачем встановлено, що Фізична особа-підприємець Тягаєнко В.О ( НОМЕР_1 ) та пов`язана із ним Фізична особа-підприємець Шевченко Л.М. використовують банківські продукти Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (поточні рахунки 2600*) в схемній операції яка забезпечує незаконне виведення безготівкових коштів підприємств реального та державного сектору економіки у тіньовий неконтрольований державою обіг, минаючи при цьому систему оподаткування, що призводить до ненадходження податків до Державного бюджету в особливо великих розмірах, шляхом здійснення транзитних безтоварних операцій з фактом змін номенклатури платежів через рахунки підконтрольної групи компаній, у зв`язку з чим відповідачем прийнято рішення про встановлення неприйнятно високого ризику та про відмову від підтримання ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин і закриття рахунків на підставі частини 1 статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Суд надав оцінку доказам, які були подані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, та дійшов наступних висновків.

Як вбачається з банківської виписки (Том 1 арк. 145-170) за період з 08.08.2023 по 15.06.2024 Фізична особа-підприємець Шевченко Лілія Миколаївна отримала на рахунки від ФОП Дишлової К.А., ФОП Тягаєнко В.О. та ФОП ОСОБА_2 сукупно близько 1,7 млн гривень.

При цьому, проаналізувавши зазначену банківську виписку, судом встановлено, що найбільші суми разовими платежами надходили саме від цих ФОПів (з якими банк також розірвав ділові відносини) з призначенням платежу за туристичні послуги без будь-якої конкретизації, без посилання на рахунки чи прізвища осіб, для яких, зі слів позивача, придбавались квитки.

Тоді як інші платежі (значно менші суми), що надходили від інших контрагентів позивача, у переважній більшості випадків у призначенні платежу чітко містили номери рахунків або прізвища осіб, для яких придбавались квитки.

З наданих позивачем авіаквитків жоден з них не стосувався ні ФОП Дишлової К.А., ні ФОП Тягаєнка В.О., ні ФОП ОСОБА_2, ні їх родичів, вони оформлені у різні періоди, що унеможливлює змоги дійти однозначного висновку, що отримана (сплачена) позивачкою велика сума грошових коштів була спрямована на надання послуг «групових турів», які передбачають надання послуг (трансфер, проживання, тощо) великої кількості осіб.

Також, сумніви й щодо товарності операцій викликає та обставина, що вказані ФОПи не здійснюють господарську діяльність у сфері надання туристичних послуг (агентських, тощо).

Крім того, судом встановлено, що до провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Матійчук Г.О. надійшло клопотання старшого групи прокурорів у кримінальному провадженні - прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у сфері протидії організованій злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами‚ які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора Писаренка Є. про арешт майна (справа №757/21528/24-к).

В обґрунтування клопотання посилається на те, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42023260000000091 від 13.04.2023 за ч. ч. 3, 4, 5 ст. 190, ч. 2 ст. 209 КК України за фактами заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайств), вчиненим за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, вчинене у великих та особливо великих розмірах.

Досудовим розслідуванням встановлено, ОСОБА_1 , усвідомлюючи, що в 2023 році під час триваючої агресії зі сторони російської федерації на території України є значний та постійний попит і потреба серед військовослужбовців Збройних сил України, у отриманні від громадян України, волонтерів юридичних осіб та фізичних осіб підприємців технічних засобів аеророзвідки, а саме квадрокоптерів, діючи умисно, з корисливих мотивів, бажаючи мати стабільне джерело доходів від злочинної діяльності, вирішила використати вказані обставини для системного вчинення злочинів, а саме заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайств).

Проаналізувавши діяльність ринку реалізації технічних засобів аеророзвідки, а саме квадрокоптерів ОСОБА_1 , встановила, що найкращим способом заволодіння чужим майном є отримання на рахунки фізичної особи підприємця коштів, як повну оплату за вказані товари, наміру постачання яких не мала.

При цьому усвідомлюючи, що вчинення запланованих злочинів неможливо одноособово, а можливе лише за попередньою змовою, розуміючи, що вказана діяльність є протиправною та маючи намір здійснювати такі діяння протягом тривалого часу, діючи умисно, у невстановленому в ході досудового розслідуванні час, але не пізніше 11 серпня 2023 року, вступила у злочинну змову із раніше знайомою ОСОБА_2 та іншими невстановленими на теперішній час особами.

Відповідно до злочинного умислу, збагачення її учасників повинно здійснюватися шляхом заволодіння коштами громадян України, юридичних осіб приватного права, імітуючи доброчесність у виконанні взятих на себе зобов`язань щодо постачання квадрокоптерів та комплектуючих до них (далі - товар), які повинні були спрямовуватись до різних підрозділів Збройних сил України, які діють на території України та забезпечують деокупацію її територій і захист суверенних кордонів. Таке збагачення мало здійснюватися за рахунок імітації господарської діяльності та створення видимості виконання зобов`язань із продажу та постачання товарів, за цінами нижче від 20% до 30% від ринкових, які буде здійснювати суб`єкт господарювання, зареєстрований та підконтрольний ОСОБА_2 , а саме: ФОП «ОСОБА_2», що б надавало потерпілим впевненості у вигідності придбання товарів саме у вказаного суб`єкта господарювання.

При цьому, фактично ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мали наміру виконувати взяті на себе зобов`язання щодо постачання товарів, а їх часткове постачання здійснювалось виключно з метою прикриття злочинної діяльності та можливості її продовження, а також збільшення попиту внаслідок поширення інформації через соціальні мережі та розповсюдження інформації про постачання квадрокоптерів та комплектуючих до них серед військових та волонтерів за цінами значно нижчими ніж на ринку.

Встановлено, що загальна сума завданої шкоди складає 45.657.302,85 грн.

Під час досудового розслідування, за результатом аналізу руху коштів по розрахункових рахунках ФОП ОСОБА_2 встановлено, що після отримання коштів у якості оплати за квадрокоптери остання здійснила перерахування у якості «Оплати за туристичні послуги», зокрема, на рахунок Фізичної особи-підприємця Шевченко Лілії Миколаївни.

Зважаючи на викладені обставини та беручи до уваги надані сторонами доказами на підтвердження своїх вимог і заперечень, суд, керуючись принципом вірогідності доказів, дійшов висновку, що банк, здійснивши належну перевірку фінансових операцій та, виявивши підозрілу діяльність, керуючись наведеними вище приписами чинного законодавства про фінансовий моніторинг, виконав власний обов`язок суб`єкта фінансового моніторингу та встановив позивачеві неприйнятно високий ризик ділових відносин та, як наслідок, відмовився від підтримання ділових відносин з Фізичної особою-підприємцем Шевченко Лілією Миколаївною для уникнення ризиків використання банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

За наведених обставин суд дійшов висновку відмовити у позові Фізичної особи-підприємця Шевченко Лілії Миколаївни.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір (в тому числі і за подання апеляційних та касаційних скарг) покладається на позивача у зв`язку з відмовою у задоволенні позову.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у позові.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 10.07.2026.

Суддя О.М. Спичак