Рішення № 138110080, 10.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.07.2026Справа № 910/3994/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/3994/26

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона Імпульс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігрет Енерго 2»

про стягнення 1272640,77 грн

Без виклику (повідомлення) представників учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Крона Імпульс» (далі позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігрет Енерго 2» (далі відповідач) про стягнення 1272640,77 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором поставки №19/12/24 від 19.12.2024 не здійснив своєчасної оплати поставленого товару, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення основну заборгованість у розмірі 1272640,77 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/3994/26, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

15.05.2026 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігрет Енерго 2» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечив та вказав, що заявлений позов є передчасним, оскільки позивачем всупереч умов договору поставки не було долучено до позову специфікації, тому неможливо встановити погоджені сторонами умови та строки оплати поставленого товару, а відтак і момент настання у відповідача обов`язку щодо здійснення оплати та в цілому факт настання прострочення виконання грошового зобов`язання. Також, відповідач зазначив, що акт звірки взаєморозрахунків, на який посилається позивач, сам по собі не підтверджує погодження сторонами строків та порядку виконання грошового зобов`язання, а лише відображає дані бухгалтерського обліку сторін щодо стану взаєморозрахунків, водночас, наданий позивачем гарантійний лист, не підтверджує визнання відповідачем заборгованості саме за договором поставки №19/12/24 від 19.12.2024 та не може вважатися належним доказом погодження сторонами строків виконання грошового зобов`язання у межах спірних правовідносин. Таким чином, відповідач вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами момент настання строку виконання грошового зобов`язання за договором поставки №19/12/24 від 19.12.2024, у зв`язку з чим неможливо встановити факт прострочення виконання грошового зобов`язання, а заявлені позовні вимоги є передчасними та не підтверджені належними доказами.

При цьому, відповідач просив суд в порядку статті 119 Господарського процесуального кодексу України поновити строк на подачу відзиву на позовну заяву, оскільки неможливість подання даного відзиву у встановлений судом строк пов`язана з перебуванням директора у службовому відрядженні у м. Миргороді, Полтавської області.

Відповідно до частини 1, 3, 4, 6 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2026 було встановлено відповідачу строк на подачу відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

З наявного в матеріалах справи повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, вбачається, що документ в електронному вигляді "ст.176 Ухвала про відкриття провадження у справі(без виклику сторін)" від 28.04.26 по справі № 910/3994/26 (суддя Васильченко Т.В.) було надіслано одержувачу Товариство з обмеженою відповідальністю «Лігрет Енерго 2» в його електронний кабінет, документ доставлено до електронного кабінету: 28.04.26 23:22.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

При цьому, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (абз. 2 п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 1 статті 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відтак, враховуючи приписи статей 116, 242 Господарського процесуального кодексу України, а також встановлений в ухвалі Господарського суду міста Києва від 28.04.2026 строк на подачу відзиву на позовну заяву, відповідач повинен був подати відзив у строк до 14.05.2026 включно.

Як вбачається з відмітки підсистеми ЄСІКС «Електронний суд» відзив Товариством з обмеженою відповідальністю «Лігрет Енерго 2» було сформовано та подано до суду 14.05.2026.

Отже, відзив на позовну заяву поданий у встановлений в ухвалі Господарського суду міста Києва від 28.04.2026 строк, а тому відсутні підстави для поновлення строку на його подання.

27.05.2026 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона Імпульс» надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наголосив, що відсутність специфікацій не спростовує обов`язку відповідача сплатити фактично отриманий товар, а відсутність ТТН не спростовує факту поставки та не звільняє відповідача від обов`язку оплатити фактично отриманий товар. Крім того, на переконання позивача, поведінка відповідача є суперечливою, адже стверджуючи про неможливість встановлення строку виконання зобов`язання, останній не заперечує наявність заборгованості з оплати поставленого товару.

28.05.2026 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона Імпульс» надійшла заява про забезпечення позову, у якій позивач просив суд з метою забезпечення реального та ефективного виконання можливого рішення суду накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігрет Енерго 2», що знаходяться на банківських рахунках відповідача та/або будуть надходити на такі рахунки, у межах суми позовних вимог у розмірі 1272640,77 грн.

Вказана заява мотивована тим, що відповідач, маючи грошові надходження, не спрямовує їх на погашення підтвердженої заборгованості перед позивачем, що створює обґрунтований ризик подальшого виведення коштів, їх розподілу між іншими кредиторами або використання у спосіб, який унеможливить чи істотно ускладнить реальне виконання рішення суду у даній справі, в разі задоволення позову. Позивач наголошує, що ризик невиконання рішення суду у цій справі не є абстрактним чи припущенням, адже підтверджується сукупністю фактичних обставин, які полягають в отриманні відповідачем товару, нездійснення повного розрахунку за товар, маючи при цьому на рахунку грошові кошти для цього.

28.05.2026 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігрет Енерго 2» надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач вказав, що доводи позивача щодо застосування положень статті 692 Цивільного кодексу України є необґрунтованими, оскільки відповідно до умов договору поставки №19/12/24 від 19.12.2024 сторони погодили, що строки та порядок оплати товару визначаються у відповідних специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору. Відповідач наголошує, що оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами момент настання строку виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором поставки №19/12/24 від 19.12.2024, то і неможливо встановити факт прострочення виконання грошового зобов`язання, що свідчить про передчасність заявлених позовних вимог.

28.05.2026 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона Імпульс» надійшли додаткові пояснення до заяви про забезпечення позову, у яких позивач додатково наголосив на необхідності вжиття заходів забезпечення позову з посиланням на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30.12.2025 у справі №344/23451/25, якою в межах кримінального провадження №12023090000000076 було накладено арешт на корпоративні права підозрюваного на ТОВ «Лігрет Енерго 2», наведене на переконання позивача, додатково свідчить про необхідність застосування заявлених заходів забезпечення позову.

28.05.2026 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігрет Енерго 2» надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову, у яких відповідач заперечив проти застосування заходів забезпечення позову вказуючи при цьому на те, що доводи заявника ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджують наявності обставин, які б свідчили про намір відповідача ухилитися від виконання можливого рішення суду. Відповідач наголошує, що істотні умови поставки, у тому числі строки та порядок оплати товару, погоджуються сторонами у відповідних специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору, у той же час, позивачем не надано до матеріалів справи жодної із специфікацій, які мають істотне значення для встановлення змісту прав та обов`язків сторін, зокрема щодо строків та порядку оплати поставленого товару. При цьому, позивач обґрунтовує заявлені вимоги виключно видатковими накладними, актом звірки взаєморозрахунків та гарантійним листом, які самі по собі не дають можливості встановити всі істотні умови поставки, погоджені сторонами в межах договору, а також момент настання строку виконання грошового зобов`язання, що в цілому свідчить про передчасність заявленого позову.

Крім того, відповідач наголосив, що посилання позивача на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30.12.2025 у справі №344/23451/25 у межах кримінального провадження не є належним доказом існування ризиків невиконання рішення суду у даній господарській справі, вказана ухвала постановлена в межах іншого судового провадження, стосується інших правовідносин та не має преюдиційного значення для вирішення питання щодо забезпечення позову у даній справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона Імпульс» про забезпечення позову відмовлено.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.12.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Крона Імпульс» (далі постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лігрет Енерго 2» (далі покупець) було укладено договір поставки №19/12/24 (далі договір), предметом якого за умовами пункту 1.1 є обов`язок постачальника передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язаний прийняти товар та оплатити його згідно умов договору.

Відповідно до пункту 1.2 договору найменування, асортимент, комплектність, кількість, ціна одиниці і загальна вартість товару в обсязі кожної партії поставки визначається в специфікаціях на поставку товару (далі по тексту «Специфікація»), що є невід`ємною частиною даного договору.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що ціна товару, вартість конкретної партії товару погоджуються сторонами в специфікації та вказується у видаткових накладних.

Згідно пункту 2.2 договору загальна сума цього договору визначається як сума всіх цін, зазначених у всіх специфікаціях.

За умовами пункту 3.1 договору товар поставляється покупцеві в строки, узгоджені сторонами в специфікаціях. Покупець направляє письмові повідомлення постачальнику із зазначенням дати поставки та кількості товару, який необхідно поставити постачальнику в рамках відповідних специфікацій. Письмове повідомлення направляється факсимільним зв`язком, електронною поштою, поштою або кур`єром.

Поставка товару здійснюється однією чи кількома партіями. Кількість товару в кожній партії вказується в видаткових накладних, підписаних уповноваженою особою покупця (пункт 3.2 договору).

Відповідно до пункту 3.3 договору постачальник зобов`язується поставити товар у повному обсязі в термін, що визначається в специфікації. Якщо після узгодження специфікації на поставку товару склалися непередбачені обставини, які тягнуть за собою неможливість поставки товару, постачальник зобов`язаний негайно письмово повідомити про це покупця.

Згідно пункту 3.4 договору у випадку порушення покупцем строку поставки, протягом якого він зобов`язаний прийняти/вибрати/одержати товар, або відмови в прийнятті товару в момент поставки, постачальник має право відмовитись від поставки цього товару без виплати покупцю будь-яких штрафних або компенсаційних виплат, та запропонувати покупцю поставити цей товар (в разі його наявності або наявності можливості його поставити) на інших умовах.

Поставка товару за договором здійснюється на умовах, визначених в специфікаціях (пункт 3.5 договору).

Умовами пункту 3.6 договору передбачено, що на кожну партію товару постачальник в обов`язковому порядку надає покупцеві наступні документи: рахунок-фактуру; видаткову накладну; посвідчення (сертифікат) якості - оригінал або засвідчена копія або інші документи, що посвідчують якість товару - за вимогою покупця; товарно-транспортну накладну (ТТН) у випадках, передбачених законодавством України.

Пунктом 3.8 договору встановлено, що датою поставки партії товару вважається дата, зазначена у видатковій накладній. Право власності на товар, а також ризик випадкового знищення чи пошкодження товару переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару згідно умов поставки, визначених в специфікації, що є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до пункту 4.1 договору ціна за одиницю товару є договірною, ціна та загальна вартість партії товару зазначаються у специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного договору. Загальна вартість договору визначається шляхом підсумовування вартості товару, зазначеної у видаткових накладних, підписаних покупцем.

Згідно пункту 4.2 договору на підставі погодженого сторонами замовлення на поставку товару, постачальник формує для покупця рахунок-фактуру на оплату для кожної конкретної поставки товару. В рахунку-фактурі на оплату товару зазначається асортимент, кількість, загальна вартість товару.

Умови оплати визначаються в специфікаціях до договору (пункт 4.3 договору).

Пунктом 4.4 договору встановлено, що спосіб оплати товару покупцем: безготівковий розрахунок, шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника. У призначенні платежу має бути зазначено даний договір і відповідний рахунок-фактура.

За умовами пункту 5.1 договору покупець зобов`язується, зокрема, своєчасно та в порядку, встановленому цим договором, сплатити вартість товару, тоді як постачальник відповідно до пункту 5.2 договору, зокрема, зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар на умовах цього договору.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до « 31» грудня 2025 р., а в частині виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за договором до моменту їх повного виконання. Якщо за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення терміну договору жодна із сторін не направить письмової заяви про припинення договору, то він вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік (пункт 10.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи на виконання умов договору, позивачем було поставлено відповідачу товар (лушпиння соняшника гранульоване (пресоване)) на загальну суму 1272640,77 грн, що підтверджується видатковими накладними №2318/0901 від 09.01.2026 на суму 310612,09 грн, №2098/2201 від 22.01.2026 на суму 306517,80 грн, №2214/3001 від 30.01.2026 на суму 321140,70 грн та №2306/0502 від 05.02.2026 на суму 334370,18 грн, які підписані сторонами без будь-яких зауважень та заперечень і скріплені печатками.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки товару.

05.03.2026 року між сторонами було підписано акт звіряння взаєморозрахунків, згідно якого ТОВ «Лігрет Енерго 2» визнає сальдо на 05.03.2026 у розмірі 1272640,77 грн.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 Цивільного кодексу України).

Положенням статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно пункту 4.2 договору на підставі погодженого сторонами замовлення на поставку товару, постачальник формує для покупця рахунок-фактуру на оплату для кожної конкретної поставки товару. В рахунку-фактурі на оплату товару зазначається асортимент, кількість, загальна вартість товару.

Умови оплати визначаються в специфікаціях до договору (пункт 4.3 договору).

Пунктом 4.4 договору встановлено, що спосіб оплати товару покупцем: безготівковий розрахунок, шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника. У призначенні платежу має бути зазначено даний договір і відповідний рахунок-фактура.

Відповідно до ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Здійснення продажу обумовленого договором товару без попередньої оплати не є вчиненням конклюдентних дій, які призвели до фактичної зміни умов договору, зокрема щодо порядку розрахунків, оскільки продавець користується своїм законним правом у зустрічному зобов`язанні.

Схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №925/577/21 та від 07.08.2019 у справі №925/31/17.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що попередня оплата відповідачем не здійснювалась, і до матеріалів справи на виконання умов договору не було долучено специфікацію (-ії) з визначенням умов оплати поставленого товару.

У той же час, як встановлено судом, позивачем передано, а відповідачем прийнято без зауважень на виконання умов договору поставки узгоджений товар, а відтак, з урахуванням приписів статті 538 ЦК України, відповідач зобов`язаний оплатити переданий йому товар в повному обсязі у відповідності до приписів статті 692 Цивільного кодексу України, що відповідає основоположним засадам цивільного законодавства щодо добросовісності дій учасників цивільних правовідносин.

Посилання ж відповідача на відсутність у нього обов`язку сплачувати заявлену до стягнення заборгованість, через не долучення позивачем до позову специфікації, а відтак і неможливість доведення моменту настання обов`язку щодо здійснення оплати, судом відхиляються.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пунктом 4 статті 129 Конституції України визначено, що змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

Оцінюючи подані сторонами докази у їх сукупності, взаємозв`язку та з урахуванням критерію вірогідності, суд приходить висновку, що позивачем належними, допустимими та достатніми доказами підтверджено факт належного виконання свого обов`язку щодо поставки товару, що, своєю чергою, відповідно до пункту 1.1 укладеного між сторонами договору та положень статті 538 Цивільного кодексу України, зумовило виникнення у відповідача зустрічного майнового обов`язку щодо здійснення оплати поставленого товару.

Доводи ж відповідача про те, що строк виконання грошового зобов`язання не настав у зв`язку з відсутністю специфікації, ґрунтується виключно на доктрині «негативного доказу».

У даному випадку, заперечення сторони не можуть зводитися до посилання на недоведеність обставин іншою стороною без належного підтвердження власних заперечень відповідними доказами, оскільки такий підхід фактично призводить до неправомірного перекладення процесуального обов`язку доказування на протилежну сторону.

Суд звертає увагу на те, що господарське судочинство базується на принципі змагальності, де кожен учасник процесу повинен довести обставини на які він посилається, як на підставу свої вимог та/або заперечень.

Відповідач заперечуючи виникнення у нього обов`язку щодо оплати поставленого товару з мотивів ненастання строку виконання грошового зобов`язання, не виконав покладеного на нього обов`язку щодо належного доказування власних доводів, зокрема, відповідачем не подано до матеріалів справи жодної специфікації або іншого доказу, який би підтверджував, що строк виконання грошового зобов`язання з оплати поставленого товару не настав.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачеві узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині повної оплати отриманого товару за договором підтверджений наявними в матеріалах справи доказами і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 1272640,77 грн.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про недоведеність факту поставки товару через відсутність в матеріалах справи товарно-транспортних накладних, оскільки факт поставки товару підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, які підписані сторонами без будь-яких зауважень та заперечень, тому надання ТТН, як додаткового доказу поставки відповідачу обумовленого товару не потребується.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона Імпульс».

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в сумі 15272,00 грн.

Так, позовну заяву подано в електронній формі з використанням системи «Електронний суд» у зв`язку з чим має бути застосований понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8, визначений частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, при цьому, позивач в частині надмірно сплаченого судового збору не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням про його повернення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №916/228/22.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона Імпульс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігрет Енерго 2» про стягнення 1272640,77 грн задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігрет Енерго 2» (03127, м. Київ, пр. Голосіївський, буд. 118 Б, літера Д, 3 поверх, офіс 5/5; ідентифікаційний код 44234362) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Крона Імпульс» (49094, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 36А; ідентифікаційний код 40068059) основний борг у розмірі 1272640 (один мільйон двісті сімдесят дві тисячі шістсот сорок) грн 77 коп. та судовий збір у розмірі 15272 (п`ятнадцять тисяч двісті сімдесят дві) грн 00 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 10.07.2026.

СуддяТ.В. Васильченко