Ухвала суду № 138108561, 08.07.2026, Харківський районний суд Харківської області

08.07.26

Справа № 635/7859/24

Провадження № 1-кп/635/538/2026

У ХВ А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року с-ще. Покотилівка Харківської області

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1

за участі секретаря судового засідання: ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3 в режимі ВКЗ,

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5 в режимі ВКЗ,

розглянувши у судовому засіданні в залі Харківського районного суду Харківської області кримінальне провадження зареєстроване в ЄДРДР за №22023220000001469 від 26.10.2023 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.114 - 2 КК України,

в с т а н о в и в:

1. Зміст клопотання прокурора.

Прокурор звернувся до суду у судовому засіданні з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 на 60 днів без визначення розміру застави. У клопотанні зазначено, що:

обвинувачення щодо ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України, ґрунтується на зібраних під час досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, зокрема результатах негласних слідчих (розшукових) дій, показаннях свідків, письмових доказах, протоколах слідчих та судових дій;

інкриміновані дії полягали у збиранні 17.02.2024 року інформації про розташування військового формування на території м. Харкова та подальшому її поширенні 19.02.2024 року в умовах воєнного стану шляхом усного повідомлення іншій особі, при цьому така інформація, за твердженням прокурора, не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України чи іншими уповноваженими органами;

злочин, у якому обвинувачується ОСОБА_4 , відноситься до категорії тяжких, санкція ч. 2 ст. 114-2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років;

з огляду на тяжкість обвинувачення, відсутність офіційного місця роботи та законних доходів, а також можливість переховування як на підконтрольній, так і на тимчасово окупованій території України чи за її межами, наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України переховування від суду;

з урахуванням характеру інкримінованого правопорушення, спрямованого проти основ національної безпеки в умовах воєнного стану, а також оцінки поглядів ОСОБА_4 як таких, що свідчать про негативне ставлення до держави Україна та її Збройних Сил, прокурор вбачає ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, можливість вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження злочинної діяльності.

Прокурор послався на практику Європейського суду з прав людини щодо врахування тяжкості інкримінованого злочину при оцінці ризику переховування, а також на положення ст.ст. 177, 178, 183, 331 КПК України, вважаючи, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

У клопотанні прокурор просив:

продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_4 на 60 днів;

не визначати розмір застави на підставі абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України.

2. Позиція обвинуваченого та захисника.

Обвинувачений ОСОБА_4 проти задоволення клопотання заперечував. Він посилався на упереджене ставлення до нього з боку прокуратури та відсутність доказів щодо його вини, а також на те, що його антиукраїняська налаштованість існує тільки в уяві прокурора, а він напроти під час військового вторгнення допомогам людям відновлювати їх житло у Харкові. він зазначив, що єдиною його провиною є те, що він розповів робітникам сбу інформацію, розповсюдження кої ставиться йому у провину, при цьому зроблено це було за їх ініціативою.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 підтримала позицію обвинуваченого у цілому.

3. Оцінка суду

Відповідно до ст. 177 КПК України запобіжний захід застосовується з метою забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків та запобігання ризикам, визначеним цією статтею. За ст. 178 КПК України суд при вирішенні питання про запобіжний захід зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі, міцність її соціальних зв`язків, наявність роботи, репутацію та інші дані про особу. За ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд має право продовжити дію запобіжного заходу за клопотанням сторони обвинувачення. Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом і застосовується тоді, коли прокурор доведе, що жоден із більш м`яких заходів не може запобігти відповідним ризикам.

Із клопотання прокурора суд встановив, що сторона обвинувачення просить продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_4 на шістдесят днів без визначення застави. Прокурор обґрунтовує це тим, що ОСОБА_4 обвинувачується у збиранні 17.02.2024 інформації про розташування військового формування поблизу АЗС-мийки в районі П`ятихаток та її подальшому усному поширенні 19.02.2024 ОСОБА_7 , причому, за твердженням прокурора, така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України чи іншими уповноваженими державними органами. Прокурор також зазначає, що обвинувачення обґрунтовується показаннями свідків, письмовими доказами, речовими доказами та іншими матеріалами кримінального провадження, поданими суду, і посилається на існування ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Прокурор вважає, що ризик переховування від суду не зменшився, оскільки ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років, не має постійного місця роботи, а в умовах воєнного стану та, на думку прокурора, неповного контролю державою кордонів і всієї території України може переховуватися від суду, у тому числі на тимчасово окупованих територіях чи за межами підконтрольної території. Окремо прокурор посилається на ризик вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження злочинної діяльності, мотивуючи його тим, що ОСОБА_4 , за версією сторони обвинувачення, добровільно поширив відповідну інформацію, є негативно налаштованим проти військовослужбовців, підтримав дії держави-агресора та може й надалі сприяти поширенню інформації про розташування Збройних Сил України чи інших військових формувань. Як окремий аргумент прокурор зазначає, що в умовах воєнного стану такі ризики не втратили актуальності, а більш м`які запобіжні заходи їх не усунуть.

У судовому засіданні ОСОБА_4 проти клопотання заперечив. Він зазначив, що його антиукраїнська налаштованість існує лише в уяві прокурора, тоді як сам він під час військового вторгнення допомагав людям відновлювати житло у Харкові. Також він пояснив, що, на його думку, його єдиною «провиною» є те, що він повідомив працівникам СБУ інформацію, поширення якої ставиться йому у вину, причому зроблено це було за їхньою ініціативою. При цьому ОСОБА_4 не пояснив, чому вважає таке поширення інформації непротиправним. Захисник ОСОБА_5 підтримала позицію свого підзахисного.

Суд виходить із того, що на стадії вирішення питання про продовження запобіжного заходу суд не встановлює винуватість чи невинуватість особи, не вирішує наперед питання допустимості, достовірності та достатності всіх доказів для постановлення вироку, а перевіряє, чи зберігається належне фактичне підґрунтя обвинувачення і чи існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України. Такий підхід випливає із змісту ст.ст. 177, 178, 183, 331 КПК України і відповідає природі судового контролю за подальшим обмеженням права на свободу під час розгляду справи по суті.

Оцінюючи довід ОСОБА_4 про те, що прокурор безпідставно приписує йому антиукраїнську налаштованість, суд зазначає, що саме по собі посилання прокурора на погляди чи світогляд обвинуваченого не може бути самостійною та достатньою підставою для продовження тримання під вартою. Запобіжний захід не може ґрунтуватися на оціночних судженнях про особу без належної прив`язки до конкретних ризиків, передбачених кримінальним процесуальним законом. Разом з тим цей довід обвинуваченого сам собою не усуває тих обставин, на які посилається прокурор як на підставу ризиків, а саме тяжкість інкримінованого злочину, характер передбаченого санкцією покарання та версію сторони обвинувачення про добровільний характер дій, що становлять предмет обвинувачення. Суд тому не приймає оціночні висновки прокурора про «антиукраїнськість» як самодостатню підставу, але й не вважає сам факт заперечення обвинуваченим такої характеристики достатнім для усунення заявлених ризиків.

Щодо пояснення ОСОБА_4 про те, що він лише повідомив працівникам СБУ інформацію за їхньою ініціативою, суд зазначає таке. Цей довід за своїм змістом спрямований на заперечення протиправності інкримінованого діяння, а також опосередковано стосується способу отримання доказів та можливої ролі працівників правоохоронного органу у фіксації розмови. Такі твердження можуть мати значення для оцінки допустимості доказів, з`ясування фактичних обставин епізоду 19.02.2024 та остаточної юридичної оцінки дій обвинуваченого, однак на даному етапі вони не усувають сам факт того, що прокурор підтримує конкретне обвинувачення, виклав фабулу, послався на наявні в справі докази та просить про подальше застосування запобіжного заходу саме з огляду на ризики, передбачені законом. Водночас суд бере до уваги, що сам ОСОБА_4 не навів у судовому засіданні правового пояснення, чому, на його думку, навіть за описаних ним обставин таке поширення інформації є непротиправним. Це також не дає підстав для висновку про відсутність обґрунтованого обвинувачення на даній стадії.

Оцінюючи ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд бере до уваги, що прокурор пов`язує його насамперед із тяжкістю інкримінованого злочину та видом передбаченого законом покарання. За ч. 2 ст. 114-2 КК України за інкриміноване діяння передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років. Тяжкість можливого покарання не може бути єдиною підставою для тримання під вартою, однак вона є релевантною обставиною при оцінці ризику переховування, особливо в поєднанні з іншими даними, на які посилається прокурор у клопотанні. У межах цього клопотання прокурор також вказує на відсутність у обвинуваченого постійного місця роботи. Суд враховує це в сукупності, водночас не покладаючи сам по собі цей фактор у відриві від інших обставин в основу рішення.

Оцінюючи ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд виходить із того, що прокурор прямо пов`язує його з версією обвинувачення про добровільний характер інкримінованих дій, з характером самого обвинувачення та з тим, що в умовах воєнного стану поширення інформації про розташування військових формувань, якщо воно буде доведене, за своєю природою потенційно може бути повторене без складних підготовчих дій. Разом з тим суд не приймає як окрему самодостатню підставу загальні оцінки прокурора про ідеологічні погляди чи «підтримку РФ» без остаточного дослідження і перевірки всіх доказів у справі. На цій стадії цей ризик може враховуватися лише в сукупності з іншими обставинами і не може існувати ізольовано від фактичного підґрунтя обвинувачення.

Суд також враховує, що прокурор просить не визначати заставу і посилається на ч. 4 ст. 183 та ч. 6 ст. 176 КПК України. Вирішуючи це питання, суд виходить із того, що у провадженнях щодо злочинів, зазначених у ч. 6 ст. 176 КПК України, за наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, допускається застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а ч. 4 ст. 183 КПК України надає суду право за певних умов не визначати розмір застави. Остаточне застосування цих положень залежить від оцінки судом конкретних ризиків у даному провадженні.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що доводи прокурора у частині наявності ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не є очевидно спростованими самим лише запереченням обвинуваченого. Доводи ОСОБА_4 щодо відсутності антиукраїнської налаштованості, його допомоги людям у відновленні житла та того, що він лише відповів працівникам СБУ на їхню ініціативу, підлягають урахуванню, але на даному етапі не усувають обґрунтованого обвинувачення та не нівелюють заявлених прокурором ризиків настільки, щоб дійти висновку про відсутність підстав для продовження дії запобіжного заходу. Водночас суд не покладає в основу такого рішення оціночні судження прокурора щодо світогляду обвинуваченого як самостійну підставу, а оцінює лише ті чинники, які прямо пов`язані з процесуальними ризиками, передбаченими законом.

Керуючись ст.ст. 29 Конституції України, 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 177, 178, 183, 194, 331 КПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора про продовження застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 114-2 КК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів до 05 вересня 2026 року включно.

На підставі абзацу 3 частини 4 статті 183 КПК України заставу не встановлювати.

Строк дії ухвали визначити шістдесят днів, тобто до 05 вересня 2026 включно.

Копію ухвали для виконання направити начальнику Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» для відома.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору, захиснику.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення, а ОСОБА_10 в той саме строк, але з моменту вручення йому копії ухвали суду.

Повний текст проголошено 08 липня 2026 року о 16 годині 40 хвилин.

Суддя: ОСОБА_1