Ухвала суду № 138106566, 08.07.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 757/62941/16-ц

Провадження № 6/201/381/2026

УХВАЛА

08 липня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого - судді Куць О.О.,

за участю секретаря судового засідання Піняєва В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України про встановлення судового контролю за виконанням рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26.01.2021 року у цивільній справі № 757/62941/16-ц за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої в результаті проведення антитерористичної операції,

ВСТАНОВИВ:

До Соборного районного суду м. Дніпра надійшла заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України про встановлення судового контролю за виконанням рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26.01.2021 року у цивільній справі № 757/62941/16-ц за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої в результаті проведення антитерористичної операції.

В обґрунтування вимог заяви заявники вказували, що рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26.01.2021 року у справі № 757/62941/16-ц, яке набрало законної сили постановою Донецького апеляційного суду від 22.12.2021 року, було ухвалено стягнути з Держави Україна за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 50 000 грн. кожному. Виконавчий лист був направлений 22.01.2022 року в Державну казначейську службу України. У зв`зку з тим, що ДКСУ не виконує вищевказане рішення суду заявники звернулись до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної казначейської служби України, який був переадресований до Луганського окружного адміністративного суду з вимогами: визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо виконання рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполь від 26.01.2021 у справі № 757/62941/16-ц за заявою ОСОБА_1 та зобов`язати Державну казначейську службу України виконати рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26.01.2021 року у справі № 757/62941/16-ц; визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо виконання рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26.01.2021 у справі № 757/62941/16-ц за заявою ОСОБА_2 та зобов`язати Державну казначейську службу України виконати рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26.01.2022 року у справі № 757/62941/16-ц. Суд прийняв рішення від 17.03.2025 року, яким визнав протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання, протягом тривалого часурішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26.01.2021 у справі № 757/62941/16-ц. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2025 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишено без задоволення, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року залишино без змін. Незважаючи на ці судові рішення, по цей час (п`ять років), судове рішення Державної казначейською службою не виконане. Отже, ДКС України протягом 5 років порушує діюче законодавство України і не виконує рішення Жотневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26.01.2021 року у справі № 757/62941/16-ц про стягнення коштів з Держави Україна за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку.

Просили встановити судовий контроль за виконанням рішення суду від 26.01.2021 року у справі № 757/62941/16-ц.

24.04.2026 року ДКСУ надано суду пояснення, в яких зазначали, що Казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦК України. З посиланням на висновки Конституційного суду України та Верховного Суду Казначейство не є боржником у справі № 757/62941/16-ц у розумінні частин 1-4 статті 453-1 ЦПК України. Крім того, Казначейство у межах компетенції виконує окремі категорії судових рішень, натомість не є ані органом державної виконавчої служби, ані учасником (зокрема, стороною) виконавчого провадження і відповідно не здійснює заходи з примусового виконання рішень в порядку, визначеному Законом. Вказували, що посилання заявників на Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є помилковим, оскільки правова регламентація правовідносин щодо виконання судових рішень, боржниками за якими є в одному випадку державний орган, в іншому - Держава, відрізняється і застосування окремих нормативних положень з однієї сфери правовідносин до іншої є. Крім того, наразі законодавством не визначено джерело та порядок відшкодування і компенсації, присудженої згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, відтак у зв`язку з відсутністю механізму відшкодування шкоди, Казначейством постійно направляються листи до Міністерства фінансів України із пропозиціями про визначення механізму відшкодування шкоди, заподіяної зокрема, і терористичним актом і стягнення з Держави компенсації, а також встановлення щодо таких видатків бюджетних призначень у законах про Державний бюджет України або у змінах до них. Враховуючи вказане, на думку Казначейства, відсутні визначені статтями 453-1-453-4 ЦПК України підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо встановлення судового контролю за виконання рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 26.01.2021 у справі № 757/62941/16. Отже, у задоволенні заяви просили відмовити.

07.05.2026 року від КМУ надійшли заперечення на заяву, в яких вказували згідно з аб. 1 ч. 2 ст. 453-1 ЦПК України, стягувач досудове може звернутися до суду із заявою, передбаченою ч.1 цієї статті, в разі невиконання боржником судового рішення та за умови відкриття виконавчого провадження. Крім того, відповідно до частини третьої статті 453-1 ЦПК України у заяві обов`язково зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження. Проте, у заяві про встановлення судового контролю за виконанням рішення у справі № 757/62941/16-ц не зазначено ідентифікатора для повного доступу до інформації про виконавче провадження. Крім того, оскільки рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26.01.2021 року у справі №757/62941/16-ц кошти стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку, виконавчі листи були передані заявами позивачів від 22.01.2022 року на виконання ДКС. Тобто, виконавче провадження у справі № 757/62941/16-ц не відкривалось в органах державної виконавчої служби. При цьому ДКС не є органами примусового виконання (ч.4 ст.6 Закону №1404-VIII). Відтак, встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 757/62941/16-ц не відповідає нормам статей 453-1 453-4 ЦПК України, а отже не може бути застосовано у вказаній справі. Крім того, посилання заявників на Закон № 4901-VI поширюється виключно на рішення суду, стягнення за якими відбувається з визначеного кола суб`єктів, зокрема державного органу, тобто правова регламентація правовідносин щодо виконання судових рішень, боржником за якими є в одному випадку державний орган, а в іншому - Держава, відрізняється, і застосування окремих нормативних положень з однієї сфери правовідносин до іншої є помилковим. Також, зауважували, що Державною казначейською службою України вжито всіх передбачених законодавством заходів, спрямованих на виконання рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26.01.2021 у справі № 757/62941/16-ц, що свідчить про відсутність бездіяльності Державної казначейської служби України. Враховуючи вищевказане, просили у задоволенні заяви відмовити у повному обсязі.

Сторони у судове засідання не з`явились.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 26.01.2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної та матеріальної шкоди, задоволено частково.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн. кожному.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 05.02.2021 року виправлено описку, допущену в рішенні Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 26.01.2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної та матеріальної шкоди, а саме в останньому абзаці мотивувальної частини рішення суду зазначити, що розмір грошової компенсації, яка підлягає стягненню за рахунок держави, складає «50000 грн. кожному». В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постановою Донецького апеляційного суду від 22.12.2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та представника Держави України в особі Кабінету Міністрів України Богданова Р.К. залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26.01.2021 року залишено без змін.

У зв`язку з невиконання вищевказаного рішення суду, заявники звернулися до адміністративного суду із вимогами про визнання бездіяльності ДКСУ щодо невиконання рішення суду від 26.01.2021 року у справі №757/62941/16-ц.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 року позовну заяву про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання, протягом тривалого часу, рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26.01.2021 року у справі № 757/62941/16-ц. В іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2025 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишино без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 року залишино без змін.

Згідно відповіді ДКСУ, наданої заявникам на їх запит, повідомлено, законодавством не визначено джерело та порядок виплати грошової компенсації особам, яким спричинено шкоду в результаті проведення антитерористичної операції. З метою вжиття заходів щодо виконання судових рішень у зазначеній категорії справ Казначейство постійно звертається з листами до МФУ із пропозиціями розглянути питання щодо визначення механізму відшкодування шкоди у вказаній категорії справ та необхідності передбачення у державному бюджеті України бюджетних призначень для відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом. Однак, станом на сьогодні залишається нагальним питання щодо визначення джерела та порядку виплати грошової компенсації особам, яким спричинено шкоду в результаті вчинення терористичного акту, що унеможливлює вчинення Казначейством безспірного списання коштів у зазначеній категорії справ.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно до положень ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Із наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи.

Згідно ст.129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд

Так, судовий контроль за виконанням судових рішень встановлено розділом VII ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 453-1 ЦПК України суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в цивільних справах: що виникають із трудових правовідносин; що виникають із сімейних правовідносин; щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення; щодо відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду; щодо відшкодування моральної шкоди; щодо захисту прав споживачів; щодо захисту честі, гідності та ділової репутації; в інших спорах немайнового характеру.

Стягувач може звернутися до суду із заявою, передбаченою частиною першою цієї статті, в разі невиконання боржником судового рішення та за умови відкриття виконавчого провадження.

У заяві обов`язково зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження.

Якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов`язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору.

Розпорядженням Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області на Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська.

У зв`язку із набранням 25 квітня 2025 року чинності Закону України від 26.02.2025 р. № 4273-ІХ Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів - Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська перейменовано на Соборний районний суд міста Дніпра.

Оскільки рішення ухвалене Жовтневим районним судом міста Маріуполя Донецької області, підсудність справ якого передано Соборному районному суду міста Дніпра, відтак заява в порядку ст. 453-1 ЦПК України подана до Соборного районного суду міста Дніпра.

Відповідно до ст.453-2 ЦПК України, суд розглядає заяву про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 453-1 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні за правилами статті 450 цього Кодексу.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання боржником відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Суд може зобов`язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення особисто керівника боржника, якщо боржник є юридичною особою.

Ухвалу суду про відмову у задоволенні заяви може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали є остаточною і оскарженню не підлягає.

Ухвала суду про задоволення заяви та зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення є остаточною і оскарженню не підлягає. Заперечення на таку ухвалу включаються до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 453-4 цього Кодексу.

Отже, вказаною нормою ЦПК України передбачено право суду, який ухвалив судове рішення в цивільній справі, зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Так, судове рішення може бути виконано в добровільному, або в примусовому порядку. Примусове виконання рішень суду в Україні покладається на органи державної виконавчої служби та у передбачених законом випадках - на приватних виконавців.

Порядок примусового виконання судових рішень регламентовано Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, встановлено статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження (частина 1 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження»).

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина 2 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом (частина 3 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження»).

Отже, нормами Закону України «Про виконавче провадження» визначено певний алгоритм дій виконавця в ході примусового виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

При цьому відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наділений достатніми повноваженнями для вжиття заходів щодо примусового виконання боржником судового рішення.

Отже, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

У даній справі виконавче провадження не відкривалось, оскільки рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26.01.2021 року у справі №757/62941/16-ц кошти стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку, виконавчі листи були передані заявами позивачів від 22.01.2022 року на виконання до Державної казначейської служби.

Між тим, Державна казначейська служба не є органом примусового виконання рішення суду.

Отже, встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 757/62941/16-ц не відповідає нормам статей 453-1 453-4 ЦПК України, а отже не може бути застосовано у даній цивільній справі справі.

Відтак у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення слід відмовити.

На підставі ст. 200, 223 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України про встановлення судового контролю за виконанням рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26.01.2021 року у цивільній справі № 757/62941/16-ц за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої в результаті проведення антитерористичної операції відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарга протягом п`ятнадцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя О.О. Куць