Рішення № 138106493, 03.07.2026, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/18075/24

Провадження № 2/175/2821/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 року Дніпровський районний суд

Дніпропетровської області

у складі: головуючого

судді Васюченка О.Г.

з секретарем Кульпіною Л.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства "СЛАВУТИЧ", ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Руденко Вікторія Аркадіївна, Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенко Юрій Олександрович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання недійсним і скасувати рішення про держану реєстрацію прав та їх обтяжень та поновлення права власності,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до відповідачів Фермерського господарства "СЛАВУТИЧ", ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Руденко Вікторія Аркадіївна, Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенко Юрій Олександрович, в якому просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12 січня 2021 року, предметом якого є картоплесховище загальною площею 749,3 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Фермерським господарством «Славутич» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко Вікторією Аркадіївною та зареєстрований у реєстрі за №13. Також позивач просив визнати недійсним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 56117253 від 12 січня 2021 року, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко Вікторією Аркадіївною, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право власності №40087675 за ОСОБА_2 на зазначене картоплесховище, а також поновити запис про право власності на вказане нерухоме майно за Фермерським господарством «Славутич». Позовні вимоги обґрунтовував тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу є фраудаторним правочином, укладеним боржником із метою приховування належного йому майна від можливого звернення стягнення кредитором, а тому такий правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, які ним обумовлювалися. На думку позивача, зовнішня форма договору купівлі-продажу не відповідала дійсній волі його сторін, оскільки Фермерське господарство «Славутич», будучи поручителем за договором процентної позики та усвідомлюючи існування значного грошового зобов`язання перед позивачем, здійснило відчуження єдиного цінного нерухомого активу після настання строку виконання основного зобов`язання з єдиною метою уникнення виконання майбутнього рішення суду про стягнення заборгованості. На підтвердження зазначених обставин позивач посилався на те, що 20 грудня 2019 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір процентної позики №201219, відповідно до умов якого позивач передав позичальнику 20 000 доларів США строком до 20 листопада 2020 року зі сплатою процентів у розмірі 2 відсотків щомісячно. Одночасно з укладенням договору позики були укладені договори поруки, згідно з якими Фермерське господарство «Славутич», а також інші поручителі, прийняли на себе солідарний обов`язок відповідати перед кредитором за належне виконання позичальником усіх його зобов`язань за договором позики. Позивач зазначав, що відповідно до умов договору процентної позики №201219 від 20 грудня 2019 року ним було передано ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 20 000 доларів США, що підтверджується не лише самим договором, але й власноручно складеною боржником розпискою від 22 грудня 2019 року про отримання вказаної суми. Відповідно до пункту 2.2 договору щомісячний розмір процентів за користування позикою складав 2 відсотки від суми позики, а остаточним строком її повернення сторонами визначено 20 листопада 2020 року. Однак після спливу визначеного договором строку позичальник своїх зобов`язань не виконав, грошові кошти у встановлений строк не повернув, у зв`язку з чим, на думку позивача, виникли передбачені договором підстави для стягнення як суми основного боргу, так і штрафних санкцій. Також позивач зазначав, що з метою забезпечення належного виконання ОСОБА_3 своїх зобов`язань одночасно з укладенням договору позики між ним та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і Фермерським господарством «Славутич» були укладені договори поруки, які за своїм змістом є аналогічними та передбачають солідарну відповідальність поручителів перед кредитором у повному обсязі за виконання усіх зобов`язань позичальника за договором процентної позики. Згідно із зазначеними договорами поруки Фермерське господарство «Славутич» прийняло на себе обов`язок відповідати перед позивачем у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи повернення суми позики, процентів, неустойки та інших передбачених договором платежів, а тому, на переконання позивача, керівник Фермерського господарства «Славутич» ОСОБА_3 , який одночасно є і безпосереднім позичальником за договором процентної позики, був достеменно обізнаний про настання строку виконання забезпеченого порукою зобов`язання, його розмір та можливі наслідки невиконання. Позивач звертав увагу суду на те, що у зв`язку з невиконанням відповідачами своїх договірних обов`язків він був вимушений звернутися до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовом про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та Фермерського господарства «Славутич». Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2022 року у цивільній справі №175/2048/21 позов ОСОБА_1 було задоволено повністю та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і Фермерського господарства «Славутич» на користь позивача заборгованість за договором процентної позики у розмірі 1 011 739,75 грн. Зазначене рішення було залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, а постановою Верховного Суду від 13 серпня 2024 року судові рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, у зв`язку з чим вони набрали законної сили та є обов`язковими до виконання. Під час примусового виконання вказаного рішення суду приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області було відкрито відповідні виконавчі провадження щодо боржників, однак у процесі виконання рішення з`ясувалося, що Фермерське господарство «Славутич» ще 12 січня 2021 року відчужило належне йому картоплесховище загальною площею 749,3 кв.м., розташоване в селі Балівка Дніпровського району Дніпропетровської області, уклавши договір купівлі-продажу з ОСОБА_2 , який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Руденко В.А., а право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за набувачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. На думку позивача, саме після відчуження зазначеного нерухомого майна Фермерське господарство «Славутич» фактично втратило будь-які ліквідні активи, за рахунок яких могло бути виконано рішення суду про стягнення заборгованості, у зв`язку з чим виконання судового рішення стало неможливим, що, на його переконання, свідчить про спрямованість дій відповідачів саме на приховування майна від кредитора та ухилення від виконання своїх грошових зобов`язань.

Ухвалою суду від 06 грудня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 28 січня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі, оскільки договір купівлі-продажу від 12 січня 2021 року не був спрямований на реальне відчуження майна, а був укладений виключно для приховування належного Фермерському господарству «Славутич» нерухомого майна від можливого звернення на нього стягнення як на майно поручителя за договором процентної позики. 20 грудня 2019 року Фермерське господарство «Славутич» добровільно взяло на себе солідарний обов`язок відповідати перед ним за виконання договору процентної позики, уклавши договір поруки, а тому з цього часу було повністю обізнане про існування забезпеченого зобов`язання, строк його виконання та можливі правові наслідки його невиконання. Також головою Фермерського господарства «Славутич» є саме ОСОБА_3 , який одночасно є позичальником за договором процентної позики, у зв`язку з чим фактично одна й та сама особа була обізнана як про власні боргові зобов`язання, так і про солідарну відповідальність фермерського господарства як поручителя. На думку сторони позивача, після спливу строку повернення позики та невиконання боржником своїх зобов`язань у Фермерського господарства «Славутич» виникла очевидна необхідність зберегти належне йому майно від можливого звернення стягнення, а тому і було здійснено його формальне відчуження. Також звертав увагу суду, що після набрання законної сили рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2022 року та відкриття приватним виконавцем виконавчих проваджень встановлено відсутність у боржників майна, достатнього для виконання судового рішення, тоді як єдиний ліквідний об`єкт нерухомого майна ще у січні 2021 року був переоформлений на іншу особу. На переконання сторони позивача, саме зазначені обставини свідчать про недобросовісність поведінки відповідачів та підтверджують, що укладений між ними договір купівлі-продажу був спрямований не на реальний перехід права власності, а на унеможливлення виконання майбутнього рішення суду щодо стягнення заборгованості.

Представник відповідача Гаркуші Т.В. позовні вимоги не визнав надав відзив на позовну заяву у якому із позовом не погодився, вважав позовні вимоги не обґрунтованими та безпідставними. Крім того, зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог. Просив відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Представники відповідача Фермерського господарства "СЛАВУТИЧ" та третьої особи Гноєвого В.Г. не з`явилися, про час та дату повідомлялися належним чином, відповідач Ф.Г. "СЛАВУТИЧ" позовні вимоги не визнав надав відзив на позовну заяву у якому із позовом не погодився, вважав позовні вимоги не обґрунтованими та безпідставними. Просив відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенко Юрій Олександрович до суду в судове засідання не з`явився, про час та дату повідомлявся належним чином про причини неявки не повідомив, відповідних заяв або клопотань не надав.

Третя особа: Приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Руденко Вікторія Аркадіївна надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Таким чином, суд вважає можливим слухання справи за вище вказаних обставин відповідно до ст. 223 ЦПК України.

Вислухавши представників сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що 20 грудня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір процентної позики №201219, відповідно до умов якого позикодавець передав позичальнику грошові кошти у сумі 20 000 доларів США, а останній зобов`язався повернути отримані кошти та сплатити проценти за користування ними у порядку та строки, визначені зазначеним договором.

Згідно з пунктом 2.2 договору процентної позики щомісячний розмір процентів за користування позикою становив 2 відсотки від розміру позики, а відповідно до пункту 3.2 договору остаточним строком виконання позичальником свого грошового зобов`язання визначено 20 листопада 2020 року.

Факт отримання ОСОБА_3 грошових коштів підтверджується власноруч складеною ним розпискою від 22 грудня 2019 року, відповідно до якої останній підтвердив отримання від ОСОБА_1 20 000 доларів США.

Таким чином суд приходить до висновку, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виникли цивільно-правові відносини, що випливають із договору позики, а у позичальника виник обов`язок у встановлений договором строк повернути отримані кошти та виконати інші передбачені договором грошові зобов`язання.

Одночасно судом встановлено, що виконання вказаного договору процентної позики було забезпечене договорами поруки, укладеними 20 грудня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і Фермерським господарством «Славутич».

З аналізу змісту договору поруки вбачається, що Фермерське господарство «Славутич» добровільно прийняло на себе обов`язок відповідати перед кредитором у повному обсязі за належне виконання ОСОБА_3 своїх зобов`язань за договором процентної позики, у тому числі щодо повернення основної суми боргу, процентів, штрафних санкцій та інших платежів, передбачених договором.

Таким чином, починаючи з 20 грудня 2019 року Фермерське господарство «Славутич» набуло статусу поручителя та стало солідарним боржником перед позивачем у розумінні положень цивільного законодавства України.

При цьому суд звертає увагу на те, що головою Фермерського господарства «Славутич» є саме ОСОБА_3 , який одночасно є і безпосереднім позичальником за договором процентної позики.

Зазначені обставини підтверджуються відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до яких саме ОСОБА_3 з 17 грудня 1997 року є засновником та керівником Фермерського господарства «Славутич».

За таких обставин суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 був достеменно обізнаний як про власний обов`язок повернути отримані у позику кошти, так і про солідарну відповідальність очолюваного ним Фермерського господарства «Славутич», яке добровільно взяло на себе обов`язок відповідати перед кредитором за виконання договору позики.

Отже, твердження позивача про те, що Фермерське господарство «Славутич» не могло не знати про існування забезпеченого порукою грошового зобов`язання, повністю підтверджуються матеріалами справи.

Судом також встановлено, що визначений договором процентної позики строк повернення коштів сплинув 20 листопада 2020 року, однак позичальником взяті на себе договірні зобов`язання виконані не були, у зв`язку з чим у позивача виникло право вимоги як до боржника, так і до поручителів.

Саме після порушення ОСОБА_3 умов договору процентної позики та після виникнення у кредитора права вимоги до всіх солідарних боржників, 12 січня 2021 року між Фермерським господарством «Славутич» та ОСОБА_2 було укладено спірний договір купівлі-продажу картоплесховища загальною площею 749,3 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Саме ця обставина, на думку суду, має істотне значення для правильного вирішення даної цивільної справи, оскільки відчуження нерухомого майна відбулося вже після виникнення у поручителя обов`язку відповідати перед кредитором та після настання строку виконання основного грошового зобов`язання.

Саме після настання строку виконання забезпеченого договором поруки грошового зобов`язання, а саме 12 січня 2021 року, Фермерським господарством «Славутич» було укладено договір купівлі-продажу належного йому нерухомого майна картоплесховища загальною площею 749,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко В.А. та зареєстрований у реєстрі за №13.

На підставі зазначеного договору приватним нотаріусом було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 56117253 від 12 січня 2021 року, внаслідок чого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про виникнення права приватної власності на зазначений об`єкт нерухомості за ОСОБА_2 .

Вказані обставини сторонами не спростовані та підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями договору купівлі-продажу, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та іншими письмовими доказами, дослідженими судом.

При цьому суд звертає увагу, що на момент відчуження спірного нерухомого майна строк виконання основного зобов`язання за договором процентної позики вже сплинув майже два місяці тому, а Фермерське господарство «Славутич» як поручитель було зобов`язане відповідати перед кредитором у тому самому обсязі, що й основний боржник.

Отже, укладаючи договір купівлі-продажу від 12 січня 2021 року, Фермерське господарство «Славутич» не могло не усвідомлювати наявність власного майнового обов`язку перед позивачем, а також можливість звернення стягнення на належне йому майно у разі невиконання забезпеченого договором поруки зобов`язання.

Більше того, суд бере до уваги, що від імені Фермерського господарства «Славутич» діяв його керівник ОСОБА_3 , який одночасно є боржником за договором процентної позики, тобто особою, яка безпосередньо допустила невиконання основного грошового зобов`язання.

За таких обставин суд приходить до переконання, що як позичальник, так і керівник юридичної особи-поручителя фактично були однією особою, яка повною мірою володіла інформацією щодо існування боргу, строку його виконання, можливих правових наслідків його невиконання та ризику звернення стягнення на майно поручителя.

Наведене, на думку суду, виключає будь-яку можливість вважати відчуження спірного нерухомого майна випадковим чи таким, що здійснювалося за звичайних умов господарської діяльності.

Навпаки, послідовність подій, встановлена судом, свідчить про інше. Спочатку між сторонами було укладено договір процентної позики та договори поруки. Після цього настав строк виконання основного зобов`язання. Боржником та поручителем зобов`язання виконані не були. Одразу після виникнення у кредитора права вимоги поручитель відчужує належне йому нерухоме майно.

У подальшому судовим рішенням, яке набрало законної сили, існування заборгованості та обов`язок Фермерського господарства «Славутич» відповідати перед позивачем солідарно були підтверджені.

Під час виконання зазначеного судового рішення встановлено відсутність у боржників майна, достатнього для його виконання.

Саме така сукупність установлених судом обставин свідчить про існування безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між відчуженням спірного нерухомого майна та подальшою неможливістю фактичного виконання судового рішення про стягнення заборгованості.

Суд критично оцінює саме часову послідовність зазначених подій.

Відчуження майна було здійснено не до виникнення боргу, не до укладення договору поруки і навіть не до настання строку виконання основного зобов`язання, а саме після того, як Фермерське господарство «Славутич» вже набуло статусу солідарного боржника та усвідомлювало існування реальної майнової відповідальності перед кредитором.

На переконання суду, така поведінка не відповідає принципам добросовісності, розумності та справедливості, які відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України є загальними засадами цивільного законодавства України.

Кожний учасник цивільних правовідносин повинен здійснювати свої права добросовісно, не допускаючи їх використання виключно з метою заподіяння шкоди іншій особі або уникнення виконання існуючих майнових обов`язків.

Саме оцінюючи поведінку відповідачів через призму зазначених принципів цивільного права, суд переходить до аналізу правової природи оспорюваного договору та правових висновків Верховного Суду щодо фраудаторних правочинів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення права, а також інші способи захисту, встановлені законом.

За правилами статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Разом із тим, відповідно до частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) у момент його вчинення вимог, установлених частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Наведені положення цивільного законодавства підлягають застосуванню у системному взаємозв`язку із загальними засадами цивільного права, визначеними статтею 3 ЦК України, відповідно до яких справедливість, добросовісність та розумність є основоположними принципами здійснення цивільних прав і виконання цивільних обов`язків.

При цьому відповідно до частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, навіть формально правомірне здійснення власником належного йому права розпорядження майном не може визнаватися таким, що відповідає вимогам закону, якщо встановлено, що відповідне право використано виключно як засіб уникнення виконання існуючого майнового обов`язку перед кредитором.

Суд звертає увагу, що принцип свободи договору, закріплений статтею 627 ЦК України, не є абсолютним.

Свобода договору передбачає можливість особи вільно визначати зміст правочину та обирати контрагента, однак реалізація цього права повинна здійснюватися добросовісно та не може використовуватися як інструмент порушення прав інших осіб.

Саме тому цивільне законодавство не надає судового захисту діям, які хоча й відповідають зовнішній формі закону, однак фактично спрямовані на уникнення виконання цивільного обов`язку або заподіяння шкоди кредитору.

З матеріалів справи судом встановлено, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 12 січня 2021 року Фермерське господарство «Славутич» вже мало статус поручителя за договором процентної позики, строк виконання забезпеченого зобов`язання вже настав, а керівник фермерського господарства Гноєвий В.Г. одночасно був основним боржником за цим самим договором.

Отже, відповідачеві було достеменно відомо про існування грошового зобов`язання, можливість звернення кредитора до суду та подальшого примусового виконання рішення суду.

Саме за таких обставин Фермерським господарством «Славутич» було відчужено належний йому об`єкт нерухомого майна.

На переконання суду, зазначена поведінка не може бути оцінена ізольовано від усієї сукупності встановлених у справі обставин.

Оцінюючи докази у їх взаємному зв`язку, суд виходить із того, що значення має не лише сам факт укладення договору купівлі-продажу, а й час його укладення, особа продавця, його правовий статус як поручителя, особа керівника юридичної особи, який одночасно є основним боржником, а також подальші наслідки такого відчуження.

Саме після переходу права власності на картоплесховище виконання судового рішення про стягнення заборгованості фактично стало неможливим через відсутність у боржників майна, достатнього для звернення стягнення.

Таким чином, відчуження нерухомого майна безпосередньо вплинуло на можливість реалізації позивачем свого права на виконання судового рішення.

Суд враховує, що право кредитора на реальне виконання судового рішення є складовою права на ефективний судовий захист.

Використання боржником цивільно-правових конструкцій виключно з метою уникнення виконання майбутнього або вже існуючого судового рішення суперечить як загальним засадам цивільного законодавства, так і самому призначенню інституту права власності.

За таких обставин суд приходить до переконання, що оспорюваний договір купівлі-продажу був укладений не з метою здійснення звичайного цивільного обороту нерухомого майна, а виключно для виведення активу з майнової сфери солідарного боржника та недопущення можливого звернення на нього стягнення кредитором.

Саме така правова мета спірного договору свідчить про його недобросовісний характер та зловживання відповідачами належними їм цивільними правами.

Вирішуючи даний спір, суд також враховує правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у справах, пов`язаних із оспорюванням правочинів, укладених боржником на шкоду кредитору.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що цивільно-правовий договір не може використовуватися його сторонами як інструмент уникнення виконання цивільного обов`язку чи приховування майна від кредитора.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність учасників цивільних правовідносин.

Добросовісність означає певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю та повагою до прав і законних інтересів іншої сторони правовідносин.

Будь-який правочин, який укладається боржником після виникнення у нього грошового обов`язку та внаслідок якого він стає неплатоспроможним або істотно ускладнюється можливість виконання судового рішення, повинен оцінюватися судом крізь призму принципу добросовісності.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що хоча власник вправі вільно розпоряджатися належним йому майном, однак реалізація цього права не може використовуватися для заподіяння шкоди кредитору.

Здійснення права власності виключно з метою уникнення виконання майнового обов`язку свідчить про недобросовісне здійснення цивільних прав.

Саме тому правочини, спрямовані на виведення активів боржника, отримали у судовій практиці назву фраудаторних правочинів.

Особливістю таких правочинів є те, що вони формально відповідають вимогам закону, однак їх економічною та юридичною метою є не реальний цивільний оборот майна, а недопущення звернення на нього стягнення кредитором.

Вирішуючи питання про наявність ознак фраудаторності, суд повинен оцінювати не окремо кожний доказ, а всю сукупність встановлених обставин, зокрема: момент виникнення боргу; момент укладення оспорюваного договору; наявність у боржника інших активів; взаємозв`язок між особами, які брали участь у правочині; подальшу поведінку сторін; наслідки укладення договору для кредитора.

Саме сукупність наведених обставин дозволяє встановити справжню мету укладення договору.

При цьому сам по собі факт укладення договору купівлі-продажу після виникнення боргу ще не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Разом із тим, якщо внаслідок такого правочину боржник фактично позбавляється майна, достатнього для виконання своїх зобов`язань, а кредитор втрачає реальну можливість отримати виконання судового рішення, такі обставини свідчать про недобросовісність поведінки боржника.

Саме такі правові висновки Верховного Суду підлягають застосуванню і під час вирішення даної цивільної справи.

Аналізуючи наведені норми права у їх системному взаємозв`язку із встановленими судом фактичними обставинами справи, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом, вже 20 грудня 2019 року між позивачем та ОСОБА_3 виникли договірні правовідносини, а Фермерське господарство «Славутич» добровільно прийняло на себе солідарний обов`язок відповідати перед кредитором за належне виконання договору процентної позики.

Отже, саме з цього моменту Фермерське господарство «Славутич» стало учасником спірних зобов`язальних правовідносин та набуло статусу поручителя.

Строк виконання основного грошового зобов`язання настав 20 листопада 2020 року. Станом на зазначену дату ні позичальником, ні поручителем узяті на себе договірні зобов`язання виконані не були.

Менш ніж через два місяці після настання строку виконання договору, а саме 12 січня 2021 року, Фермерським господарством «Славутич» було відчужено належне йому нерухоме майно.

Тобто між виникненням прострочення виконання грошового зобов`язання та відчуженням нерухомості існує безпосередній часовий зв`язок, який, на думку суду, не є випадковим.

Більш того, суд бере до уваги, що особою, яка діяла від імені Фермерського господарства «Славутич», був ОСОБА_3 той самий боржник, який не виконав договір процентної позики.

За таких обставин суд позбавлений можливості погодитися з тим, що відчуження картоплесховища було здійснене незалежно від існуючих боргових зобов`язань або без усвідомлення їх наявності.

Навпаки, досліджені судом докази переконливо свідчать про те, що на момент укладення спірного договору відповідач був повністю обізнаний як про існування грошового боргу, так і про власний обов`язок відповідати перед кредитором як поручитель.

Разом із тим, суд не може залишити поза увагою і ті обставини, що на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу у Фермерського господарства «Славутич» вже існував реальний та дійсний майновий обов`язок перед позивачем як кредитором.

Хоча судове рішення про стягнення заборгованості було ухвалене лише 07 грудня 2022 року, саме по собі це не означає, що зобов`язання виникло лише з моменту постановлення судового рішення.

Суд зазначає, що рішення суду не породжує цивільне зобов`язання, а лише підтверджує існування правовідносин, які виникли між сторонами раніше.

У даному випадку цивільне зобов`язання виникло з договору процентної позики від 20 грудня 2019 року та договору поруки, укладеного цього ж дня між позивачем і Фермерським господарством «Славутич».

Відтак саме з моменту настання строку виконання договору процентної позики у кредитора виникло право вимагати виконання зобов`язання від боржника та поручителя, а у Фермерського господарства «Славутич» обов`язок відповідати за його виконання.

Суд вважає принципово важливим те, що спірний договір купівлі-продажу був укладений саме після виникнення такого обов`язку.

Будь-яких доказів того, що відчуження картоплесховища було обумовлене звичайною господарською необхідністю, виробничими потребами, ліквідацією підприємства, модернізацією виробництва чи іншими об`єктивними причинами, матеріали справи не містять.

Так само відсутні докази того, що після відчуження зазначеного нерухомого майна Фермерське господарство «Славутич» набуло інше майно, достатнє для виконання своїх зобов`язань перед кредитором.

Навпаки, із матеріалів справи убачається, що вже під час виконання рішення суду приватним виконавцем було встановлено відсутність у боржників майна, достатнього для звернення стягнення.

Саме ця обставина, на переконання суду, є одним із найбільш переконливих доказів того, що внаслідок укладення оспорюваного договору істотно погіршився майновий стан поручителя та була унеможливлена реалізація права позивача на фактичне виконання судового рішення.

Оцінюючи наведені обставини у їх сукупності, суд виходить із того, що цивільне законодавство України ґрунтується не лише на формальному дотриманні вимог закону, а й на необхідності сумлінного здійснення цивільних прав.

Тому навіть у випадку, коли договір купівлі-продажу був посвідчений нотаріально, а право власності зареєстровано у встановленому законом порядку, суд не позбавлений обов`язку перевірити справжню правову мету такого правочину.

Із досліджених судом доказів убачається, що наслідком укладення договору від 12 січня 2021 року стало вибуття із власності Фермерського господарства «Славутич» нерухомого майна, яке могло бути використане для задоволення вимог кредитора.

Інших істотних правових наслідків, які б свідчили про економічну доцільність укладення зазначеного договору саме у цей період часу, матеріали справи не підтверджують.

Саме тому суд приходить до висновку, що визначальне значення у даній справі має не формальна відповідність договору вимогам закону щодо його форми чи порядку посвідчення, а його реальна спрямованість.

Сукупність встановлених судом обставин свідчить про те, що основною метою укладення договору купівлі-продажу було виведення із власності поручителя найбільш ліквідного об`єкта нерухомого майна, що у подальшому істотно ускладнило виконання рішення суду про стягнення заборгованості.

При цьому суд враховує, що недобросовісність поведінки учасника цивільних правовідносин може підтверджуватися не одним окремим доказом, а усією сукупністю його дій до укладення правочину, під час його укладення та після його виконання.

У даному випадку така сукупність обставин є очевидною. Спочатку ОСОБА_3 отримує позику у значному розмірі. Одночасно Фермерське господарство «Славутич», керівником якого він є, добровільно стає поручителем за виконання цього зобов`язання.

Після спливу строку повернення позики ні боржник, ні поручитель своїх обов`язків не виконують. Після цього Фермерське господарство «Славутич» відчужує належне йому нерухоме майно.

У подальшому рішення суду про стягнення заборгованості не виконується саме через відсутність майна у боржників.

Саме така послідовність подій, оцінена у взаємному зв`язку, переконує суд у тому, що відчуження картоплесховища не було випадковим господарським рішенням, а являло собою спосіб уникнення можливого звернення стягнення на майно поручителя.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачі, укладаючи договір купівлі-продажу від 12 січня 2021 року, діяли недобросовісно, зловживаючи належними їм цивільними правами, що суперечить вимогам статей 3, 13, 16, 203 та 215 Цивільного кодексу України і є достатньою підставою для визнання спірного правочину недійсним.

Оцінюючи всі зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що доводи позивача є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та повністю підтверджуються письмовими доказами, дослідженими під час розгляду справи.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували наведені позивачем обставини або свідчили про наявність іншої правової мети укладення спірного договору купівлі-продажу, матеріали справи не містять.

Суд звертає увагу, що відповідно до принципу змагальності цивільного судочинства кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Водночас неподання відповідачами належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності своєї поведінки не звільняє суд від обов`язку перевірити обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Здійснивши таку перевірку, суд дійшов висновку, що наведені позивачем обставини знайшли своє підтвердження.

При цьому суд виходить із того, що цивільно-правова відповідальність поручителя виникла задовго до укладення договору купівлі-продажу від 12 січня 2021 року.

Саме тому Фермерське господарство «Славутич» було зобов`язане утримуватися від вчинення дій, наслідком яких могло стати істотне погіршення свого майнового стану або створення перешкод для задоволення законних вимог кредитора.

Натомість матеріалами справи підтверджується, що після настання строку виконання грошового зобов`язання відповідач відчужив належний йому об`єкт нерухомого майна, який фактично був одним із найбільш цінних активів фермерського господарства.

У результаті таких дій кредитор був позбавлений можливості звернути стягнення на це майно під час примусового виконання судового рішення.

Суд вважає, що саме такий результат був передбачуваним для відповідачів та відповідав тій правовій меті, заради якої укладався спірний договір.

На користь такого висновку свідчить і те, що після укладення договору купівлі-продажу виконання рішення суду про стягнення заборгованості виявилося неможливим саме через відсутність у боржників достатнього майна.

Тобто негативні наслідки відчуження спірного майна настали саме для позивача як кредитора.

За таких обставин суд вважає доведеним, що оспорюваний договір купівлі-продажу був укладений всупереч принципам добросовісності та розумності, із використанням цивільно-правового механізму договору купівлі-продажу не для досягнення його звичайної господарської мети, а для унеможливлення звернення стягнення на належне поручителю нерухоме майно.

Саме така поведінка сторін свідчить про зловживання цивільними правами, що відповідно до статті 13 ЦК України не користується судовим захистом.

Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Оскільки судом встановлено наявність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12 січня 2021 року, укладеного між Фермерським господарством «Славутич» та ОСОБА_2 , суд дійшов висновку, що похідна позовна вимога про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора також підлягає задоволенню.

Суд виходить із того, що державна реєстрація права власності є похідною від правочину, який був підставою для її проведення.

Тому визнання судом недійсним договору, на підставі якого виникло право власності, позбавляє правових підстав існування і відповідного запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи, що рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав було прийняте виключно на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу, який суд визнає недійсним, таке рішення державного реєстратора також підлягає визнанню недійсним та скасуванню.

Належним способом поновлення порушеного права у даному випадку є поновлення запису про право власності на спірний об`єкт нерухомого майна за Фермерським господарством «Славутич», оскільки саме такий спосіб захисту забезпечить відновлення правового становища, яке існувало до порушення права, та відповідатиме вимогам статті 16 Цивільного кодексу України.

За наведених обставин суд приходить до переконання, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги є законними, обґрунтованими, підтверджуються належними, допустимими та достатніми доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, проаналізувавши доводи позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах цивільної справи, надавши оцінку кожному доказу окремо та їх сукупності відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому суд виходить із того, що право власності, як і будь-яке інше цивільне право, підлягає здійсненню добросовісно та не може використовуватися всупереч його соціальному призначенню або з метою порушення прав інших осіб.

Укладення боржником або поручителем договору відчуження належного йому майна саме у той період, коли йому достеменно відомо про існування невиконаного грошового зобов`язання, не може розцінюватися судом виключно як реалізація права власника на розпорядження майном.

У кожному конкретному випадку суд повинен перевірити, чи не було використано цивільно-правову конструкцію договору як спосіб уникнення виконання вже існуючого обов`язку перед кредитором.

Саме такий підхід відповідає як загальним засадам цивільного законодавства, так і усталеній практиці Верховного Суду щодо недопустимості зловживання цивільними правами.

У даній справі судом встановлено, що Фермерське господарство «Славутич» ще у грудні 2019 року добровільно прийняло на себе обов`язок відповідати перед позивачем за виконання договору процентної позики.

Строк виконання забезпеченого порукою зобов`язання настав 20 листопада 2020 року.

Після цього, вже 12 січня 2021 року, Фермерським господарством «Славутич» було відчужено належний йому об`єкт нерухомого майна, який у подальшому не міг бути використаний для виконання судового рішення.

Матеріалами справи підтверджено, що після набрання законної сили рішенням суду про стягнення заборгованості виконати його виявилося неможливо саме через відсутність у боржників майна, достатнього для звернення стягнення.

На переконання суду, така послідовність подій не може бути випадковою.

Більш того, суд бере до уваги, що від імені Фермерського господарства «Славутич» діяв його керівник Гноєвий Віктор Григорович, який одночасно є основним боржником за договором процентної позики.

Отже, відповідач не лише знав про існування боргу, але й усвідомлював неминучість звернення кредитора до суду та можливість примусового виконання майбутнього судового рішення.

Незважаючи на це, ним було вчинено дії, наслідком яких стало вибуття із власності поручителя нерухомого майна.

Саме така поведінка, оцінена у сукупності з іншими встановленими судом обставинами, свідчить про використання цивільного права всупереч його призначенню.

Суд критично ставиться до можливості розцінювати укладення спірного договору як звичайний цивільно-правовий правочин, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів існування об`єктивної економічної необхідності його укладення саме після виникнення простроченого грошового зобов`язання.

Натомість встановлені судом обставини свідчать про інше. Відчуження майна відбулося після виникнення обов`язку поручителя відповідати перед кредитором. Після відчуження майна виконання рішення суду стало неможливим.

Будь-яких інших активів, достатніх для задоволення вимог кредитора, матеріалами справи не підтверджено.

Саме ці обставини у своїй сукупності свідчать про спрямованість спірного договору на недопущення звернення стягнення на належне поручителю майно.

За таких обставин суд приходить до висновку, що спірний договір купівлі-продажу суперечить загальним засадам цивільного законодавства, порушує права кредитора та не підлягає судовому захисту.

Оскільки рішення про державну реєстрацію права власності є похідним від зазначеного правочину, вимоги позивача про його скасування також є обґрунтованими.

Поновлення запису про право власності за Фермерським господарством «Славутич» є необхідним наслідком задоволення позову та забезпечує відновлення становища, яке існувало до порушення права позивача.

Таким чином, заявлений позивачем спосіб захисту відповідає характеру порушеного права, є ефективним та таким, що забезпечує реальне поновлення майнового становища сторін.

Згiдно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Тобто, відповідач повинне довести, що його дiями не було порушено їх права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачем до суду не надано.

Вiдповiдно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.

Не може суд прийняти до уваги незгоду представників відповідачів з позовними вимогами, оскільки вони спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджені.

При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги ОСОБА_1 до ФГ "СЛАВУТИЧ", ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Руденко Вікторія Аркадіївна, Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенко Юрій Олександрович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання недійсним і скасувати рішення про держану реєстрацію прав та їх обтяжень та поновлення права власності - задовольнити.

Згідно посвідчення ОСОБА_1 є ветераном війни учасником бойових дій та особою з інвалідністю II груп.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Згідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Враховуючи наведене при зверненні до суду з позовом позивач був звільнений від сплати судового збору відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а тому відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь держави слід стягнути судовий збір у загальному розмірі 3330 грн. 80 коп., в рівних частках по 1665 грн. 40 коп. з кожного.

Таким чином, викладені позивачем обставини знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, переконливих доказів на спростування позиції позивача відповідачами суду не надано, позовна заява ґрунтується на законі та підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 33, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-82, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Фермерського господарства "СЛАВУТИЧ", ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Руденко Вікторія Аркадіївна, Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенко Юрій Олександрович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання недійсним і скасувати рішення про держану реєстрацію прав та їх обтяжень та поновлення права власності - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі продажу нерухомого майна від 12 січня 2021 року картоплесховища, загальною площею 749,3 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ), на земельній ділянці загальною площею 0,2783 га, кадастровий номер 1221486800:02:006:00112 укладений між Фермерським господарством «Славутич» (код ЄДРПОУ 20268472) і ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко Вікторія Аркадіївна, зареєстровано в реєстрі за №13.

Визнати недійсним і скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56117253 від 12.01.2021 15:38:08, приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко Вікторія Аркадіївна, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності №40087675 від 12.01.2021 12:35:26 за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на картоплесховище, загальною площею 749,3 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 і поновити запис про право власності за Фермерським господарством «Славутич» (код ЄДРПОУ 20268472).

Стягнути з Фермерського господарства «Славутич» (код ЄДРПОУ 20268472) і ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у загальному розмірі 3330 грн. 80 коп., в рівних частках по 1665 грн. 40 коп. з кожного.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 10 липня 2026 року.

Суддя О.Г. Васюченко