Ухвала суду № 138106477, 02.07.2026, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/7163/25

Провадження № 2/175/1652/25

УХВАЛА

"02" липня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Білоусової О.М.,

за участю секретаря судового засідання Яшиної М.В.,

прокурора Нестеренко Д.С.,

представника відповідача адвоката Гауке О.І.,

представника третьої особи адвоката Міссона Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації обласної військової адміністрації до ОСОБА_1 , треті особи: Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області, Головне Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про скасування державної реєстрації права власності та скасування реєстрації в Державному земельному кадастрі на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом Керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації обласної військової адміністрації до ОСОБА_1 , треті особи: Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області, Головне Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про скасування державної реєстрації права власності та скасування реєстрації в Державному земельному кадастрі на земельну ділянку.

Ухвалою судді від 06 червня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 23 лютого 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

01.07.2026 прокурор продав заяву про зміну предметуспорру та 02.07.2026 прокурором подано клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження, у зв`язку з тим, щоб змінити предмет спору. У судовому засіданні клопотання підтримав, просив задовольнити.

Представник відповідача адвокат Гауке у судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотань прокурора, просила відмовити у їх задоволенні.

Представник третьої особи Головного Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області адвокат Міссон Д.В. у судовому засіданні заперечував проти клопотань прокурора, просив відмовити у їх задоволенні.

Представник третьої особи Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Дніпропетровській області адвокат Францішко С.О. у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, заяв не подавала.

Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, проаналізувавши доводи викладені в заяві, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, надані в обґрунтування заяви, дійшов такого висновку.

Щодо клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Водночас не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі De Geouffre de la Pradelle v. France від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з частиною 1 статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Відповідно до частини другої статті 189 ЦПК України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Відповідно до ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема, вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста, вирішує заяви та клопотання учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 ЦПК України головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

За положеннями ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 §1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 §1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див.Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Цивільним процесуальним кодексом України не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття. Разом з тим, згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 902/271/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 922/2115/19, в ухвалі від 22 червня 2021 року у справі № 923/525/20, постанові від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21 суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. При цьому, такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05 березня 2025 року в справі № 367/6134/19.

Із вказаного слідує, що можливість повернення до підготовчого провадження має бути обґрунтована, оскільки це є винятком, а не загальним правилом. Така можливість не повинна нівелювати значення самого підготовчого провадження як окремої стадії судового процесу.

Законодавчі зміни та зміни у судовій практиці не є безумовною або виключною підставою для здійснення такої процесуальної дії як повернення до стадії підготовчого судового засідання.

Суд, звертає увагу, що законодавство та судова практика є живим правовим механізмом, а відтак постійно змінюється, а судове провадження повинно здійснюватися відповідно до норм, встановлених чинним процесуальним законодавством, відступлення від яких не допускається, а повернення до попередньої стадії є винятковим та виключним засобом, яким не слід зловживати.

З матеріалів справи вбачається, що 23 лютого 2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено справу до розгляду по суті.

Разом з тим, прокурор в клопотанні посилається на зміну правозастосованої практики, щоб сформулювати позовні вимоги, які б відповідали новим положенням ст.ст. 387, 388, 391 ЦК України, як на підставу повернення до стадії підготовчого провадження для зміни предмету позову.

Однак, враховуючи кількості проведених підготовчих засідань та тривалість знаходження справи в провадженні суду, суд вважає, що позивач мав достатньо часу для того, щоб визначитися з предметом та підставами позову.

Суд вважає, що обставини, якими обґрунтовано клопотання прокурором, були відомі позивачу до моменту закриття підготовчого судового засідання.

Тобто, наведені факти по суті, не є вагомими та як наслідок, нівелюють значення послідовності стадій цивільного процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.

Прокурором не наведено ґрунтовних обставин необхідності повернення на стадію підготовчого провадження для вчинення процесуальних дій.

На думку суду відмова у поверненні на стадію підготовчого провадження після його закриття для розгляду питання щодо зміни предмету позову не виключає можливість реалізації захисту прав позивача у інший спосіб, в той час як безпідставне повернення на стадію підготовчого провадження не є можливим.

Щодо клопотання про зміну предмету позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Верховний Суд у постанові від 09 липня 2020 року по справі №922/404/19 зазначив, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу (див. постанови від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 24 квітня 2024 року в справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) та ін.).

Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (юридичне обґрунтування позову) - юридичну кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно надати правову кваліфікацію спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2021 року в справі № 904/2258/20, від 12 жовтня 2021 року в справі № 910/17324/19 та ін.).

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (постанови Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 03 липня 2024 року в справі № 759/17146/20 (провадження № 61-7914св23), від 22 травня 2024 року в справі № 128/285/18 (провадження № 61-15740св23) та інші).

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання в справі.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2024 року в справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) виснувала, що в разі надходження до суду такої заяви, суд, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.

Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Водночас під час подання такої заяви позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звернувся з негаторним позовом. Зі змісту поданої заяви про повернення до стадії підготовчого провадження та зміну предмету позову вбачається, що прокурор фактично після закриття підготовчого провадження просить змінити не лише предмет позову, а й спосіб судового захисту порушеного права, заявивши вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння, тобто пред`явивши віндикаційний позов.

Разом із тим суд враховує, що правова природа віндикаційного способу захисту та критерії його застосування вже тривалий час є сформованими в усталеній практиці Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду. Відтак наведена прокурором постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 не свідчить про виникнення нового способу захисту чи принципову зміну правового регулювання спірних правовідносин, а лише конкретизує підхід до застосування належного способу захисту у спорах щодо часткового накладення земельних ділянок.

При цьому зміна заявлених вимог не пов`язана зі зміною фактичних обставин спору, а стосується виключно обрання позивачем іншого способу захисту права в межах тих самих спірних правовідносин.

Зважаючи на те, що прокурором належним чином не обґрунтовано необхідність повернення до стадії підготовчого провадження та з огляду на те, що між стадією відкриття провадження у справі, постановленням ухвали про закриття підготовчого провадження та поданням заяви прокурором про зміну предмету позову пройшов значний проміжок часу, достатній для використання можливостей та передбачених законодавством прав для учасників судового процесу, а також для запобігання необґрунтованого затягування строків розгляду справи та здійснення ефективного судочинства, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявленого клопотання.

Крім того, заяву про "зміну предмету позову" подано до суду 01.07.2026 року, тобто після закриття підготовчого провадження ухвалою суду від 23 лютого 2026 та призначення справи до судового розгляду по суті. Відтак на момент його подання право прокурора на зміну предмета або підстав позову, передбачене частиною третьою статті 49 ЦПК України, вже було втрачено.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що подана прокурором заява про "зміну предмету позову" не підлягає прийняттю судом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 258, 260, 268 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання прокурора про повернення до стадії підготовчого провадження - відмовити.

У прийнятті заяви прокурора від 01.07.2026 про зміну предмету позову - відмовити та повернути її заявнику.

Ухвала в частині повернення заяви прокурора про зміну предмету позову може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України. У

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 07.07.2026.

Суддя О. М. Білоусова