Рішення № 138105495, 10.07.2026, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/3751/24

Номер провадження 2/541/44/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10 липня 2026 року м.Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Городівського О.А.,

за участю секретаря судового засідання Непокупної Л.М.,

представника позивача адвоката Жага Є.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миргороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю та визнання права власності в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області, в якому просила:

1.встановити факт спільного проживання однією сім`єю більше п`яти років без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

2.визнати за нею право на земельну частку пай площею 4,1290 га з кадастровим номером 5323281000:00:009:0188, розташовану на території Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області;

3.визнати за нею право на земельну частку пай площею 1,1494 га з кадастровим номером 5323281000:00:004:0549, розташовану на території Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої, за твердженням позивача, входить право на земельну частку пай згідно із сертифікатом на право на земельну частку пай серії ПЛ №055711 за №1173 від 08.08.1996 року.

Позивач зазначає, що проживала з померлим однією сім`єю як чоловік і дружина без реєстрації шлюбу з 1973 року до дня його смерті, вела з ним спільне господарство, а після його смерті фактично вступила в управління та володіння спадковим майном.

Оскільки нотаріально оформити спадкові права позивач не має можливості, зокрема через відсутність документів, які підтверджують її статус спадкоємця, вона звернулася до суду з даним позовом.

Представник відповідача сільський голова до Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області до суду надіслав лист в якому виклав прохання проводити судовий розгляд справи без його особистої участі

Представник позивача, адвокат Жага Є.Г., перебуваючи в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав вказаних у позовні заяві.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази у їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до положень цивільного законодавства, чинного на час відкриття спадщини, часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця.

Отже, спадщина після смерті ОСОБА_2 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . На вказану дату чинним актом цивільного законодавства, який регулював спадкові правовідносини, був Цивільний кодекс Української РСР 1963 року.

Цивільний кодекс України 2003 року набрав чинності з 01 січня 2004 року, тобто після відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 .

Відповідно до загальних засад дії актів цивільного законодавства у часі, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, а також якщо інше прямо не встановлено законом.

З огляду на це, коло спадкоємців, порядок спадкування, спосіб прийняття спадщини та склад спадкових прав після смерті ОСОБА_2 мають визначатися за законодавством, чинним на час відкриття спадщини, тобто за нормами ЦК УРСР 1963 року.

Суд не бере до уваги посилання позивача на норми ЦК України 2003 року, зокрема на положення статей 1216, 1218, 1223, 1258, 1264, 1268 ЦК України, як на підставу виникнення у позивача права на спадкування після смерті ОСОБА_2 , оскільки ці норми не діяли на час відкриття спадщини.

За змістом ЦК УРСР 1963 року спадкування здійснювалося за законом і за заповітом.

Спадкоємцями першої черги за законом були діти, дружина, чоловік і батьки померлого. Спадкоємцями другої черги були брати, сестри, дід і баба померлого. Закон також передбачав можливість спадкування непрацездатними утриманцями спадкодавця за наявності передбачених законом умов.

Разом з тим ЦК УРСР 1963 року не передбачав як окрему чергу спадкоємців за законом осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Позивач не надала суду доказів того, що вона перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі на час його смерті.

Сам по собі факт спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу, навіть у разі його доведення, за законодавством, чинним на час відкриття спадщини, не прирівнював таку особу до дружини або чоловіка спадкодавця та не створював для неї права спадкування за законом.

Суд також враховує, що стаття 1264 ЦК України, на яку фактично посилається позивач як на підставу спадкування особою, яка проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини, була введена в дію лише з 01 січня 2004 року.

Вказана норма не може застосовуватися до спадщини, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки це означало б надання їй зворотної дії та створення спадкового права у особи, яка на момент відкриття спадщини не входила до кола спадкоємців за законом.

Таким чином, навіть у разі встановлення факту проживання позивача з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, такий факт не породжує для позивача юридичних наслідків у вигляді набуття права на спадкування після смерті ОСОБА_2 .

З огляду на це вимога про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю не підлягає задоволенню, оскільки заявлений факт у межах даної справи не має юридичного значення для виникнення у позивача спадкових прав.

Посилання позивача на фактичне прийняття спадщини відповідно до статті 549 ЦК УРСР також не може бути підставою для задоволення позову.

За змістом спадкового законодавства прийняття спадщини можливе лише особою, яка має право на спадкування за законом або за заповітом.

Фактичний вступ в управління або володіння майном сам по собі не створює статусу спадкоємця, якщо особа не належить до кола спадкоємців, визначеного законом, чинним на час відкриття спадщини, або не призначена спадкоємцем за заповітом.

Позивач не довела, що була спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 .

Також позивач не довела, що належала до кола спадкоємців за законом відповідно до ЦК УРСР 1963 року.

За таких обставин доводи позивача про те, що вона прийняла спадщину шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, не можуть бути прийняті судом як підстава для визнання за нею спадкових прав.

Окремо суд оцінює доводи позивача щодо предмета спадкування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач посилається на сертифікат на право на земельну частку пай серії ПЛ №055711 за №1173 від 08.08.1996 року.

Отже, на час смерті ОСОБА_2 предметом можливого спадкування могло бути саме право на земельну частку пай, посвідчене відповідним сертифікатом, а не право власності на конкретні земельні ділянки з кадастровими номерами.

Кадастрові номери земельних ділянок, зазначені у позові, свідчать про те, що конкретні земельні ділянки були сформовані та ідентифіковані в Державному земельному кадастрі вже в межах подальшого оформлення земельних прав, пов`язаного з реформуванням колективних сільськогосподарських підприємств та виділенням земельних часток паїв у натурі.

Позивачем не надано належних і допустимих доказів того, що на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 набув право власності саме на земельні ділянки з кадастровими номерами 5323281000:00:009:0188 та 5323281000:00:004:0549.

Також не надано доказів виготовлення та видачі на ім`я ОСОБА_2 державного акта на право приватної власності на зазначені земельні ділянки або іншого правовстановлюючого документа, який би підтверджував виникнення у нього права власності саме на ці конкретні земельні ділянки за життя.

Витяги з Державного земельного кадастру, викопіювання із проекту землеустрою та довідки органів Держгеокадастру можуть підтверджувати обставини подальшого формування земельних ділянок або походження таких ділянок від земельної частки паю, однак самі по собі не підтверджують, що спадкодавець на час смерті був власником саме конкретних земельних ділянок із зазначеними кадастровими номерами.

Відповідно до загального правила до складу спадщини входять права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Оскільки на момент смерті ОСОБА_2 право власності на конкретні земельні ділянки з кадастровими номерами не було оформлене, а державний акт на ім`я померлого не виготовлявся, суд дійшов висновку, що вимоги про визнання за позивачем права на конкретні земельні ділянки у порядку спадкування є необґрунтованими.

При цьому суд зазначає, що право на земельну частку пай та право власності на конкретну земельну ділянку є різними за своїм змістом об`єктами цивільних прав.

Право на земельну частку пай є майновим правом на умовну земельну частку у землях колективної власності, яке посвідчувалося сертифікатом та могло бути реалізоване шляхом виділення земельної ділянки в натурі на місцевості.

Натомість право власності на конкретну земельну ділянку виникає щодо індивідуально визначеного об`єкта з установленими межами, площею та кадастровим номером після здійснення передбачених законом дій щодо формування земельної ділянки та оформлення права на неї.

Тому вимоги позивача, які поєднують посилання на сертифікат на право на земельну частку пай із вимогою про визнання права на конкретні земельні ділянки з кадастровими номерами, не відповідають характеру права, яке могло належати спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.

Крім того, суд критично оцінює посилання позивача на положення Сімейного кодексу України, зокрема статтю 74 СК України.

Сімейний кодекс України набрав чинності після смерті ОСОБА_2 , а тому його положення не можуть бути застосовані для визначення правового режиму майна та спадкових прав, які, за твердженням позивача, виникли у зв`язку зі смертю особи у 1998 році.

Крім того, стаття 74 СК України регулює правовий режим майна жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, але не встановлює права такої особи на спадкування після смерті іншої особи за законом.

Позов у даній справі заявлений саме як спадковий - про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю та визнання права в порядку спадкування, а не як позов про визнання права спільної сумісної власності на майно, набуте під час спільного проживання, та визначення частки у такому майні.

У зв`язку з цим посилання на положення сімейного законодавства не підтверджують наявності у позивача права на спадкування після смерті ОСОБА_2 .

Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, не підтверджені належними та допустимими доказами та не ґрунтуються на нормах матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, статтями 524, 529, 530, 548, 549 ЦК УРСР 1963 року, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю більше п`яти років без реєстрації шлюбу та визнання права власності в порядку спадкування - відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миргородський міськрайонний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлений 10.07.2026

Суддя: О. А. Городівський