Ухвала суду № 138105377, 07.07.2026, Кременчуцький районний суд Полтавської області

Справа № 536/2225/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м. Кременчук

Кременчуцький районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Кременчуці Полтавської області в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,-

за участю:

прокурора ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

Встановив:

В провадженні Кременчуцького районного суду Полтавської області перебуває дане кримінальне провадження.

Під час підготовчого судового засідання прокурор зазначив, що підстав для закриття кримінального провадження не вбачається, обвинувальний акт складено у відповідності до вимог кримінально-процесуального законодавства, просив суд призначити справу до судового розгляду у закритому судовому засіданні у відповідності до вимог ст. 27 КПК України. Також підтримав надане ним клопотання про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, вказав, що є підстави вважати, що ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України; ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що ОСОБА_3 може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків кримінального правопорушення, перешкоджати кримінальному правопорушенню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення, з урахуванням обставин кримінального провадження не зменшились та не зникли.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_5 не заперечувала проти призначення справи до судового розгляду. Щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою без визначення застави вказала, що вважає ризики необґрунтованими та просила визначити заставу у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав думку свого захисника, зазначив, що проживає із матір`ю та є єдиним годувальником їхньої родини, наведені прокурором ризики є необґрунтованими, у зв`язку з чим просив змінити запобіжний захід на домашній арешт або визначити заставу у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.

Кримінальне провадження підсудне Кременчуцькому районному суду Полтавської області. Підстав для закриття кримінального провадження згідно п.п. 4-8 ч.1,2 ст. 284 КПК України не вбачається. Обвинувальний акт складено у відповідності до вимог кримінально-процесуального законодавства, і не підлягає поверненню прокурору.

Згідно ч. 4 ст. 315 КПК України, з метою підготовки до судового розгляду суд розглядає клопотання учасників судового провадження про здійснення судового виклику певних осіб до суду для допиту; витребування певних речей чи документів; здійснення судового розгляду в закритому судовому засіданні.

Враховуючи характер обвинувачення по даному кримінальному провадженню, суд вважає, що у відповідності до положень ст. 27 КПК України судове провадження необхідно здійснювати у закритому судовому засіданні, про що в судовому засіданні клопотав прокурор.

Також підлягають виклику в судове засідання свідки, вказані в реєстрі матеріалів досудового розслідування з метою забезпечення повноти судового розгляду. Клопотань про виклик інших свідків не надходило.

Вирішуючи клопотання сторони обвинувачення про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд приходить до наступних висновків.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 13 травня 2026 року відносно ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 11 липня 2026 року.

Згідно з ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Статтею 131 КПК України передбачено, що заходи забезпечення кримінального провадження, до яких віднесено і запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Так, стаття 177 КПК України встановлює, що наряду з іншим, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка у цьому кримінальному провадженні.

Разом з цим, ст. 178 КПК України передбачає, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності обставини, у тому числі вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання її винною у кримінальному правопорушенні, вік та стан здоров`я, міцність соціальних зав`язків обвинуваченого, наявність постійного місці роботи тощо.

Відповідно до вимог ст. 199 КПК України при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, суд зобов`язаний впевнитися в тому, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Необхідно зазначити, що ризиком у кримінальному провадженні є небажані для провадження наслідки дій обвинуваченого, спрямовані на створення перешкод кримінальному провадженню. Ризик стає реальним через невизначеність поведінки особи у певній ситуації, яку (поведінку) неможливо достеменно передбачити. Таким чином, у контексті кримінального провадження ризиком неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого слід вважати таку поведінку цієї особи, настання якої характеризується високим ступенем ймовірності.

При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу відносно ОСОБА_3 суд, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, враховує тяжкість покарання, вік та стан здоров`я обвинуваченого, сімейний та матеріальний стан, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а саме самовільне залишення військової місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, за що передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років.

Стороною обвинувачення було доведене існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме, що ОСОБА_3 може переховуватись від суду, оскільки в разі визнання його винуватим йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі від п`яти до десяти років; також обвинувачений може незаконно впливати на свідків з метою зміни своїх показань, що може ускладнити проведення судового розгляду даного кримінального провадження. Суд вважає, що тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_3 у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, може реально спонукати його до вчинення дій, спрямованих на переховування від суду, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинення іншого кримінального правопорушення. Отже, більш м`який запобіжний захід, ніж тримання під вартою не зможе запобігти вказаним ризикам.

Таким чином, вказані ризики наразі є реальними та триваючими, тому вони виключають можливість зміни запобіжного заходу, обраного щодо обвинуваченого ОСОБА_3 , на інший, більш м`який запобіжний захід, оскільки альтернативні запобіжні заходи не забезпечать належний рівень гарантії доброчесної поведінки обвинуваченого.

Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого, суд враховує усталену практику ЄСПЛ, відповідно до якої доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці (справи «Талаліхіна проти України», «Виноградський проти України», «Чернявський проти України») неодноразово зазначав, що з метою недопущення надмірності строків тримання особи під вартою суддям необхідно належним чином оцінювати обставини та необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У відповідності до ст.5 п. «С» Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як: законний арешт або затримання особи, здійснені з метою при провадження її до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Таким чином, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.

Суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загально суспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

Таким чином, вирішуючи клопотання прокурора щодо продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , враховуючи думку обвинуваченого та його захисника, суд бере до уваги підвищену суспільну небезпечність кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 , тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватими, особу обвинуваченого, та з метою забезпечення запобіганню процесуальних ризиків, а також за відсутності вагомих підстав для скасування або зміни запобіжного заходу на більш м`який, та відсутності відомостей щодо неможливості подальшого перебування обвинуваченого під вартою, суд дійшов висновку про доцільність продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Враховуючи, що прокурор просить продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Отже, вказаною нормою статті КПК України, суд наділений правом, а не обов`язком не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого, зокрема, статтею 407 КК України.

Європейський суд з прав людини неодноразово в своїх рішеннях вказував на те, що обґрунтовуючи неможливість обрання інших альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою, суд повинен послатися на ті чи інші конкретні обставини, як цього вимагає пункт 3 статті 5 Конвенції (рішення у справі «Осипенко проти України»).

У даному провадженні установлено, що ОСОБА_3 має постійне місце проживання, хоча і вчинене ним кримінальне правопорушення за ч. 5 ст. 407 КК України в певній мірі становить підвищену суспільну небезпеку, з урахуванням зазначених обставин, до підозрюваного можливо визначити розмір застави, який належним чином гарантуватиме виконання ним процесуальних обов`язків та покласти на нього відповідні обов`язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України.

Частиною четвертою статті 182 КПК встановлено, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Відповідно до п. 2 ч 5 ст. 182 КПК України розмір застави встановлений щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, у розмірі від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Застава в жодному разі не виконує функції покарання особи або ж відшкодування збитків, обрання цього заходу не означає доведення її вини, натомість її розмір повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого, не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув`язнення, яке в такому випадку перетворилося б на безальтернативне.

При цьому, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб виключити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Так, у рішенні у справі «Корбан проти України» від 04 липня 2019 року, де йдеться про те, що гарантія, передбачена пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликана забезпечити не відшкодування будь-якої шкоди, завданої внаслідок передбачуваного злочину, а лише присутність обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти. Оскільки відповідне питання є основоположним правом на свободу, гарантованим статтею 5 Конвенції, органи державної влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так і для вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Тяжкість пред`явлених обвинувачень не може бути вирішальним фактором для виправдання розміру застави.

Враховуючи ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому злочину, обставини його вчинення, майновий стан обвинуваченого, суспільний інтерес, інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, суд вважає, що застава у розмірі 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 199680 грн., здатна забезпечити виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України.

Таким чином, суд вважає за можливе клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_3 задовольнити частково та застосувати до ОСОБА_3 запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави.

Керуючись ст.ст.109, 110, 177, 178, 182, 183, 194, 199, 284, 291, 314, 315, 369, 392, ч.5 ст.394, п. 1-1 ч.2 ст.395 КПК України, суд,

Постановив:

Призначити судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України у закритому судовому засіданні у залі Кременчуцького районного суду Полтавської області на 16 липня 2026 року об 11 год. 00 хв.

Про час розгляду справи повідомити учасників кримінального провадження.

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави відносно ОСОБА_3 задовольнити частково.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Чаренцавана, Вірменії, громадянину України, продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 04 вересня 2026 року включно.

Визначити ОСОБА_3 заставу в розмірі 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 199680 (сто дев`яносто дев`ять тисяч шістсот вісімдесят) грн., яка буде достатньою для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК України.

Роз`яснити ОСОБА_3 його право внести або забезпечити внесення іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) застави у будь-який момент з часу винесення ухвали на рахунок: UA398201720355289002000015950, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26304855, банк отримувача: ДКСУ, м. Київ, код банку отримувача (МФО): 820172, отримувач коштів - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області.

Внесення застави є підставою для звільнення особи з-під варти.

Встановити ОСОБА_3 , у випадку внесення застави, наступні обов`язки строком на два місяці з моменту внесення такої:

- прибувати до суду за першим викликом;

- не відлучатися за межі населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну місця свого проживання та/або місця роботи;

- здати на зберігання до відповідного органу державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

- носити електронний засіб контролю.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_3 , що у випадку невиконання вищезазначених обов`язків та в подальшому розгляду питання про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на підставі п.3 ч.4 ст.183 КПК України, суд матиме право не визначати розмір застави.

Копію ухвали направити начальнику Державної установи «Полтавська установа виконання покарань (№23)» для відома та для виконання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду в частині продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути подана до Полтавського апеляційного суду через Кременчуцький районний суд Полтавської області протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали проголошено 10 липня 2026 року.

СуддяОСОБА_1