Рішення № 138105142, 10.07.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2-а/381/66/26

381/2874/26

Рішення

Іменем України

10 липня 2026 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Папруги А.С., розглянувши у відкритому судового засіданні в спрощеному позовному провадженні в м. Фастів Київської області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, -

Встановив:

12 травня 2026 року до Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Позов поданий представником позивача адвокатом Марченко Максимом Михайловичем з використання підсистеми «Електронний суд».

Як слідує зі змісту позовної заяви, позивача, як водія транспортного засобу, 09 квітня 2026 року було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Зазначені обставини відображені у постанові серія ЕНА № 6994922 від 09 квітня 2026 року.

Зі змісту цієї постанови слідує, що ОСОБА_1 , як водій транспортного засобу SUZUKY IGNIS, державний номер НОМЕР_1 , 09 квітня 2026 року, на проспекті Академіка Глушкова 139 в місті Києві, не виконав вимогу дорожнього знаку 3.41, а також на вимогу працівника поліції не пред`явив посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив вимоги пункту 2.4 «а» Правил дорожнього руху. Дії позивачка кваліфіковані за частиною 1 статті 126 КУпАП.

Позивач заперечує правомірність винесення оскаржуваної постанови та просить її скасувати.

Зокрема, позивач покликається, що зупинка транспортного засобу була неправомірною, без наявності передбачених для того законних підстав, крім того, матеріали справи не містять доказів вчинення водієм порушенням вимог дорожнього знаку 3.41, тому водій мав право не надавати на вимогу поліцейського документи, такий варіант поведінки є правомірним та не може бути підставою для висновків про вчинення ним адміністративного правопорушення.

Справа передана на розгляд головуючому судді Самусі В.О.

Ухвалою головуючого судді від 14 травня 2026 року було залишено адміністративний позов без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків. Позивачу було запропоновано сплатити судовий збір або надати документи, що свідчать про наявність підстав для звільнення від сплати судового збору. Крім того, позивачу запропоновано обґрунтувати причини пропуску строку звернення до суду.

На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, було надано докази сплати судового збору та наведено мотиви, що свідчать про наявність поважних причин пропуску стоку звернення до суду, які пов`язані із несвоєчасним отриманням примірника оскаржуваної постанови.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 травня 2026 року відкрито провадження у справі та поновлено строк звернення до суду.

08 червня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву. Зі змісту відзиву слідує, що існували підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, як такого, що відмовився від надання посвідчення водія на вимогу поліцейського.

Крім того, у відзиві на позов зазначено про необхідність поновлення строку на його подання, з огляд на те, що цей строк був пропущений у зв`язку із хворобою представниці відповідача, а відзив поданий у перший робочий день після закриття листка непрацездатності.

В цьому випадку суд вважає поважною причину пропуску стоку для подання відзиву, і враховує висловлені в ньому доводи, а також бере до уваги відеозапис з камери поліцейського, що долучений до відзиву.

10 червня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача. Зі змісту цього документу слідує, що представник позивача підтримує свою позицію щодо відсутності законних підстав для зупинки транспортного засобу під керуванням позивача та, як наслідок, відсутність законних підстав для вимоги про пред`явлення посвідчення водія.

В судовому засіданні приймав участь представник позивача в режимі відеоконференції. Інші учасники судового розгляду не з`явились, були повідомлені належним чином. В силу приписів статті 205 КАС України, неявка зазначених осіб не перешкоджає розгляду справи.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги, просив задовольнити позов.

Під час дослідження письмових матеріалів справи представник позивача не заперечував щодо того, щоб відеозапис з камери поліцейського був досліджений головуючим суддею самостійно на стадії ухвалення судового рішення, без відтворення відеозапису в судовому засіданні.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд закінчив з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами та перейшов на стадію ухвалення судового рішення. У відповідності до приписів статті 227 КАС України, ухвалення та проголошення судового рішення було відкладеним до 10 липня 2026 року до 09 години 40 хвилин.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи, в тому числі і долучений до відзиву відео запис, суд встановив наступні обставини.

Так, судом було встановлено, що позивача, як водія транспортного засобу, 09 квітня 2026 року було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Зазначені обставини відображені у постанові серія ЕНА № 6994922 від 09 квітня 2026 року.

У вказаній вище постанові у справі про адміністративне правопорушення стверджується, що ОСОБА_1 , як водій транспортного засобу SUZUKY IGNIS, державний номер НОМЕР_1 , 09 квітня 2026 року, на проспекті Академіка Глушкова 139 в місті Києві, не виконав вимогу дорожнього знаку 3.41, а також на вимогу працівника поліції не пред`явив посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив вимоги пункту 2.4 «а» Правил дорожнього руху. Дії позивачка кваліфіковані за частиною 1 статті 126 КУпАП.

Позивач заперечує правомірність винесення оскаржуваної постанови та просить її скасувати.

Зокрема, позивач покликається, що зупинка транспортного засобу була неправомірною, без наявності передбачених для того законних підстав, крім того, матеріали справи не містять доказів вчинення водієм порушенням вимог дорожнього знаку 3.41, тому водій мав право не надавати на вимогу поліцейського документи, такий варіант поведінки є правомірним та не може бути підставою для висновків про вчинення адміністративного правопорушення.

При цьому, зміст дослідженого судом відео запису свідчить про те, що після зупинки транспортного засобу поліцейським, неодноразово була пред`явлена вимога про надання посвідчення водія, зазначена вимога позивачем, як водієм, не виконана. Ця обставина не заперечується позивачем та його представником, однак ними стверджується, що ця вимога була незаконною та, відповідно, не підлягає виконанню.

Крім того, за наслідками дослідження відео запису було встановлено, що водій постійно вимагав надати докази невиконання ним правил дорожнього руху, після чого ним буде надано посвідчення водія. Докази фіксації вчинення правопорушення, як підстави для зупинки транспортного засобу, водію наданими не були.

Встановивши зазначені обставини справи, суд вважає, що правовідносини сторін спору врегульовані наступними правовими нормами.

Так, частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, відповідно до статті 245 КУпАП є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП зобов`язує орган (посадову особу) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Слід також зазначити, що за положеннями частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною п`ятою статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Відповідно до п. 2.4 (а) Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 ПДР України.

Відповідно до норм статті 32 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський має право вимагати пред`явлення документів, що посвідчують особу, та документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках: 1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи, або самовільно залишила місце для утримання військовополонених; 2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; 3) якщо особа перебуває на території чи об`єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю; 4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання, перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо; 5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події; 6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об`єктом вчинення правопорушення.

Згідно змісту частини першої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування, розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту; 11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.

Відповідно до частини третьої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Так, із системного аналізу наведених положень нормативно-правових актів вбачається, що поліцейський має право вимагати у водія пред`явлення документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що така особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав) та безпосередньо при оформленні дорожньо-транспортної пригоди. У випадку, якщо поліцейський належним чином не зафіксував факту порушення особою Правил дорожнього руху, вимоги відповідної посадової особи про пред`явлення водієм документів є неправомірними.

Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постановах від 15.03.2019 по справі №686/11314/17 та від 22.10.2019 по справі №161/7068/16-а.

Аналогічні правові висновки наведені в Постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року по справі № 751/6350/25 та від 06 травня 2026 року по справі № 749/1669/25.

Відповідно положень частини першої статті 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, частиною першою статті 126 КУпАП, встановлена відповідальність, зокрема, за керування транспортним засобом особою, яка не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб.

Згідно приписів частини 1 статті 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Конструкція частини 1 статті 126 КУпАП передбачає можливість вчинення цього правопорушення тільки з прямим умислом.

З огляду на це, відмова у наданні посвідчення водія повинна бути протиправною, а особа, яка вчиняє відповідну дію, має усвідомлювати протиправний характер такої дії.

В контексті наведеного, протиправність дії щодо відмови у наданні посвідчення водія можлива лише у випадку, коли зупинка транспортного засобу була законною, а для перевірки документі існували підстави.

В цьому випадку підставою для зупинки транспортного засобу стали стверджуванні порушення позивачем, як водієм транспортного засобу, правил дорожнього руху.

Однак, в супереч приписам статті 77 КАС України, матеріали справи не містять доказів на підтвердження відповідних обставин, також не надано доказів притягнення позивача, як водія, до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, які стали підставою для зупинення автомобіля.

Отже, правомірність зупинки транспортного засобу, яким керував позивач, не підтверджена, відтак, не є підтвердженою законність вимог поліцейського щодо надання для перевірки посвідчення водія. Тому, позивач правомірно відмовився від надання посвідчення водія і така відмова не утворює склад інкримінованого адміністративного правопорушення.

За таких обставин оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закриттю, з підстав, передбачених п. 1 частини 1 статті 247 КУпАП у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення. Такий спосіб захисту права відповідатиме положенням пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України.

Далі, суд вимушений констатувати, що судова практика застосування приписів частини 1 статті 126 КУпАП, залежно від наявності законних причин (підстав) зупинки транспортного засобу відрізняється.

Зокрема, в постановах Верховного суду від 25 вересня 2019 року № 127/19283/17 та від 10 березня 2019 року по справі № 537/2324/17 висловлена правова позиція, що оцінка правомірності підстав для зупинки транспортного засобу не впливає на безумовний обов`язок водія надати посвідчення водія для огляду поліцейському. Відмова надати посвідчення водія, безвідносно до причин зупинки транспортного засобу, утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого частини 1 статті 126 КУпАП.

Аналогічні правові висновки наведені в Постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2025 року по справі № 376/647/25 та від 27 травня 2025 року по справі № 359/1268/25.

Зазначена правова позиція обґрунтовані посиланням на приписи статті 16 Закону України «Про дорожній рух», так як норма цієї статті містить обов`язок водія надавати для перевірки посвідчення водія.

Аналізуючи зазначені вище правові позиції, суд першої інстанції не може самостійно усунути відповідні суперечності у правозастосовній практиці, тому вимушений лише вирішити адміністративно-правовий спір, з урахуванням однієї із наведених вище правових позицій та фактичних обставин справи.

В цьому випадку, суд враховує, що в силу приписів частини 1 статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

В силу приписів статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно приписів частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням наведених правових норм, людина, її права і свободи, є пріоритетним об`єктом захисту під час розгляду справи судом, в тому числі і враховуючи завдання адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тому, у випадку, якщо підставою для притягнення особи до відповідальності є невиконання вимог суб`єкта владних повноважень, суд зобов`язаний ретельно перевірити законність такої вимоги і, відповідно, суд не може підтвердити правомірність накладення стягнення, якщо така вимога не була законною чи законність такої вимоги не підтверджена суб`єктом владних повноважень.

Суд зауважує, що проблемні питання щодо оцінки законності вимог поліцейського про надання водієм відповідних документів існують досить давно, а практика застосування норми частини 1 статті 126 КУпАП є суперечливою, що мало спонукати Департамент патрульної поліції вживати організаційних та методологічних заходів для дотримання поліцейськими процедури зупинення транспортного засобу і процедури перевірки документів. Однак, в цьому випадку суд не може констатувати, що відповідні заходи були вчинені.

При цьому, за наслідками дослідження відео запису, суд встановив, що після зупинки транспортного засобу, поліцейський спочатку повідомив позивачу інформацію, що це блокпост і лише потім, коли позивач почав вимагати вказати підставу для зупинки транспортного засобу, було повідомлено, що позивачем порушені правила дорожнього руху, однак зазначена обставина в подальшому свого підтвердження не знайшла. Також, суд констатує, що позивач не заперечував проти пред`явлення посвідчення водія після надання доказів вчинення ним порушення правил дорожнього руху, чого поліцейським здійснено не було, як і не вказано про об`єктивну неможливість надання цих доказів позивачу, як водію.

Тому, суд не може погодись з доводами представниці відповідача щодо законності підстав зупинки транспортного засобу та, відповідно, щодо законності підстав для перевірки документів.

Тому, як зазначалось вище, існують підстави для задоволення позову.

Далі, згідно приписів статті 246 КАС України, у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають відшкодуванню понесені позивачем витрати зі сплати судового збору, враховуючи задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 9, 10, 126, 255, 265, 258, 288, 289 КУпАП, ст.ст. 4, 12, 46, 72, 77, 229, 241-256, 257, 286 КАС України, -

Ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серія ЕНА № 6994922 від 09 квітня 2026 року, винесену відносно ОСОБА_1 , а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити згідно пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 КУпАП.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 532,48 копійок, як компенсацію витрат зі сплати судового збору за подання позову.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Департамент патрульної поліції, ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження: м. Київ, вул. Федора Ернста, 3.

Суддя Самуха В.О.