Рішення № 138105042, 09.07.2026, Тетіївський районний суд Київської області

09.07.2026 Провадження по справі № 2/940/672/26

Справа № 940/935/26

РІШЕННЯ

Іменем України

09 липня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області у складі :

головуючого судді Самсоненка Р.В.

за участю секретаря судового засідання Зіп`юк Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Тетієві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» пред`явило позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 464253100 від 08.02.2025 в розмірі 24001,60 грн. та понесених судових витрат.

В обґрунтування позову зазначено, що 08.02.2025 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачка ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 464253100 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідно до умов договору кредитодавець надає позичальникові грошові кошти в розмірі 8000,00 грн. на умовах сплати процентів за користування кредитом.

31.03.2025 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу №МВ-ТП/29. Згідно Реєстру прав вимоги № б/н від 31.03.2025 первісний кредитор відступив ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 464253100 від 08.02.2025.

30.09.2025 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено Договір факторингу № 30/0925-01. Відповідно до Реєстру прав вимоги № 2 від 30.09.2025 до Договору факторингу № 30/0925-01 від 30.09.2025 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідачки за кредитним договором № 464253100 від 08.02.2025.

Позивач стверджує, що відповідачка належним чином умови договору не виконувала і має непогашену заборгованість перед ТОВ «Юніт Капітал» в сумі 24001,60 грн., з яких: 8000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 15601,60 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 400,00 грн. - заборгованість за комісією, в зв`язку з чим, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 05.06.2026 відкрито провадження в справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу роз`яснено право подавати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а також наслідки ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, зокрема право суду вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Сторони у справі повідомлялися належним чином про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідачка ОСОБА_1 отримала копію ухвали про відкриття провадження, що підтверджується рекомендованим повідомленням.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що 08.02.2025 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачка ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 464253100 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідно до умов кредитного договору первісний кредитор надав відповідачу грошові кошти в сумі 8000,00 грн. строком до 1826 днів з базовою процентною ставкою 357,70 % річних.

Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачці кредит у розмірі, встановленому кредитним договором, що підтверджується платіжним дорученням № 937af297-0392-412e-bcb9-f614c30dba06 від 08.02.2025 та виписка з особового рахунку за Договором кредитної лінії № 464253100 від 08.02.2025.

31.03.2025 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу №МВ-ТП/29. Згідно Реєстру прав вимоги № б/н від 31.03.2025 первісний кредитор відступив ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 464253100 від 08.02.2025.

30.09.2025 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено Договір факторингу № 30/0925-01. Відповідно до Реєстру прав вимоги № 2 від 30.09.2025 до Договору факторингу № 30/0925-01 від 30.09.2025 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідачки за кредитним договором № 464253100 від 08.02.2025.

Відповідачка не виконує умови взятого на себе зобов`язання, не погашає кредит та не сплачує проценти за користування кредитом. Згідно розрахунку за кредитним договором № 464253100 від 08.02.2025 заборгованість ОСОБА_1 складає 28001,60 грн., з яких: 8000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 15601,60 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 400,00 грн. - заборгованість за комісією; 4000,00 грн. - заборгованість за штрафними санкціями (штраф, пеня).

Проте вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у межах даного позову не заявляються, у зв`язку з чим загальний розмір грошових вимог до стягнення становить 24001,60 грн.

На виконання ухвали суду з АТ «ПУМБ» надійшла інформація, з якої вбачається, що в Банку на ім`я ОСОБА_1 була емітована картка № НОМЕР_1 . В Банку за ОСОБА_1 закріплений фінансовий номер телефону: НОМЕР_2 .

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Отже, відповідачка ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вчинили дії, визначені статтями 11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію», оскільки відповідачка підписала кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Підписавши договір, відповідачка надала згоду на його укладення, погодилась з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміючи і зобов`язуючись неухильно дотримуватися умов кредитного договору.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частинами 1 та 2 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, надані позивачем докази, які досліджені судом, підтверджують факт укладення договору та порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань.

Водночас, відповідачкою ОСОБА_1 не надано до суду жодних пояснень, заперечень та відзиву на позовну заяву, а також жодних доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості чи контррозрахунку суми заборгованості.

Отже, з огляду на вищенаведені норми права, розглянувши справу в межах заявлених вимог, оцінивши надані докази, встановивши, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало свої зобов`язання за кредитним договором, а відповідачка ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань по поверненню кредиту та сплаті відсотків не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем, до якого перейшло право вимоги, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Крім того, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 2662,40 грн підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача, відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Щодо стягнення з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача 7000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено: копію договору про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2026 укладеного між ТОВ «Юніт Капітал» та адвокатським бюро «Тимошенко та партнери»; копія додаткової угоди № 25771389463 до Договору про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2026 від 21.01.2026; акт прийому-передачі наданих послуг (даний акт є невід`ємною частиною до Договору про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2026); свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; довіреність.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові від 12 травня 2020 року по справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v.Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, беручи до уваги положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи, що справа про стягнення кредитної заборгованості є справою, у якій вже склалася стала судова практика та яка не потребує додаткового вивчення норм законодавства та правових позицій, суд дійшов висновку, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених на надання професійної правничої допомоги до 3000,00 грн, які підлягають стягненню з на користь ТОВ «Юніт Капітал».

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

У контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 10, 12, 76, 81, 82, 141, 178, 247, 264-268, 279, 354 ЦПК України, статтями 205, 207, 509, 513, 514, 525, 526, 530, 611, 638, 639, 1049, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», суд

ухвалив:

ПозовТовариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», код ЄДРПОУ 43541163, юридична адреса: бульвар. Лесі Українки, буд. 34, офіс 333, м. Київ, 01133, заборгованість за кредитним договором № 464253100 від 08.02.2025 у розмірі 24001 (двадцять чотири тисячі одна) гривня 60 копійок, понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Р.В. Самсоненко