Рішення № 138104872, 29.06.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/18370/24

Провадження № 2/369/2189/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.06.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Козак І.А.,

при секретарі Кавун Є.О.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Дорогань Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/18370/24 за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області, про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року позивач звернулася з позовом до ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області, про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 14.08.2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції в Київській області, актовий запис №1098.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі в сторін народився син, ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 11.12.2015 року, актовий запис №454.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.12.2021 року шлюб між сторонами було розірвано.

Після розірвання шлюбу малолітній син залишився проживати з позивачем. Відповідач протягом перших кількох місяців після розірвання шлюбу ще намагався спілкуватись з дитиною, але згодом самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, перестав приймати участь в житті сина, цікавитись його інтересами, навчанням, шкільним життям, станом здоров`я, та не допомагав дитині матеріально.

З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, наданого Вишневим ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ Мін`юсту (м. Київ), у ОСОБА_4 станом на 01.10.2024 наявна заборгованість по ВП № 69824319 зі сплати аліментів на утримання сина в розмірі 70 290 грн 34 коп.

Також позивач зазначає, що лише за 2022 рік на відповідача було складено 4 протоколи органами поліції за домашнє насильство, крім того вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24.07.2024 у справі № 369/9316/24, ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік.

На підставі наведеного позивач просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 відносно малолітнього сина, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 листопада 2024 року відкрито провадження у справі та розпочато підготовче провадження.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 серпня 2025 року призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 лютого 2026 року явку представника третьої особи: служби у справах дітей та сім`ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області визнано обов`язковою.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили задовольнити. Окрім цього, позивач просила врахувати суд, що у зв`язку з укладенням шлюбу, остання змінила прізвище з ОСОБА_7 на ОСОБА_8 .

У судовому засіданні представник третьої особи позовні вимоги підтримала. Окрім цього, раніше представником третьої особи на адресу суду було скеровано висновок згідно з яким орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 повідомила, що відповідач не бере участі в житті та вихованні дитини, жодним чином не допомагає.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату час та місце слухання справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив, правом на подання відзиву не скористалася.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За відсутності заперечень позивача суд ухвалив, провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст. ст. 280-281 ЦПК України.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи представника позивача, представника третьої особи, заслухавши покази свідка, всебічно перевіривши обставини, на яких ґрунтуються доводи сторін у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що 14.08.2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції в Київській області, актовий запис №1098.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі в сторін народився син, ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 11.12.2015 року, актовий запис №454.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.12.2021 року шлюб між сторонами було розірвано.

Після розірвання шлюбу малолітній син залишився проживати з позивачем, що підтверджується витягом з реєстру Вишневої територіальної громади №2024/004934765 від 14.05.2024 року.

Відповідно до постанови від 08 листопада 2021 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП та закрито провадження у справі у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24.07.2024 у справі № 369/9316/24, ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік.

Згідно з висновком Виконавчого комітету Вишневої міської ради Бучанського району Київської області, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_10 просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_4 , оскільки останній свідомо ухиляється від виховання дитини, не цікавиться його життям та нехтує своїми батьківськими обов`язками.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Пунктом 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 16 грудня 2022 року у справі № 168/819/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Згідно з ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Частиною 4 ст. 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до висновку Виконавчого комітету Вишневої міської ради Бучанського району Київської області від 03 березня 2025 року №3/02-798, доцільно позбавити батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція прав людини) (пункт 47 рішення Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).

Тобто, в цьому випадку вирішення питання про позбавлення відповідачки батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції прав людини і є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке, у свою чергу, не є абсолютним.

Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд, з однієї сторони, має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції прав людини. З іншої сторони, обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення права неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції про права дитини).

Статтею 8 Конвенції прав людини гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції прав людини, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського суду у справі «Хант проти України»).

Європейський суд у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів, та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.

Разом з тим у рішенні Європейського суду у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Таким чином, при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту.

Встановлені судом фактичні обставини справи не містять відомостей про те, що щодо ОСОБА_4 застосовувалось попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дитини, або що на орган опіки та піклування покладався обов`язок здійснювати контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на ОСОБА_4 , адже позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька на краще неможливо, і лише за наявності вини в його діях, водночас докази у цій справі не дають підстав для однозначного висновку стосовно підтвердження цих обставин.

Позивачем не надано достатніх доказів наявності умислу в діях відповідача щодо невиконання своїх батьківських обов`язків з виховання та утримання дитини.

Окрім цього, суд позбавлений можливості перевірити ту обставину чи не перебуває відповідач на тимчасово окупованій території України, території ведення активних бойових дій, чи не проходить військову службу або чи не існують інші об`єктивні причини, які б могли перешкоджати йому виконувати батьківські обов`язки та брати участь у вихованні дитини, оскільки таких відомостей суду не надано.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. При цьому в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 27 квітня 2022 року у справі № 221/9049/19 тощо.

Повно встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовної вимоги та необхідність відмовити у її задоволені.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_10 до ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області, про позбавлення батьківських прав залишити без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом 30 днів з дня винесення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 09 липня 2026 року.

Суддя Ірина КОЗАК