Ухвала суду № 138104566, 08.07.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/7295/25

1-кп/357/347/26

У Х В А Л А

08.07.2026 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі колегії суддів: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участі: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

сторін кримінального провадження:

прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №8 Білоцерківського міськрайонного суду Київської області клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 42024110000000286 від 14.08.2024, щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, -

У С Т А Н О В И В:

В провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебуває кримінальне провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 42024110000000286 від 14.08.2024, щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України.

06.07.2026 прокурором подано письмове клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, яке мотивовано тим, що не змінилися та не зменшилися ризики, передбачені пп. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, які враховувались слідчим суддею при обранні та судом при продовженні обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки інший запобіжний захід не забезпечить належного виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Відтак, з огляду на положення ч.6 ст.176, абз.8 ч.4 ст.183 КПК України, вважає доцільним продовжити обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Обвинувачений та його захисник проти задоволення заявленого клопотання прокурора заперечували.

У судовому засіданні обвинуваченим подано письмові заперечення проти клопотання прокурора, в яких посилається на те, що в клопотанні прокурора ризики, передбачені ст.177 КПК України, обґрунтовані абстрактно та шаблонно, не враховано їх динамічність та неактуальність. Зокрема, прокурором не доведено його зв`язку з представниками іноземної держави та не вказано на яких саме свідків він може впливати. Вважає, що прокурором не доведено неможливості застосування до нього більш м`яких запобіжних заходів та неможливості визначення розміру застави. Враховуючи викладене, у разі продовження строку тримання під вартою, просив визначити щодо нього розмір застави в межах, передбачених ч.5 ст.182 КПК України.

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, зокрема прокурора, який підтримав подане клопотання, думку обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд встановив наступне.

Відповідно до ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18.05.2026 щодо ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 16.07.2026 без визначення розміру застави.

Отже, визначений судом строк запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 спливає, разом з тим, з об`єктивних підстав, судовий розгляд у вказаному кримінальному провадженні до зазначеного строку, провести не представляється можливим.

Відповідно до положень ч.3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Положеннями статті 29 Конституції України гарантовано право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У рішенні «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 визначено, що тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Так, Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими ознаками є тяжкість та підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину, ухилення від явки до суду, вчинення іншого злочину.

Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.

Частиною 1 статті 194 КПК України визначено, що суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним у п.35 ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає виправданим тримання обвинуваченого під вартою.

З клопотання прокурора встановлено, що необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та неможливість застосування більш м`яких запобіжних заходів зумовлена наявністю ризиків, передбачених пп. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченого переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні.

В судовому засіданні прокурором доведено наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто обвинувачений без застосування до нього запобіжного заходу зможе переховуватися від суду. Так, ОСОБА_6 обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України. Відповідно до ст.12 КК України інкримінований ОСОБА_6 злочин є особливо тяжким, за скоєння якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна. Отже, очікування можливого суворого вироку може мати значення при визначенні ризику переховування. Разом з тим, самої лише тяжкості інкримінованого злочину недостатньо для висновку про можливі спроби обвинуваченого переховуватися, тому вона оцінюється у світлі таких факторів, як характер людини, її моральні принципи, місце проживання, робота, засоби до існування, сімейні зв`язки, а також будь-які інші зв`язки з країною, в якій особу притягнуто до кримінальної відповідальності (рішення у справі «Becciev v. Moldova», п. 58). Тому суд, вирішуючи питання щодо продовження застосованого запобіжного заходу, враховує тяжкість злочину, у скоєнні якого обвинувачується ОСОБА_6 , у сукупності з іншими обставинами, якими в цьому випадку є: відсутність міцних соціальних зав`язків, осіб, щодо яких у обвинуваченого є постійні обов`язки, відсутність належного контролю за всіма кордонами України у зв`язку з веденням повномасштабних воєнних дій.

Вказане свідчить, що обвинувачений, перебуваючи на волі, зможе залишити місце проживання та, ймовірніше за все, прийме спроби переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Відтак, зазначений ризик є суттєвим та йому неможливо запобігти у разі застосування до обвинуваченого будь-яких інших запобіжних заходів, що не пов`язані з виключними запобіжниками у комунікації та переміщеннях обвинуваченого, крім тримання під вартою. Жодних стримуючих факторів, які б свідчили, що обвинуваченим не будуть вживатися перешкоди у відправленні правосуддя в спосіб неявки в судові засідання, судом не встановлено.

Оцінюючи ступінь ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, суд виходить з тих обставин, що показання свідків мають суттєве значення для цього кримінального провадження. При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України). Тобто, ризик впливу на свідків, існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність даних, які свідчать, що ризики, передбачені пп.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, які були враховані під час обрання та продовження запобіжного заходу, не зменшилися.

Перевіряючи наявність законних підстав вважати, що застосування більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою буде достатнім для запобігання встановленим ризикам кримінального провадження, суд, відповідно до ст. 178 КПК України, оцінює в сукупності фактори, пов`язані з характером особи обвинуваченого, моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, особистими та соціальними обставинами його життя, сімейними зв`язками та зв`язками з суспільством. Так, судом враховано, що:

1) за способом життя та економічним становищем: обвинувачений до затримання був офіційно працевлаштований, має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зі слів);

2) за віком: обвинувачений є повнолітнім, тому має повну кримінально-процесуальну дієздатність, раніше не судимий;

3) за станом здоров`я: відсутні документально підтвердженні відомості про наявність захворювань у обвинуваченого, які унеможливлюють застосування до нього попереднього ув`язнення, відсутні скарги про неналежні умови його перебування або лікування, у разі виникнення в цьому потреби, в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор».

Вказані обставини, на переконання суду, мають бути оцінені як такі, що жодним чином не будуть стримуючими факторами для вживання обвинуваченим перешкод запобігання відправлення правосуддя в спосіб неявки в судові засідання та для запобігання встановленим ризикам кримінального провадження. У зв`язку з чим, жодний інший вид запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 у кримінальному провадженні.

Водночас, положеннями п.5 ч.1 ст.176 та ч.6 ст.176 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні, зокрема, злочину, передбаченого ст. 111 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Разом із тим, вирішуючи питання про визначення розміру застави, суд враховує таке.

Відповідно до абз.8 ч.4 ст.183 КПК України під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою має право, але не зобов`язаний, не визначати розмір застави у кримінальних провадженнях щодо злочинів, передбачених, зокрема, статтею 111 КК України. Отже, зазначена норма наділяє суд дискреційними повноваженнями щодо вирішення питання про визначення застави, яке має здійснюватися з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, особи обвинуваченого, встановлених ризиків та принципу пропорційності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року Європейський суд з прав людини зазначив, що попереднє ув`язнення не повинно визначати покарання у виді позбавлення волі та не може перетворюватися на форму очікування обвинувального вироку.

У справі «Тодоров проти України» Суд наголосив, що лише тяжкість інкримінованого злочину, складність кримінального провадження та серйозність обвинувачення самі по собі не можуть бути достатніми підставами для тривалого тримання особи під вартою.

Крім того, у справі «Ігнатов проти України» ЄСПЛ зазначив, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від його тривалості, повинно бути переконливо продемонстроване органами державної влади.

У справі «Осипенко проти України» Суд звернув увагу, що зі спливом часу для подальшого тримання особи під вартою необхідне додаткове та більш вагоме обґрунтування, а національні суди зобов`язані перевіряти можливість застосування альтернативних запобіжних заходів.

Судом встановлено, що ризики, передбачені пунктами 1, 3 частини першої статті 177 КПК України, на цей час продовжують існувати та виправдовують подальше застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Водночас суд бере до уваги, що ОСОБА_6 перебуває під вартою вже понад один рік, а судовий розгляд кримінального провадження триває. За таких обставин сама лише наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, не звільняє суд від обов`язку оцінити, чи відповідає подальше обмеження права на свободу принципу пропорційності та чи існує можливість забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого шляхом застосування менш обмежувального заходу.

Враховуючи тривалість перебування обвинуваченого під вартою, стадію судового розгляду, збереження встановлених ризиків, а також необхідність забезпечення справедливого балансу між інтересами суспільства у належному здійсненні кримінального провадження та гарантованим статтею 5 Конвенції правом особи на свободу, суд доходить висновку, що у даному випадку доцільним є визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави.

При визначенні її розміру суд враховує характер та особливу тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, обсяг можливого покарання, особу обвинуваченого, тривалість його перебування під вартою, ступінь встановлених ризиків та виходить із того, що розмір застави повинен бути достатнім для забезпечення виконання покладених процесуальних обов`язків, але не бути завідомо непомірним.

За таких обставин суд вважає за необхідне визначити ОСОБА_6 заставу у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400 (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста) гривень, із покладенням у разі її внесення обов`язків, передбачених статтею 194 КПК України.

З урахуванням наведеного суд дійшов переконання, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.

Враховуючи обсяг пред`явленого обвинувачення, суд вважає необхідним визначити строк дії запобіжного заходу 60 днів з дня постановлення ухвали.

Керуючись ст. ст. 177-178, 183, 194, 197, 199, 331, 372 КПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Відкласти судове засідання у кримінальному провадженні, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024110000000286 від 14.08.2024, щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, на 19 серпня 2026 року 15 годину 00 хвилин.

Клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 задовольнити частково.

Продовжити щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 05.09.2026 включно.

Визначити заставу для ОСОБА_6 300 (триста) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 998 400 грн (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста гривень), при внесенні якої ОСОБА_6 з-під варти звільнити.

Обвинувачений ОСОБА_6 або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою на наступний депозитний рахунок: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26268119, банк отримувача ДКСУ, м.Київ, код банку отримувача (МФО): 820172, рахунок отримувача: UA768201720355259001000018661.

Обвинувачений ОСОБА_6 звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної судом в ухвалі про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього обвинуваченого під вартою. З моменту звільнення з-під варти у зв`язку із внесенням застави обвинувачений ОСОБА_6 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

Зобов`язати ОСОБА_6 з моменту звільнення з-під варти у зв`язку із внесенням застави виконувати наступні обов`язки:

?повідомляти суд про зміну свого місця проживання та (або) місця роботи;

?прибувати до суду за викликом;

?здати свій паспорт (паспорти) громадянина України для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області (02152, м.Київ, вул.Березняківська, 4-А);

?не відлучатись із м.Біла Церква Київської області без дозволу суду;

?носити електронний засіб контролю.

У разі якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з`явився за викликом до суду без поважних причин та не повідомив про причини своєї неявки, чи відлучиться із міста Біла Церква Київської області без дозволу суду, застава звертається в дохід держави, суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 КПК України.

Застосування електронного засобу контролю покласти на групу слідчих у кримінальному провадженні.

Роз`яснити обвинуваченому, що відмова від носіння засобу електронного контролю, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в його роботу з метою ухилення від контролю, а рівно намагання вчинити зазначені дії є невиконанням обов`язків, покладених судом на обвинуваченого при продовженні запобіжного заходу.

Ухвала діє 60 (шістдесят) днів та підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Копію ухвали вручити присутнім учасникам судового провадження та направити для виконання начальнику ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`яти днів з дня її оголошення до Київського апеляційного суду.

Повний текст ухвали проголошено 10.07.2026 о 08:30.

Головуючий суддя: ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3