Рішення № 138101753, 09.07.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/4601/26

Провадження № 2/204/3526/26

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючої судді Токар Н.В.,

за участю секретаря Павлюк Д.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у м.Дніпрі цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій просив стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» заборгованість за Кредитним договором № 4057095 від 12.10.2020 р. у розмірі 39233,32 грн. Окрім того, позивач просить суд відшкодувати судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 2 662,40 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 12.10.2020 року між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання кредиту № 4057095. За цим договором відповідач отримав у користування 9 000 грн. на умовах зворотності та платності. 29.10.2025 року між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» укладений Договір факторингу №29/10-2025. 31.10.2025 року між ТОВ «Секвоя Капітал» укладений Договір факторингу №ДФ-31102025. Згідно Договору факторингу-1 від 29.10.2025 року та Договору факторингу-2 від 31.10.2025 року відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 4057095 від 12.10.2020 року. Таким чином, сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «ФК «Солвентіс») є обґрунтованою та документально підтвердженою, яка становить 39 233,32 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту 5 600,02 грн.; заборгованість за відсотками 33 633,3 грн. У добровільному порядку кредитні правовідносини відповідачем в повному обсязі та у передбачені терміни не виконуються, у зв`язку із чим Позивач змушений звертатися до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 01 травня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено справу до розгляду.

У судове засідання представник позивача не з`явився, належним чином та своєчасно сповіщений про час та місце розгляду справи. 24.06.2026 року на адресу суду надійшла заява від представника позивача Куриліної В.В. в якій остання просить здійснювати розгляд справи за відсутності представника ТОВ «ФК «Солвентіс», позовні вимоги підтримала та просила задовольнити, не заперечувала проти розгляду справи в заочному порядку.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, повідомлялась про час та місце судового розгляду завчасно та належним чином, про поважність причин неявки відповідачка суд не повідомила, відзив на позов у встановлений судом строк не надала.

Відповідно до ч. 2 ст. 191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, а також сплати процентів, належних йому, якщо інше не передбачено договором.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У справі встановлено, що 12.10.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту №4057095, в електронній формі шляхом використання електронного цифрового підпису з одноразовим ідентифікатором PS4057095 (а.с.22-24).

Згідно з пропозицією укласти договір (оферта) щодо надання кредиту №4057095 від 12.10.2020 року, ТОВ «Алекскредит» пропонує укласти кредитний договір на умовах, встановлених товариством. Кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: дана пропозиція про укладення договору (оферта), розміщена на сайті кредитора, паспорт споживчого кредиту, сформований на сайті кредитора після ідентифікації позичальника, та обрання ним конкретних умов та схвалення їх кредитором; відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформовані на сайті кредитора, та підписані позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого позичальником в особистому кабінеті, вказаному при його ідентифікації на сайті.

Відповідач ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомлена і приймає умови кредитного договору (оферти), а також підтверджує, що згодна з умовами оферти, підписуючи згоду одноразовим ідентифікатором. У вказаній пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) зазначено, що невід`ємною частиною цього договору є «Правила надання кредиту ТОВ «Алекскредит», що розміщені на сайті кредитодавця https://alexcredit.ua.

Підписуючи за допомогою одноразового ідентифікатора паспорт споживчого кредиту (а.с.43-44), відповідачка підтвердила отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних умов кредитування.

За договором №4057095 від 12.10.2020 року, кредитодавець надає позичальнику кредит на інші споживчі цілі без додаткового забезпечення у розмірі та на умовах, визначених цим договором, у тимчасове, строкове, платне користування, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом й інші платежі у відповідності до умов договору в національній грошовій одиниці України - гривні.

Відповідно до пунктів 1.3, 1.4, 3.1. договору сторони погодили суму кредиту в розмірі 9 000,00 грн. в безготівковій формі шляхом перерахування на картковий рахунок позичальника на строк до 10.05.2021 року.

Пунктом 7 кредитного договору сторонами погоджено порядок нарахування та сплати процентів за кредитом, пільговий період сплати, базову процентну ставку, тощо.

Пунктом 7.9 договору сторони погодилися, що договір укладається виключно у письмовій формі у вигляді електронного документа на сайті кредитодавця https://alexcredit.ua згідно зі ст. ст.207, 639 Цивільного кодексу України та із застосуванням норм Закону України про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Підписання позичальником цього договору відбувається шляхом акцептування ним оферти (пропозиції укласти договір (оферта) щодо надання кредиту), яка відповідно до п. 2.30 Правил містить усі істотні умови договору, зразок факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки кредитодавця, а також погодження (заяву, згоду) позичальника щодо включення до цього договору інформації щодо кредитного посередника, прізвища, ім`я, по батькові позичальника, типу кредиту, мети (ціль) отримання кредиту, порядку та умови надання кредиту, основної суми кредиту, кінцевої дати виконання договору. Акцептування оферти здійснюється шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (п. 2.13. Правил).

Згідно пункту 7.10 договору, підписання кредитодавцем договору відбувається шляхом використання факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки кредитодавця, нанесених за допомогою засобів механічного або іншого копіювання.

У наданому суду примірнику кредитного договору наявне факсимільне відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки кредитодавця; у реквізитах споживача ОСОБА_1 зазначено, що договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором, зазначено адреса реєстрації та місця проживання відповідачки, засоби зв`язку, РНОКПП, тощо.

У пропозиції укласти кредитний договір зазначено, що позичальник ознайомився та погодився з кредитним договором, Умовами надання та обслуговування кредитів та Правилами про порядок надання коштів у позику, в тому числі, на умовах фінансового кредиту, що розміщені на офіційному сайті позивача (https://alexcredit.ua/umovi).

Отже, підписуючи заявку про укладення кредитного договору, позичальник ОСОБА_1 підтвердила прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчила, що вона повідомлена кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним, а отже сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору і договір про надання кредиту є укладеним.

При цьому, позичальник ОСОБА_1 не була позбавлена можливості згідно з пунктом 2.2.3 договору протягом 14 календарних днів з дня укладення договору відмовитися від договору на умовах визначених у розділі 11 https:/alexcredit/ua/umovi/.

Суд також звертає увагу, що договір та його умови в судовому порядку не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін.

Перерахування кредитних коштів на рахунок, вказаний відповідачем при оформленні кредиту, підтверджується довідкою ТОВ ФК «Елаєнс» від 02.11.2024 року, згідно якої 12.10.2020 року сума 9 000 грн. перерахована на номер картки: НОМЕР_1 (а.с.40).

Відповідачем ОСОБА_1 не доведено порушення її прав при укладенні відповідного договору, що є її процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), як і не надано належних доказів укладення договору від її імені іншою особою за відсутності її волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на її рахунок, не доведено та не надано доказів наявності кредитного договору в іншій редакції з іншими умовами кредитування; не доведено, що телефонний номер, із використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором кредитного договору, їй не належить, не доведено, що кредитний договір підписано без її волі іншими особами, які незаконним шляхом заволоділи її персональними даними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.

Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.

Відповідач ОСОБА_1 не спростувала того, що вона не отримувала кошти за кредитним договором, при тому, що до предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник.

Під час судового розгляду справи відповідачем ОСОБА_1 , з урахуванням вимог ст.ст.77, 78 ЦПК України, не спростовані надані позивачем докази укладення нею 12.10.2020 року договору про надання кредиту №4057095 та отримання за ним грошових коштів у зазначеному вище розмірі.

Доказів здійснення погашення заборгованості за наданою позикою (повністю або частково) відповідачем ОСОБА_1 під час судового розгляду також надано не було.

Належні та допустимі докази того, що вищезазначена сума заборгованості раніше стягувалась чи була стягнута з відповідача в матеріалах цивільної справи відсутні.

Згодом, 29 жовтня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Секвоя Капітал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» укладений договір факторингу №29/10-2025 (а.с.25-31). На умовах, встановлених цим договором, кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками.

Платіжною інструкцією №339 від 30.10.2025 року підтверджується факт оплати за договором факторингу № 29/10-2025 від 29.10.2025 року (а.с.45).

Згідно акту приймання-передачі документів від 29 жовтня 2025 року за договором факторингу № 29/10-2025 від 29.10.2025 року, ТОВ «Алекскредит» передав, а ТОВ «Секвоя Капітал» прийняв в електронному форматі договори з боржниками по реєстру прав вимоги №1 від 29.10.2025 року та №001 від 31.10.2025 року (а.с.9,10).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 29/10-2025 від 29.10.2025 року, ТОВ «Алекскредит» передав, а ТОВ «Секвоя Капітал» отримав право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №4057095 від 12.10.2020 року в розмірі 39 233,32 грн. з яких: заборгованість за тілом 5 600,02 грн.; заборгованість за відсотками 33 633,30 грн. (а.с.13).

Таким чином, ТОВ «Секвоя Капітал» набуло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №4057095 від 12.10.2020 року в розмірі 39 233,32 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 31 жовтня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Секвоя Капітал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» укладений договір факторингу №ДФ-31102025 (а.с.32-39). На умовах, встановлених цим договором, кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками.

Платіжною інструкцією №1118 від 05.11.2025 року підтверджується факт оплати за договором факторингу № ДФ-31102025 від 31.10.2025 року (а.с.46).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № ДФ-31102025 від 31.10.2025 року, ТОВ «Секвоя Капітал» передав, а ТОВ «ФК «Солвентіс» отримав право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №4057095 від 12.10.2020 року в розмірі 39 233,32 грн. з яких: заборгованість за тілом 5 600,02 грн.; заборгованість за відсотками 33 633,30 грн. (а.с.14).

Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Суд приходить до висновку, що копії договорів факторингу та реєстри прав вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Таким чином, позивач ТОВ «ФК «Солвентіс» набуло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №4057095 від 12.10.2020 року в розмірі 39 233,32 грн.

З наданого ТОВ «Алекскредит» детального (щоденного) розрахунку заборгованості за договором про надання кредиту №4057095 від 12.10.2020 року (а.с.15-17) вбачається, станом на 29.10.2025 року, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором становить 51 923,32 грн., з яких: 5 600,02 грн. - сума кредиту; 46 323,30 грн. - нараховані проценти за користування кредитом.

Одночасно із цим, суд зауважує, що згідно договору про надання кредиту №4057095 від 12.10.2020 року, сторони погодили, що строк дії договору (п.3.1) встановлюється з дати укладення договору 12.10.2020 року до кінцевої дати виконання договору 10.05.2021 року (включно).

Позивачем не надано доказів продовження позичальником строку дії договору. Отже, відповідач мала повернути кредит не пізніше 10.05.2021 року.

Таким чином, кредитор має нараховувати відсотки лише в межах строку дії договору, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, а саме: «Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України» (п.п 81-85, 91).

Суд зазначає, що нарахування позивачем відсотків у період з 11.05.2021 року є необґрунтованим, оскільки здійснено поза межами строку кредитування, передбаченого договором.

Кредитор мав право нараховувати відсотки за користування кредитом з 12.10.2020 року по 10.05.2021 року включно.

Ураховуючи, що позивачем нараховані відсотки за користуванням кредиту за межами строку дії кредиту, то у задоволенні вимог позивача в частині стягнення відсотків за користування кредитом, які нараховані за період з 11.05.2021 року, слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Окрім того, із наданого ТОВ «Алекскредит» детального (щоденного) розрахунку заборгованості за договором про надання кредиту №4057095 від 12.10.2020 року (а.с.15-17) вбачається також, що відповідачка частково сплачувала заборгованість на загальну суму 10 266,68 грн. з яких віднесено до заборгованості по тілу 3 399,98 грн., до заборгованості по відсотках 6 866,70 грн.

З урахуванням сплачених відповідачкою 10 266,68 грн. на погашення заборгованості, суд, провівши власний розрахунок, вважає за доцільне стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання кредиту №4057095 від 12.10.2020 року за період з 12.10.2020 року по 10.05.2021 року включно в розмірі 3 328,72 грн., що є заборгованістю за тілом кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати у межах сплаченого судового збору підлягають стягненню з відповідача у розмірі пропорційно задоволених позовних вимог, що складає 225,88 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільне-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги у сумі 6 000 грн.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «ФК «Солвентіс» та адвокатським бюро «Сергія Пошелюзного» 02 січня 2026 року укладено договір № 43657029/01 про надання правничої допомоги (а.с.19-21).

27 березня 2026 року між ТОВ «ФК «Солвентіс» та адвокатським бюро «Сергія Пошелюзного» укладено додаткову угоду №4057095 у якій сторони погодили розширити розділ «1.Предмет договору» та доповнили новим пунктом такого змісту: «1.2. адвокат зобов`язується здійснити представництво та захист інтересів клієнта у справі щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 » (а.с.57).

У детальному описі робіт виконаних АБ «Сергія Пошелюзного» від 27.03.2026 року (а.с.18) та в акті наданих послуг №4057095 від 27.03.2026 року (а.с.11) вказано витрачений час на кожну із послуг, що в загальному розмірі становить 3 год. та вартість кожної послуги окремо, в загальному розмірі 6 000 грн.

Враховуючи обсяг виконаної АБ «Сергія Пошелюзного» роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також того, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Солвентіс» задоволено частково, пропорційно розміру задоволених вимог, а відповідачем не було заявлено клопотання про зменшення судових витрат, суд дійшов висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з відповідача на користь позивача 509,06 грн. у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.

За правилами ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням чого, з відповідача на користь позивача підлягають частковому стягненню понесені позивачем судові витрати по оплаті судового збору в сумі 225 грн. 88 коп. пропорційно до розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст.207,509,526 ,551,626,628,633,634,1047-1050,1054,1055 ЦК України, ст.ст. 12,13,15,16,19,141,274,276,277,280-282 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» заборгованість за договором про надання кредиту №4057095 від 12.10.2020 року за період з 12.10.2020 року по 10.05.2021 року включно в розмірі 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн. 72 (сімдесят дві) коп., що є заборгованістю за тілом кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 225 (двісті двадцять п`ять) грн. 88 (вісімдесят вісім) коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» витрати на правничу допомогу в розмірі 509 (п`ятсот дев`ять) грн. 06 (шість) коп.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (ЄДРПОУ 43657029, місцезнаходження: 07406, Київська область, м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд.21/1),

Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 )

Суддя Н.В. Токар