Ухвала суду № 138101455, 08.07.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/10291/26

Провадження № 1-кс/201/2799/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі: слідчого судді ОСОБА_1 , з секретарем судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого СВ ВП № 2 ДРУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , погодженого прокурором Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні № 12026042130000484, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.04.2026 року, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Миколаїва, громадянину України, який має вищу освіту, одружений, на утриманні перебуває діти - ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований і мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, перебуває на посаді майстра ремонту дронів другої рухомої бази в/ч НОМЕР_1 у військовому званні «старший солдат», раніше не судимий,

підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України,

В судовому засіданні приймали участь:

- прокурор ОСОБА_6 (ВКЗ)

- підозрюваний ОСОБА_5

- захисник ОСОБА_7 (ВКЗ)

ВСТАНОВИВ:

Короткий виклад клопотання.

Слідчий за погодженням із прокурором звернувся до слідчого судді з клопотанням, в якому зазначив про встановлені обставини кримінального провадження, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, про яку повідомлено ОСОБА_5 07.07.2026, та ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, просив застосувати до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів із можливістю внесення застави у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Позиції учасників.

Під час розгляду клопотання прокурор клопотання підтримав з підстав, зазначених у ньому, просив задовольнити.

Підозрюваний ОСОБА_5 проти задоволення клопотання не заперечив, повідомив про визнання вини та щире каяття, зазначив, що він був змушений продати два трофейні автомати Калашникова за талони на дизельне паливо, оскільки палива його підрозділу не вистачає і він спрямував отримані талони на закупівлю палива для свого підрозділу. Просив визначити заставу у мінімальному розмірі.

Захисник підтримав думку свого підзахисного.

Встановлені слідчим суддею обставини.

В провадженні СВ ВП №2 ДРУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області перебувають матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12026042130000484 від 17.04.2026, за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

Нагляд за додержанням законів у формі процесуального керівництва забезпечується Дніпровською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону.

Будучи військовослужбовцем військової служби та проходячи її в займаній посаді, старший солдат ОСОБА_5 відповідно до вимог ст .ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України повинен був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов`язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України.

Відповідно до ст. 178 Цивільного кодексу України, п. п. 1-4, 9, 15 «Положення по дозвільну систему», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 576, додатку № 1, затвердженого п.1 постанови Верховної Ради України від 07 червня 1992 року № 2471-XII «Про право власності на окремі види майна», п.п. 2.3.2, 2.6, 8.1, 8.3, 8.8, 8.9, 12.1, 12.2, 12.17 «Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів» (надалі Інструкції), затвердженої наказом Міністра внутрішніх справ України № 622 від 21 серпня 1998 року, зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаються громадськими об`єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), вибухові речовини й засоби вибуху не можуть перебувати у власності громадян, громадських об`єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. Право носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача, чи збут вогнепальної зброї, бойових припасів здійснюється на підставі передбачених законом дозволів.

Незважаючи на це, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , старший солдат ОСОБА_5 будучи обізнаним з діючим законодавством щодо заборони у носінні, зберіганні, придбанні, та збуті вогнепальної зброї, бойових припасів та вибухових речовин, без передбаченого законом дозволу, діючи з прямим умислом, цілком усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, всупереч зазначених вимог законодавства, вчинив злочин проти громадської безпеки за наступних обставин.

Будучи військовослужбовцем військової служби під час мобілізації, старший солдат, майстер ремонту дронів другої рухомої бази військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_5 , у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці у невстановленої особи, розуміючи, що не має передбаченого законом дозволу, в порушення вимог Положення про дозвільну систему (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. № 576 з наступними змінами), Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів (затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпня 1998 р. № 622; зі змінами, внесеними наказом від 13 квітня 1999 р. № 292), придбав один автомат, який є бойовою нарізною вогнепальною зброєю 5,45 мм, автоматом Калашникова АК-74 № НОМЕР_2 , після чого продовжуючи свою злочинну діяльність, пересуваючись на невстановленому слідством транспортному засобі, доставив придбані ним вогнепальну зброю за адресою: АДРЕСА_2 , де почав його зберігати не маючи відповідного передбаченого законом дозволу, з метою подальшого збуту.

В подальшому, ОСОБА_5 , продовжуючи свою злочинну діяльність, спрямовану на незаконний збут вогнепальної зброї, а саме: автомату, який є бойовою нарізною вогнепальною зброєю 5,45 мм, автоматом Калашникова АК-74 № НОМЕР_2 08.06.2026 точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, але не пізніше 16 годин 29 хвилин перебуваючи біля будинку АДРЕСА_3 запропонував гр. ОСОБА_8 придбати один автомат, який є бойовою нарізною вогнепальною зброєю 5,45 мм, автоматом Калашникова АК-74 № НОМЕР_2 за винагороду у виді карток дизельного палива 800 л, нащо останній погодився та домовились зустрітися 08.06.2026 протягом дня за адресою: м. Дніпро по вулиці Крайня біля АЗС «ОККО».

У подальшому, 08.06.2026 точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_5 продовжуючи свою злочинну діяльність спрямовану на незаконний збут вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу прибув за адресою: м. Дніпро вулиця Крайня, де перебуваючи біля АЗС «ОККО» зустрівся з ОСОБА_8 та передав йому: один автомат, який є бойовою нарізною вогнепальною зброєю 5,45 мм, автоматом Калашникова АК-74 № НОМЕР_2 , після чого ОСОБА_8 передав ОСОБА_5 паливні картки на дизельне пальне в об`ємі 800 л за вказану вогнепальну зброю та склавши вказані речі до автомобіля марки «Toyota Raw 4» д.н.з. НОМЕР_3 направився на вказаному транспортному засобі в сторону вулиці 3-я Штурмова Бригада, біля буд. 37 в місті Дніпро, де був зупинений працівниками СКП ВП № 2 ДРУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області де в ході огляду місця події ОСОБА_8 добровільно видав працівникам поліції один бойовою нарізною вогнепальною зброєю 5,45 мм, автоматом Калашникова АК-74 № НОМЕР_2 .

Також, встановлено, що ОСОБА_5 не припиняючи свою протиправну діяльність спрямовану на незаконне придбання та збут вогнепальної зброї, придбав у невстановленого військовослужбовця одну бойову нарізну вогнепальну зброю 5,45 мм, автоматом Калашникова АК-74 № НОМЕР_4 , 1991 року виготовлення, виготовлену промисловим способом, після чого користуючись транспортним засобом марки Mitsubishi Pajero Wagon, сірого кольору, номерний знак НОМЕР_5 доставив вказану бойову зброю за адресою : Дніпропетровська область, перехрестя траси М-29 та Е-105, координати НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , де зберігав їх у транспортному засобі без передбаченого законом дозволу з метою подальшого збуту.

Так, 07.07.2026, точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, але не пізніше 08 годин 45 хвилин, перебуваючи у невстановленому місці використовуючи телеграм-чат ОСОБА_5 запропонував ОСОБА_8 придбати наявну у нього бойову нарізну вогнепальну зброю 5,45 мм, автоматом Калашникова АК-74 № НОМЕР_4 , 1991 року виготовлення, виготовлену промисловим способом, на що ОСОБА_8 погодився, після чого вони домовились зустрітися 07.07.2026, упродовж дня за адресою: Дніпропетровська область, перехрестя траси М-29 та Е-105, координати 48.775898, 35.28140.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, спрямовану на незаконний збут вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу, ОСОБА_5 07.07.2026 прибув за адресою: Дніпропетровська область, перехрестя траси М-29 та Е-105, координати НОМЕР_6 , 35.28140, де під час зустрічі з ОСОБА_8 передав йому бойову нарізну вогнепальну зброю 5,45 мм, автоматом Калашникова АК-74 № НОМЕР_4 , 1991 року виготовлення, виготовлену промисловим способом, після чого ОСОБА_8 передав ОСОБА_5 картки дизельного пального на 1800 л, в якості оплати за вказану вогнепальну зброю.

Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК України, а саме носіння, зберігання, придбання та збут вогнепальної зброї.

07.07.2026 о 08:48 годині ОСОБА_5 в порядку ст. 208 КПК затриманий.

07.07.2026 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

Щодо обґрунтованої підозри.

Згідно зі ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Оскільки чинне законодавство не розкриває поняття обґрунтованої підозри, враховуючи ст. 8, 9 КПК України, слід керуватися позиціями Європейського суду з прав людини. З точки зору практики ЄСПЛ обґрунтованість підозри - це певний стандарт доказування, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182). При чому факти, які викликали підозру, не обов`язково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а й пред`явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи (рішення у справі "Murray v.United Kingdom", 14310/88, 28.10.94, п. 55).

Уявлення про "обґрунтовану підозру" має ґрунтуватися поміж інших факторів, на двох ключових критеріях: суб`єктивному та об`єктивному.

Перший критерій означає, що підозра має бути добросовісною, тобто особа, яка оголосила про підозру, має щиро підозрювати особу у вчиненні такого кримінального правопорушення, другий - що об`єктивно існують дані про скоєне кримінальне правопорушення і причетність особи до вчинення правопорушення. Такими даними можуть бути дії самого підозрюваного, наявні документи, речові докази, показання очевидців тощо.

Обґрунтованість повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України підтверджується зібраними під час досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності, зокрема:

?Повідомленням про вчинення кримінального правопорушення;

?Протоколом допиту свідка ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3

?Протоколами пред`явлення особи для впізнання за фотознімками зі свідком;

?Протокол допиту свідка ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

?Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками зі свідком;

?Протоколом огляду предмету від 08.06.2026

?Протоколом допиту свідка ОСОБА_8 ,

?Висновком експерта №СЕ-19/104-26/31933-БЛ;

?Протоколом затримання особи, підозрюваної у вчинені злочину;

?Протоколом огляду предмету від 07.07.2026;

?Висновком експерта №СЕ-19/104-26/24968-БЛ.

Вказані здобуті під час досудового розслідування докази є вагомими та свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Стороною обвинувачення дотримано вимогу розумної підозри, оскільки наявні на даний час докази у кримінальному провадженні свідчать про об`єктивний зв`язок підозрюваного ОСОБА_5 із вчиненням кримінального правопорушення, тобто виправдовують необхідність подальшого розслідування у цьому провадженні з метою отримання імперативних завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.

При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

Так, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Згідно ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Зокрема, у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року зазначено, що «обґрунтована підозра» означає існування фактів або інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, крім того, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.

Отже, слідчий суддя на стадії досудового розслідування для вирішення питання, зокрема, щодо обґрунтованості підозри не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини особи/осіб у вчиненні кримінального правопорушення чи її відсутності, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи/осіб до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування відносно такої особи запобіжного заходу, зокрема, у вигляді тримання під вартою.

Згідно з доводами, викладеними у клопотанні, долученими доказами, обґрунтованість підозри щодо вчинення інкримінованого кримінального правопорушення є підтвердженою.

При цьому ОСОБА_5 не зазначено обставин та не надано доказів на підтвердження існування таких обставин, які б очевидно та беззаперечно свідчили про непричетність його до кримінального правопорушення, у вчиненні якого йому повідомлено про підозру, або вказували на необґрунтованість повідомленої підозри.

Щодо існування ризиків.

Слідчий вказує на існування ризиків, передбаченого п. 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України.

- переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України).

- незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України).

- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України).

Так, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (частина 1 статті 177 КПК України).

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК (частина 2 статті 177 КПК України).

Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Як передбачено ст. 177 КПК України, підставою як для застосування, так і для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

На переконання слідчого судді заявлені ризики є доведеними.

Про наявність ризику, передбаченого, п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, свідчить, те, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, санкцією за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від трьох до семи років, останній розуміючи тяжкість майбутнього покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, може переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Невідворотність покарання за злочини вже саме по собі є підставою та мотивом для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду.

Крім того на сьогоднішній день в Україні введений правовий режим воєнного стану, під час якого правоохоронні органи та інші структури задіяні у відбитті чи відвернені збройної агресії, що також може спровокувати, та дати полегшити можливість підозрюваному переховуватись від органів досудового розслідування та суду. При наданні оцінки вказаному ризику слід також врахувати, що ОСОБА_5 є діючим військовослужбовцем та у разі перебування на свободі може перебувати у зоні бойових дій, що значно ускладнить забезпечення участі останнього у слідчих діях.

Окрім того, з обставин кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_5 , будучи особою, яка на підставі статутів Збройних Сил України, взявши на себе зобов`язання знаходитися на території місця дислокації свого військового підрозділу або у місці, визначеному його командирами, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, накази командирів, неухильно дотримуватись Конституції і законів України, зберігати державну і військову таємницю, порушив ці зобов`язання. Вказане також має стати підставою для того аби визнати запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання таким, що не може бути застосований до особи, яка своєю поведінкою вже продемонструвала зневагу до уповноважених осіб Збройних Сил України, під чиїм контролем мав знаходитися як підлеглий їм військовослужбовець.

Ризик незаконного впливу на свідків, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки підозрюваний перебуваючи на свободі, може вмовлянням, чи іншим способом незаконно впливати на свідків, експертів які встановлені з метою уникнення кримінальної відповідальності, оскільки останньому надана процесуальна можливість доступу до матеріалів кримінального провадження, де зазначені персональні дані свідків.

Також слід взяти до уваги, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.

Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Враховуючи, що встановлені на початковій стадії свідки події надають викривальні покази щодо підозрюваного, при цьому, ризик незаконного впливу на останніх з огляду на характер інкримінованого злочину є вагомим.

Про наявність ризику передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, свідчить кількість епізодів протиправної діяльності ОСОБА_5 та неодноразового збуту вогнепальної зброї, що свідчить проте, що він на шлях виправлення не став та належних висновків для себе не зробив, а тому з метою ухилення від покарання у разі визнання його винним або від кримінального переслідування, існує реальна можливість повторного вчинення злочину.

При цьому встановлення вини відповідно до ч. 2 ст. 9 КПК України не віднесено до повноважень слідчого судді. Лише прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Тому слідчий суддя не перебирає на себе неналежні йому функції, залишаючи питання оцінки доказів у їх сукупності неупередженому суду (ст. ст. 27 та 94 КПК України).

Враховуючи обставини скоєння підозрюваним кримінального правопорушення, його тяжкість, вік та стан здоров`я підозрюваного, а також наявність вищевказаних ризиків, вказує на те, що застосування більш м`якого запобіжного заходу не забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, належну поведінку підозрюваного та запобіганню вищевказаних ризиків.

При цьому суворість покарання беззаперечно може слугувати приводом до переховування підозрюваного від слідства та суду. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

У п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України прямо вказано, що при оцінці відповідних ризиків (перелічених у ч. 1 ст. 177 КПК) слід враховувати й, зокрема, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання її винною в інкримінованому правопорушенні. Подібна орієнтація законодавців та правозастосувачів зустрічається й у міжнародному праві. Так, у ст. 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 року «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину. Отож, важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за злочин, вчинений обвинуваченим. Тобто, чим більш сувора санкція передбачена за злочин, поставлений обвинуваченому в вину, тим більш суворий запобіжний захід повинен бути обраний щодо нього.

Висновки.

Слідчим суддею встановлена обґрунтована підозра та ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу, встановлено, що органу досудового розслідування дійсно необхідно провести ряд слідчих та процесуальних дій та враховується, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

Крім того, відповідно до п.1 ч.1 ст.178 КПК України, однією з обставин, що враховується судом при застосуванні запобіжного заходу є вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, на теперішній час зібрані докази, які мають суттєве значення для доказування вини ОСОБА_5 по вказаному кримінальному провадженню, що підтверджується матеріалами кримінального провадження, тому вказана обставина врахована судом при застосуванні підозрюваному запобіжного заходу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України, однією з обставин, що враховується судом при обранні запобіжного заходу є тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчинені кримінального правопорушення в якому він підозрюється. Вказана обставина врахована судом при застосуванні ОСОБА_5 запобіжного заходу, оскільки останній підозрюється у вчинені тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до 7 років.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. У розумінні положень, що наведені у чисельних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» №42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №№12244/86,12245/86, 12383/86 від З0.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Мета затримання полягає в сприянні розслідуванню злочину через підтвердження або спростування підозр, які стали підставою для затримання. «Для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5&1(с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту, ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання» (справа «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.2007).

Матеріали клопотання підтверджують обґрунтовану підозру. При цьому обставини здійснення підозрюваним конкретних дій потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, що не виключає можливості застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Таким чином, клопотання слідчого підлягає задоволенню.

Щодо строку дії запобіжного заходу.

У відповідності до ст. 219 КПК України досудове розслідування може бути закінчено протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

В подальшому згідно з ч. 3 ст. 197 КПК України строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з ч. 3 ст. 115 КПК України при обчисленні строку днями строк закінчується о двадцять четвертій годині останнього дня строку. Відповідно до ч. 5 ст. 115 КПК України, при обчисленні строків днями та місяцями не береться до уваги той день, від якого починається строк, за винятком строків тримання під вартою.

Тому, оскільки 07.07.2026 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру, то досудове розслідування має бути закінчено 07.09.2026, а тому саме до цього строку в межах 60 днів з часу затримання слідчий суддя може застосувати запобіжний захід.

Щодо застави.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно із ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах: 1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Мангурас проти Іспанії», ухваленому Великою Палатою від 28 вересня 2010 року за №12050/04, сума застави за звільнення з-під варти заявника не була надмірною. У рішенні, у справі «Мангурас проти Іспанії», Європейський суд з прав людини постановив, що не було порушено ч. 3 ст. 5 (право на свободу та особисту недоторканість) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за наступних підстав: «Відповідно до ч. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод внесення застави може вимагатися лише за наявності законних підстав для затримання особи. Органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність подальшого тримання обвинуваченого під вартою. Більш того, якщо навіть сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується».

Отже, розмір застави повинен, головним чином, визначатися виходячи з особи підозрюваного/обвинуваченого, його майнового стану і його відносин з особами, які надають забезпечення, іншими словами, враховуючи той факт, чи буде втрата забезпечення чи дії проти поручителів у випадку неявки підозрюваного/обвинуваченого до слідчого або до суду суд достатнім стримуючим фактором для нього, щоб не здійснити втечу.

При цьому Європейський суд з прав людини також наголошує, що якщо на карту поставлене право на свободу, гарантоване статтею 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, влада повинна приділяти питанню встановлення відповідного розміру застави таку ж увагу, якби це стосувалося обґрунтування необхідності тримання особи під вартою.

Визначаючи відповідно до вимог ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави, а також виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, якесь бажання сховатися, враховуючи матеріальний стан підозрюваного, тяжкість злочину, у вчиненні якого він підозрюється, дані, що характеризують його способу і наявність вищезазначених ризиків, суд вважає, що застава у зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмірах цілком здатна забезпечити виконання належної процесуальної поведінки підозрюваним та може гарантувати виконання ним покладених на нього обов`язків і зазначений розмір застави буде належною гарантією того, що, у разі сплати його, підозрюваний вирішить не зникати через побоювання її втратити.

Суд наголошує, що застава не може бути формальною або символічною, оскільки в такому разі вона втрачає стримуючу і запобіжну функцію та не відповідає завданням кримінального закону, тому розмір застави в межах до 80 прожиткових мінімумів не буде достатнім стримуючим фактором для підозрюваного, з урахуванням виду його протиправної діяльності.

Оскільки застава в межах від 20 до 80 розмірів не здатна створити для підозрюваного жодного стимулюючого тягаря відповідальності, що суперечить принципу правової визначеності, індивідуалізації, пропорційності та духу верховенства права, тому суд вважає, що застава у розмірі 250 прожиткових мінімумів буде достатньою для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та відповідатиме його особі та майновому стану, оскільки від незаконного збуту зброї останній отримав достатньо коштів.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, слідчий суддя вважає за необхідне визначити заставу у 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яку підозрюваний чи інша особа має право у будь-який момент внести на спеціальний рахунок у порядку, визначеному КМУ, після чого може бути звільнений з-під варти, при цьому у випадку внесення застави суд покладає на нього певні обов`язки.

Керуючись ст. ст. 110, 131-132, 176-178, 183-187, 193-194, 196-197, 205, 369-372, 392-393 КПК України

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання задовольнити.

ОСОБА_5 застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 08 години 48 хвилин 04 вересня 2026 року.

ОСОБА_5 визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 832000,00 грн, за умови внесення якої на призначений для цього депозитний рахунок ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, його слід негайно звільнити з-під варти.

Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою-заставодавцем на депозитний рахунок № UA158201720355229002000017442 в ГУДКСУ в м. Київ, одержувач платежу ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 26239738, МФО 820172.

У разі внесення вказаної застави покласти на ОСОБА_5 наступні обов`язки:

- не відлучатися із місця постійного проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду, залежно від стадії кримінального провадження;

- прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора або суду, залежно від стадії кримінального провадження;

- повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну місця свого проживання та роботи (служби), залежно від стадії кримінального провадження;

- за наявності здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

- утримуватись від спілкування зі свідками, експертами у цьому кримінальному провадженні.

Вказані обов`язки, в разі внесення застави, покладаються на ОСОБА_5 строком на 2 місяці, який починається з моменту звільнення з-під варти після внесення застави.

У разі невиконання вище перелічених обов`язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовуються у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 КПК України (застава, домашній арешт, тримання під вартою) та може бути накладено грошове стягнення.

Роз`яснити, що за умисне невиконання ухвали суду передбачена відповідальність за ст. 382 КК України.

У разі внесення застави, контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора ОСОБА_4 .

Ухвала підлягає негайному виконанню з моменту її оголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Слідчий суддя ОСОБА_1