Вирок № 138088308, 08.07.2026, Радехівський районний суд Львівської області

Справа № 451/1567/25

Провадження № 1-кп/451/43/26

ВИРОК

іменем України

08 липня 2026 року місто Радехів

Радехівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

секретаря ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Радехів обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12025141280000160 від 21.07.2025 про обвинувачення

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка народилася у місті Радехів Львівської області, українка, громадянка України, з середньою спеціальною освітою, одружена, не адвокат, не депутат та не нотаріус, працвала продавцему ТОВ ТВК «Львівхолод», в даний час продавець консультант ФОП ОСОБА_4 , яка зареєстрована та проживає на АДРЕСА_1 , раніше не судима,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України,

де сторонами виступають з боку:

обвинувачення - прокурор ОСОБА_5 ,

потерпіла ОСОБА_6 -

захисту - обвинувачена ОСОБА_3 ,

захисник ОСОБА_7

за участю прокурора, обвинуваченої, захисника

у с т а н о в и в:

Формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним.

ОСОБА_3 , 21 липня 2025 року, близько 17 години 53 хвилини, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем, марки «Chevrolet Aveo SF69Y», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , який є засобом підвищеної небезпеки, рухаючись на вулиці Мишуги у місті Радехів Шептицького району Львівської області, у напрямку до автодороги Н-17 (Львів- Луцьк), з перевищенням допустимої в межах населеного пункту швидкості, проявила неуважність, неналежно оцінила дорожню обстановку та дорожні умови, не впоралась з керуванням транспортного засобу, у результаті чого керований нею автомобіль виїхав на ліву смугу руху, а в подальшому на тротуар, і за межі проїжджої частини, ліворуч від дороги, де зіткнувся з огорожею та деревом.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля, марки «Chevrolet Aveo SF69Y», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої тупої травми грудей, яка проявилася переломами дванадцятьох ребер справа зі зміщенням, переломами п`яти ребер зліва, переломами поперечних паростків грудних хребців з першого по сьомий, закритим багатолінійним переломом тіла лопатки зліва, контузією правої легені, ускладненою правобічним гемотораксом, рани на правій вушній мушлі, саден на правому лікті, крововиливу в навколо-орбітальній ділянці зліва, які відносяться до тяжкого тілесного ушкодження по ознаці небезпеки для життя в момент утворення.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля, марки «Chevrolet Aveo SF69Y», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження у виді синців на обличчі, які відносяться до легкого тілесного ушкодження.

Водій автомобіля, марки «Chevrolet Aveo SF69Y», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , як учасник дорожнього руху грубо порушила наступні Правила дорожнього руху України, а саме:

п. 1.2. - «В Україні установлено правосторонній рух транспортних засобів»; п. 1.3 - «Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги правил дорожнього руху»;

п.1.5 - «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

п.2.3 - «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: б) - бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну ..., стежити за ... технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; д) - не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху»; п.2.9 - «Водієві забороняється: а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції»;

п. 12.1 - «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним»;

п. 12.4 - «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.»;

п.12.9 - «Водієві забороняється: б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки

3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил».

Вищевказані порушення Правил дорожнього руху України водія ОСОБА_3 перебувають у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пасажир автомобіля «Chevrolet Aveo SF69Y», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_6 отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Дії ОСОБА_3 кваліфіковані органом досудового розслідування за ч. 2 ст. 286-1 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілій тяжке тілесне ушкодження.

Позиція сторони захисту та сторони обвинувачення.

У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України визнала повністю, підтвердила обставини, а саме час, місце, мотив та спосіб вчинення нею інкримінованого злочину, викладеного в обвинувальному акті, які відповідають дійсності. Суду показала, що 21 липня 2025 року до неї додому за місцем проживання прийшла ОСОБА_6 , вони відпочивали на АДРЕСА_1 , оскільки перед тим у дочки було день народження. Вони з нею разом та знайомою ОСОБА_8 розпили одну пляшкугорілки та вона недооцінила свій стан сп`яніння і сіла за кермо автомобіля. На передньому пасажирському сидінні в автомобілі сиділа ОСОБА_6 та на задньому сидінні посередині знайома ОСОБА_8 . Вони їхали на вулиці Мишуги, та коли ОСОБА_6 давала їй гроші у цей час вона побачила автомобіль, який рухався назустріч і щоб уникнути зіткнення з`їхала у кювет через бардюр та зіткнулася із деревом та огорожею. Швидкість її автомобіля була десь 60 км/год. Щиро кається у вчиненому, шкодує за вчинене, але нажаль повернути час назад неможливо, готова нести покарання. Просила врахувати, що вона добровільно повністю відшкодувала шкоду потерпілій та надавала їй допомогу безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, зокрема на лікування, під час реабілітації та на ліки, що підтверджується розписками, які долучила до матеріалів справи, тобто повністю взяла на себе тягар без примусу з власної волі, щоб мінімізувати шкоду. Також просила врахувати, що її чоловік ОСОБА_9 має заслуги перед державою, є ветераном війни, з перших днів пішов служити добровільно до лав ЗСУ, прослужив три роки і у даний час є особою з інвалідністю ІІ групи, неробоча група, внаслідок війни ( він отримав травму і втратив ліву ногу), якому потрібна її підтримка у житті та сторонній догляд, тому просила не позбавляти її волі. Також просила врахувати, що вона усвідомила наслідки свого діяння, настання яких не бажала, зробила для себе відповідні висновки, оскільки подія, яка мала місце 21.07.2025, закарбувалася у її пам`яті і буде уроком для неї на все життя та пообіцяла, що такий випадок нею більше не повториться. Вона є єдиним працездатним членом сім`ї, тому просила суворо не карати та не позбавляти її волі.

Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні звертала увагу, що обвинувачена ОСОБА_3 визнала свою вину повністю, розкаялася у скоєному, погодилася із кваліфікацією вчиненого нею діяння, не оспорювала встановлених у ході досудового розслідування фактичних обставин справи, на підставі яких їй пред`явлено обвинувачення. Також обвинуваченою відшкодовано шкоду потерпілій повністю, що підтверджується заявами від самої потерпілої і знаходяться в матеріалах справи. Потерпіла жодних претензій до обвинуваченої не має, у зв`язку з чим нею подано до суду відповідні заяви. Сторона захисту також не оспорює обставин справи, водночас вважає, що в цьому кримінальному провадженні наявні обставини, які є підставою для застосування до обвинуваченої ст. 69 КК України при призначенні покарання. Позиція полягає в наступному. Окрім пом`якшуючих обставин (встановлених стороною обвинувачення),передбачених ч. 1 ст. 66 КК України, існують ще цілий ряд додаткових пом`якшуючих обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості та суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_10 кримінального правопорушення. Дане кримінальне правопорушення за формою вини є таким, що вчинене з необережності. Звертає увагу суду на поведінку обвинуваченої після вчинення злочину, зокрема, що обвинувачена не залишила місце вчинення злочину, залишалася па місці до приїзду поліції та «швидкої допомоги», надавала допомогу потерпілій. Під час судового провадження обвинувачена не порушувала умов обраного їй запобіжного заходу, з`являвся на виклики суду, давала послідовні показання та демонстрував належну процесуальну поведінку під час встановлення всіх обставин кримінального провадження. Крім того, обвинувачена засвідчує про суб`єктивне ставлення до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, критично оцінює свої дії, шкодує з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію подальшою правомірною поведінкою, повністю усвідомила наслідки свого діяння, настання яких не бажала, зробила для себе відповідні висновки, повністю відшкодувала заподіяну потерпілій шкоду. Згідно зі ст. 67 КК України, обставин, які обтяжують покарання, у діях ОСОБА_3 відсутні. Сторона захисту звертає увагу суду, що обвинувачена є дружиною ветерана війни ОСОБА_11 який є особою з інвалідністю другої групи та який під час безпосередньої участі в бойових діях у зоні активного вогневого ураження отримав важку мінно-вибухову травму: внаслідок вибуху йому було завдано множинних вогнепальних осколкових сліпих поранень обох гомілок, що призвело до травматичного відриву лівої нижньої кінцівки на рівні верхньої третини гомілки. ОСОБА_3 , здійснює за ним догляд, що підтверджується поясненням самого ОСОБА_12 . Отже, сторона захисту вважає, що суд при призначенні покарання має визнати дану обставину, як пом`якшуючу, у розумінні статті 66 КК України. Тим паче, як зазначає ветеран і колишній військовий, що обвинувачена - єдина здійснює за ним догляд, допомагає йому як у фізичному аспекті так і у моральному та психологічному. В разі позбавлення її волі він залишиться безпорадним, а це в свою чергу буде нечесно по відношенню до воїна, який захищав суверенітет, територіальну цілісність України, та честь, гідність, свободу, здоров`я, життя кожного із нас. Згідно ст. 65 КК України та п.1 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покрання» особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому, підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій. До критеріїв, які мають стати основою визначення покарання, співрозмірного зі злочином, необхідно віднести також суспільну небезпечність вчинюваного обвинуваченою злочину, адже Конституція України та закони України покликані охороняти не лише конкретного громадянина, а й суспільство в цілому, в той час, як людина. її життя та здоров`я є найвищою соціальною цінністю. Відтак, належна кримінально-правова охорона життя людини є важливим завданням держави, успішне виконання якого значною мірою залежить від правильного застосування кримінального закону до особи, яка вчинила злочини проти життя та здоров`я особи, та повинна нести справедливе покарання. Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» регламентовано, що досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо. Абзацом 2 п. 2 вищевказаної постанови визначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо. Аналіз ч. 1 ст. 69 КК України свідчить про повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину». Наведене дає підстави зробити висновок про те. що застосування ст. 69 КК України можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 ККУкраїни, й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. З огляду на все вищезазначене, сторона захисту вважає, що призначення обвинуваченій навіть мінімального покарання у межах санкції ч. 2 ст 286-1 КК України у виді позбавлення волі, про призначення якого у судових дебатах просить прокурор, є явно несправедливим у даному конкретному випадку і становить «особистий надмірний тягар для особи». Тому просила призначити ОСОБА_3 основне покарання із застосування ст. 69 КК України у виді штрафу.

Потерпіла ОСОБА_6 30.09.2025 подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, претензій до обвинуваченої не має, шкода їй відшкодована повністю, просить її суворо не карати (а. с.27).

7.01.2026 року потерпіла повторно подала до суду клопотання у якому просила розглядати справу без її участі та не позбавляти волі ОСОБА_3 , збитки відшкодовано повністю, про що вона написала ОСОБА_3 розписки ( а. с. 66).

Позиції учасників провадження щодо покарання.

Обвинувачена ОСОБА_3 щиро розкаялася, просила суд не позбавляти її волі (така ж позиція потерпілої, висвітлена у її заяві), так як вона усвідомила, що вчинила та пообіцяла, що такий випадок нею більше не повориться.

Обвинувачена подала до суду характеризуючі відомості, які досліжено у судовому засіданні, а саме:

- характеристику Магазину «Рукавичка від 23.07.2025, відповідно до якої за місцем праці ОСОБА_3 характеризується позитивно ( а. с. 55);

- заключення ультразвукового обстеження опорно-рухового апарату від 11.10.2025, відповідно до якого встановлено у ОСОБА_3 УСГ- картина посттравматичного (анамнестино) лігаментиту медіальної колатеральної зв`язки, трофічні зміни медіального меніска, помірний синовіїт ( а.с. 56-57);

- копію посвідчення, серії НОМЕР_3 від 10.03.2025, яке видане ОСОБА_9 ( чоловіку обвинуваченої), як ветерану війни ( а. с. 58);

- копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 , сереї ААН №788038, яке видане ОСОБА_9 ( чоловіку обвинуваченої), з якого вбачається, що йому призначено пенсію по інвалідності ІІ групи, інвалідність внаслідок війни ( а. с. 59);

- копію свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_5 від 25.11.2025, з якого видно, що ОСОБА_9 одружився із ОСОБА_3 , після одруження вона залишила прізвище ОСОБА_13 ( а .с .60);

- розписку ОСОБА_6 від 29.09.2025 з якої видно, що вона отримала від ОСОБА_3 кошти на реабілітацію у розмірі 9500 грн ( а. с. 61);

- розпику ОСОБА_6 від 10.08.2025 з якої видно, що вона отримала від ОСОБА_3 кошти на ліки у розмірі 17000 грн ( а. с. 62);

- розписку ОСОБА_6 від 22.07.2025 з якої видно, що вона отримала від ОСОБА_3 кошти на лікування у розмірі 5000 грн ( а. с. 63);

- пояснення ОСОБА_3 , у яких вона зазначає, що з нею на АДРЕСА_1 прописаний і проживає ОСОБА_9 , який з перших днів війни добровільно пішов служиби до лав Української армії, де прослужив три роки і отримав травму, внаслідок чого втратив ліву ногу. На даний час ОСОБА_9 є ветераном війни, особою з інвалідністю ІІ групи ( група неробоча), пенсія якого складає 12 300 грн ( а.с. 65).

- пояснення ОСОБА_9 від 06.07.2026, в яких він зазначає, що перебуваю у законному шлюбі з ОСОБА_3 . У березні 2022 року, під час повномасштабного вторгнення, він був призваний на військову службу до Збройних Сил України. Службу проходив у військовій частині НОМЕР_6 на посаді водія-механіка, виконуючи бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності нашої держави. 19.06.2024 року, під час безпосередньої участі у бойових діях у зоні активного вогневого ураження, він отримав важку мінно-вибухову травму. Внаслідок вибуху мйому було завдано множинних вогнепальних осколкових сліпих поранень обох гомілок, що призвело до травматичного відриву лівої нижньої кінцівки на рівні верхньої третини гомілки. Внаслідок зазначеного важкого поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, він повністю втратив працездатність та наразі є особою з інвалідністю II групи внаслідок війни. Його статус підтверджується посвідченням, серії НОМЕР_3 від 10 березня 2025 року, а також довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) серії 12 ААГ № 694814 від 01.11.2024 року. Перебування в епіцентрі бойових дій, споглядання жахіть війни, каліцтва та загибелі моїх побратимів у поєднанні з отриманням власної важкої інвалідності призвели до глибокого психологічного шоку. Період після поранення став для нього найважчим життєвим випробуванням: окрім щоденної боротьби з виснажливим фізичним болем, фантомними болями та наслідками ампутації, він тривалий час перебував у стані важкої клінічної депресії та гострого посттравматичного стресового розладу. У цей критичний період єдиною його опорою, психологічним порятунком та зв`язком із реальним світом стала його дружина ОСОБА_3 . Вона невідлучно перебувала поруч із ним у госпіталях та реабілітаційних центрах, забезпечула щоденний догляд та надавала колосальну моральну підтримку, допомагаючи йому заново знайти сенс життя. Незважаючи на проведення численних хірургічних операцій та тривалих курсів реабілітації, стан його здоров`я залишається складним. Він об`єктивно потребував і надалі постійно потребує стороннього догляду та допомоги у побуті. Через наслідки контузії та поранень він страждає від регулярних нападів сильного болю у тілі та голові. У його стані бувають періоди загострення, коли він фізично не спроможний самостійно піднятися з ліжка. У такі дні він повністю залежний від допомоги дружини навіть у базових фізіологічних потребах (зокрема, щоб дістатися до вбиральні). Крім того, через ампутацію кінцівки він не можу самостійно забезпечувати свої щоденні побутові потреби, зокрема готувати їжу, прибирати чи купувати ліки. Разом із ними за адресою проживання зареєстровані діти його дружини від її першого шлюбу. Вони не є його біологічними дітьми, є повністю повнолітніми, мають власні сім`ї, окреме особисте та професійне життя, а тому не мають змоги (і не зобов`язані за законом) здійснювати за ним постійний догляд. Зважаючи на все вищевикладене, наголошує, що його дружина ОСОБА_14 є єдиною особою, яка здійснює за ним реальний, щоденний та життєво необхідний догляд. У разі застосування до неї заходу покарання у виі позбавлення волі, він буде позбавлений будь-яких засобів для існування. Без її фізичної допомоги та психологічної підтримки він залишиться абсолютно безпорадним, самотнім та приреченим на повільне згасання, оскільки самостійно дати собі раду у побуті він не здатний ( а.с. 117-119).

- довідку військово лікарської комісії №4241 від 27.09.2024 з якої видно, що солдат ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 , призваний у Збройні Сили України ІНФОРМАЦІЯ_3 , з березня 2022року до військової частини НОМЕР_6 , військова професія: водій-механік. Проведено медичний огляд ВЛК ДНІ І Центру комплексної реабілітації Галичина 27 вересня 2024 року, відповідно до якого діагноз та постанова ВЛК про причинний зв`язок захворювання (травми, поранення, контузії , каліцтва): Ампутаційна кукса верхньої третини лівої гомілки з приводу тяжкої вибухової травми (10.06.2024), множинні вогнепальні осколкові сліпі поранення обох гомілок з іравматичним відривом лівої нижньої кінцівки на рівні верхньої третини томики Стан після операцій: первинної хірургічної обробки ран обох нижніх кінцівок, санітарної ампутації лівої нижньої кінцівки на рівні верхньої третини гомілки (20.06.2024); етапної хірургічної обробки, формування кукси лівої гомілки (20.06.2024); етапної хірургічної обробки, ревізії кукси лівої гомілки (01.07.2024); етапної хірургічної обробки, видалення металевих осколків з м`яких тканин кукси лівої гомілки (06.07.2024); етапної хірургічної обробки, ревізії кукси лівої гомілки (09.07.2024); етапної хірургічної обробки, налагодження системи керованого негативного тиску на рану кукси лівої гомілки (11.07.2024); етапної хірургічної обробки, демонтажу системи керованого негативного тиску, накладення вторинних ранніх швів на рану кукси лівої гомілки (15.07.2024). Згідно класифікатора тяжкості отриманих травм, дана травма від носиться до тяжких (наказ МОЗ Jsr2 370 від 04.07.2007). Поранення, так, пов язане із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою про обставини травми від 18.07.2024 № 1747, виданою командиром в/ч НОМЕР_6 ( а.с.121-122).

Сторона захисту не оспорювала обставини вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України. Водночас, сторона захисту вважає, що в цьому кримінальному провадженні наявні обставини, які є підставою для застосування до обвинуваченої ст. 69 КК України при призначенні покарання. Свою позицію адвокат аргументує тим, що крім пом`якшуючих обставин встановлених стороною обвинувачення, існують ще цілий ряд додаткових пом`якшуючих обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості та суспільної небезпечності вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення.

Так, кримінальне правопорушення за формою вини є таким, що вчинене з необережності. Обвинувачена визнала вину, щиро розкаялася у вчиненому, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення, надавала допомогу потерпілій безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення ( кошти на ліки, на лікування та реабілітацію) та добровільно повністю відшкодувала шкоду потерпілій, яка просить не позбавляти її волі. Крім цього, разом із нею проживає чоловік, який є особою з інвалідністю ІІ групи (інвалідність отримав внаслідок війни, через травму у нього відрив лівої нижньої кінцівки на рівні верхньої третини гомілки), який потребує пітримки та сторонньої допомоги. Обвинувачена є єдиним працездатним членом сім`ї та сама також хворіє. Згідно зі ст. 67 КК України, обставин, які обтяжують покарання, у діях ОСОБА_3 не встановлено. Потерпіла ОСОБА_6 жодних претензій до обвинуваченої не має, у зв`язку з чим ним подано до суду відповідну заяву і розписки. ОСОБА_3 позитивно характеризується за місцем проживання і місцем праці, що свідчить про те, що обвинувачена не є суспільно-небезпечною особою і її сторонньої допомоги та підтримки потребує чоловік, який є особою з інвалідністю ІІ групи. У досудовій доповіді зазначено про середній ризик вчинення ОСОБА_3 повторного кримінального правопорушення та що її виправлення обвинуваченої можливе без ізоляції від суспільства. Наведені обставини, позитивні характеризуючі дані, відсутність негативних наслідків та матеріальних претензій із сторони потерпілої, на думку сторони захисту свідчать про те, що обвинуваченій можливо призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу, яке хоч і не передбачено санкцією ч. 2 ст. 286-1 КК України, однак буде достатнім для її виправлення та перевиховання на свободі, а не в умовах виправної колонії.

Прокурор зазначив, що у судовому засіданні достеменно встановлено, що інкриміноване протиправне діяння вчинене обвинуваченою, а тому просить суд визнати ОСОБА_3 винуватою, та з врахуванням пом`якшуючих обставин та відсутністю обтяжуючих обставин, досудової доповіді пробації, призначити покарання за ч. 2 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення волі строком три роки із позбавлення права керувати транспортними засобами строком на п`ять років. Також просив стягнути процесуальні витрати з обвинуваченої, скасувати арешт та речовий доказ повернути власнику.

Обсяг доказів.

Учасники судового провадження, в тому числі обвинувачена, правильно розуміють зміст фактичних обставин, встановлених в обвинувальному акті.

Суд поставив на обговорення питання щодо доцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Судом роз`яснено обвинуваченій положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження в апеляційному порядку.

Також суд пересвідчився у добровільності позиції обвинуваченої та не знайшов підстав уважати, що остання себе оговорює або в інший спосіб викривлює визнані ним у судовому засіданні обставини.

Це узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, врахувавши, що обвинувачена ОСОБА_3 не оспорює фактичні обставини справи, і як встановлено судом, правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, суд дійшов висновку про недоцільність дослідження інших доказів по справі, обмежившись допитом обвинуваченої ОСОБА_3 , дослідженням письмових матеріалів щодо речових доказів, процесуальних витрат та матеріалів, що характеризують особу обвинуваченої.

Орган пробації у досудовій доповіді від 24.10.2025 встановив середній ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та вважає, що виправлення обвинуваченої ОСОБА_3 можливе без ізоляції від суспільства ( а. с. 37-38).

Крім того, у судовому засіданні були досліджені характеризуючі відомості, надані стороною обвинувачення, що характеризують особу обвинуваченої:

- вимогу про судимість обвинуваченої, згідно якої ОСОБА_3 раніше не судима; довідку, видану 22.07.2025 КНП «Радехівська центральна районна лікарня», згідно якої ОСОБА_3 на обліку у лікаря - нарколога та лікаря-психіатра не перебуває; довідку - характеристику, видану міським головою, згідно якої обвинувачена за місцем проживання характеризується позитивно; копія довідки від 22.07.2025 згідно якої, ОСОБА_3 зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1 .

Кваліфікація дій обвинуваченої судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Вчинене обвинуваченою ОСОБА_3 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286-1 КК України, відноситься до суспільно-небезпечних злочинів і посягає на інтереси держави у сфері гарантованих нею безпеки дорожнього руху.

Суд, виходячи з сукупності всіх обставин, що належать до предмета доказування, з огляду на особливості складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, суд встановив наявність прямого та безпосереднього причинного зв`язку між грубим порушенням обвинуваченою ОСОБА_3 , як водієм, вказаних вище Правил дорожнього руху, та наслідками, що настали у виді заподіяння потерпілій тяжкого тілесного ушкодження, і такі суспільно небезпечні наслідки були породжені конкретними діями обвинуваченої.

У ході судового розгляду справи суд встановив і, що відповідає формулюванню обвинувачення, яке суд вважає доведеним: час, місце, спосіб вчинення ДТП, обставини скоєння обвинуваченим ДТП, в ході якої потерпіла, яка була пасажиром транспортного засобу, отримала тяжке тілесне ушкодження.

Сторона захисту не оспорює факту керування обвинуваченою ОСОБА_15 транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Відтак, суд вважає доведеним факт перебування обвинуваченої ОСОБА_3 у стані алкогольного сп`яніння.

Отже, у ході судового розгляду суд встановив, що обвинувачена ОСОБА_3 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, грубо порушила правила дорожнього руху, керуючи автомобілем, в якому знаходився потерпіла, проявила неуважність, неналежно оцінила дорожню обстановку та дорожні умови, не впоралася з керуванням транспортного засобу, у результаті чого автомобілем, марки «Chevrolet Aveo SF69Y», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , виїхала на ліву смугу руху, а в подальшому на тротуар, і за межі проїжджої частини, ліворуч від дороги, де зіткнулася з огорожею та деревом.

Внаслідок грубого порушення обвинуваченою ОСОБА_3 Правил дорожнього руху потерпіла ОСОБА_6 отримала тяжке тілесне ушкодження.

Відтак, оцінюючи досліджені та перевірені у судовому засіданні докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об`єктивному взаємозв`язку з пред`явленим обвинуваченням, нічим не спростовані, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством.

Суд, допитавши обвинувачену, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, у тому числі щодо речових доказів та процесуальних витрат, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 поза розумним сумнівом у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, а саме у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілій тяжке тілесне ушкодження.

Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_3 , відповідно до ст. 66 КК України, суд враховує щире каяття ( дієве каяття), яке знайшло прояв у тому, що обвинувачена негативно оцінює свою злочинну поведінку, усвідомлює протиправний характер своїх дій; активне сприяння розкриттю злочину, що виявилось в тому, що обвинувачена давала зізнавальні показання, не перешкоджала проведенню слідчих дій та брала у них участь; надання допомоги потерпілій безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, зокрема кошти на лікування, на ліки та на реабілітацію, що підтверджується розписками від 22.07.2025, 10.08.2025 та 29.09.2025, та свідчить про те, що обвинувачена з власної волі без примусу взяла на себе весь тягар, щоб мінімізувати шкоду та добровільне повне відшкодування шкоди потерпілій, про що потерпілою до суду подано заяву від 30.09.2025, в якій зазначає про відсутність претензій до обвинуваченої, шкода відшкодована повністю та просить обвинувачену не позбавляти волі ( ч. 1 ст.66 КК України).

В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

У ході судового розгляду кримінального провадження суд встановив, що і підтверджено поданими стороною захисту доказами, що чоловік обвинуваченої ОСОБА_9 є ветеран війни, з перших днів добровільно служив у лавах ЗСУ три роки і у даний час є особою з інвалідністю ІІ групи, неробоча група, внаслідок війни ( отримав травму у нього відрив лівої нижньої кінцівки на рівні верхньої третини гомілки і втратив ліву ногу), через що йому потрібна стороння допомога та підтримка.

З урахуванням цього, на підставі ч. 2 ст. 66 КК України суд також визнає такою, що пом`якшує покарання ОСОБА_3 обставину наявність в обвинуваченої члена сім`ї, який потребує її сторонньої допомоги та підтримки.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_3 , відповідно до ст. 67 КК України, суд не встановив.

Мотиви призначення покарання та висновки суду щодо покарання.

Так, поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст.66, ст.67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила кримінальне правопорушення, залежно від особливостей цього кримінального правопорушення і його суб`єкта.

Зазначене кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 22.03.2018 року по справі № 761/34674/15.

Дискреційні повноваження суду також визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду, тощо.

Під час судового розгляду судом детально проаналізовано поведінку обвинуваченої ОСОБА_3 після вчинення кримінального правопорушення, рівень суспільної небезпеки обвинуваченої, наслідки суспільно-небезпечного діяння останньої, особу обвинуваченої, її спосіб життя, історію порушень, ймовірність вчинення нею нових кримінальних правопорушень, зважено на всі обставини кримінального провадження в їх сукупності.

У справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

За приписами ч. 2 ст. 62 Конституції юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Частиною 1 статті 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Відповідно до частини 2 статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а покарання - є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених та для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Значення заходу примусу для досягнення його мети визначається, зокрема, його суворістю, при цьому, захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу і об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченій, суд бере до уваги характер та тяжкість вчиненого нею кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, вчинених з необережності, і внаслідок протиправних дій обвинуваченої потерпіла отримала тяжке тілесне ушкодження.

Згідно ст. 65 КК України та п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

До критеріїв, які мають стати основою визначення покарання, співрозмірного зі злочином, слід віднести також суспільну небезпечність вчинюваного обвинуваченою злочину, адже Конституція України та закони України покликані охороняти не лише конкретного громадянина, а й суспільство в цілому, в той час, як людина, її життя та здоров`я є найвищою соціальною цінністю.

Відтак, належна кримінально-правова охорона життя людини є важливим завданням держави, успішне виконання якого значною мірою залежить від правильного застосування кримінального закону до особи, яка вчинила злочини проти життя та здоров`я особи, та повинна нести справедливе покарання.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» регламентовано, що досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Абзацом 2 п. 2 вищевказаної постанови визначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання у Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Аналіз вказаної норми свідчить про повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину».

Наведене дає підстави зробити висновок про те, що застосування ст. 69 КК України можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України, й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Верховний Суд у постанові від 17.09.2019 в справі № 744/884/17 зазначав, що обставини, що пом`якшують покарання, чи сукупність цих обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою, у вчиненні злочину, її поведінкою під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватця.

Також, як зазначено в роз`ясненнях, що містяться у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», у кожному випадку застосування ст. 69 КК України, суд зобов`язаний зазначити у мотивувальній частині вироку не тільки те, які саме обставини справи або дані про особу обвинуваченого він визнає такими, що істотно знижують тяжкість вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а й врахувати мету й мотиви, якими керувалася особа при вчиненні злочину, її роль та поведінку, як під час, так і після вчинення злочинних дій тощо.

Позицію щодо необхідності правильності застосування положень ст. 69 КК України Верховний Суд неодноразово зазначав також у своїх постановах, зокрема у справах №724/1535/19 від 30.06.2020, №712/4384/20 від 27.04.2021, №629/2739/18 від 03.02.2021, №505/2096/19 від 13.04.2021 та ін.

У даному кримінальному провадженні вчинене обвинуваченою ОСОБА_3 кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 286-1 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, вчинених з необережності.

Обвинувачена ОСОБА_3 у судовому засіданні в повному обсязі визнала свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, негативно розцінює свою протиправну поведінку та її наслідки, висловила щирий жаль з цього приводу, в повній мірі усвідомила протиправність вчиненого нею діяння, готова понести покарання.

Дослідивши характеризуючі дані та надавши належну оцінку особі обвинуваченої суд встановив, що вона раніше не судима, на обліку в лікаря психіатра і нарколога не перебуває, позитивно характеризується за місцем праці, одружена, член її сім`ї чоловік проходив військову службу, є ветераном війни (учасником бойових дій) та є інвалідом ІІ групи (інвалідність, внаслідок війни), який потребує допомоги і підтримки, оскільки після залишився без лівої нижньої кінцівки на рівні верхньої третини гомілки травми травтив ліву ногу.

Суд також враховує досудову доповідь щодо обвинуваченої ОСОБА_3 від 24.10.2025, за висновком органу з питань пробації виправлення ОСОБА_3 можливе без ізоляції від суспільства. Ризик небезпеки для суспільства та ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній.

Відтак, до обставин які пом`якшують покарання ОСОБА_3 та істотно знижують ступінь суспільної небезпеки суд відносить повне визнання обвинуваченою своєї винуватості, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, надання допомоги потерпілій безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення ( кошти лікування, на ліки та на реабілітацію), добровільне відшкодування шкоди потерпілій, що свідчить про те, що обвинувачена вчинила активні дії, спрямовані на одержання потерпілою певної міри сатисфакції за заподіяну шкоду, та наявність в обвинуваченої члена сім`ї чоловіка - ветерана війни (учасника бойових дій), який є інвалідом ІІ групи (інвалідність, внаслідок війни) та який потребує допомоги і підтримки, оскільки після травми травтив ліву нижню кінцівку на рівні верхньої третини гомілки.

Суд бере до уваги поведінку обвинуваченої після вчинення злочину, зокрема, що обвинувачена надавала допомогу потерпілій відразу після вчинення кримінального правопорушення та під час реабілітації і повністю відшкодувала шкоду. Під час судового провадження обвинувачена з`являлася на виклики суду, давала послідовні показання та демонструвала належну процесуальну поведінку під час встановлення всіх обставин кримінального провадження.

Крім того, на переконання суду посткримінальна поведінка ОСОБА_3 засвідчує про суб`єктивне ставлення до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що вона визнала свою провину, щиро розкаялася, критично оцінила свої дії, шкодує з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію подальшою правомірною поведінкою, повністю усвідомила наслідки свого діяння, настання яких не бажала, зробила для себе відповідні висновки, оскільки подія, яка мала місце 21.07.2025, закарбувалися в її пам`яті у біде уроком на все життя; добровільне повністю відшкодувала заподіяну потерпілій шкоду, з власної волі без примусу взяла на себе весь тягар після вчинення кримінального правпорушення, щоб мінімілізувати шкоду, та запевнила, що такий випадок більше ніколи не повториться.

Відтак, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, характер та обставини його вчинення, рівень його суспільної небезпеки, вказані вище відомості про особу обвинуваченої, обставини, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь суспільної небезпеки, повне визнання своєї винуватості, щире каяття, критичне ставлення обвинуваченої до вчиненого, повне відшкодування заподіяної потерпілій шкоди, конкретні обставини кримінального правопорушення, у тому числі повне відновлення потерпілої та відсутність триваючих негативних наслідків для її здоров`я, примирення із потерпілою, відсутність претензій потерпілої та позиції потерпілої, яка просить обвинувачену не позбавляти волі, та те, що обвинувачена раніше не судима, на обліку у лікаря нарколога або психіатра не перебуває, характеризується позитивно, наявність в обвинуваченої члена сім`ї чоловіка - ветерана війни (учасника бойових дій), який є інвалідом ІІ групи (інвалідність, внаслідок війни) та який потребує сторонньої допомоги і підтримки, оскільки після травми травтив ліву ногу, а також враховуючи висновок органу з питань пробації про те, що ОСОБА_3 , як особа не представляє реальної небезпеки для суспільства та середній ризик повторного вчинення нею кримінального правопорушення, що її виправлення можливо і без ізоляції від суспільства, відсутність обставин, які обтяжують покарання, тому у даному конкретному випадку доцільно застосувати до обвинуваченої ОСОБА_3 положення ст. 69 КК України та перейти до іншого більш м`якого виду покарання, не передбаченого частиною інкримінованої йому статті КК України.

Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

З огляду на викладені обставини, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченою ОСОБА_3 кримінального правопорушення, і, з урахуванням його особи та виходячи із положень ст. ст. 50, 65 КК України, дають підстави дійти до висновку щодо можливості, на думку суду, застосування положень ст. 69 КК України - призначення обвинуваченій ОСОБА_3 більш м`якого виду покарання у виді штрафу, не зазначеного у санкції ч. 2 ст. 286-1 КК України.

За переконанням суду, саме покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України і буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченої ОСОБА_3 й запобігання вчиненню нових злочинів як обвинуваченою, так і іншими особами, адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Враховуючи наведене та принцип індивідуалізації покарання, суд вважає можливим виправлення ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства, що є підставою для призначення їй основного покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 000 (вісімдесят п`ять тисяч) гривень. При цьому, судом також враховано позицію потерпілої, яка просить не позбавляти волі обвинувачену та відсутність претензій до обвинуваченої.

Суд вважає, що призначення ОСОБА_3 навіть мінімального покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення волі, про призначення якого в судових дебатах просив прокурор, було б явно несправедливим у даному конкретному випадку і становило б «особистий надмірний тягар для особи».

Щодо додаткового покарання, то суд зазначає, що Правилами дорожнього руху України регламентований єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватися усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки. У даному випадку кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_3 зазіхає на суспільну складову безпечного життя, оскільки формує думку суспільства про незахищеність та уразливість до вчинення стосовно нього злочинних дій у сфері безпеки дорожнього руху. Відповідно належна правова охорона будь-яких соціальних цінностей, у тому числі й таких найбільш соціально значимих, як здоров`я, життя людини, забезпечується лише тоді, коли застосовується ефективний кримінально-правовий засіб, яким є кримінальна відповідальність. Тому, враховуючи порушення елементарних правил дорожнього руху, яке допущене обвинуваченим, призначення основного покарання із застосуванням ст. 69 КК України без застосування додаткового покарання не буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої, попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту та вважає за можливе застосовувати до обвинуваченої додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в мінімальному розмірі, що передбачений санкцією ч. 2 ст. 286-1 КК України. Вказане додаткове покарання сприятиме виправленню обвинуваченої в частині суворого дотримання в подальшому Правил дорожнього руху України.

Цивільний позов не заявлено.

Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Долю речового доказу необхідно вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Відповідно до ст.ст. 122, 124 КПК України необхідно стягнути з обвинуваченої на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів для проведення експертиз: на проведення судової інженерно- транспортної експертизи - 4457 гривень 00 копійок; на проведення судової інженерно-транспортної експертизи - 4457 гривень 00 копійок; на проведення судової інженерно-транспортної експертизи - 4457 гривень 00 копійок, на загальну суму 13371 грн.

Керуючись приписами частини четвертої статті 174 КПК України щодо вирішення одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, питання про скасування арешту майна, зокрема, у випадку не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, суд вбачає наявними підстави для скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Радехівського районного суду Львівської області від 22.07.2025.

Судом встановлено, що у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченої обирався запобіжний захід у виді домашнього арешту ухвалою слідчого судді Радехівського районного суду Львівської області від 22.07.2025 до 20 вересня 2025 року, який закінчився.

Прокурор клопотання про продовження запобіжного заходу не подавав, обвинувачена з`являлася на виклики до суду, тому у суду відсутні підстави для його обрання, зміни чи продовження.

Відповідно до вимог ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитись проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 7, 100, 124, 128, 349, 368-370, 373, 374, 376, 394, 395, ч. 15 ст. 615 КПК України, ст. 69, ч. 2 ст. 286-1 КК України, суд,-

у х в а л и в:

ОСОБА_3 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України та призначити їй основне покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді штрафу у розмірі п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 000 (вісімдесят п`ять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на п`ять років.

Запобіжний захід ОСОБА_3 у виді домашнього арешту, який закінчився 20.09.2025, до набрання вироком законної сили не обирати.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована та проживає на АДРЕСА_1 , витрати за проведення експертиз у розмірі 13371 (тринадцять тисяч триста сімдесять одну ) гривню у користь держави.

Рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Радехівського районного суду Львівської області від 22 липня 2025 року.

Після набрання вироком законної сили, речові докази:

Автомобіль, марки «Chevrolet Aveo SF69Y», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , який зберігається на вулиці Транзитній, 7г, у місті Радехів Шептицького району Львівської області, повернути власнику ОСОБА_3 .

Виконання вироку в частині повернення речового доказу покласти на уповноважену особу відділення поліції №1 Шептицького РВП ГУНП у Львівській області.

Строк і порядок набрання вироком законної сили та його оскарження.

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Радехівський районний суд Львівської області шляхом подачі апеляції учасниками судового провадження протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 376 КПК України копія вироку вручити негайно після його проголошення засудженій та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Вирок суду виготовлений у нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Головуючий суддяОСОБА_16