Ухвала суду № 138087825, 09.07.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/5963/26

УХВАЛА

09 липня 2026 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Бориславський Ю.Л. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправними дії та зобов`язання надати відповідь,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до суду із позовом, у якому просить визнати протиправними дії Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», які полягають у ненаданні відповіді на запит по суті щодо суспільно значимої інформації; зобов`язати Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» надати відповідь на інформаційний запит № 6 від 25.06.2026 року, а саме: щомісячні покази загальнобудинкового лічильника тепла за адресою: АДРЕСА_1 , за період з травня 2023 р. по травень 2026 р.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, крім іншого, суддя перевіряє додержання усіх передумов відкриття провадження.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 187 ЦПК України суд відкриває провадження у справі за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження.

Згідно з частиною 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно зі статтею 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанови від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) та інші).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року (справа № 520/12042/18) викладені такі висновки щодо юрисдикції спорів про надання публічної інформації.

«5. За частинами першою, другою, п`ятою, шостою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку. Відмова від права на звернення до суду є недійсною.

Згідно з частиною першою статті 77 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини п`ятої статті 160 КАС України у позовній заяві особа, яка стверджує про порушене її право, повинна навести зміст позовних вимог, викласти обставини, якими обґрунтовує свої вимоги, та зазначити докази, що підтверджують вказані обставини.

Із цих законодавчих положень випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв`язку з цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві хто, котрий саме суб`єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб`єкт господарювання, то який саме) порушив його права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.

Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.

Зміст та обсяг порушеного права та виклад обставини, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але поряд з цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне із обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.

6. Позивач ОСОБА_1 у своїй позовній заяві виклав зміст дій відповідача, описав, у чому полягало порушення його прав, сформулював наслідки, які, з його погляду, настали внаслідок дій відповідача, як зміг пояснив, яким чином і чому дії відповідача зачіпають його права.

Зміст позовної заяви викладений в обсязі, з якого можна визначити характер спірних правовідносин і з дотриманням встановленого процесуальним законом порядку ухвалити одне із рішень, продиктованих їхнім змістом.

Позивач на підставі положень Закону № 2939-VI вимагав від суб`єкта господарювання надати йому публічну інформацію у вигляді належним чином завіреної копії наказу генерального директора ПрАТ від 17 березня 2016 року про затвердження Положення «Про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію». З цим запитом до ПрАТ звернувся тому, що це Товариство є генеральним підрядником будівництва багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

З погляду ОСОБА_1, запитувана інформація має ознаки публічної, нею володіє саме відповідач, який за профільним законом як суб`єкт господарювання може бути відповідачем у справах про оскарження бездіяльності розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.

Позов про бездіяльність розпорядника інформації із розгляду запиту на інформацію позивач подав до адміністративного суду із посиланням на положення частини третьої статті 23 Закону № 2939-VI, оскільки відповідно до цих положень на сформовані ним позовні вимоги поширюється юрисдикція адміністративних судів.

7. Із наведеного можна підсумувати, що якщо особа стверджує про порушення її права на доступ до публічної інформації, визначає вид інформації, її розпорядника та спосіб, яким останній порушує її право; чітко, ясно і однозначно формулює свої вимоги саме в аспекті забезпечення її права на отримання публічної інформації від суб`єкта господарювання; стверджує, що саме суб`єкт господарювання за законом, що регулює спірні відносини, є розпорядником запитуваної інформації; бажає захистити своє право і звертається за захистом до суду, виконує вимоги процесуального закону щодо форми та змісту подання позовної заяви (приміром сплачує судовий збір), то такий захист може надати тільки адміністративний суд, позаяк за законом на відносини із оскарження бездіяльності розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Якщо на стадії відкриття позовного провадження зі змісту позовних вимог, викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і доказів, зазначених ним на підтвердження вказаних обставин, можна (попередньо, неофіційно, довільно тощо) визначити, що, наприклад, запитувана інформація не є публічною чи перебуває за межами будь-якої управлінської діяльності суб`єкта відносин у сфері доступу до публічної інформації, а розпорядник інформації не її володільцем чи носієм, то такі висновки чи судження не повинні робитись на момент постановлення чи ухвалення процесуальних рішень з питань, що стосуються підсудності чи юрисдикції спору, оскільки такого роду формулювання чи судження стосуються суті спору й мають використовуватися як мотиви тільки за результатами кінцевого розгляду спору по суті.

8. Аргументація судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі про непідсудність спору про оскарження бездіяльності розпорядника інформації щодо розгляду запиту на інформацію зводиться до того, що відомості, які запитував позивач, за своїм змістом та суттю не є публічною інформацією (немає публічного характеру) та перебувають за межами будь-якої управлінської діяльності суб`єкта відносин у сфері доступу до публічної інформації.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведене мотивування суду стосується вирішення справи по суті спору та не може бути вагомим та визначальним аргументом для ототожнення спору з цивільно-правовим та віднесення його до справ підсудних судам цивільної юрисдикції. У свою чергу це дає підстави визнати, що суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм процесуального права дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті позовного провадження у зв`язку з тим, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.»

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2023 року у справі № 524/7871/20 зазначено, що «до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовим є, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин одна щодо іншої не є рівноправними і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншій стороні певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Ці функції суб`єкт владних повноважень повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень».

За змістом заявлених вимог позивач просить зобов`язати відповідача надати йому інформацію, яка, на його переконання, є публічною відповідно до пункту 4 частини 1 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Згідно із частиною 2 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що до розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені (частина 5 статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

За частинами 1 3 статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України.

ЛМКП «Львівтеплоенерго» як суб`єкт господарської діяльності має ознаки, визначені пунктом 4 частини 1 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Зі змісту позову ОСОБА_1 вбачається, що позивач, звертаючись до суду з позовом, жодним чином не покликається на невиконанням відповідачем обов`язків, які б були передбачені цивільно-правовим договором, укладеним між ним як споживачем та виконавцем ЛМКП «Львівтеплоенерго», а також, нічого не зазначає щодо порушення відповідачем вимог інших нормативних актів, окрім Закону України «Про доступ до публічної інформації», зокрема Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про звернення громадян».

На особливу увагу заслуговує той факт, що в запиті на отримання публічної інформації № 6/2026, яке було адресоване до ЛМКП «Львівтеплоенерго», та яке долучено до позову, ОСОБА_1 чітко зазначає, що він не є споживачем послуг з централізованого теплопостачання та не має зареєстрованого у відповідача особового рахунку, що в даному випадку, свідчить про відсутність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника та доказів на підтвердження порушення його приватного права.

Отже, позивач у позові наполягає, що запитувана інформація є публічною і що саме ЛМКП «Львівтеплоенерго» є розпорядником такої інформації, тому слід визнати обґрунтованим висновок суду першої інстанції про підсудність цієї справи суду адміністративної юрисдикції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Виходячи з наведеного, суд прийшов до висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки позивачем заявлено позовні вимоги щодо зобов`язання суб`єкта господарської діяльності, який має ознаки, визначені пунктом 4 частини 1 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» вчинити певні дії, тобто спір є не приватноправовим, а публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ст. 186, 258-261 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправними дії та зобов`язання надати відповідь.

Роз`яснити позивачу його право на звернення до Львівського окружного адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя: Бориславський Ю.Л.