Ухвала суду № 138087325, 03.07.2026, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/719/23

Провадження № 1-кп/645/15/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді- ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторін кримінального провадження:

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

захисника - ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 309 КК України,-

в с т а н о в и в:

В провадженні Немишлянського районного суду міста Харкова знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 309 КК України.

Ухвалою суду від 19.05.2026 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 16 липня 2026 року із визначеною сумою застави у розмірі 242 240 грн. 00 коп.

01.07.2026 року через канцелярію до суду надійшло клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт у зв`язку із встановленням ЄСПЛ факту порушення прав та свобод обвинуваченого під час його тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор».

Обвинувачений та його захисник підтримали клопотання про зміну запобіжного заходу посилаючись на обставини викладені вище.

Прокурори заперечували проти задоволення клопотання, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність.

Суд, вислухавши думку сторін кримінального провадження, приходить до наступного.

Як зазначено у ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).

Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.

Статтею 194 КПК України визначено, що підставами для застосування заходів забезпечення кримінального провадження є: наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Запобіжні заходи як заходи процесуального примусу застосовуються до обвинуваченого з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкоджання встановленню істини у кримінальному провадженні та здійсненню правосуддя, а також запобігти спробам продовжити злочинну діяльність і полягають у обмеженні свободи пересування (ст. 177 КПК України).

Крім цього, враховуючи практику Європейського суду та положення ч. 1 ст. 178 КПК України, при розгляді питання про доцільність продовження тримання особи під вартою, суд бере до уваги характер (обставини) і тяжкість передбачуваного кримінального правопорушення; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

За змістом ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також відповідно до практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за процедурою, встановленою законом.

Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 309 КК України. Серед іншого, суд враховує наступне: вагомість наявних доказів, досліджених судом, що обвинувачений обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, тобто суд вбачає наявність розумного, обґрунтованого обвинувачення відносно ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів; тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винним у вчиненні інкримінованих злочинів, при цьому суд, ґрунтуючись на принципі презумпції невинуватості, не ставить ціллю передбачити можливе покарання за інкриміновані обвинуваченому діяння; вік та стан здоров`я обвинуваченого, його сімейний стан.

Як вбачається з рішення Європейського суду з прав людини від 13 травня 2026 року у справі «Ожог проти України» скарга ОСОБА_6 свідчить про порушення статей 3 та 13 Конвенції у зв`язку із неналежними умовами тримання під вартою та відсутністю в національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

Зважаючи на вказані обставини, враховуючи, що на теперішній час кримінальне провадження знаходиться в суді на стадії судового розгляду, приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, вважає, що застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, на даному етапі судового розгляду не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченому, тому суд не вбачає підстав для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Керуючись ст.ст. 177, 183, 197, 199, 331 КПК України, суд,

постановив:

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт -відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченим в той же строк, але з моменту вручення йому копії ухвали.

Суддя ОСОБА_1