Рішення № 138084309, 09.07.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

09.07.2026 р. справа №520/13986/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., за участю секретаря судового засідання - Карапетян М.О., представника позивача - Шрамко І.С., представника відповідача - Гринь Г.В., представника третьої особи (в режимі відеоконференцзв`язку) - Омельянченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник, ФОП)до Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, суб"єкт владних повноважень, орган публічної адміністрації), третя особа - Головне управління ДПС в Одеській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення ГУ ДПС у Харківській області від 21.01.2025р. №00026230707.

Аргументуючи цю вимогу, зазначив, що оскаржене податкове повідомлення рішення було прийнято суб`єктом владних повноважень за наслідками проведеного із істотними порушеннями заходу податкового контролю у формі фактичної перевірки та за відсутності події вчинення податкового правопорушення (відсутність обліку товарів за місцем реалізації), а саме: 1) наказ про призначення фактичної перевірки не містить конкретного викладення суті скарги споживача; 2) ФОП був зареєстрований 22.11.2024р., а тому проведений захід податкового контролю є документальною перевіркою; 3) 27.12.2024р. усі документи про облік товару були надані контролюючому органу; 4) розгляд матеріалів фактичної перевірки було проведено без участі платника податків.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що проведений захід податкового контролю був призначений правомірно і показав на відсутність обліку товарно-матеріальних цінностей за місцем проведення заявником розрахункових операцій, а тому штраф застосований правомірно та підставно.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління ДПС в Одеській області із поданим позовом не погодилась.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначила, що наказ про призначення фактичної перевірки був виданий правомірно, оформлений відповідно до закону, викладені в акті фактичної перевірки порушення мали місце у дійсності.

Оскільки здобуті судом докази із достатньою повнотою та всебічністю висвітлюють обставини спірних правовідносин; незмінне завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень субєкта владних повноважень, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Тож суд, вивчивши доводи усіх процесуальних документів, заслухавши промови представників сторін, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозвязку, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевіривши обґрунтованість доводів наявних у справі процесуальних документів приєднаними до справи доказами, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

З приєднаних до матеріалів справи доказів судом зясовано, що заявник пройшов визначену законодавством процедуру державної реєстрації субєктів господарювання; набув правового статусу фізичної особи - підприємця; значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом 3624207638 з 22.11.2024р.

20.12.2024р. ГУ ДПС в Одеській області за допомогою засобів телекомунікаційного звязку було отримано звернення (вх. Головного управління ДПС в Одеській області від 20.12.2024 № Анонім/283/Е3) з приводу вжиття заходів до магазинів «Техно Їжак» за адресами: м. Одеса, вул. Грецька, 32; м. Одеса, пр-т Небесної Сотні, 2, ТРЦ «City Center»; м. Одеса, вул. Новощіпний ряд, 2, ТРЦ «Острів», в яких не видають фіскальні чеки, що свідчить про можливі порушення платниками податків законодавства, контроль за яким здійснюють податкові органи. (далі за текстом Звернення; т.3 а.с.48).

Суд зауважує, що текст Звернення не містить ані найменування автора як реально існуючого учасника суспільних відносин; ані взагалі будь-яких ідентифікуючих ознак того, що літерне позначення - «Evgen Dubovuk» є іменем реально існуючого громадянина; ані відомостей про хоча б орієнтовний період вчинення податкових правопорушень попри те, що у межах спірних правовідносин з урахуванням календарної дати набуття заявником правового статусу ФОП 22.11.2024р. саме ця обставина має суттєве юридичне значення.

За твердженнями ГУ ДПС в Одеській області згідно з базою даних ІКС «Податковий блок» щодо доведеного до відпрацювання суб`єкта (об`єкта) з урахуванням наданої до Головного управління ДПС в Одеській області інформації, встановити найменування та реквізити суб`єкта господарювання (прізвище, ім`я, по-батькові фізичної особи-платника податку, РНОКПП, найменування юридичної особи код ЄДРПОУ) не надалося можливим.

Згідно з складеною ГУ ДПС в Одеській області від 23.12.2024р. №7542/15-32-07-06-11 доповідною запискою не було ідентифіковано учасників суспільних відносин субєктів господарювання, котрі провадять господарську діяльність за адресами: м. Одеса, вул. Грецька, 32; м. Одеса, пр-т Небесної Сотні, 2, ТРЦ «City Center»; м. Одеса, вул. Новощіпний ряд, 2, ТРЦ «Острів». (т.3 а.с.47).

23.12.2024р. ГУ ДПС в Одеській області було видано наказ від 23.12.2024р. №13303-п з питання призначення фактичної перевірки магазину «Техно Їжак» за адресою м.Одеса, вул.Грецька, б.32. (т.3 а.с.51).

Строк проведення цього заходу податкового контролю було визначено у 10 діб з 23.12.2024р.

Предмет проведення цього заходу податкового контролю було визначено як дотримання законодавства з питань обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, обігу підакцизних товарів, дотримання законодавства з питання укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) за період діяльності з 23.12.2021р.

Отже, наказ ГУ ДПС в Одеській області від 23.12.2024р. №13303-п не містить найменування учасника суспільних відносин платника податків відносно якого було призначено захід податкового контролю у формі фактичної перевірки.

Із посиланням на наказ ГУ ДПС в Одеській області від 23.12.2024р. №13303-п субєктом владних повноважень були оформленні направлення на перевірку від 23.12.2024р. №26292, від 23.12.2024р. №26293, від 23.12.2024р. 26298/15-32-07-06, від 23.12.2024р. №26299/15-32-07-06. (т.3 а.с.51 зворот 53).

Тексти перелічених направлень на перевірку не містять найменування учасника суспільних відносин платника податків відносно якого було призначено захід податкового контролю у формі фактичної перевірки.

На реалізацію наказу ГУ ДПС в Одеській області від 23.12.2024р. №13303-п працівниками субєкта владних повноважень 24.12.2024р. було розпочато проведення фактичної перевірки заявника.

Направлення на перевірку від 23.12.2024р. №26292, від 23.12.2024р. №26293 були вручені працівнику заявника ОСОБА_2 (повідомлення про прийняття працівника на роботу; т.1 а.с.30) 24.12.2024р. о 13:45год.

Направлення на перевірку від 23.12.2024р. 26298/15-32-07-06, від 23.12.2024р. №26299/15-32-07-06 були вручені працівнику заявника ОСОБА_3 (повідомлення про прийняття працівника на роботу; т.1 а.с.30) 25.12.2024р. о 10:26год.

За твердженням ГУ ДПС в Одеській області згідно з правовим висновком постанови Верховного Суду від 03.03.2026 по справі №140/5047/25 «…Верховний Суд приходить до висновку, що положення абазу другого пункту 12 статті 3 Закон №265/95-ВР у сукупності з пунктом 85.2 статті 85 Податкового кодексу України зобов`язують суб`єкта господарювання при проведенні фактичної перевірки без окремої письмової вимоги надати контролюючому органу на початок проведення такої перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Зазначений обов`язок, надати контролюючому органу на початок проведення такої перевірки документи, є самостійним і чітко визначеним правилом поведінки суб`єкта перевірки, який не перебуває в залежності від наявності письмової вимоги контролюючого органу та виникає у платника податків в силу закону при пред`явленні направлення і наказу на проведення фактичної перевірки.»

У ході розгляду справи судом установлено, що на момент початку проведення фактичної перевірки заявника працівники ГУ ДПС в Одеській області не надавали платнику податків письмової вимоги про подання документів про облік товарів за місцем реалізації.

Доказів подання заявником документів про облік товарів за місцем реалізації контролюючому органу саме на початок проведення фактичної перевірки за власною ініціативою матеріали справи не містять, судом самостійно у порядку ч.4 ст.9 КАС України таких доказів не відшукано.

До матеріалів справи приєднана копія запиту контролюючого органу про подання документів про облік товарів за місцем реалізації без календарної дати складання із визначенням календарної дати виконання цього обов`язку до 30.12.2024р. (т.1 а.с.13).

Дана вимога була отримана працівником заявника ОСОБА_2 .

За твердженням сторони позивача 27.12.2024р. до ГУ ДПС в Одеській області були подані витребувані документи про облік товарів за місцем реалізації, у тому числі: роздруківка форми ведення обліку товарних запасів із трьома записами: за 03.12.2024р. про переміщення товару за накладною від 03.12.2024р., за 12.12.2024р. про переміщення товару за накладною від 12.12.2024р, за 24.12.2024р. про переміщення товару за накладною від 24.12.2024р.; копія накладної від 12.12.2024р. №2 на переміщення товару між місцями провадження господарської діяльності заявника (склад магазин за адресою м.Одеса, вул.Грецька, 32); копія накладної від 24.12.2024р. №3 на переміщення товару між місцями провадження господарської діяльності заявника (склад магазин за адресою м.Одеса, вул.Грецька, 32); інвентаризаційний опис товарів від 24.12.2024р. на суму 4.038.423,00грн.

У ході розгляду справи судом зясовано, що місцезнаходженням заявника за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань є адреса 61002, Харківська область, Харківський район, м.Харків, вул.Алчевських, б.46.

Результати проведеного заходу податкового контролю були оформлені актом від 01.01.2025р. №14/15/20/РРО/3624207638 (далі за текстом Акт).

У тексті Акту були викладені власні судження контролюючого органу ГУ ДПС в Одеській області про вчинення заявником п.12 ст.3 Закону України від 06.07.1995р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» за рахунок відсутності обліку товарних запасів за місцем реалізації на суму 4.038.423,00грн. у звязку із відсутністю документів про отримання товарів від інших субєктів господарювання, що містять реквізити для ідентифікації постачальника товару та отримувача товару, дату проведення господарської операції, повне найменування та вартість товару, походження товару.

Акт був отриманий працівником заявника ОСОБА_3 (т.1 а.с.150 зворот).

Згідно з супровідним листом від 07.01.2025р. матеріали Акту були спрямовані ГУ ДПС в Одеській області до ГУ ДПС у Харківській області як контролюючого органу за місцем обліку заявника як платника податків.

У справі відсутні докази подання заявником до ГУ ДПС у Харківській області звернень з приводу участі у розгляді матеріалів Акту.

Судом за власною ініціативою у порядку ч.4 ст.9 КАС України джерел здобуття таких доказів на відшукано.

21.01.2025р. із посиланням на Акт субєктом владних повноважень ГУ ДПС у Харківській області було прийнято податкове повідомлення рішення від 21.01.2025р. №00026230707 про застосування 4.038.423,00грн. штрафу на підставі ст.20 Закону України від 06.07.1995р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» за порушення вимог п.12 ст.3 Закону України від 06.07.1995р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень у формі зазначеного податкового повідомлення рішення ГУ ДПС у Харківській області, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є субєктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Розвязуючи спір, суд зауважує, що з 01.01.2011р. приводи та підстави здійснення податкового контролю за дотриманням учасниками суспільних відносин дисципліни у сфері проведення розрахункових операцій; зміст та обсяг повноважень податкових органів; процедура реалізації повноважень контролю регламентована, насамперед, приписами Податкового кодексу України.

Згідно з п.62.1 ст.62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом: 62.1.1. ведення обліку платників податків; 62.1.2. інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; 62.1.3. перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин; 62.1.4. моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу; 62.1.5. обліку та моніторингу діяльності фінансових агентів відповідно до статті 39-3 цього Кодексу.

Пунктом 75.1 ст.75 Податкового кодексу України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з п.п.75.1.2 ст.75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до п.п.75.1.3 ст.75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Вирішуючи спір в частині відповідності закону звернення учасника суспільних відносин про порушення будь-яким субєктом права дисципліни у сфері проведення розрахункових операцій та джерел походження використаних під час проведення контрольної розрахункової операції коштів, суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.15 Закону України від 06.07.1995р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» контроль за додержанням суб`єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, інших емітованих платіжних інструментів та інших вимог цього Закону здійснюють контролюючі органи шляхом проведення фактичних та документальних перевірок відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно з п.80.1 ст.80 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Як то указано у п.80.4 ст.80 Податкового кодексу України, перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами контролюючих органів на підставі підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція.

При цьому, згідно з п.20.1.11 ст.20 Податкового кодексу України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити контрольні розрахункові операції до початку перевірки платника податків щодо дотримання ним порядку проведення готівкових розрахунків та застосування реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій. Товари, отримані службовими (посадовими) особами контролюючих органів під час проведення контрольної розрахункової операції, підлягають поверненню платнику податків у непошкодженому вигляді. У разі неможливості повернення такого товару відшкодування витрат здійснюється відповідно до законодавства з питань захисту прав споживачів.

Суд відмічає, що приписи п.80.4 ст.80 Податкового кодексу України не запроваджують ані безумовного обовязку проведення субєктом владних повноважень до початку фактичної перевірки контрольної розрахункової операції, ані безумовного обовязку працівників субєкта владних повноважень під час проведення контрольної розрахункової операції використовувати виключно державні кошти.

У розумінні п.п.41.1.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є: податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Згідно з п.341.1 ст.341 Податкового кодексу України служба в контролюючих органах є професійною діяльністю придатних до неї за станом здоров`я, освітнім рівнем та віком громадян України, що пов`язана з формуванням державної податкової та митної політики в частині адміністрування податків, зборів, платежів, реалізацією податкової та митної політики, політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, а також із здійсненням контролю за додержанням податкового, митного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

У силу спеціального застереження п.342.4 ст.342 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.

Згідно з ч.2 ст.1 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Частиною 1 ст.4 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII «Про державну службу» визначено, що державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів: 1) верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави; 2) законності - обов`язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 3) професіоналізму - компетентне, об`єктивне і неупереджене виконання посадових обов`язків, постійне підвищення державним службовцем рівня своєї професійної компетентності, вільне володіння державною мовою і, за потреби, англійською мовою, а також мовою корінних народів або мовою національних меншин, визначеною відповідно до закону; 4) патріотизму - відданість та вірне служіння Українському народові; 5) доброчесності - спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень; 6) ефективності - раціональне і результативне використання ресурсів для досягнення цілей державної політики; 7) забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження; 8) політичної неупередженості - недопущення впливу політичних поглядів на дії та рішення державного службовця, а також утримання від демонстрації свого ставлення до політичних партій, демонстрації власних політичних поглядів під час виконання посадових обов`язків; 9) прозорості - відкритість інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України; 10) стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів.

За визначенням ч.1 ст.2 Закону України від 06.07.1995р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця. Для цілей цього Закону розрахунки при організації та проведенні азартних ігор є розрахунковими операціями.

Згідно з ст.2 Закону України від 30.06.1999р. №783-ХІV «Про джерела фінансування органів державної влади» органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування (крім випадків, визначених цим Законом) в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Фінансування утворення, реорганізації та ліквідації органів державної влади здійснюється в межах коштів, передбачених на утримання органів державної влади Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік або (у разі недостатності такого фінансування) після внесення відповідних змін до такого Закону.

Кошти на фінансування органу державної влади передбачаються у Державному бюджеті України окремим рядком.

Органи державної влади можуть отримувати додаткові кошти з місцевих бюджетів для виконання делегованих законами України повноважень органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.3 Закону України від 30.06.1999р. №783-ХІV «Про джерела фінансування органів державної влади» органам державної влади забороняється створювати позабюджетні фонди, мати позабюджетні спеціальні рахунки та використовувати кошти, одержані за здійснення функцій держави, що передбачають видачу дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрацій та інших дій на платній основі (крім послуг з охорони, що надаються на договірних засадах), в будь-який інший спосіб, крім зарахування таких коштів до Державного бюджету України.

Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що оскільки вирішення питання з приводу проведення або непроведення контрольної розрахункової операції віднесено законодавцем до сфери виключних дискреційних повноважень контролюючого органу, проведення працівниками контролюючого органу контрольної розрахункової операції обєктивно не здатне за жодних обставин вплинути на стан будь-яких публічних прав (публічних інтересів) або публічних обовязків субєкта господарювання, не погіршує правового становища субєкта господарювання, а сама контрольна розрахункова операція здійснюється перед початком фактичної перевірки, то обставина використання працівниками контролюючого органу власних фінансових ресурсів під час контрольної розрахункової операції цілком узгоджується із окресленими у ч.1 ст.4 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII «Про державну службу» принципами державної служби (зокрема, у частині спрямованості дій державного службовця на захист публічних інтересів), не має на меті досягнення будь-яких власних цілей або задоволення потреб поза межами завдань посади державної служби, є проявом доброчесного та сумлінного ставлення до виконання обовязків за посадою державної служби, не призводить до викривлення (спотворення) справжніх обставин фактичної дійсності, а відтак, не створює жодних негативних правових наслідків.

Тож, обставини використання працівниками контролюючого органу власних коштів під час проведення контрольної розрахункової операції у якості підстави для визнання неправомірними результатів проведеного заходу податкового контролю належить кваліфікувати у якості юридично неспроможного.

Продовжуючи розгляд справи, суд відмічає, що у розумінні п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з ч.1 ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Частиною 1 ст.40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суспільні відносини з приводу звернення громадян та обігу інформації додатково деталізовані приписами Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі за текстом - Закон №393/96-ВР), Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992р. №2657-ХІI (далі за текстом - Закон №2657-ХІІ), Закону України від 13.01.2011р. №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації" (далі за текстом - Закон №2939-VI).

Так, згідно з ч.1 ст.1 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За наведеними у ст.3 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" визначеннями: пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства; заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо; скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Як то указано у ст.4 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян", до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

З наведеного слідує, що повідомлення громадянина з приводу вчинення учасником суспільних правовідносин податкового правопорушення або порушення дисципліни у сфері проведення розрахункових операцій не може бути кваліфіковано ані у якості пропозиції (зауваження), ані у якості заяви (клопотання), ані у якості скарги, бо є проявом суспільно активної громадянської позиції та виконання громадянського обовязку, а відтак, не повною мірою підпадає під регулювання Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян", у тому числі і в аспекті вимог до оформлення за ст.5 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян".

Слушність саме такого тлумачення правової природи повідомлення громадянина з приводу вчинення учасником суспільних правовідносин податкового правопорушення або порушення дисципліни у сфері проведення розрахункових операцій підтверджується як змістом ч.1 ст.15 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян", так і змістом ч.1 ст.16 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян", де указано, що органи державної влади та місцевого самоврядування (їх посадові особи) зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати звернення громадян, перевіряти викладені у зверненнях громадян факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати виконання прийнятих рішень, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Суд відзначає, що за повідомленням громадянина з приводу вчинення учасником суспільних правовідносин податкового правопорушення або порушення дисципліни у сфері проведення розрахункових операцій субєкт владних повноважень контролюючий орган згідно з ч.2 ст.19 Конституції України обєктивно позбавлений фізичної можливості прийняття будь-якого рішення стосовно прав (інтересів) зацікавленої особи, бо таке звернення є приводом виключно для вжиття заходів податкового контролю, документально оформлені результати якого згідно з ст.86 Податкового кодексу України є підставою для застосування заходів податкового примусу у порядку ст.ст.54, 58, 113 Податкового кодексу України.

При цьому, унаслідок застосування заходів податкового примусу у порядку ст.ст.54, 58, 113 Податкового кодексу України відновлюються права (інтереси) не зацікавленої особи повідомлювача про порушення закону, а забезпечується належний рівень правопорядку, тобто забезпечується охорона публічних інтересів суспільства.

Тож, повідомлення будь-якої особи (чи-то громадянина, чи-то юридичної особи) з приводу вчинення учасником суспільних правовідносин податкового правопорушення або порушення дисципліни у сфері проведення розрахункових операцій повинно першочергово відповідати, насамперед, приписам п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України і містити достатні відомості про подію, склад, суть, характер протиправного діяння, а також другорядно (вторинно) відповідати вимогам Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" за суто формальним ознакам за ст.5 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян".

Згідно з ч.7 ст.5 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" у зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.

Отримане ГУ ДПС в Одеській області у межах спірних правовідносин повідомлення громадянина з приводу вчинення учасником суспільних правовідносин податкового правопорушення або порушення дисципліни у сфері проведення розрахункових операцій не відповідало ані вимогам п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України (в аспекті ймовірної/можливої причетності заявника до вчинення податкових правопорушень з урахуванням календарної дати набуття правового статусу ФОП - 22.11.2024р.), ані вимогам ст.5 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян", а тому згідно з ч.1 ст.3, ч.2 ст.3, ч.12 ст.3, ч.1 ст.9, ст.20 Закону України від 06.07.1995р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» неправомірно було кваліфіковано субєктом владних повноважень ГУ ДПС в Одеській області у якості достатнього приводу для призначення заходу податкового контролю у формі фактичної перевірки як з приводу проведення розрахункових операцій, так і з приводу обліку товарно-матеріальних цінностей за місцем проведення розрахункових операцій.

Згідно з п.п.80.2.3 ст.80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування.

З наведених вище міркувань суд доходить до переконання про те, що означене вище Звернення не може бути кваліфіковано у якості належного приводу для призначення відносно заявника (який набув правовий статус ФОП - 22.11.2024р.) заходу податкового контролю у формі фактичної перевірки.

Розглядаючи справу, суд зважає також і на приписи п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України, де указано, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Зі змісту п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України слідує, що у направленні на проведення перевірки мають бути зазначені або найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або найменування об`єкта, перевірка якого проводиться.

Як було з`ясовано судом у ході розгляду справи, у складених ГУ ДПС в Одеській області направленнях на проведення перевірки найменування заявника не зазначено.

Доказів про те, що обєкт за адресою м.Одеса, вул.Грецька, 32 є магазином мережі «Техно Їжак» ані ГУ ДПС в Одеській області, ані ГУ ДПС у Харківській області до суду не подано.

Окрім того, зі змісту п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України слідує, що у наказі про призначення заходу податкового контролю має бути зазначено виключно найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється).

Національний закон України не містить повноважень контролюючих органів на складання наказу про призначення заходу податкового контролю без дотримання імперативних вимог п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України у спосіб не зазначення найменування та реквізитів суб`єкта (прізвища, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), а зазначення найменування об`єкта, перевірка якого проводиться.

Тож, у межах спірних правовідносин зміст Звернення, зміст наказу про призначення фактичної перевірки, зміст направлень на проведення фактичної перевірки у даному конкретному випадку не може не бути кваліфікований у якості належної підстави для визнання неправомірними результатів проведеного заходу податкового контролю.

Відтак, складений у межах спірних правовідносин за наслідками проведення заходу податкового контролю у формі фактичної перевірки Акт, не може бути кваліфікований інакше аніж у якості неналежного чи недопустимого доказу, який у розумінні ч.1 ст.73 та ч.1 ст.74 КАС України підпадає під дію судової доктрини - "плодів отруйного дерева".

Вирішуючи спір, суд зазначає, що відповідно до п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

При цьому, Податковим кодексом України не встановлено будь-яких обмежень та/або заборон щодо періоду діяльності платника, який перевіряється в ході фактичних перевірок, крім ст.102 Податкового кодексу України (не пізніше 1095 днів).

Стосовно можливості проведення фактичної перевірки в межах 1095 днів та правомірності наказу про призначення такої перевірки було зроблено висновок і у постанові Верховного Суду від 20.05.2022р. по справі № 826/8284/17, і у постанові Верховного Суду від 09.07.2025р. по справі №140/34886/23.

Розвязуючи справу, суд зважає, що життєві фактичні наслідки невиконання субєктом господарювання вимог ч.1 ст.3 та ч.2 ст.3 Закону України від 06.07.1995р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у спосіб непроведення розрахункової операції через реєстратор розрахункових операцій або невидачі розрахункового документа обєктивно здатні призвести до невиконання вимог ч.12 ст.3 Закону України від 06.07.1995р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у вигляді невідповідності фактичного залишку товарів на місці проведення розрахунків відомостям обліку.

Вирішуючи спір в частині обовязку заявника вести облік товарно-матеріальних цінностей за місцем проведення розрахункових операцій, суд зазначає, що п.61 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України визначено, що до 1 січня 2021 року реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій не застосовуються платниками єдиного податку другої - четвертої груп (фізичними особами - підприємцями) незалежно від обраного виду діяльності, обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 1000000 гривень, крім тих, які здійснюють: реалізацію технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту; реалізацію лікарських засобів та виробів медичного призначення.

З 1 січня 2021 року до 1 січня 2022 року реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій не застосовуються платниками єдиного податку другої - четвертої груп (фізичними особами - підприємцями), обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує обсягу доходу, що не перевищує 220 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, незалежно від обраного виду діяльності, крім тих, які здійснюють: реалізацію технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту; реалізацію лікарських засобів, виробів медичного призначення та надання платних послуг у сфері охорони здоров`я; реалізацію ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння.

З приписів наведеної норми слідує, що у випадку провадження діяльності стосовно реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту вимога законодавця з приводу застосування реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій стосується усього обсягу підприємницької діяльності конкретного субєкта господарювання, а не окремих місць торгівлі (здійснення розрахункових операцій).

При цьому, суд зважає, що у розумінні ст.1 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки реалізований заявником за наслідками проведеної контролюючим органом у межах спірних правовідносин розрахункової операції товар навушники Apple Air Pods Pro Z належить до кола технічно складних побутових товарів згідно з постановою КМУ від 16.03.2017р. №231, то існує обовязок ведення обліку товарних запасів.

З огляду на викладені вище міркування, суд вважає, що згаданий обовязок поширювався одночасно на усі без виключення місця провадження заявником господарської діяльності на території України.

Суд повторно нагадує, що з 01.01.2021 набрав чинності Закон України від 01.12.200р. №1017-ІХ «Про внесення змін до ПК України та інших законів України щодо лібералізації застосування реєстраторів розрахункових операцій платниками єдиного податку та скасування механізму компенсації покупцям (споживачам) за скаргами щодо порушення встановленого порядку проведення розрахункових операцій частини суми застосованих штрафних санкцій» (далі за текстом - Закон №1017), яким у пункт 61 підрозділу 10 розділу XX Інші перехідні положення ПК України внесені зміни, з урахуванням яких: до 01.01.2021 реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій не застосовуються платниками єдиного податку другої - четвертої груп (фізичними особами - підприємцями) незалежно від обраного виду діяльності, обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 1000000 гривень, крім тих, які здійснюють: реалізацію технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту; реалізацію лікарських засобів та виробів медичного призначення.

З 01.01.2021 до 01.01.2022 реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій не застосовуються платниками єдиного податку другої - четвертої груп (фізичними особами - підприємцями), обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує обсягу доходу, що не перевищує 220 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, незалежно від обраного виду діяльності, крім тих, які здійснюють: реалізацію технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту; реалізацію лікарських засобів, виробів медичного призначення та надання платних послуг у сфері охорони здоров`я; реалізацію ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння.

У разі перевищення платником єдиного податку другої - четвертої груп (фізичною особою - підприємцем) в календарному році обсягу доходу, що не перевищує 220 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, застосування реєстратора розрахункових операцій та/або програмного реєстратора розрахункових операцій для такого платника єдиного податку є обов`язковим. Застосування реєстратора розрахункових операцій та/або програмного реєстратора розрахункових операцій починається з першого числа першого місяця кварталу, наступного за виникненням такого перевищення, та продовжується в усіх наступних податкових періодах протягом реєстрації суб`єкта господарювання як платника єдиного податку.

Згідно п.177.1, 177.2 ст.177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до п.291.2 ст.291 Податкового кодексу України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п.297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Пунктом 291.3 ст.291 Податкового кодексу України передбачено, що юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно з п.292.1 ст.292 Податкового кодексу України, доходом платника єдиного податку є для фізичної особи-підприємця - дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Відповідно до п.296.1 ст.296 Податкового кодексу України, фізичні особи-підприємці - платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів. Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.

Фізичні особи-підприємці - платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи на підставі первинних документів ведуть облік в довільній формі в паперовому чи в електронному вигляді шляхом помісячного відображення доходів. Суб`єкту господарювання необхідно забезпечити зв`язок між даними первинних документів щодо отримання доходів платника єдиного податку відповідним регістром у довільній формі і показниками податкової декларації платника єдиного податку. При цьому, за бажанням платники першої - третьої груп єдиного податку можуть продовжувати вести облік доходів у книгах за попередньо визначеними формами.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 09.07.2025р. по справі №140/34886/23 працівники контролюючого органу під час проведення фактичної перевірки з питання дотримання учасником суспільних відносин правил здійснення розрахункових операцій мають повноваження поза межами інвентаризації вивчати як первинні документи про фізичний рух товарно - матеріальних цінностей, так і досліджувати реально наявні у місці продажу (місці реалізації) товарно-матеріальні цінності, складаючи акти опису, позаяк будь-якого іншого способу здійснення контролю за відповідністю реально наявних товарів документально відображеним товарам національний закон України не передбачає.

Така дія працівників субєкта владних повноважень жодним чином не здатна порушити прав (інтересів) платника податків чи погіршити правове становище платника податків, позаяк уповноважена особа платника податків (у тому числі і продавець) може безперешкодно внести власні письмові зауваження до тексту акту опису та подати документальні свідчення реальної наявності іншого обсягу чи вартості товарно-матеріальних цінностей.

Згідно з п.12 ст.3 Закону України від 06.07.1995р. №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

Відповідно до п.177.10 ст.177 Податкового кодексу України фізичні особи-підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Облік доходів і витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.

Оскільки облік товарних запасів є суто бухгалтерською категорією, то порядок ведення обліку товарних запасів повинен здійснюватись на підставі норм законодавства, що регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку, тобто на підставі норм Закону України від 16.07.1999р. №996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно з ч.1 ст.9 якого підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

За приписами ч.2 ст.9 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

При цьому, оскільки підставою для внесення записів до бухгалтерського обліку є накладні, витратні накладні, товарно-транспортні накладні, то відповідно порушенням встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку є фізична відсутність відповідних первинних документів, які підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей, їх походження.

Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що положеннями п.12 ст.3 Закону України від 06.07.1995р. №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" запроваджено: 1) обовязок суб`єкт господарювання надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів; 2) обовязок субєкта господарювання вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку.

Згідно з ст.20 Закону України від 06.07.1995р. №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тож, міра юридичної відповідальності у вигляді штрафу згідно з ст.20 Закону України від 06.07.1995р. №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" запроваджена законодавцем як за невиконання будь-якого з перелічених вище обовязків, так і за невиконання обох цих обов`язків одночасно.

Вирішуючи спір, суд відзначає, що сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом накладних (чи інших документів, які підтверджують оприбуткування товарів) за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані фізичною особою-підприємцем відповідно до Закону України від 06.07.1995р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та норм Податкового кодексу України, не є підставою для застосування до юридичної особи фінансової санкції у порядку ст. 20 Закону України від 06.07.1995р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

На подальший розвиток положень ст.3 Закону України від 06.07.1995р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та норм Податкового кодексу України в частині обліку товарно-матеріальних цінностей за місцем реалізації товарів та в частині обліку доходів і витрат підприємців наказом Міністерства фінансів України було прийнято наказ від 03.09.2021р. №496 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.11.2021р. за №37033) про затвердження Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку (затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021р. №496, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.11.2021р. за №37033; далі за текстом Порядок №496).

Норми Порядку №496 визначають правила ведення обліку товарних запасів та поширюються на фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку (далі - ФОП), які відповідно до Закону зобов`язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та осіб, які фактично здійснюють продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об`єкті) такого ФОП.

Згідно з п.2 Розділу І Порядку №496 у цьому Порядку терміни вживаються в таких значеннях: документи, які підтверджують облік та походження товарів - Форма ведення обліку товарних запасів, визначена додатком до цього Порядку (далі - Форма обліку), та первинні документи; первинні документи - опис залишку товарів на початок обліку, накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи, що містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару (найменування суб`єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП) або код згідно з ЄДРПОУ суб`єкта господарювання, серія та номер паспорта / номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару.

Звідси слідує, що сама по собі Форма ведення обліку товарних запасів є недостатнім доказом належного ведення обліку товарно-матеріальних цінностей за місцем проведення розрахункових операцій, а відповідні записи згаданої форми мають в обовязковому порядку підтверджуватись первинними документами у розумінні ст.9 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Правильність саме такого тлумачення підтверджується змістом п.1 Розділу ІІ Порядку, де указано, що облік товарних запасів здійснюється ФОП шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід`ємною частиною такого обліку.

ФОП, яка здійснює діяльність у декількох місцях продажу (господарських об`єктах), веде облік товарних запасів також за кожним окремим місцем продажу (господарським об`єктом) на підставі первинних документів, які підтверджують отримання товарів такою ФОП або окремим місцем продажу (господарським об`єктом), та/або первинних документів на внутрішнє переміщення товарів між ФОП та його окремими місцями продажу (господарськими об`єктами). Первинні документи на внутрішнє переміщення товарів є невід`ємною частиною такого обліку.

Первинні документи, на підставі яких внесені записи до Форми обліку, є обов`язковими додатками до такої форми. Внесення даних до Форми обліку щодо надходження товарів на підставі первинних документів здійснюється до початку їх реалізації.

У силу застереження п.9 Розділу ІІ Порядку №496 заборонено продаж товарів, на які у місцях продажу таких товарів (господарських об`єктах) відсутні: 1) первинні документи, записи про які внесено до Форми обліку; 2) відповідні записи у Формі обліку про наявні первинні документи; 3) первинні документи і записи у Формі обліку про такі первинні документи.

Згідно з п.10 Розділу ІІ Порядку №496 форма обліку, первинні документи на товари мають зберігатись у місці продажу (господарському об`єкті) до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної в таких первинних документах.

Такі документи щомісячно групуються в хронологічному порядку їх відображення у Формі обліку та/або підшиваються для подальшого зберігання разом із Формою обліку, в якій інформацію про такі документи відображено.

Відповідно до п.11 Розділу ІІ Порядку №496 форма обліку, первинні документи, які підтверджують облік та походження товарів, надаються посадовій особі контролюючого органу на її вимогу під час проведення перевірки. У разі якщо оригінали первинних документів відсутні у місці продажу, посадовій особі контролюючого органу можуть бути надані копії таких первинних документів з подальшим пред`явленням їх оригіналів до закінчення перевірки (за потреби).

Такі документи надаються особисто ФОП або особою, яка фактично здійснює продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об`єкті) такої ФОП.

Форма обліку в електронній формі на вимогу посадових осіб контролюючого органу має бути візуалізована у форматі, який дозволяє такій особі здійснити його перегляд та/або копіювання.

Суд відмічає, що згідно з п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Однак, у межах спірних правовідносин з огляду на підтверджені матеріалами справи істотні та нездоланні дефекти у Зверненні споживача, у наказі про призначення фактичної перевірки, у направленнях на проведення фактичної перевірки суд вважає, що обставини відповідності закону документів про облік заявником товарних запасів не входить до предмету доказування згідно з ч.2 ст.73 КАС України, позаяк безпідставність призначення субєктом владних повноважень ГУ ДПС в Одеській області заходу податкового контролю безальтернативно призводить до юридичної нікчемності усіх результатів такого заходу.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування приватною особою новоствореного обовязку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин субєктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі податкового повідомлення рішення про застосування штрафу, яке безумовно впливає на майнове (фінансове) становище заявника як учасника суспільних відносин, створюючи новий публічний обовязок з приводу здійснення грошового платежу на користь бюджету.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень ГУ ДПС у Харківській області не було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк оскаржене управлінське волевиявлення у формі податкового повідомлення рішення було прийнято на підставі неправомірно призначеного субєктом владних повноважень ГУ ДПС в Одеській області заходу податкового контролю у вигляді фактичної перевірки, результати якого не можуть бути кваліфіковані у якості належних та допустимих доказів існування події та складу податкового правопорушення.

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати не доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого субєктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 21.01.2025р. №00026230707.

Роз`яснити, що судове рішення у повному обсязі складено (виготовлено) відповідно до ч.3 ст.243 КАС України - 09.07.2026р.; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко