Рішення № 138083118, 09.07.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2498/26

09 липня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фон ду України в Донецькій області про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до вимог ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що викладене у формі листа від 26 березня 2026 року за № 1900-0205-5/14548 та у рішенні від 24 березня 2026 року № 192650015038;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу період роботи на посаді бухгалтера селянсько-фермерського агропромислового господарства «Стефані» з 01.12.1994 по 09.06.1997;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та здійснювати виплату пенсії відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 27 жовтня 2025 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 16 березня 2026 року звернувся із заявою до відділу обслуговування громадян № 2 (сервісний центр) Головного управління ПФУ в Тернопільській області щодо призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом відділу обслуговування громадян № 2 (сервісний центр) Головного управління ПФУ в Тернопільській області від 26 березня 2026 року № 1900-0205-5/14548 позивачу повідомлено про відмову в призначені пенсії.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24 березня 2026 року № 192650015038 визначено, що страховий стаж позивача становить 30 років 4 місяці 7 днів, а для призначення пенсії необхідний страховий стаж 32 роки.

Позивач не погоджується з таким рішенням та стверджує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відтак, позивач вважає протиправним рішення ГУ ПФУ в Донецькій області та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 27.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі, постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що до страхового стажу позивачу не враховано період роботи в селянському фермерському агропромисловому господарстві «Стефані» з 01.12.1994 по 09.06.1997 у зв`язку з відсутністю відомостей про сплату внесків на державне соціальне страхування або про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України на застраховану особу, що відповідає вимогам статті 28 Закону №2009. Відповідач вважає, що за заявою позивача від 16.03.2026 про призначення пенсії за віком Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято законне та обґрунтоване рішення від 24.03.2026 №192650015038 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

16.03.2026 позивачем подано заяву до відділу обслуговування громадян № 2 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного Фонду України в Тернопільській області щодо призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності така заява розглядалася ГУ ПФУ в Донецькій області, рішенням якого № 192650015038 від 24.03.2026 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону №1058-ІV.

У рішенні вказано, що вік заявника становить 60 років, страховий стаж становить 30 років 4 місяців 7 днів.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви:

- до страхового стажу не враховано період роботи в селянському фермерському агропромисловому господарстві «Стефані» з 01.12.1994 по 09.06.1997 згідно трудової книжки від 01.08.1990 НОМЕР_1 , оскільки відсутні відомості про сплату внесків на державне соціальне страхування або про сплату страхових внесків ПФУ на застраховану особу, що передбачено статтею 28 Закону України від 20.12.1991 №2009-ХІІ «Про селянське (фермерське) господарство». За наведених обставин, особа матиме право на пенсійну виплату, після досягнення 63-річного віку - 28.10.2028.

Відповідачем вирішено відмовити в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, оскільки заявник не набув необхідного страхового стажу.

Позивач не погоджується з рішенням відповідача, вважає його протиправним та таким, що порушує його право на соціальний захист, а тому звернувся до суду із цим позовом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону N 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується, серед іншого, також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За приписами частин першої, третьої статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує стаж роботи (за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування), є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати стаж роботи на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

Порядок ведення трудових книжок на момент заповнення трудової книжки позивача, було врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, від 20.06.1974 №162, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР (далі - Інструкція №162), відповідно до якої трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню (пункт 1.1 глави 1 Інструкції №162).

Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

За змістом пункту 4.1 Інструкції № 162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Пунктом 8.1. Інструкції № 162 було встановлено, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (далі - Постанова № 656).

Надалі почала діяти Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України (далі - Інструкція № 58).

Пунктами 2.3, 2.4 Інструкції №58 встановлено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пункт 4.1 Інструкції №58 передбачає, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» установлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Як слідує із записів трудової книжки позивача від 01.08.1990 НОМЕР_1 про трудову діяльність у спірний період, а саме:

- 01.12.1994 прийнятий на роботу по переводу на посаду бухгалтера м`ясопереробного комплексу (запис №7);

- 09.06.1997 звільнений з роботи за власним бажанням ст. 38 КЗпП України (запис №8).

Варто зазначити, що в спірному випадку у поданій трудовій книжці записи щодо прийняття та звільнення з роботи в селянському (фермерському) агропромисловому господарстві «Стефані» містять відповідні дати та номери документів, на підставі яких внесено записи, записи є зрозумілими і сумнівів у достовірності такої інформації у суду немає, а тому не сплата страхових внесків не може бути перешкодою у зарахуванні цих періодів трудової діяльності. Відповідач надто формально підходить до питання зарахування страхового стажу та не враховує, що основною умовою для зарахування трудового стажу до 01.01.2004 є належне підтвердження трудових правовідносин записами трудової книжки або іншими документами, визначеними у Порядку №637.

Водночас суд звертає увагу, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу в позивача за спірний період.

Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

За висновком Верховного Суду у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.

За приписами статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

У розумінні статті 1 названого Закону страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно з частиною другою статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Частинами шостою, дев`ятою, десятою статті 20 Закону №1058-IV визначено, що страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів дає підстави для висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, на думку суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки (зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення).

Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї страхових внесків, не повинна порушувати законні права та інтереси застрахованої особи, зокрема, право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Така правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 20.03.2019 та залишається незмінною на тепер.

Повертаючись до спірних правовідносин у цій справі, суд зазначає, що положення Закону №1058-ІV набрали чинності з 01.01.2004 і саме з цього часу законом передбачено обчислення пенсій за віком за даними, накопиченими на кожну застраховану особу в електронних базах даних системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України відповідно до звітів роботодавців, а саме за відомостями Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Тому період до 01.01.2004 підлягає до зарахування до страхового стажу незалежно від сплати страхових внесків при умові підтвердження трудової діяльності належними та допустимими доказами.

Судом встановлено, що відповідно до довідки архівного відділу Чортківської районної військової адміністрації Тернопільської області від 31.03.2026 за № 03-05/93 документи селянсько-фермерського агропромислового господарства «Стефані» від 30.03.2026 на зберігання у архівний відділ не здавалися та місце знаходження їх невідоме, а також довідки Борщівської міської ради від 31.03.2026 за № 105/11-09 про те, що документи селянсько-фермерського агропромислового (підприємства) «Стефані» м. Борщів на зберігання не надходили.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що незарахування окремих спірних періодів роботи позивача (з 01.12.1994 по 09.06.1997) до страхового стажу свідчить про протиправність оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Донецькій області № 192650015038 від 24.03.2026, відтак підлягає скасуванню, а періоди роботи з 01.12.1994 по 09.06.1997 підлягають зарахуванню до страхового стажу.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та здійснювати виплату позивачу пенсії відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 27 жовтня 2025 року, суд зазначає таке.

Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Пенсійного фонду України.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.

Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другої статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача від 16.03.2026 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийняти відповідне рішення, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Слід зазначити, що суд не уповноважений встановлювати наявність чи відсутність всіх підстав для призначення чи відмови у призначенні пенсії, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

А тому, прийняття судом рішення про визнання дій протиправними та зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком згідно 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" без перевірки наявності чи відсутності усіх для цього підстав є передчасним.

Перевіряючи дотримання критеріїв, яким має відповідати рішення, дії суб`єкта владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України, суд вважає, що такі не дотримані, відповідач ГУ ПФУ в Донецькій області діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені законами України, необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дій.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Оскільки позов підлягає задоволенню частково, тому відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 665,60 грн, сплачений відповідно до квитанції від 20.04.2026.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №192650015038 від 24.03.2026 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 16.03.2026, зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 01.12.1994 по 09.06.1997 в селянському (фермерському) агропромисловому господарстві «Стефані» згідно відомостей трудової книжки від 01.08.1990 НОМЕР_1 із урахуванням висновків суду у цій справі.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 665,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 09 липня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: вул. Надії Алексєєнко, 106, м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 49008 код ЄДРПО 13486010).

Головуючий суддя Грицюк Р.П.