Рішення № 138082886, 09.07.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

09 липня 2026 року м. Рівне№460/21864/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить суд:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення», період зазначений в трудовій книжці НОМЕР_1 від 16.11.1982;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з дати звернення, а саме з 08.10.2024.

В обґрунтування позову зазначено, що 08.10.2024 позивач звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, однак рішенням від 15.10.2024 було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому позивач зазначає, що про прийняття вказаного рішення її належним чином не повідомлено, а про його існування вона дізналася лише у січні 2025 року. Позивач вказує, що відповідач безпідставно не зарахував до її страхового стажу періоди роботи, підтверджені трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 16.11.1982, пославшись на порушення порядку оформлення титульного аркуша трудової книжки, та неврахування документів про зміну прізвища, виданих на тимчасово окупованій території Луганської області. Не погоджуючись із таким рішенням, позивач зазначає, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, а формальні недоліки її оформлення та місце видачі документів про зміну прізвища не можуть бути підставою для неврахування підтверджених періодів трудової діяльності та позбавлення її права на пенсійне забезпечення.

Ухвалою від 02.12.2025 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 23.02.2026 поновлено позивачу строк звернення з позовом до суду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач правом подати відзив на позовну заяву не скористався.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно з ч. 2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши позовну заяву, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 08.10.2024 звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За результатами розгляду поданої заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення від 15.10.2024 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зі змісту рішення про відмову в призначенні пенсії встановлено, що відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи за трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 16.11.1982, з мотивів того, що записи до трудової книжки внесені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок. Зокрема, відповідач вказав, що на титульному аркуші трудової книжки відсутня дата видачі документа, на підставі якого було внесено зміни до прізвища позивача з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 »

Також, до переліку документів долучено документи про зміну прізвища (довідку №16.1/100-11.13-03; №022274), не враховані при розгляді заяви про призначення пенсії, у зв`язку з тим, що видані органом, який знаходиться на непідконтрольній українській владі території України, тому є недійсними та не створюють правових наслідків.

Саме з цих підстав відповідач дійшов висновку про відсутність правових підстав для врахування трудової книжки позивача при обчисленні її страхового стажу, що, своєю чергою, призвело до висновку про недостатність страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком.

Позивач вважає рішення пенсійного органу про відмову в призначенні пенсії протиправним, а свої права порушеними, у зв`язку з чим вона звернулася до суду з цим адміністративним позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Зазначене право є одним із основоположних конституційних соціальних прав людини, гарантії реалізації якого покладаються на державу. При цьому статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються та не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, здійснюючи розгляд заяви особи про призначення пенсії, орган Пенсійного фонду України повинен забезпечити повне, всебічне та об`єктивне дослідження усіх поданих документів, надати належну оцінку кожному доказу та прийняти рішення, яке відповідає вимогам законності, обґрунтованості, пропорційності та добросовісності.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться у системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та у порядку, визначених законодавством, що діяло до набрання чинності зазначеним Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною четвертою статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, які враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, якщо інше не встановлено цим Законом.

Таким законодавством є, зокрема, Закон України «Про пенсійне забезпечення». Відповідно до статті 56 цього Закону до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання, а також інші періоди трудової діяльності, визначені законом.

Вирішальне значення для підтвердження стажу роботи має стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», якою встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

На виконання зазначеної норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 12.08.1993 №637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Відповідно до пунктів 1 та 2 Порядку №637 трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж підтверджується іншими документами, виданими за місцем роботи, служби, навчання, архівними установами або іншими компетентними органами.

Пунктом 3 Порядку №637 встановлено, що лише у випадку відсутності трудової книжки або якщо у ній відсутні необхідні записи чи містяться неправильні або неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу приймаються довідки, виписки з наказів, особові рахунки, відомості про видачу заробітної плати, письмові трудові договори, характеристики, посвідчення та інші документи, що містять відомості про відповідні періоди роботи.

Крім того, законодавець передбачив додаткові гарантії реалізації права особи на пенсійне забезпечення у випадках, коли отримання первинних документів є неможливим.

Так, відповідно до пункту 17 Порядку №637, за відсутності документів про трудовий стаж та неможливості їх отримання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами чи іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які працювали разом із заявником.

Пунктом 18 Порядку №637 також передбачено можливість підтвердження стажу показаннями свідків у разі ліквідації підприємства, відсутності архівних документів або неможливості їх отримання з інших причин.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець встановив презумпцію достовірності відомостей, внесених до трудової книжки. Лише за відсутності трудової книжки або за відсутності у ній необхідних відомостей допускається використання інших способів підтвердження стажу роботи.

Отже, трудова книжка є первинним та основним доказом трудової діяльності особи, а інші документи мають допоміжний характер та можуть витребовуватися органом Пенсійного фонду лише у випадках, прямо передбачених законодавством. Саме по собі існування окремих формальних недоліків оформлення трудової книжки не свідчить про недійсність внесених до неї записів та не може бути безумовною підставою для неврахування відповідних періодів роботи при визначенні страхового стажу особи.

Порядок ведення трудових книжок на момент заповнення трудової книжки позивача (30.08.1982) регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах, організаціях, затвердженою постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці та соціальних питаннях від 20.06.1974 №162 (далі Інструкція №162), яка була чинною на момент первинного оформлення трудової книжки позивача.

Відповідно до положень Інструкції №162 трудова книжка визнавалася основним документом про трудову діяльність робітників і службовців та велася на всіх працівників, які працювали на підприємствах, в установах чи організаціях понад п`ять днів, незалежно від форми власності підприємства та характеру виконуваної роботи.

Інструкцією №162 було встановлено, що всі записи про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення, нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання відповідного наказу (розпорядження) і повинні точно відповідати його змісту. Записи вносяться відповідальними посадовими особами підприємства акуратно, чорнилом встановленого кольору, без виправлень та закреслень, за винятком випадків, прямо передбачених Інструкцією.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №162 первинне заповнення трудової книжки здійснюється адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше одного тижня з дня його прийняття на роботу.

Пунктами 2.10 та 2.11 Інструкції №162 визначалося, що на титульному аркуші трудової книжки зазначаються прізвище, ім`я, по батькові працівника, дата народження, освіта, професія, спеціальність, дата заповнення трудової книжки, після чого працівник власним підписом підтверджує правильність внесених відомостей. Титульний аркуш підписує особа, відповідальна за ведення трудових книжок, після чого він засвідчується печаткою підприємства або відділу кадрів.

Особливого значення для вирішення даного спору набувають положення пункту 2.12 Інструкції №162, якими встановлено порядок внесення змін до персональних даних працівника. Так, зміни записів про прізвище, ім`я, по батькові або дату народження здійснювалися адміністрацією підприємства за останнім місцем роботи на підставі відповідних документів, зокрема свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, свідоцтва про зміну прізвища чи інших документів. При цьому попередні відомості закреслювалися однією рискою, а нові дані вносилися на титульному аркуші трудової книжки. Посилання на документ, який був підставою для внесення таких змін, зазначалося на внутрішній стороні обкладинки трудової книжки та посвідчувалося підписом керівника підприємства або іншої уповноваженої особи і печаткою підприємства чи відділу кадрів.

Таким чином, аналіз положень Інструкції №162 свідчить, що всі записи до трудової книжки, у тому числі записи щодо зміни прізвища працівника, вносилися виключно роботодавцем або уповноваженими ним посадовими особами. Працівник не був наділений повноваженнями щодо самостійного оформлення трудової книжки, внесення до неї будь-яких записів чи засвідчення таких записів.

Крім того, пунктом 18 постанови Ради Міністрів Української РСР і Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок «Про трудові книжки робітників і службовців» від 06.09.1973 №656 прямо встановлено, що відповідальність за організацію ведення, обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи чи організації, а посадові особи, винні у порушенні встановленого порядку ведення трудових книжок, несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу юридичну відповідальність.

Аналогічний підхід законодавець зберіг і після набуття Україною незалежності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» встановлено, що відповідальність за організацію ведення, обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається саме на керівника підприємства, установи чи організації. За порушення встановленого порядку ведення трудових книжок відповідальність також покладається на посадових осіб підприємства.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція №58), яка деталізувала порядок внесення змін до трудових книжок.

Відповідно до пункту 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису виправлення здійснюється власником або уповноваженим ним органом за місцем внесення такого запису. При цьому новий роботодавець зобов`язаний надати працівникові необхідну допомогу у виправленні відповідних записів.

Згідно з пунктом 2.13 Інструкції №58 зміна записів про прізвище, ім`я, по батькові та дату народження здійснюється власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі відповідних документів із зазначенням їх номера та дати. Відповідні посилання вносяться на внутрішній стороні обкладинки трудової книжки та засвідчуються підписом керівника підприємства або іншої уповноваженої особи і печаткою підприємства чи відділу кадрів.

Отже, як Інструкція №162, так і Інструкція №58 встановлювали єдиний порядок оформлення та внесення змін до трудових книжок і покладали обов`язок щодо правильності їх оформлення виключно на роботодавця або уповноважених ним посадових осіб.

Таким чином, законодавством, чинним як на момент первинного заповнення трудової книжки позивача, так і на момент внесення до неї змін щодо прізвища, прямо передбачено, що ведення трудових книжок, внесення до них записів, їх виправлення, оформлення посилань на документи, проставлення підписів та печаток є обов`язком роботодавця, а не працівника.

За таких обставин можливі порушення роботодавцем вимог Інструкції щодо оформлення титульного аркуша трудової книжки або внесення відомостей про зміну прізвища не можуть покладатися у провину працівнику та не можуть бути достатньою правовою підставою для неврахування підтверджених трудовою книжкою періодів роботи до страхового стажу, оскільки визначальним для підтвердження стажу роботи є сам факт виконання особою трудової діяльності та наявність відповідних записів у трудовій книжці, а не формальна правильність її оформлення посадовими особами підприємства.

Оцінюючи доводи відповідача про неможливість врахування документів, що підтверджують зміну прізвища позивача, з підстав того, що вони видані органом, який знаходиться на тимчасово окупованій території Луганської області, суд виходить із такого.

Правовий режим тимчасово окупованої території України визначено Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Відповідно до частин другої та третьої статті 9 зазначеного Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо такі органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий такими органами чи особами, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Разом із тим наведені положення Закону не можуть застосовуватися ізольовано від конституційних гарантій права людини на соціальний захист, принципу верховенства права та міжнародних зобов`язань України щодо забезпечення ефективного захисту прав людини.

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 9 Конституції України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди України застосовують при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на те, що в умовах окупації частини території держави першочерговим завданням є забезпечення ефективного захисту прав людини, а не формальне невизнання будь-яких документів, виданих органами фактичної влади.

Так, у рішеннях у справах «Loizidou v. Turkey» від 18.12.1996, «Cyprus v. Turkey» від 10.05.2001, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia» від 23.02.2016 Європейський суд з прав людини, посилаючись на Консультативний висновок Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 щодо правових наслідків триваючої присутності Південної Африки в Намібії (так званий «намібійський виняток»), сформулював правову позицію, відповідно до якої невизнання діяльності незаконної влади не повинно призводити до повного ігнорування дій, які безпосередньо стосуються повсякденного життя людей та спрямовані на забезпечення чи підтвердження їхніх основоположних прав.

У зазначених рішеннях Європейський суд з прав людини наголосив, що виходячи з інтересів мешканців окупованих територій, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть повністю ігнорувати фактично існуючі органи влади, оскільки це призвело б до повного позбавлення осіб будь-якого правового захисту.

Саме тому окремі документи, видані органами фактичної влади на окупованій території, можуть братися до уваги виключно як докази певних юридичних фактів, якщо їх неврахування призведе до істотного порушення прав людини.

Зазначений правовий підхід отримав назву «намібійського винятку» та послідовно застосовується як Європейським судом з прав людини, так і Верховним Судом.

Верховний Суд у низці постанов, зокрема від 22.10.2018 у справі №235/2357/17, від 07.11.2018 у справі №235/3840/17, від 12.12.2019 у справі №235/6338/17, від 28.10.2021 у справі №200/11491/19-а та інших, зазначив, що документи, видані на тимчасово окупованій території України, не породжують самостійних юридичних наслідків, однак можуть бути використані судом або органом державної влади як докази існування певного юридичного факту у сукупності з іншими доказами.

Суд звертає увагу, що у даному випадку документи про зміну прізвища подані позивачем не з метою легалізації діяльності незаконних органів або набуття будь-яких прав на підставі їхніх рішень.

Метою подання зазначених документів є виключно підтвердження ідентифікації особи позивача, тобто встановлення факту, що особа, зазначена у трудовій книжці під дошлюбним прізвищем, і особа, яка звернулася за призначенням пенсії, є однією і тією ж особою.

Фактично такі документи використовуються як доказ існування юридичного факту зміни прізвища, а не як джерело виникнення чи припинення суб`єктивного права.

За таких обставин посилання відповідача на те, що документи видані на тимчасово окупованій території, без дослідження їх змісту, взаємозв`язку з іншими доказами та без перевірки належності трудової книжки позивачу, свідчить про формальний підхід до вирішення питання щодо призначення пенсії та суперечить принципам верховенства права, пропорційності, належного урядування та ефективного захисту прав людини.

Крім того, відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу того, що трудова книжка серії НОМЕР_1 не належить позивачу, що записи у ній є недостовірними або підробленими чи що трудова діяльність, відображена у ній, фактично не здійснювалася.

Таким чином, відмова у врахуванні документів лише з підстав місця їх видачі без встановлення будь-яких обставин, які б свідчили про їх недостовірність або фальсифікацію, є необґрунтованою, непропорційною та такою, що призводить до безпідставного обмеження гарантованого статтею 46 Конституції України права позивача на пенсійне забезпечення.

Наведене нормативне регулювання свідчить, що законодавець визначив трудову книжку основним документом, який підтверджує стаж роботи особи, а обов`язок щодо її належного оформлення, ведення, зберігання, внесення до неї записів та виправлення неточностей поклав виключно на роботодавця або уповноважених ним посадових осіб.

Таким чином, працівник не є суб`єктом відповідальності за правильність оформлення трудової книжки та не може нести негативні правові наслідки у вигляді позбавлення права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу через недотримання роботодавцем вимог Інструкції щодо порядку ведення трудових книжок.

Суд звертає увагу, що ні Законом України «Про пенсійне забезпечення», ні Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ні Порядком №637 не передбачено такої підстави для неврахування стажу роботи, як формальні недоліки оформлення титульного аркуша трудової книжки або відсутність окремих реквізитів при внесенні запису про зміну прізвища.

Навпаки, аналіз наведених норм свідчить, що вирішальне значення має підтвердження самого факту трудової діяльності особи, тоді як питання правильності оформлення трудової книжки належить до сфери відповідальності роботодавця.

Саме тому у разі виникнення сумнівів щодо правильності оформлення трудової книжки або окремих її реквізитів орган Пенсійного фонду не вправі автоматично відмовляти особі у зарахуванні відповідного стажу, а зобов`язаний діяти у спосіб, який забезпечує реалізацію права особи на пенсійне забезпечення.

Зокрема, відповідач мав можливість витребувати додаткові документи, звернутися до архівних установ, органів державної реєстрації актів цивільного стану, роботодавців чи їх правонаступників, запропонувати позивачу надати інші докази або використати інші передбачені законодавством способи перевірки достовірності відомостей.

Натомість відповідач фактично обмежився виключно формальним аналізом титульного аркуша трудової книжки та походження документів про зміну прізвища, не здійснивши належної перевірки інших доказів та не вживши жодних заходів для всебічного, повного та об`єктивного з`ясування усіх обставин справи.

Такий підхід не відповідає принципу належного урядування, який є складовою принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) зазначив, що принцип належного урядування передбачає обов`язок державних органів діяти послідовно, своєчасно, прозоро та передбачувано, особливо у справах, які стосуються майнових та соціальних прав громадян. Помилки державних органів або недоліки їх діяльності не можуть усуватися за рахунок особи, права якої підлягають захисту.

Аналогічні правові підходи неодноразово сформульовані Верховним Судом.

Так, у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 Верховний Суд зазначив, що визначальним для підтвердження трудового стажу є встановлення факту виконання особою роботи, а не формальна відповідність оформлення трудової книжки окремим вимогам Інструкції.

У постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд дійшов висновку, що працівник не може відповідати за правильність ведення кадрової документації підприємством, а недоліки оформлення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування підтверджених нею періодів роботи.

У постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а Верховний Суд наголосив, що на особу не може покладатися тягар доведення належного оформлення роботодавцем документів кадрового обліку, оскільки такі обов`язки покладені законом саме на роботодавця.

Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а, від 19.12.2019 у справі №307/541/17, від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а та в інших рішеннях, у яких Верховний Суд послідовно зазначає, що формальні недоліки у веденні або оформленні трудової книжки не можуть позбавляти особу права на пенсійне забезпечення.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що право на соціальний захист є конституційним правом особи, а тому при вирішенні питання про призначення пенсії орган Пенсійного фонду зобов`язаний виходити із необхідності забезпечення ефективної реалізації цього права, а не застосовувати надмірний формалізм при оцінці поданих документів.

Отже, аналіз наведених норм матеріального права, положень Порядку №637, Інструкції №162, Інструкції №58, постанови Кабінету Міністрів України №301, Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», практики Європейського суду з прав людини та усталеної практики Верховного Суду свідчить про те, що сама по собі відсутність окремих реквізитів при внесенні змін до титульного аркуша трудової книжки, а також подання документів про зміну прізвища, виданих на тимчасово окупованій території України, не можуть бути достатньою та законною підставою для неврахування підтверджених трудовою книжкою періодів роботи до страхового стажу.

За таких обставин орган Пенсійного фонду був зобов`язаний оцінити всі подані позивачем докази у їх сукупності, перевірити належність трудової книжки позивачу, встановити факт її трудової діяльності та лише після всебічного дослідження усіх обставин прийняти рішення щодо призначення пенсії.

Оскільки відповідач цього не зробив, обмежившись формальним посиланням на окремі недоліки оформлення трудової книжки та місце видачі документів про зміну прізвища, його висновок про відсутність у позивача необхідного страхового стажу не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, суперечить наведеним нормам права та сформованій судовій практиці, а тому не може бути визнаний правомірним.

З урахуванням встановлених у справі обставин, досліджених доказів, наведених норм матеріального права та їх системного аналізу, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи, підтверджені трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 16.11.1982, неправомірно застосував надмірно формальний підхід до оцінки поданих документів та без достатніх правових підстав відмовив у призначенні пенсії за віком.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії виконав усі передбачені законом умови для реалізації права на пенсійне забезпечення, а тому відмова відповідача у призначенні пенсії є протиправною.

З метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, зобов`язання відповідача зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», період роботи, зазначений у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 16.11.1982, а також зобов`язання призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дати звернення за її призначенням, а саме з 08.10.2024.

Враховуючи результати судового розгляду справи, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору суд присуджує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», період, зазначений в трудовій книжці НОМЕР_1 від 16.11.1982, та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з дати звернення за призначенням пенсії з 08.10.2024.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 09 липня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)

Суддя Н.О. Дорошенко